вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"11" жовтня 2019 р. Справа № 911/1671/19
Господарський суд Київської області у складі судді Горбасенка П.В. за участі секретаря судового засідання Куракси Ю.І., розглянувши матеріали справи
за позовом ОСОБА_1
до першого відповідача ОСОБА_2
та другого відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАТО ПЛЮС"
про визнання недійсним правочину із внесення коштів до статутного капіталу
За участю представників:
від позивача: Щелков П .С . (дог. № 11-10/18 від 11.10.2018);
від відповідачів 1 та 2: не з'явилися.
Обставини справи:
04.07.2019 через канцелярію Господарського суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до ОСОБА_2 (далі - перший відповідач) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАТО ПЛЮС" (далі - другий відповідач) про визнання недійсним правочину від 02.06.2016 із внесення ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 750 000 грн в якості поповнення статутного капіталу ТОВ "Плато Плюс" від учасника ТОВ "Плато Плюс" Каждана Сергія Владиленовича.
Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги порушенням корпоративних прав позивача внаслідок укладення спірного правочину.
На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.07.2019 вказану позовну заяву передано до розгляду судді Горбасенку П.В.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.07.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 911/1671/19 та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 06.09.2019.
02.09.2019 до канцелярії Господарського суду Київської області від першого відповідача надійшла заява про розгляд справи без участі першого відповідача (вх. № 16518/19 від 02.09.2019), згідно якої останній просив суд розглянути справу без участі першого відповідача, яка задоволена судом.
02.09.2019 до канцелярії Господарського суду Київської області від першого відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 16520/19 від 02.09.2019), згідно якого останній заперечив проти доводів позивача щодо задоволення позову та просив суд визнати зловживання ОСОБА_1 процесуальними правами щодо подання завідомо безпідставного позову, у зв'язку з відсутністю предмета спору, який має очевидно штучний характер, який прийнято судом.
Згідно п. 3 ч. 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема: подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.
З огляду на доказове непідтвердження зловживання процесуальними правами ОСОБА_1 , суд вирішив відмовити у задоволенні клопотання першого відповідача про визнання зловживання ОСОБА_1 процесуальним правами.
02.09.2019 до канцелярії Господарського суду Київської області від першого відповідача надійшла заява про застосування позовної давності (вх. № 16521/19 від 02.09.2019), згідно якої останній просив застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позову на підставі ст. 267 ЦК України. Вказана заява прийнята судом.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.09.2019 розгляд справи в порядку загального позовного провадження у підготовчому засіданні відкладено на 20.09.2019.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.09.2019 розгляд справи в порядку загального позовного провадження у підготовчому засіданні відкладено на 27.09.2019.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.09.2019 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні на 11.10.2019.
У судовому засіданні 11.10.2019 представник позивача підтримав задоволення позовних вимог.
Представник другого відповідача у судове засідання 11.10.2019 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Враховуючи, що неявка другого відповідача, який був належним чином повідомлений про розгляд справи, не перешкоджає розгляду справи по суті у судовому засіданні 11.10.2019, другий відповідач не скористався правом на подачу відзиву на позов, суд дійшов висновку про можливість вирішення справи за наявними в ній матеріалами справи за відсутності представника другого відповідача.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши промову (заключне слово) представника позивача, суд
Як вбачається з наявного в матеріалах справи Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1005507659 станом на 02.06.2016 учасниками ТОВ «ПЛАТО ПЛЮС» були ОСОБА_2 (розмір внеску до статутного фонду - 1 500 000 грн) та ОСОБА_1 (розмір внеску до статутного фонду - 1 500 000 грн), 06.02.2019 - дата закінчення формування статутного капіталу - 3 000 000 грн.
Позивач в якості обґрунтування позовних вимог посилається на те, що як вбачається з наявної в матеріалах справи виписки по особовим рахункам ТОВ «ПЛАТО ПЛЮС», 02.05.2016 та 03.06.2016, першим відповідачем, як фізичною особою отримано від другого відповідача, де перший відповідач був директором, грошові кошти в сумі 740 000 грн в якості надання поворотної фінансової допомоги.
02.06.2016 першим відповідачем, як фізичною особою, було внесено на банківський рахунок другого відповідача, грошові кошти у сумі 750 000 грн., в якості поповнення статутного фонду другого відповідача від учасника - першого відповідача.
Позивач вважає, що перший відповідач протизаконно вчинив оскаржуваний правочин, оскільки грошові кошти для його вчинення були взяті першим відповідачем у другого відповідача в якості поворотної фінансової допомоги, а отже такі грошові кошти є кредитними, а відтак в силу положень ст. 13 Закону України «Про господарські товариства» не можуть використовуватися для формування статутного капіталу, а правочин із внесення грошових коштів першим відповідачем до статутного капіталу другого відповідача є недійсним.
Позивач також вказує на те, що правочин із внесення грошових коштів першим відповідачем до статутного капіталу другого відповідача не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки здійснюючи оплату свого вкладу до статутного капіталу другого відповідача із грошових коштів другого відповідача, які були взяті першим відповідачем в якості поворотної фінансової допомоги, відповідач не мав наміру створювати правові наслідки цього правочину, що свідчить про його фіктивність та недійсність з огляду на положення ст. 234 Цивільного кодексу України.
Предметом позову є вимога про визнання недійсним правочину від 02.06.2016 із внесення ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 750 000 грн в якості поповнення статутного капіталу ТОВ "Плато Плюс" від учасника ТОВ "Плато Плюс" ОСОБА_2 .
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першої статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Відповідно ч.ч. 1, 3 ст. 13 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції, яка була чинною на момент вчинення оскаржуваного правочину) вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо ніше не встановлено законом. Забороняється використовувати для формування статутного (складеного) капіталу господарського товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу, векселі, майно державних (комунальних) підприємств, яке відповідно до закону (рішення органу місцевого самоврядування) не підлягає приватизації, та майно, що перебуває в оперативному управлінні бюджетних установи, якщо інше не передбачено законом.
У відповідності до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивачем, належними та допустимими доказами, у розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України, не доведено суду того, що внесені 02.06.2016 першим відповідачем на рахунок другого відповідача грошові кошти у сумі 750 000 грн, в якості поповнення статутного капіталу другого відповідача від учасника - першого відповідача, є кредитними коштами.
Згідно ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Враховуючи, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наявності у другого відповідача статусу банку або іншої фінансової установи, у суду відсутні підстави вважати, що поповнення вкладу першим відповідачем було здійснено кредитними коштами в порушення ст. 13 Закону України «Про господарські товариства».
Також матеріали справи не містять доказів використання першим відповідачем отриманих від другого відповідача грошових коштів у вигляді поворотної фінансової допомоги у розмірі 740 000 грн за період з 02.06.2016 по 03.06.2016, саме для внесення 02.06.2019 до статутного капіталу другого відповідача грошових коштів у сумі 750 000 грн в якості поповнення статутного фонду другого відповідача від учасника - першого відповідача, оскільки кошти у розмірі 750 000 грн в якості поповнення статутного фонду ТОВ «ПЛАТО ПЛЮС» були внесені першим відповідачем 02.06.2016, а поворотну фінансову допомогу перший відповідач отримав від другого відповідача 02.06.2016 та 03.06.2016.
Доводи позивача відносно фіктивності спірного правочину також не знайшли свого документального підтвердження під час судового розгляду справи.
Усі інші твердження та доводи сторін не спростовують вищевикладених висновків суду.
Разом із тим, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та відповідача, які викладені останніми у позовній заяві, відзиві на позов та їх відображення у судовому рішенні, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про доказову безпідставність та нормативну необґрунтованість позовної вимоги про визнання недійсними правочину від 02.06.2016 із внесення ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 750 000 грн в якості поповнення статутного капіталу ТОВ "Плато Плюс" від учасника ТОВ "Плато Плюс" Каждана Сергія Владиленовича.
Водночас, відповідачем подано заяву про застосування до позовних вимог позовної давності та відмови у задоволенні позовних вимог на підставі ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України.
Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).
За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Враховуючи відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним правочину від 02.06.2016 із внесення ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 750 000 грн в якості поповнення статутного капіталу ТОВ "Плато Плюс" від учасника ТОВ "Плато Плюс" Каждана Сергія Владиленовича, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування позовної давності до вимог позивача.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються судом на позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 231, 233, 237-239, 240 ГПК України, суд
1. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (громадянин Республіки Білорусь, код платника податків № НОМЕР_1 , зареєстрований: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (громадянин Республіки Білорусь, код платника податків № НОМЕР_2 , зареєстрований: АДРЕСА_2 ) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАТО ПЛЮС" (09108, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Івана Кожедуба, буд. 361; ідентифікаційний код 35725096) про визнання недійсним правочину із внесення коштів до статутного капіталу - відмовити повністю.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається учасниками справи до Північного апеляційного господарського суду або через Господарський суд Київської області до Північного апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено: 16.10.2019.
Суддя П.В.Горбасенко