ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.10.2019Справа № 910/8680/19
За позовом Служби автомобільних доріг у Київській області
до Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»
про стягнення 1 620 971,24 грн
Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.
за участю секретаря судового засідання
Тарасюк І.М.
Представники учасників судового процесу:
від позивача: Гребенченко О.А.
від відповідача: не з'явився
Служба автомобільних доріг у Київській області звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення 1 620 971,24 грн. збитків.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договорами № 51Д-15 від 10.12.2014, № 419Д-15 від 22.12.2014, № 419М-15 від 22.12.2014, що, в свою чергу, призвело до обов'язку сплати позивачем збитків, пов'язаних з дорожньо-транспортною пригодою, яка сталася внаслідок неналежного стану доріг. З огляду на те, що обов'язок по обслуговуванню дороги на якій сталася дорожньо-транспортна пригода покладеного на відповідача, то саме він має відшкодувати позивачу понесені збитки, які ним було сплачено постраждалій особі.
Ухвалою від 02.08.2019р. відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 03.09.2019р.
Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що Дочірнім підприємством «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» було належним чином виконано свої зобов'язання за договором поточного дрібного ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг, що виключає наявність підстав для стягнення збитків.
03.09.2019р. судом було відкладено підготовче засідання на 18.09.2019р.
18.09.2019р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.10.2019р.
Представник позивача у судовому засіданні 09.10.2019р. позовні вимоги підтримав ув повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання 09.10.2019р. не з'явився, проте, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Наразі, з огляду на неявку вказаного учасника судового процесу, суд зазначає наступне.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).
Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.
Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Отже, за висновками суду, неявка відповідача не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 09.10.2019р.
В судовому засіданні 09.10.2019р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва,
10.12.2014р. між Службою автомобільних доріг у Київській області (замовник) та Дочірнім підприємством «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (виконавець) було укладено договір №51Д-15 з поточного дрібного ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг державного значення (міжнародні, національні, регіональні) загального користування у Київській області, відповідно до п.1.1 якого виконавець зобов'язується в 2015р. надати замовникові послуги, а замовник - прийняти і оплатити такі послуги.
Найменування послуг: « 42.11.2 будування автомобільних доріг і автомагістралей інших доріг, елементів доріг; злітно-посадкових смуг летовищ. ГБН Г.1-2018-182:2011, СОУ 42.1-37641918-105:2013. Послуги з поточного дрібного ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг державного значення (міжнародні, національні, регіональні) загального користування у Київській області», в межах виділених фінансових ресурсів, та вимог Закону України «Про автомобільні дороги» та Закону України «Про дорожній рух» і діючих нормативних документів, що регламентують правила ремонту та утримання доріг загального користування у Київській області. Перелік доріг із спорудами на них, згідно «Мережі автомобільних доріг загального користування Служби автомобільних доріг у Київській області» в розрізі районів (додаток №1 до договору). При зміні мережі доріг перелік доріг уточнюється. Кількість послуг: протяжність 1544,1 км (п.1.2 договору №51Д-15 від 10.12.2014р.)
Пунктом 6.3.3.1 договору №51Д-15 від 10.12.2014р. передбачено обов'язок виконавця вживати необхідні заходи щодо запобігання аварій на автомобільних дорогах та транспортних спорудах, сезонних деформаціях і ліквідації наслідків стихійного лиха з визначенням обсягів послуг спільно з представником відділу якості, технічного контролю та нових технологій замовника або комісійно.
У п.7.4 договору №51Д-15 від 10.12.2014р. вказано що виконавець несе відповідальність за відшкодування збитків, заподіяних фізичними або юридичним особам при виникненні дорожньо-транспортних пригод з вини виконавця, пов'язаних з незадовільними дорожніми умовами, визначається згідно з чинним законодавством.
Цей договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2015р. (п.10.1 договору №51Д-15 від 10.12.2014р.).
22.12.2014р. між Службою автомобільних доріг у Київській області (замовник) та Дочірнім підприємством «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (виконавець) було укладено договір №419Д-15 з поточного дрібного ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг державного значення (територіальні) загального користування у Київській області, Рокитянський район лот №19, відповідно до п.1.1 якого виконавець зобов'язується в 2015р. надати замовникові послуги, а замовник - прийняти і оплатити такі послуги.
Найменування послуг: « 42.11.2 будування автомобільних доріг і автомагістралей інших доріг, елементів доріг; злітно-посадкових смуг летовищ. ГБН Г.1-2018-182:2011, СОУ 42.1-37641918-105:2013. Послуги з поточного дрібного ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг державного значення (міжнародні, національні, регіональні) загального користування у Київській області. Рокитянський район лот 19», в межах виділених фінансових ресурсів, та вимог Закону України «Про автомобільні дороги» та Закону України «Про дорожній рух» і діючих нормативних документів, що регламентують правила ремонту та утримання доріг загального користування у Київській області. Перелік доріг із спорудами на них, згідно «Мережі автомобільних доріг загального користування Служби автомобільних доріг у Київській області» в розрізі районів (додаток №1 до договору). При зміні мережі доріг перелік доріг уточнюється. Кількість послуг: протяжність 97,2 км (п.1.2 договору №419Д-15 від 22.12.2014р.)
Пунктом 6.3.3.1 договору №419Д-15 від 22.12.2014р. передбачено обов'язок виконавця вживати необхідні заходи щодо запобігання аварій на автомобільних дорогах та транспортних спорудах, сезонних деформаціях і ліквідації наслідків стихійного лиха з визначенням обсягів послуг спільно з представником відділу якості, технічного контролю та нових технологій замовника або комісійно.
У п.7.4 договору №419Д-15 від 22.12.2014р. вказано що виконавець несе відповідальність за відшкодування збитків, заподіяних фізичними або юридичним особам при виникненні дорожньо-транспортних пригод з вини виконавця, пов'язаних з незадовільними дорожніми умовами, визначається згідно з чинним законодавством.
Цей договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2015р. (п.10.1 договору №51Д-15 від 10.12.2014р.).
У додатку №1 до договору №419Д-15 від 22.12.2014р. визначено перелік доріг, які передаються на утримання, до яких віднесено, в тому числі дорогу індекс Т-10-17 Миронівка-Ольшаниця-Рокитне-Довгалівське-Плоске.
Як свідчать матеріали справи, у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/12719/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Промвпровадження" до Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 1 140 990,83 грн., а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 17 114,86 грн.
Рішенням від 18.06.2018р. Господарського суду міста Києва по справі №910/12719/16 позов задоволено повністю; стягнуто з Служби автомобільних доріг у Київській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче об'єднання "Промвпровадження" збитки в розмірі 1 409 169, 25 грн., витрати по сплаті судового збору в розмірі 21 137,54 грн. та витрати на проведення судової експертизи у розмірі 17 160 грн.; провадження у справі №910/12719/16 в частині вимог до Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» закрито.
Постановою від 30.01.2019р. Північного апеляційного господарського суду рішення від 18.06.2018р. Господарського суду міста Києва по справі №910/12719/16 залишено без змін.
В касаційному порядку рішення по справі №910/12719/16 не оскаржувалось.
Наразі, суд зазначає, що частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», no. 24465/04, від 19.02.2009р., «Пономарьов проти України», no. 3236/03, від 03.04.2008р.).
Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили
Отже, виходячи з вищевикладеного, судове рішення по справі №910/12719/16, яке набрало законної сили, має преюдиціальне значення, а встановлені ним обставини повторного доведення не потребують.
У рішенні від 18.06.2018р. Господарського суду міста Києва по справі №910/12719/16 судом було встановлено, що 18.12.2015 о 7:20 год. в с. Довгалівське Рокитнянського району Київської області по вул. Лісовій сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «МАН» державний номерний знак НОМЕР_1 та автомобіля марки "VOLVO" державний номерний знак НОМЕР_2 , яким керував водій Товариства з обмеженою відповідальністю «НВО «Промвпровадження» - ОСОБА_1.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль марки "VOLVO" д.н.з. НОМЕР_2 зазнав значних пошкоджень, розмір яких, згідно з рахунком Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Вольво Україна» становить 1 140 990,83 грн.
Постановою Рокитнянського районного суду Київської області від 30.12.2015р. у притягненні ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності відмовлено, а провадження у справі закрито.
12.02.2019р. на підставі наказу від 16.07.2018р. Господарського суду міста Києва по справі №910/12719/16 постановою від 12.02.2019р. було відкрито виконавче провадження №58360238.
08.04.2019р. державним виконавцем Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Марків Я.Є. було винесено постанову про стягнення зі Служби автомобільних доріг у Київській області виконавчого збору в сумі 144746,67 грн.
Постановою від 09.04.2019р. державним виконавцем Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Марків Я.Є. було закрито виконавче провадження у зв'язку із виконанням боржником судового рішення.
За твердженнями позивача дорожньо-транспортна пригода сталась внаслідок перебування автомобільної дороги у незадовільному стані, а саме наявність на проїзній частині колійності та стан проїзної частини, вкритий ожеледицею, що вказує на неналежне виконання Дочірнім підприємством «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» своїх обов'язків №419Д-15 від 22.12.2014р. в частині належного забезпечення утримання доріг та вжиття необхідні заходи щодо запобігання аварій на автомобільних дорогах та транспортних спорудах. Внаслідок вказаних дій відповідача, позивачем було понесено збитки на загальну суму 1 620 971,24 грн., з яких: 1 447 466,79 грн. - збитки, стягнені за рішенням Господарського суду міста Києва по справі №910/12719/16, включаючи: збитки в розмірі 1 409 169,25 грн., витрати по сплаті судового збору в розмірі 21 137,54 грн., витрати на проведення судової експертизи у розмірі 17 160 грн.; 28526,77 грн. - судовий збір, сплачений за подачу апеляційної скарги у справі №910/12719/16; 144 746,67 грн. - виконавчий збір, стягнутий за постановою №58360238 Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві; 231грн. витрат виконавчого провадження. Означене і стало підставою для звернення суду з розглядуваним позовом.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Отже, до обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги входять, зокрема, факти, з яких вбачається, що відповідач вчинив дії, спрямовані на порушення інтересу позивача, на захист якого подано позов, або утверджують за собою право, яке належить позивачу тощо, тобто ті, які свідчать про те, що право (інтерес) позивача порушене або оспорюється. Зазначені обставини входять до підстав позову і підлягають дослідженню, оскільки, суд, приймаючи рішення, має встановити чи мають місце факти порушення чи оспорення суб'єктивного матеріального права чи інтересу, на захист якого подано позов.
Відповідно до ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Таким чином, з урахуванням вимог вказаної статті, відшкодування збитків є видом господарських санкцій, під якими розуміються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування котрих для нього настають несприятливі економічні наслідки. Одночасно, для учасника господарських відносин, який потерпів від правопорушення, відшкодування збитків є способом захисту його прав та законних інтересів.
За приписом ст.22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права.
Збитками є:
- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Одночасно, відповідно до ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відшкодування збитків є наслідком порушення зобов'язання. За таких обставин, можливість використовувати відшкодування збитків як засіб захисту порушених прав виникає у юридичних осіб із самого факту невиконання обов'язку, порушення цивільних прав.
У будь-якому випадку для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками, вина боржника. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань. Вказану позицію наведено в постанові від 23.04.2019р. по справі №916/1469/18.
Тобто, вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому, у випадку невиконання договору чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента, який повинен доказати, що збитки заподіяні не з його вини. Вказану правову позицію наведено у постанові від 21.03.2019р. Верховного Суду по справі №904/2292/18.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ч.ч.1-3 ст.13, ч.1 ст.74, ст.162 Господарського процесуального кодексу України, при зверненні до суду з позовними вимогами про стягнення збитків, позивачем повинно бути доведено наявність протиправної поведінки Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», обставини завдання збитків у заявленому до стягнення розмірі, причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та збитками й вину заподіювача збитків.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З приводу такої обов'язкової складової збитків як протиправна поведінка суд зазначає наступне.
Як було встановлено вище, 22.12.2014р. між Службою автомобільних доріг у Київській області (замовник) та Дочірнім підприємством «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (виконавець) було укладено договір №419Д-15 з поточного дрібного ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг державного значення (територіальні) загального користування у Київській області, Рокитянський район лот №19, відповідно до п.1.1 якого виконавець зобов'язується в 2015р. надати замовникові послуги, а замовник - прийняти і оплатити такі послуги.
Найменування послуг: « 42.11.2 будування автомобільних доріг і автомагістралей інших доріг, елементів доріг; злітно-посадкових смуг летовищ. ГБН Г.1-2018-182:2011, СОУ 42.1-37641918-105:2013. Послуги з поточного дрібного ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг державного значення (міжнародні, національні, регіональні) загального користування у Київській області. Рокитянський район лот 19», в межах виділених фінансових ресурсів, та вимог Закону України «Про автомобільні дороги» та Закону України «Про дорожній рух» і діючих нормативних документів, що регламентують правила ремонту та утримання доріг загального користування у Київській області. Перелік доріг із спорудами на них, згідно «Мережі автомобільних доріг загального користування Служби автомобільних доріг у Київській області» в розрізі районів (додаток №1 до договору). При зміні мережі доріг перелік доріг уточнюється. Кількість послуг: протяжність 97,2 км (п.1.2 договору №419Д-15 від 22.12.2014р.)
Пунктом 6.3.3.1 договору №419Д-15 від 22.12.2014р. передбачено обов'язок виконавця вживати необхідні заходи щодо запобігання аварій на автомобільних дорогах та транспортних спорудах, сезонних деформаціях і ліквідації наслідків стихійного лиха з визначенням обсягів послуг спільно з представником відділу якості, технічного контролю та нових технологій замовника або комісійно.
Цей договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2015р. (п.10.1 договору №51Д-15 від 10.12.2014р.).
У додатку №1 до договору №419Д-15 від 22.12.2014р. визначено перелік доріг, які передаються на утримання, до яких віднесено, в тому числі дорогу індекс Т-10-17 Миронівка-Ольшаниця-Рокитне-Довгалівське-Плоске.
Тобто, з наведеного полягає, що в межах вказаного правочину відповідач прийняв на себе обов'язок із з поточного дрібного ремонту та експлуатаційного утримання дороги, індекс Т-10-17 Миронівка-Ольшаниця-Рокитне-Довгалівське-Плоске, на якій сталась дорожньо-транспортна пригода
Наразі, суд зазначає, що відповідно до п. 3.2 Класифікації робіт з експлуатаційного утримання автомобільних доріг загального користування СОУ 42.1 -37641918-105:2013 експлуатаційне утримання автомобільних доріг - комплекс робіт з систематичного догляду за автомобільною дорогою, дорожніми спорудами та смугою відведення, підтримання їх у чистоті та порядку.
Згідно п.5.10 Класифікації робіт з експлуатаційного утримання автомобільних доріг загального користування СОУ 42.1-37641918-105:2013 належить в тому числі і обробка доріг протиожеледними матеріалами при зимовій слизькості та ожеледиці, в тому числі і з метою профілактики.
Тобто, за висновками суду, саме на відповідача було покладено обов'язок із забезпечення обробки доріг протиожеледними матеріалами при зимовій слизькості та ожеледиці.
Як вказувалось вище, у рішенні від 18.06.2018р. Господарського суду міста Києва по справі №910/12719/16 судом було встановлено, що 18.12.2015 о 7:20 год. в с. Довгалівське Рокитнянського району Київської області по вул. Лісовій сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «МАН» державний номерний знак НОМЕР_1 та автомобіля марки "VOLVO" державний номерний знак НОМЕР_2 , яким керував водій Товариства з обмеженою відповідальністю «НВО «Промвпровадження» - ОСОБА_1.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль марки "VOLVO" д.н.з. НОМЕР_2 зазнав значних пошкоджень, розмір яких, згідно з рахунком Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Вольво Україна» становить 1 140 990,83 грн.
Постановою Рокитнянського районного суду Київської області від 30.12.2015р. у притягненні ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності відмовлено, а провадження у справі закрито.
З означеної постанови вбачається, що будучи викликаним до суду для участі у розгляді справи, ОСОБА_1 свою вину у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди не визнав та пояснив, що 18.12.2015 о 7:20 год., він керував автомобілем марки "VOLVO" в с. Довгалівське Рокитнянського району. Попереду на узбіччі по ходу його руху стояв вантажний автомобіль. З метою його об'їзду, він почав гальмувати та змінювати напрямок руху свого автомобіля, але йому не вдалося через слизьке дорожнє покриття та через знаходження автомобіля в колійності.
Також, у зазначеній постанові зазначено, що інспектор Рокитнянського ВП ГУ НП України у Київській області Кравченко В.С., будучи викликаним для участі у розгляді справи, пояснив, що 18.12.2015 по приїзду на місце пригоди він побачив, що водій автомобіля "VOLVO" здійснив наїзд на автомобіль «МАН» з причепом. Покриття проїзної частини дороги було асфальтобетонне і обледеніле, не оброблене протиожеледним покриттям. Крім того, на дорозі була колійсність, що не дало змоги водію автомобіля "VOLVO" виїхати на смугу зустрічного руху та безпечно об'їхати перешкоду. Дорогу почали посипати протиожеледним покриттям лише після оформлення матеріалів пригоди.
У судовому рішенні також було встановлено, що згідно висновку №14424 від 15.06.2016, складеного за результатами проведення транспортно-трасологічного та автотехнічного дослідження обставин та механізму дорожньо-транспортної пригоди за участі автомобілів "VOLVO" д.н.з. НОМЕР_2 та «Ман» д.н.з. НОМЕР_3 з причепом «Шварцмюллер» д.н.з. НОМЕР_1 , в даній дорожній обстановці водій автомобіля "VOLVO" д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_1 не мав технічної можливості уникнути наїзду на автомобіль «МАН» д.н.з. НОМЕР_3 з причепом «Шварцмюллер» д.н.з. НОМЕР_1 , який знаходився на краю проїзної частини; в даній дорожній обстановці в діях автомобіля "VOLVO" д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_1 не вбачається невідповідностей вимогам Правил дорожнього руху України через перебування його в аварійній обстановці; в даній дорожній обстановці в діях водія автомобіля «МАН» д.н.з. НОМЕР_3 з причепом «Шварцмюллер» д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_2 не вбачається невідповідностей вимогам п. 9.9 а) Правил дорожнього руху України, оскільки він виконав вимоги вказаного пункту.
Тобто, у означеному судовому рішення встановлено, що причиною настання дорожньо-транспортної пригоди стало слизьке дорожнє покриття та знаходження автомобіля в колійності.
Таким чином, обставини, встановлені у судовому рішенні по справі №910/12719/16, що мають преюдиційне значення у відповідності до ст.75 Господарського процесуального кодексу України, фактично вказують на порушення відповідачем свого обов'язку із забезпечення обробки доріг протиожеледними матеріалами при зимовій слизькості та ожеледиці, що є підставою для відповідальності виконавця згідно п.7.4 договору №419Д-15 від 22.12.2014р.
Тобто, за висновками суду, позивачем належним чином доказово обґрунтованості наявність такої складової збитків як протиправна поведінка Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України».
З приводу збитків, як обов'язкової складової предмету доказування у розглядуваному спорі, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, крім іншого включається включаються додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.
У п.7.4 договору №419Д-15 від 22.12.2014р. вказано що виконавець несе відповідальність за відшкодування збитків, заподіяних фізичними або юридичним особам при виникненні дорожньо-транспортних пригод з вини виконавця, пов'язаних з незадовільними дорожніми умовами, визначається згідно з чинним законодавством.
Судом вказувалось, що рішенням від 18.06.2018р. Господарського суду міста Києва по справі №910/12719/16 стягнуто з Служби автомобільних доріг у Київській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково - виробниче об'єднання «Промвпровадження» збитки в розмірі 1 409 169, 25 грн.
Отже, з огляду на те, що у судовому порядку з позивача було стягнуто шкоду, завдану власнику транспортного засобу «VOLVO» державний номерний знак НОМЕР_2 внаслідок дорожньо-транспортні пригоди, що сталася з причин незадовільного експлуатаційного утримання автомобільних доріг, суд дійшов висновку щодо доказової обгрунтованості тверджень позивача про завдання збитків в сумі 1 409 169, 25 грн.
Одночасно, суд вважає необґрунтованим включення позивачем до складу збитків витрат по сплаті судового збору в розмірі 21 137,54 грн., витрат на проведення судової експертизи у розмірі 17 160 грн., 28526,77 грн. - судового збору, сплаченого за подачу апеляційної скарги у справі №910/12719/16; 144 746,67 грн. - виконавчого збору, стягнутого за постановою №58360238 Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві; 231грн. витрат виконавчого провадження.
Положення частини першої статті 225 Господарського кодексу України регулюють склад збитків, що підлягають відшкодуванню особами, які допустили господарське правопорушення, порушили господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності.
Згідно вказаної правової норми до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Суд звертає увагу на те, що збитки це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником. Вказану правову позицію висловлено Великою Палатою Верховного Суду від 12.03.2019р. по справі №920/715/17.
Проте, суд зазначає, що витрати позивача на апеляційне оскарження судового рішення у справі №910/12719/16, відшкодування позивачу судового збору та сплата витрат виконавчого провадження не є збитками у розумінні ст.225 Господарського кодексу України.
При цьому, суд звертає увагу на те, що Служба автомобільних доріг у Київській області не була позбавлена права та можливості виконати судове рішення у добровільному порядку, а не в межах виконавчого провадження, що виключило б понесення відповідних витрат.
Щодо наявності причинно-наслідкового зв'язку як складової відшкодування збитків суд зазначає наступне.
Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.
У даному випадку причинно-наслідковий зв'язок полягає в тому, що витрати позивача на відшкодування шкоди, завданої власнику транспортного засобу в сумі 1 409 169, 25 грн., було понесено Службою автомобільних доріг у Київській області саме внаслідок протиправний дій відповідача, що полягали у порушенні Дочірнім підприємством «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» свого обов'язку із забезпечення обробки доріг протиожеледними матеріалами при зимовій слизькості та ожеледиці, внаслідок якого і сталась дорожньо-транспортна пригода.
Судом вказувалось, що вина, як обов'язкова складова збитків, презюмується. У даному випадку саме на заподіювала збитків покладається обов'язок довести відсутні вини.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Проте, всупереч наведеного відповідачем своєї вини у заподіянні збитків позивачу належними та допустимими доказами не було спростовано.
Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
За таких обставин, виходячи з викладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Служби автомобільних доріг у Київській області звернулась до Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення збитків, а саме на суму 1 409 169,25 грн.
Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Задовольнити позовні вимоги частково.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (03151, м.Київ, вул.Народного Ополчення, будинок 11-А, ЄДРПОУ 33096517) на користь Служби автомобільних доріг у Київській області (03151, м.Київ, вул.Народного Ополчення, будинок 11-А, ЄДРПОУ 26345736) збитки в розмірі 1 409 169,25 грн. та судовий збір в сумі 21 137,54 грн.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст складено та підписано 17.10.2019р.
Суддя Спичак О.М.