08 жовтня 2019 року
м. Київ
Справа № 911/3883/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Білоуса В.В. - головуючого, Васьковського О.В., Огородніка К.М.
за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.;
за участю представників сторін:
скаржника - Якимчук О.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області
на постанову Північного апеляційного господарського суду
від 13.06.2019
та на ухвалу Господарського суду Київської області
від 08.08.2018
у справі № 911/3883/16
за заявою боржника Публічного акціонерного товариства Науково-виробничої фірми "Ферокерам"
про банкрутство,-
1. У провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа № 911/3883/16 про банкрутство Публічного акціонерного товариства Науково-виробничої фірми "Ферокерам", провадження в якій порушено ухвалою Господарського суду Київської області від 07.12.2016 за заявою боржника.
2. Постановою Господарського суду Київської області від 14.12.2016 ПАТ НВФ «Ферокерам» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено Шкабрія М.П.
3. Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.05.2017 зокрема визнано кредитором Білоцерківську ОДПІ ГУ ДФС у Київській області з грошовими вимогами в розмірі 357 784,41 грн, з яких: 2 756 грн підлягають задоволенню в першу чергу, 212 817,49 грн - в третю чергу, 142 210,92 грн - в шосту чергу.
4. Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.06.2017 серед іншого затверджено реєстр вимог кредиторів боржника на суму 55 849 344,37 грн, до якого включено, зокрема Білоцерківську ОДПІ ГУ ДФС у Київській області з грошовими вимогами в розмірі 357 784,41 грн.
5. 10.05.2018 до Господарського суду Київської області надійшла заява ГУ ДФС у Київській області з грошовими вимогами до боржника на суму 221 155,37 грн. в якій заявник також просив включити до першої черги реєстру вимог кредиторів витрати на оплату судового збору в сумі 3 524 грн.
Короткий зміст оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанції
6. Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.08.2018, серед іншого, грошові вимого податкового органу до боржника задоволено частково, визнано ГУ ДФС у Київській області кредитором боржника на суму 182 264,03 грн, з яких: 3 524 грн першої черги та 178 740,03 грн - шостої черги, в іншій частині кредиторські вимоги - відхилено.
7. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції ГУ ДФС у Київській області до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
8. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2019 у даній справі апеляційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції в частині відхилення кредиторських вимог ГУ ДФС у Київській області до боржника на суму 42 415,34 грн податку з орендної плати з юридичних осіб залишено без змін.
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
9. 10.07.2019 Головне управління ДФС у Київській області звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2019 та на ухвалу Господарського суду Київської області від 08.08.2018 у справі № 911/3883/16, в частині невизнання кредиторських вимог з орендної плати на суму 77 345,62 грн, підтвердженням чого є відтиск календарного штемпелю відділення поштового зв'язку на конверті, в якому надійшла касаційна скарга.
10. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги у справі № 911/3883/16 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Васьковського О.В., судді - Огородніка К.М., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 22.07.2019.
11. Ухвалою Верховного Суду від 23.07.2019 касаційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2019 та на ухвалу Господарського суду Київської області від 08.08.2018 у справі № 911/3883/16, в частині невизнання кредиторських вимог з орендної плати на суму 77 345,62 грн, залишено без руху на підставі частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України. Надано скаржнику строк для усунення недоліків касаційної скарги до 09.08.2019 шляхом надання суду оригіналу документу, що підтверджує сплату судового збору в розмірі 7 048,00 грн за подання касаційної скарги на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2019 та на ухвалу Господарського суду Київської області від 08.08.2018 у справі № 911/3883/16.
12. 07.08.2019 Головне управління ДФС у Київській області направило до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду клопотання про залучення до матеріалів касаційної скарги оригіналу документу (платіжного доручення № 3668 від 30.07.2019), що підтверджує сплату судового збору в розмірі 7 048,00 грн за подання касаційної скарги на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2019 та на ухвалу Господарського суду Київської області від 08.08.2018 у справі № 911/3883/16.
13. Ухвалою Верховного Суду від 16.08.2019, зокрема, відкрито касаційне провадження касаційне провадження у справі № 911/3883/16 за касаційною скаргою Головного управління ДФС у Київській області на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2019 та на ухвалу Господарського суду Київської області від 08.08.2018 у справі № 911/3883/16, в частині невизнання кредиторських вимог з орендної плати на суму 77 345,62 грн.; призначено розгляд касаційної скарги на 08.10.2019 об 10 год. 15 хв.
Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу.
14. Не погоджуючись з прийнятою постановою, ГУ ДФС у Київській області подано касаційну скаргу, в якій останнє просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині невизнання кредиторських вимог з орендної плати на суму 77 345,62 грн.
15. Касаційну скаргу мотивовано тим, що строк виконання зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб за декларацією від 08.02.2016 № 9011755979 за грудень 2016 (строк сплати 30.01.2017) у ПАТ НВФ ''Ферокерам'' настав на момент винесення Господарським судом Київської області постанови від 14.12.2016.
16. Представник скаржника в судовому засіданні 08.10.2019 підтримав касаційну скаргу з підстав викладених в ній.
Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі
17. Учасники справи не скористалися своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
Позиція Верховного Суду
18. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника скаржника, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
19. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
20. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
21. Статтею 1 Закону України ''Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом'' передбачено, що кредитор - юридична або фізична особа, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство, у процедурах банкрутства боржника.
22. Відповідно до приписів частини 1 статті 38 Закону України ''Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом'', з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:
- господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу за виключенням укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу в процедурі ліквідації тощо;
- строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав;
- у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.
23. Згідно положень пункту 1.3. статті 1 Податкового Кодексу України, цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з банків, на які поширюються норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.
24. Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України ''Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом'', щодо боржника застосовуються такі судові процедури банкрутства: розпорядження майном боржника; мирова угода; санація (відновлення платоспроможності) боржника; ліквідація банкрута.
25. Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що аналіз положень пункту 1.3. статті 1 Податкового Кодексу України, частини 1 статті 7, частини 1 статті 38 Закону України ''Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом'', дає підстави дійти до висновку, що з моменту визнання боржника у справі про банкрутство банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, порядок погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з такого боржника регулюється Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
26. Згідно пункту 1 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією із основних засад (принципом) господарського судочинства є верховенство права.
27. У пункті 3.1. Рішення Конституційного Суду України від 29.06.2010 у справі № 1-25/2010 зазначено, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
28. Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що системний аналіз положень пункту 1.3. статті 1 Податкового Кодексу України та положень частини 1 статті 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", дає підстави дійти до висновку, що з моменту визнання боржника банкрутом (ухвалення постанови у справі про банкрутство) у банкрута не виникає обов'язку зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) (котрі нараховані після моменту визнання боржника банкрутом), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 12.03.2019 у справі №910/14827/16).
29. Крім того, статтею 38 Закону України ''Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом'' передбачено наслідки визнання боржника банкрутом. Зокрема, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом у останнього не може виникати додаткових зобов'язань, у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, які безпосередньо пов'язані із здійсненням ліквідаційної процедури; строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав.
30. Тобто, у зв'язку з визнанням боржника банкрутом у такої особи виникає особливий правовий статус, який є значно відмінний від статусу боржника і з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у останнього не можуть виникати нові зобов'язання зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
31. Таким чином, аналізуючи положення названого закону, можна дійти висновку, що в ліквідаційній процедурі нові зобов'язання у банкрута в особі його органу управління - ліквідатора (ліквідаційної комісії) можуть виникати виключно у випадках, прямо передбачених у цьому Законі і порядок їх виконання визначений спеціальними нормами Закону про банкрутство. Такими випадками є зобов'язання з оплати витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.
32. Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно кредиторської заяви та доданих до неї документів, станом на 09.02.2018 у ПАТ НВФ "Ферокерам" обліковуються поточні кредиторські вимоги на загальну суму 221 155,37 грн., з яких:
- заборгованість з орендної плати з юридичних осіб (шифр бюджетної класифікації - 18010600) складає 154 691,29 грн., яка виникла на підставі податкового розрахунку земельного податку від 08.02.2016 № 9011755979 на суму 77 345,67 грн., від 08.02.2016 №9011755979 на суму 77 345,62 грн. (77 345,67 грн. + 77 345,62 грн. = 154 691,29 грн.);
- заборгованість з ПДФО (шифр бюджетної класифікації - 11010100) складає 1 373,54 грн., яка виникла на підставі нарахування пені на податкове повідомлення-рішення від 13.08.2015 № 0032481702 на суму 531,35 грн., від 13.08.2015 № 0032481702 на суму 842,19 грн.;
- заборгованість по штрафних санкціях за порушення законодавства про патентування норм регулювання обігу готівки (шифр бюджетної класифікації - 21080900) складає 65 090,54 грн., яка виникла на підставі нарахування пені на рішення про застосування штрафних санкцій № 0004912202 від 13.08.2015 та рішення № 0004922202 від 13.08.2015.
33. Відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
34. Згідно підпункту 14.1.137 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України орган стягнення - державний орган, уповноважений здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу в межах повноважень, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.
35. Податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання (підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
36. Статтею 15 Податкового кодексу України встановлено, що платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають право, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
37. Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.4 статті 16 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим кодексом та законами з питань митної справи.
38. Виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк (пункт 38.1 статті 38 Податкового кодексу України).
39. Не підлягає оскарженню податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків (пункт 56.11 статті 56 Податкового кодексу України).
40. Відповідно до пункту 57.1. статті 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
41. Виходячи з положень Податкового кодексу України, які регулюють відносини щодо сплати земельного податку (статті 49, 269-271 Податкового кодексу України ) судами попередніх інстанцій встановлено, що орендарем до Білоцерківської ОДПІ було подано податкову декларацію з орендної плати за землю від 08.02.2016 № 9011755979, відповідно до якої боржник самостійно визначив орендну плату за землю на 2016 рік в розмірі 77 345,67 грн. щомісячно (січень - листопад), 77 345,62 грн. (грудень). Як вже зазначалось, заявником заявлено кредиторські вимоги, до яких включено земельний податок на суму 154 691,29 грн. (за листопад 2016 - 77 345,67 грн. та за грудень 2016 - 77 345,62 грн.).
42. При цьому, як було зазначено вище, ПАТ НВФ "Ферокерам" визнано банкрутом та відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру постановою господарського суду Київської області від 14.12.2016. Дана постанова є чинною і такою, що набрала законної сили.
43. Здійснивши перерахунок заявлених кредиторських вимог ГУ ДФС у Київській області в частині земельного податку за листопад-грудень 2016 на загальну суму 154 691,29 грн., враховуючи вищенаведену норму Закону про банкрутство, якою встановлено, що після визнання боржника банкрутом у останнього не виникає додаткових зобов'язань, а також відповідну правову позицію Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, судом першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд правомірно визнано грошові вимоги в частині вказаного податку на суму 112 275,95 грн. за період з листопада по 14.12.2016).
44. Щодо кредиторських вимог ГУ ДФС у Київській області в частині пені з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується із доходів у вигляді заробітної плати на суму 1 373,54 грн., а також пені за порушення законодавства про патентування норм регулювання обігу готівки на суму 65 090,54 грн., що виникли в період з 25.08.2015 по 07.12.2016 (дата порушення провадження у даній справі), що підтверджується долученими до матеріалів справи інтегрованими картками, то суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що вони є обґрунтованими та відповідно правомірно визнані судом першої інстанції.
45. З огляду на викладене, оскільки вимоги кредитора в межах суми 178 740,03 грн. є обґрунтованими, заборгованість банкрута перед заявником на час винесення ухвали не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про визнання ГУ ДФС у Київській області кредитором ПАТ НВФ "Ферокерам" з сумою кредиторських вимог, що, з урахуванням понесених на сплату судового збору витрат, становить 182 264,03 грн., які, з урахуванням пропуску кредитором строку, встановленого Законом, для заявлення вимог до банкрута, враховуючи вищенаведені приписи Закону про банкрутство, підлягають задоволенню в наступній черговості: 3 524,00 грн. - в першу чергу, 178 740,03 грн. - в шосту чергу.
46. Відповідно до пункту 36.1. статті 36 Податкового кодексу України, податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
47. Згідно підпункту 37.3. статті 37 Податкового кодексу України, підставами для припинення податкового обов'язку, крім його виконання, є скасування податкового обов'язку у передбачений законодавством спосіб.
48. Оскільки у розумінні пункту 1.3. статті 1 Податкового кодексу України, вказаний кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також беручи до уваги те, що положеннями статті 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (яка встановлює наслідки визнання боржника банкрутом внаслідок відкриття ліквідаційної процедури, що є однією із судових процедур у справі про банкрутство) встановлено, що з моменту визнання боржника банкрутом (ухвалення постанови у справі про банкрутство) у банкрута не виникає обов'язку зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), колегія суддів суду касаційної інстанції, на підставі підпункту 37.3. статті 37 Податкового Кодексу України, дійшла до висновку, що приписами статті 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено підставу для припинення податкового обов'язку боржника, якого визнано банкрутом, щодо обчислення та сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) термін сплати яких настав після моменту визнання боржника банкрутом.
49. Згідно частини 3 статті 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", кредитори, у тому числі контролюючі органи, мають право заявити свої вимоги до боржника, який ліквідується, у місячний строк з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника, який ліквідується, банкрутом, на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в шосту чергу.
50. Відповідно до пункту 33.1. статі 33 Податкового кодексу України, податковим періодом визнається встановлений цим Кодексом період часу, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих видів податків та зборів.
51. Виникнення у боржника, щодо якого введено ліквідаційну процедуру у справі про банкрутство, податкового обов'язку щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін сплати яких настав після моменту визнання боржника банкрутом, буде нести за собою порушення права такого боржника, яке визначене законодавством, на звільнення від сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що у свою чергу суперечить принципу правової визначеності, який є одним із елементів верховенства права.
52. За таких обставин, суди попередніх інстанцій вірно застосували положення статті 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
53. Беручи до уваги приписи частини 1 статті 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також положення пункту 1.3. статті 1 та підпункту 14.1.147 статті 14 Податкового кодексу України, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що подання боржником, щодо якого введено ліквідаційну процедуру, декларацій до контролюючого органу не є підставою виникнення у такого боржника зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін сплати яких настав в період після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 12.03.2019 року у справі №910/14827/16).
54. Боржник у справі про банкрутство, щодо якого ухвалене рішення про визнання його банкрутом, на підставі положень статті 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" має право на легітимне очікування щодо звільнення від податкового обов'язку щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін сплати яких настав в період після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом.
55. Характеристика очікувань як легітимних поєднує в собі: 1) їх законність, яка зумовлена реалізацією особою належного їй суб'єктивного права, 2) їх обґрунтованість, тобто зумовлену законом раціональність сподівань учасників суспільних відносин.
56. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про не визнання вимог в сумі 42 415,34 грн., що заявлені ГУ ДФС у Київській області, оскільки вказані вимоги нараховані за 17 днів грудня 2016 з 15.12.2016, тобто після визнання ПАТ НВФ "Ферокерам" банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.
57. Правового висновку про те, що заявлені податковою інспекцією грошові вимоги до боржника щодо сплати податкового боргу, в тому числі податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та земельного податку (орендної плати з юридичних осіб), які нараховані за період після визнання боржника банкрутом, не є поточними та не можуть сплачуватися боржником в силу імперативних приписів частини 1 статті 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", якими встановлено обмеження щодо виникнення у боржника додаткових зобов'язань, в тому числі щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) в період після визнання боржника банкрутом та введення щодо нього ліквідаційної процедури дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/14827/16, від 25.04.2018 у справі №908/6036/14, від 14.06.2018 у справі №918/169/16, від 19.07.2018 у справі №911/2987/13, від 26.07.2018 у справі №918/54/16.
58. Окрім того, аналіз положень частини 3 статті 95 та частини 7 статті 115 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дає підстави дійти до висновку, що під час провадження у справі про банкрутство, яка розглядається господарським судом з урахуванням особливостей передбачених статті 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", порядок розгляду та затвердження судом витрат пов'язаних з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії не є тотожним з порядком розгляду та затвердження господарським судом кредиторських вимог пред'явлених до боржника.
59. Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що заявлені контролюючим органом вимоги зі сплати податку на землю та орендної плати є за своєю правовою природою різновидами податків, що не можна ототожнювати з витратами, в розумінні статей 38, 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", тобто з витратами, які безпосередньо пов'язані із здійсненням ліквідаційної процедури, як то витрати на оплату судового збору; витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство, введення процедури санації, визнання боржника банкрутом; витрати арбітражного керуючого, пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута тощо.
60. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
61. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Росії") щодо реалізації права на справедливий суд (пункту 1 статті 6 Конвенції): "одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру".
62. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
63. У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.
64. Відповідно статті 309 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
65. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
66. Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції та ухвала суду першої інстанції, в оскаржуваних частинах, таким вимогам закону відповідають.
67. Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.
68. Вказані вимоги судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні оскаржуваних ухвали та постанови, в оскаржуваних частинах, були дотримані.
69. Оскільки підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та ухвали суду першої інстанції, в оскаржуваних частинах, немає, то судовий збір за подачу касаційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,
1. Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2019 та на ухвалу Господарського суду Київської області від 08.08.2018 у справі № 911/3883/16, в частині невизнання кредиторських вимог з орендної плати на суму 42 415,34 грн залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2019 та ухвалу Господарського суду Київської області від 08.08.2018 у справі № 911/3883/16, в частині невизнання кредиторських вимог з орендної плати на суму 42 415,34 грн залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. В. Білоус
Судді О. В. Васьковський
К. М. Огороднік