ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.10.2019Справа № 910/1214/19
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,
при секретарі судового засідання - Жалобі С.Р.,
розглянувши у судовому засіданні матеріали
позовної заяви Комунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства"
до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
третя особа 1: Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз"
третя особа 2: Акціонерне товариство "Укртрансгаз"
про визнання права та зобов'язання виконувати умови договору,
за участю представників:
від позивача: Чумак А.В.
від відповідача: Лисенко В.О.;
від третьої особи 1: не з'явився;
від третьої особи 2: Оніщук В.М.
Комунальне підприємство "Управління житлово-комунального господарства" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про:
- визнання права Комунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства" на споживання у 2016-2017 роках природного газу за договором постачання природного газу № 1838/1617-БО-17 від 28.10.2016;
- зобов'язання Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" виконувати умови договору постачання природного газу № 1838/1617-БО-17 від 28.10.2016 в частині виділення номінацій та постачання природного газу в обсягах, зазначених в п. 2.1 договору.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором постачання природного газу № 1838/1617-БО-17 від 28.10.2017 в частині виконання свого обов'язку постачальника подавати оператору газотранспортної системи номінації на відповідний місяць постачання в установленому законом порядку та/або оформлювати акти приймання-передачі природного газу під час опалювальних періодів 2016-2017 років.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2019 (після усунення недоліків позовної заяви) залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз"; відкрито провадження у даній справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 03.04.2019.
Підготовче засідання, призначене на 03.04.2019, не відбулося у зв'язку із перебуванням судді Приходько І.В. у відпустці.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2019 підготовче засідання призначено на 08.05.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2019 залучено до участі у справі в якості третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Акціонерне товариство "Укртрансгаз".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2019 враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.07.2019.
У судовому засіданні 10.07.2019 оголошено перерву до 14.08.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2019 відкладено розгляд справи по суті на 11.09.2019.
Судове засідання, призначене на 11.09.2019, не відбулося у зв'язку із перебуванням судді Приходько І.В. на лікарняному.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2019 розгляд справи по суті призначено на 02.10.2019.
Представник позивача у судовому засіданні 02.10.2019 надав додаткові пояснення, підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов повністю.
Представник відповідача у судовому засіданні 02.10.2019 надав додаткові пояснення, заперечував проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просив відмовити у позові повністю.
Представник третьої особи 2 у судовому засіданні 02.10.2019 надав додаткові пояснення, підтримав позицію відповідача, заперечував проти позовних вимог, просив відмовити у позові повністю.
Представник третьої особи 1 у судове засідання 02.10.2019 не з'явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, направленням на адресу місцезнаходження учасника справи ухвали суду від 23.09.2019, отримання якої 25.09.2019 підтверджується відомостями з офіційного веб-сайту «Укрпошта» з штрихкодовим ідентифікатором 0103050888200.
Згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
При цьому, судом враховані доводи та пояснення третьої особи 1, які були надані у попередніх судових засіданнях.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-
01.01.2016 КП "Управління житлово-комунального господарства" (споживач) подано подання до ПАТ "Київоблгаз" (далі - оператор газорозподільної системи, оператор ГРМ) заяву-приєднання № 09420VD88UDT016 до умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим), типові умови якого затверджено постановою Національної комісіїї, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, № 2498 від 30.09.2015 (далі - Договір розподілу).
Згідно з п. 1.2 Договору розподілу умови цього договору однакові для всіх споживачів України та розроблені відповідно до Закону України "Про ринок природного газу" і Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2494 від 30.09.2015 (далі - Кодекс газорозподільних систем).
Відповідно до п. 1.3 Договору розподілу цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного Кодексу України на невизначений строк.
Згідно з пунктами 2.1, 2.2 Договору розподілу оператор ГРМ зобов'язується надати споживачу послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов'язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим договором. Обов'язковою умовою надання споживачу послуги з розподілу природного газу є наявність у споживача об'єкта, підключеного в установленому порядку до газорозподільної системи оператора ГРМ.
Пунктом 3.1 Договору розподілу встановлено, що санкціонований відбір природного газу з газорозподільної системи здійснюється споживачем за умови наявності у нього укладеного із постачальником договору постачання природного газу та підтвердженого обсягу, виділеного для потреб споживача його постачальником на відповідний календарний період, а також відсутності простроченої заборгованості за цим договором. Наявність підтвердженого обсягу природного газу споживача (його постачальника) доводиться до відома оператора ГРМ у встановленому законодавством порядку оператором ГТС, а до відома споживача - його постачальником. За відсутності у споживача договору постачання природного газу та/або виділених його постачальником підтверджених обсягів для потреб споживача на відповідний календарний період споживач не має права використовувати (споживати) природний газ із газорозподільної системи.
За наявності підтвердженого обсягу природного газу споживача та відсутності простроченої заборгованості за цим договором оператор ГРМ забезпечує розподіл природного газу, що належить споживачу, до межі балансової належності його об'єкта з дотриманням належного рівня надійності, безпеки, якості та величини тиску природного газу, споживач, що не є побутовим, зобов'язаний самостійно контролювати власне газоспоживання та для недопущення перевищення підтвердженого обсягу природного газу здійснити разом зі своїм постачальником заходи з коригування в установленому порядку підтвердженого обсягу або заходи із самостійного та завчасного обмеження (припинення) власного газоспоживання. Якщо за підсумками місяця фактичний об'єм споживання природного газу споживача буде перевищувати підтверджений обсяг природного газу, врегулювання небалансу (дефіциту) природного газу буде здійснюватись його постачальником у встановленому законодавством порядку та відповідно до умов договору постачання природного газу (пункти 3.2, 3.3 Договору розподілу).
Пунктом 7.4 Договору розподілу передбачено, що споживач зобов'язується, зокрема, не допускати несанкціонованого відбору природного газу.
Відповідно до п. 9.1 Договору розподілу оператор ГРМ має право припинити/обмежити розподіл природного газу споживачу в порядку та у випадках, передбачених Кодексом газорозподільних систем, у тому числі у разі: несвоєчасної та/або неповної оплати послуг за цим договором; відсутності або недостатності підтвердженого обсягу природного газу у споживача; несанкціонованого відбору природного газу.
28.10.2016 між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та КП "Управління житлово-комунального господарства" (споживач) укладено договір № 1838/1617-БО-17 постачання природного газу (далі - Договір постачання), за умовами якого постачальник зобов'язався поставити споживачем у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов'язався оплатити його на умовах цього договору (п. 1.1 Договору постачання).
Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями (п. 1.2 Договору постачання).
Відповідно до пункту 1.3 Договору постачання (в редакції додаткової угоди № 4 від 23.01.2017) необхідний споживачу плановий обсяг природного газу, зазначений в п. 2.1. цього договору, споживач визначає самостійно.
Так, приписами пункту 2.1 Договору постачання (з урахуванням додаткових угод № 1-5, укладених в період з 28.10.2016 по 31.03.2017) визначено обсяги газу (природний газ обсягом до 2 524 тис. куб. метрів) у тому числі за місяцями, які постачальник передає споживачу з 01.10.2016 по 31.03.2017 (включно). А також у період з 01.04.2017 по 30.09.2017 (включно) природний газ обсягом до 160 тис. куб. метрів, у тому числі по місяцях.
Відповідно до п. 2.6 Договору постачання розподіл (транспортування) природнього газу за цим договором здійснює(ють) оператор(и) газорозподільних мереж (газотранспортної системи), зокрема: ПАТ "Київоблгаз", з яким споживач уклав відповідний договір (договори).
Пунктом 3.2. Договору споживач подає постачальнику до 15 числа місяця, що передує місяцю постачання природного газу, належним чином оформлену заявку на плановані обсяги використання природного газу на наступний місяць, підписану уповноваженою особою. У разі неподання або несвоєчасного подання заявки споживачем постачальник може користуватися плановими обсягами, зазначеними у п. 2.1. цього Договору, на відповідний місяць. Обсяги постачання підтверджуються постачальником шляхом подання оператору газотранспортної системи номінації на відповідний місяць постачання (розрахунковий період) в установленому законодавством порядку. Постачальник протягом трьох днів з моменту підтвердження оператором газотранспортної системи номінації повідомляє споживачу про розмір поданої номінації шляхом надсилання відповідного повідомлення на електронну адресу, зазначену споживачем.
Згідно з пунктом 5.2 Договору постачання ціна за 1 000 куб. м газу з 01.10.2016 становить 5 916 грн., крім того податок на додану вартість (ПДВ - 20%). Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 7 099,20 грн.
Виходячи з пунктів 7.2, 7.3 Договору постачання, споживач зобов'язаний самостійно припинити (обмежувати) використання природного газу у разі порушення строків оплати за договором про постачання природного газу, відсутності або недостатності підтвердженого обсягу природного газу, виділеного споживачу, інших випадках, передбачених цим договором та законодавством; постачальник має право припинити або обмежити постачання природного газу споживачеві у разі відсутності або недостатності підтвердженого обсягу природного газу для забезпечення об'єктів газоспоживання споживача.
Договір постачання природного газу набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2016 до 30.09.2017 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 12.1 Договору в редакції додаткової угоди № 5 від 31.03.2017).
Судом встановлено, що правовідносини між сторонами у спірний період регулювалися, зокрема, положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758.
Пунктом 17 постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758 визначено, що постачання природного газу НАК "Нафтогаз України" виробникам теплової енергії здійснюється на підставі договору, що враховує положення примірного договору про постачання природного газу виробникам теплової енергії, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та з дотриманням принципу недискримінації, за таких умов:
відсутність у виробника теплової енергії заборгованості перед НАК "Нафтогаз України" за використаний природний газ, або відсутність у виробника теплової енергії заборгованості (без урахування штрафних санкцій) перед НАК "Нафтогаз України" за спожитий до 1 січня 2016 р. природний газ за всіма укладеними з НАК "Нафтогаз України" договорами постачання природного газу (купівлі-продажу, про закупівлю, відступлення права вимоги тощо), а також здійснення поточних розрахунків за використаний природний газ, або рівень розрахунків виробника теплової енергії станом на 25 число місяця, що передує місяцю постачання природного газу (без урахування штрафних санкцій), за всіма укладеними з НАК "Нафтогаз України" договорами постачання природного газу (купівлі-продажу, про закупівлю, відступлення права вимоги тощо) становить не нижче 90 відсотків, або надання НАК "Нафтогаз України" та виконання виробником теплової енергії погодженого виконавчим органом ради графіка погашення заборгованості (рівними частинами до 1 січня 2021 р. з розбивкою за всіма договорами з НАК "Нафтогаз України").
Так, на виконання умов укладеного договору сторонами надано до суду підписані та скріплені печатками акти приймання-передачі природного газу від 30.11.2016 за листопад 2016 року, від 31.12.2016 за грудень 2016 року.
Однак, згідно з листом ПАТ "НАК "Нафтогаз" від 22.11.2016 відповідачем було повернуто без підписання акт приймання-передачі природного газу за жовтень 2016 року, посилаючись на невиконання позивачем умов постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758.
З наявного у матеріалах справи листування також вбачається, що ПАТ "НАК "Нафтогаз України" повідомляло позивача про те, що ним не виконуються вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758 та, відповідно, позивачем не отримано номінації природного газу з ресурсу ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на січень, лютий, березень, та квітень 2017 року. З метою уникнення соціальної напруги в суспільстві ПАТ "НАК "Нафтогаз України" просило своєчасно та у повному обсязі проводити розрахунки за використаний природний газ та виконувати зобов'язання відповідно до надісланих графіків погашення заборгованості. Повідомлялось, що Компанія і надалі готова здійснювати постачання природного газу, дотримуючись вимог чинного законодавства України та положень укладених договорів.
За твердженням позивача, спір у справі виник внаслідок не визнання відповідачем права позивача на споживання газу під час опалювального сезону 2016-2017 року (зокрема, спірний період січень-квітень 2017 року), безпідставно вважаючи, що він здійснював несанкціонований відбір природного газу, у зв'язку з чим просить суд визнати за ним право на споживання природного газу під час опалювального сезону 2016-2017 року за договором постачання природного газу 1838/1617-БО-17 від 28.10.2016, а також зобов'язати відповідача виконувати умови договору в частині виділення номінацій та постачання природного газу в обсязі, зазначеному в п. 2.1 договору.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, зважаючи на те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.
Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (статті 11, 626 Цивільного кодексу України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (стаття 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (стаття 525 ЦК України).
Судом встановлено, що між сторонами було укладено договір № 1838/1617-БО-17 постачання природного газу від 28.10.2016, за якими ПАТ "НАК "Нафтогаз України" визнано постачальником природного газу, а позивача - споживачем, погоджено періоди здійснення передачі (поставки) газу та його обсяги.
Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
При цьому за частиною другою статті 5 Господарського процесуального кодексу України суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у своєму рішенні спосіб захисту, який не встановлений законом, лише за умови, що законом не встановлено ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу. Отже, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Вирішуючи господарський спір, суд має з'ясувати, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Предметом розгляду у даній справі є вимоги позивача, по-перше, про визнання за ним права на споживання природного газу під час опалювального сезону 2016-2017 року за договором постачання природного газу № 1838/1617-БО-17 від 28.10.2016, а по-друге, про зобов'язання ПАТ "НАК "Нафтогаз України" виконувати умови договору постачання природного газу № 1838/1617-БО-17 від 28.10.2016 в частині виділення номінацій та постачання природного газу в обсязі, зазначеному в п. 2.1 договору.
При цьому, під час розгляду справи по суті судом було встановлено, що спірним періодом, зокрема, є жовтень, січень-квітень 2017 року, в якому відповідачем не були підтверджені позивачу планові обсяги (номінації) природного газу та не було підписано актів приймання-передачі природного газу. Водночас матеріалами справи та поясненнями сторін підтверджується, що фактично природний газ було відібрано та спожито позивачем, що останнім не заперечується.
Згідно з поясненнями позивача останній просить суд визнати існування у нього права на споживання газу у минулому та зобов'язати відповідача виконувати умови договору, строк дії якого вже закінчився, стверджуючи, що інакше спожитий газ може бути розцінений як несанкціоновано відібраний, внаслідок чого від нього можуть вимагати оплату спожитого газу у підвищеному розмірі. При цьому, доказів заявлення такої вимоги до позивача на момент звернення з даним позовом до матеріалів справи не надано.
Отже позивачем заявлено вимоги, які спрямовані на підтвердження факту правомірності поставки газу та визнання існування права у минулому, а не визнання порушеного, оспорюваного або невизнаного права, яке існує, може бути поновлене і, як наслідок, може бути реалізоване у випадку його визнання.
Висновку про те, чи існувало у позивача право на споживання газу на певних умовах у визначений період у минулому, суд може дійти, розглядаючи спір, зокрема, за вимогою, спрямованою до позивача, яка, як зазначає позивач, може бути до нього гіпотетично заявлена. Натомість вимога про визнання права у минулому спрямована на встановлення підстав існування права або законного інтересу, за захистом якого особа може звернутись, сама по собі ефективним способом захисту не є, і у разі задоволення позову не можливо відновлення становище, яке існувало у позивача, до того, як його право за його твердженням було порушено.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №910/6642/18 від 14.06.2019.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Суд наголошує, що призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Таким чином, висновки Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, що викладені в постанові від 14.06.2019 у справі №910/6642/18, враховуються судом при розгляді даної справи.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача виконувати умови договору суд також ураховує, що у позовній заяві не йдеться про захист порушеного права позивача на отримання природного газу за Договором постачання, оскільки фактично природний газ у спірний період опалювального сезону 2016-2017 року було поставлено. Тобто, у даному випадку позивачем ставиться питання про встановлення судом факту правомірності споживання природного газу з метою спростування обставин його несанкціонованого відбору, а не з метою захисту порушеного права позивача, як це передбачено у статті 16 Цивільного кодексу України.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведені норми чинного законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 76 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.
Суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.
Разом з тим, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами належними та допустимими доказами, поданими у відповідності до приписів чинного процесуального законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 року "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
У відповідності до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Наведена норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У п. 26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Враховуючи наведене, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не є достатньо обґрунтованими, оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено що обрані ним способи захисту є ефективними та належними, в тому числі зважаючи на те, що заявлені вимоги спрямовані на встановлення підстав існування права в минулому, а не на захист порушеного права позивача.
Господарський суд в межах даної справи не надає оцінку доводам учасників справи щодо правомірності відбору природного газу в минулому, не підтверджує і не спростовує факт його несанкціонованого відбору під час опалювального сезону 2016-2017, оскільки аналіз таких обставин має бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення за результатами розгляду відповідних майнових вимог.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Судовий збір покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 15.10.2019.
Суддя І.В. Приходько