номер провадження справи 35/38/19
03.10.2019 Справа № 908/1591/19
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі: головуючий суддя - Топчій О.А.,
за участю секретаря судового засідання Авраменко К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні господарську справу
за позовом Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області (72401, Запорізька обл., Приазовський р-н, смт. Приазовське, вул. Покровська, б. 31)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротіс» (72454, Запорізька обл., Приазовський р-н, с. Степанівка Перша, вул. Мартинова, б. 1-А)
третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Степанівська Перша сільська рада Приазовського району Запорізької області (72454, Запорізька обл., Приазовський р-н, с. Степанівка Перша, вул. Мартинова, б. 1-Б)
третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Геоникс» (69096, м. Запоріжжя, вул. Гребельна, б. 5, оф. 15)
про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки
За участю представників сторін:
від позивача: Зубов Г.О., довіреність № 01-34/0051 від 22.01.2019;
від відповідача: Шумейко І.П., свідоцтво ЗП002116 від 09.04.2019;
третя особа-1: Писаренко С.Ю., довіреність № б/н від 26.06.2019;
третя особа-2: Алуф О.В., посвідчення 798 від 29.06.2010;
До господарського суду Запорізької області 26.06.2019 надійшла позовна заява Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротіс", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Новокостянтинівська сільська рада Приазовського району Запорізької області та Товариство з обмеженою відповідальністю "Геоникс", в якій позивач просить визнати недійсним договір оренди земельної частки (паю), укладений між Приазовською районною державною адміністрацією Запорізької області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротіс" щодо оренди невитребуваної земельної частки (паю) розміром 160,4 га, який зареєстрований 18.12.2008 у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Новокостянтинівської сільської ради за №3.
Згідно з Витягом з протоколу автоматизованого розподілу від 26.06.2019 здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/1591/19 та визначено до розгляду судді Топчій О.А.
Ухвалою суду від 27.06.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1591/19, присвоєно справі номер провадження №35/38/19. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження в судовому засіданні 01.08.2019 о 11 год. 15 хв. До участі у справі залучено у якості третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Новокостянтинівська сільська рада Приазовського району Запорізької області та третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Геоникс".
Ухвалою суду від 01.08.2019 залучено до участі у справі Степанівську Першу сільську раду Приазовського району Запорізької області як правонаступника Новокостянтинівської сільської ради Приазовського району Запорізької області. Підготовче засідання відкладено на 22.08.2019.
Ухвалою суду від 22.08.2019 закрито підготовче провадження у справі № 908/1591/19 та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні 03.09.2019.
Ухвалою суду від 03.09.2019 розгляд справи по суті відкладено на 03.10.2019.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що даний позов пред'являється Приазовською РДА, як стороною договору оренди, в зв'язку зі скасуванням неправомірного акту органу місцевого самоврядування, а саме розпорядження голови Приазовської РДА № 566 від 02.09.2008, яке було підставою для укладання між Приазовською РДА та ТОВ «Агротіс» договору від 18.12.2008, що свідчить про невідповідність оспорюваного договору вимогам законодавства, а також з підстав недодержання вимог законодавства в момент укладення договору. У зв'язку з чим просив визнання недійсним договору оренди земельної частки (паю), який укладений між Приазовською районною державною адміністрацією Запорізької області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротіс", як орендарем, щодо оренди не витребуваної земельної частки паю розміром 160,40 га, який зареєстрований 18.12.2008 у Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Новокостянтинівської сільської ради за № 3.
В судовому засіданні 03.10.2019 представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав зазначених у позові, запереченнях на заяву про застосування позовної давності.
Відповідач проти позову заперечив з підстав зазначених у відзиві на позов. В обґрунтування заперечень зазначив що, оспорюваний позивачем договір оренди укладався у повній відповідності із законодавством, чинним на день його укладення, зокрема, ст. 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", п. 12 постанови Кабінету Міністрів України "Про організацію робіт та методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)", п.1 2 Перехідних положень Земельного кодексу України, та Законом України "Про оренду землі". Тому, немає підстав для визнання його недійсним, а, отже, в позові належить відмовити у зв'язку з його безпідставністю. Крім того надав заяву про застосування позовної давності від 11.06.2019.
02.08.2019 до суду від відповідача надійшла відповідь на пояснення третьої особи-2.
09.07.2019 на адресу суду надійшли пояснення третьої особи-1 щодо позову та відзиву, в яких зазначено, що 18.12.2008 в Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Новокостянтинівської сільської ради було зареєстровано договір оренди строком на 49 років, укладений між Приазовською РДА і ТОВ «Агротіс». Об'єктом оренди була нерозподілена (невитребувана) земельна ділянка площею 160,40 га, що складається з чотирьох частин - площею 15,0 га, 38,9 га, 12,0 га, 94,5 га. Як вбачається зі змісту договору оренди землі, в ньому містяться всі необхідні істотні умови, зокрема: умови використання земельної ділянки (п.2.1 договору); умови збереження стану об'єкту оренди (п. 3 договору); умови передачі земельної ділянки орендарю, умови повернення земельної ділянки орендодавцеві (п. 3 договору). Також, в договорі вказано площу і місце розташування земельної ділянки, вказано строк дії договору та зазначено розмір орендної плати та порядок зміни розміру орендної плати. Таким чином, посилання позивача на відсутність істотних умов договору оренди вважаємо помилковими. Крім того, межі земельної ділянки були визначені та підтверджуються документально. Також третя особа 1 зазначає, що оскільки зміна цільового призначення земель, у зв'язку з передачею їх в оренду ТОВ "Агротіс" на підставі розпорядження № 566 від 02.09.2008 не проводилась, то і проект відведення вказаної земельної ділянки (на час прийняття цього розпорядження та укладення договору оренди) не повинен був розроблятися. Стосовно розпорядження голови Запорізької обласної державної адміністрації № 617 від 23.11.2018, то вказаним розпорядженням не припинялася дія договору оренди та не робилося ніякої правової оцінки договору оренди між Приазовською районною державною адміністрацією і ТОВ "Агротіс". Про це зазначила сама Запорізька обласна державна адміністрація в своєму листі від 19.03.2019. Крім того, вважає, що позивач пропустив трирічний строк позовної давності, заявивши клопотання про застосування наслідків пропуску строку позовної давності. Просить суд відмовити в позові повністю.
30.07.2019 від третьої особи-2 надішли пояснення на позовну заяву та на відзив відповідача, в яких зазначено, що згідно з розпорядженням Запорізької ОДА № 617 від 23.11.2018, яке містить посилання на норми діючого законодавства, підставою для скасування розпорядження голови Приазовської РДА № 566 від 02.09.2008 була невідповідність його вимогам чинного законодавства. Дане розпорядження голови Запорізької ОДА № 617 від 23.11.2018 є чинним, видано в межах повноважень та з метою приведення у відповідність актів Приазовської РДА до вимог чинного законодавства. Третя особа 2 зазначає, що за оспорюваним договором оренди земельної частки (паю), орендодавець передає, а орендар приймає в оренду невитребувані земельні паї, розмір яких визначений в умовних кадастрових гектарах (об'єкт оренди), що спростовує доводи представника відповідача, що в пункті "Предмет договору" визначено площу земельної ділянки в гектарах. На відміну від земельної ділянки, земельна частка (пай) є умовною часткою земель, які належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, розмір якої визначено в умовних кадастрових гектарах. Договір оренди земельної частки (паю) та договір оренди земельної ділянки є самостійними договорами з різним предметом, оскільки за договором оренди земельної частки (паю) предметом договору є земельна частка (пай), а за договором оренди земельної ділянки предметом є земельна ділянка. Формування земельних ділянок із нерозподілених часток (паїв) здійснюється згідно з проектом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), а тому твердження відповідача, що проект землеустрою такої ділянки не потрібен, безпідставне та необґрунтоване. Також зазначає, що відсутність у договорі оренди землі хоча б однієї з істотних умов, передбачених ст.15 Закону України "Про оренду землі", є підставою для визнання договору недійсним відповідно до закону. Також договір не відповідає вимогам Указу Президента України "Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян-власників земельних ділянок і земельних часток (паїв)" від 02.02.2002 № 92/2002. оскільки визначення грошової вартості земельної частки (паю), яка є предметом договору, не проводилась, розрахунок орендної плати, як додаток до договору, відсутній. Також відсутня така невід'ємна частина договору, як акт приймання-передачі об'єкта оренди. Акт встановлення меж ділянки в натурі, який також повинен бути невід'ємною частиною договору оренди, на день укладання договору також відсутній. Таким чином, вважає, що розпорядження Приазовської РДА № 566 від 18.12.2008 є незаконним та скасовано, позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди невитребуваної земельної частки (паю) площею 160,40 га, укладеного Приазовською РДА та ТОВ "Агротіс" є обґрунтованими, оспорюваний договір необхідно визнати недійсним з підстав недодержання в момент його укладення вимог законодавства, а також скасування підстав для його укладання через незаконність.
В судому засіданні 03.10.2019 судом, в порядку ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення, судом оголошено, що повний текст рішення буде складено протягом 10 днів.
Розгляд справи відповідно до вимог ст. 222 ГПК України здійснювався за допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме, програмно - апаратного комплексу "Оберіг".
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд
Розпорядженням голови Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області №566 від 02.09.2008 «Про надання в оренду земельних ділянок ТОВ «Агротіс»» визнано земельні ділянки 9паї) загальною площею 188,40 га, у т.ч. 28,00 га (багаторічні), 160,40 га (пасовища) згідно планів-схем, які є невід'ємною частиною цього розпорядження, як не витребувані, з можливістю надання їх в оренду до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку.
Пунктом 2 цього ж розпорядження вирішено надати в оренду ТОВ «Агротіс» земельну ділянку площею 28,00 га (багаторічні), не витребувані земельні частки (паї), розташовану на території Новокостянтинівської сільської ради, згідно додатку 1, для товарного сільськогосподарського виробництва; земельну ділянку площею 160,40 га (пасовища), не витребувані земельні частки (паї), розташовану на території Новокостянтинівської сільської ради, згідно додатку 2, для товарного сільськогосподарського виробництва.
На підставі зазначеного розпорядження між Приазовською районної державною адміністрацією та ТОВ «Агротіс» укладено договір оренди земельної частки (паю), за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду не витребувані земельні частки паї розміром 160,40 га (пасовища), які розміщені в межах земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом, згідно планів - схем, які є невід'ємною частиною цього договору.
Пунктом 2.2 договору передбачено, що за користування невитребуваними земельними частками сплачується орендна плата у грошовій формі у розмірі за один календарний рік 24060,00 грн, за місяць - 2 005,,00 грн на загальну площу.
Договір зареєстрований 18.12.2008 у Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Новокостянтинівської сільської ради за №3.
03.07.2018 Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про ведемо перевірку додержання вимог земельного законодавства, за результатами якого винесено припис №31/0/92-18-ДК/0052Пр/03/01-18: у 30-денний термін усунути виявлене правопорушення земельного законодавства шляхом припинення дії розпорядження Приазовської РДА при передачі в оренду ТОВ "Агротіс" земельних часток (паїв). Встановлено порушення вимог ст. 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв), оскільки в оренду можуть передаватися вже саме земельні ділянки, а не земельні частки (паї)", та встановлено, що в договорі оренди в порушення постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.1998 № 2073 відсутній запис про здійснення державної реєстрації у відповідному управлінні (відділі) земельних ресурсів, у зв'язку з чим договір є нечинним.
10.07.2018 головою Приазовської РДА прийнято розпорядження № 260 «Про усунення порушень вимог земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі», яким, зокрема, договір оренди від 18.132.2008 про передачу ТОВ «Агротіс» в оренду вищевказаної земельної частки (паю) розміром 160,40 га (пасовища) визнано нечинним, а розпорядження голови Приазовської РДА № 566 від 02.09.2008 "Про надання в оренду земельних ділянок ТОВ «Агротіс» таким, що втратило чинність.
23.11.2018 розпорядженням голови Запорізької обласної державної адміністрації № 617, скасовано ряд розпоряджень голови Приазовської РДА, в тому числі розпорядження від 10.07.2018 № 260 «Про усунення порушень вимог земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі» та розпорядження від 02.09.2008 № 566 «Про надання в оренду земельних ділянок ТОВ «Агротіс», на підставі якого 18.12.2008 між Приазовською РДА і ТОВ «Агротіс» було укладено договір оренди земельної частки (паю) розміром 160,40 га.
Позивач звернувся до суду з вимогою визнати недійсним спірний договір від 18.12.2008 з підстав недодержання в момент його укладення вимог законодавства та скасування підстав для його укладання.
Дослідивши матеріали справи в розрізі приписів норм чинного законодавства України, що регулюють спірні правовідносини, судом не вбачається підстав для задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду землі» в редакції станом на 11.08.2008 (далі - Закон України "Про оренду землі"), відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Згідно із ст. 13 зазначеного Закону, договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Статтею 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину - є недодержання, в момент вчинення правочину, стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 цього кодексу.
Вирішуючи по суті переданий на розгляд господарського суду спір про визнання недійсним договору, суд повинен з'ясувати, зокрема, підстави для визнання недійсним договору, оскільки недійсність правочину може наступати лише з певним порушенням закону.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме:
1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або інших сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків,
За вимогами ст. 208 Цивільного кодексу України, правочини між юридичними особами належить вчиняти в письмовій формі.
Відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. (п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним").
Пунктом 26 зазначеної постанови встановлено, що особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.
Згідно із п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Законом України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" від 5 червня 2003 року № 899-IV (далі Закон № 899-IV у редакції станом на 11.08.2008) визначені організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками.
Частиною 1 статті 2 вказаного Закону передбачено, що основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.
Відповідно до пункту 17 розділу Х Перехідних положень Земельного Кодексу України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.
Громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю (пункт 16 Перехідних положень Земельного кодексу України).
Статтею 5 Закону № 899-IV визначені повноваження сільських, селищних, міських рад та районних державних адміністрацій щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв).
Сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості):
розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок і видачі документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку; - приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості); - уточняють списки осіб, які мають право на земельну частку (пай);
уточняють місце розташування, межі і площі сільськогосподарських угідь, які підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв);
укладають із землевпорядними організаціями договори на виконання робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та виготовлення технічної документації, яка необхідна для складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, якщо такі роботи виконуються за рахунок місцевого бюджету;
сприяють в укладанні договорів на виконання землевпорядними організаціями робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та виготовлення технічної документації, яка необхідна для складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, якщо такі роботи виконуються за рахунок осіб, які мають право на земельну частку (пай), або за рахунок коштів підприємств, установ та організацій, що орендують земельні частки (паї), проектів технічної допомоги тощо;
надають землевпорядним організаціям уточнені списки осіб, які мають право на земельну частку (пай); - розглядають та погоджують проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв);
організовують проведення розподілу земельних ділянок між особами, які мають право на виділення їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), в порядку, визначеному цим Законом;
оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку;
приймають рішення про видачу документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, власникам земельних часток (паїв).
Сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів.
Згідно зі статтею 9 Закону № 899-IV розподіл земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), проводиться відповідною сільською, селищною, міською радою чи районною державною адміністрацією за місцем розташування земельних ділянок на зборах власників земельних часток (паїв) згідно з проектом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства проводиться за згодою не менш як двох третин власників земельних часток (паїв), а за її відсутності - шляхом жеребкування. Результат розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства оформляється відповідним протоколом, що підписується власниками земельних часток (паїв), які взяли участь у їх розподілі. До протоколу про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) додаються проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), список осіб, які взяли участь у їх розподілі. Протокол про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою чи районною державною адміністрацією і є підставою для прийняття рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та видачі державних актів на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв). Матеріали щодо розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) зберігаються у відповідній сільській, селищній, міській раді за місцем проживання більшості власників земельних часток (паїв) та в районному відділі земельних ресурсів.
Згідно з пунктом 12 Постанови Кабінету Міністрів України "Про організацію робіт та методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)" від 04.02.2004 № 122, нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки передаються в розпорядження сільських, селищних, міських рад чи райдержадміністрацій з метою надання їх в оренду.
Статтею 13 Закону № 899-IV було передбачено, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.
Таким чином, за змістом положень Закону № 899-IV та Указу Президента України від 08.08.1995 № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" нерозподілена (невитребувана) земельна ділянка - це земельна ділянка, що була запроектована в складі єдиного земельного масиву без визначення меж в натурі (на місцевості), проте не була розподілена на зборах власників земельних часток (паїв) через неявку на збори осіб - власників права на земельну частку (пай) чи їх спадкоємців. Статус невитребуваних нерозподілені земельні ділянки набувають вже після проведення зборів стосовно розподілу земельних ділянок.
З огляду на зазначені норми слід дійти висновку, що проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) є необхідним лише в разі виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) за заявами останніх.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 18.07.2017 у справі № 922/3311/16 та у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 902/568/17.
Нерозподілена (невитребувана) земельна ділянка має тимчасовий правовий статус, оскільки в будь-який момент власники паїв можуть виділити в натурі належні їм земельні ділянки. При виділенні ділянки в натурі власнику паю - складається проект землеустрою. При наданні в оренду нерозподіленої земельної ділянки проект землеустрою не складається.
Отже, твердження Приазовської районної державної адміністрації про те, що передача в оренду нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок власників земельних часток (паїв), які не виділені в натурі (на місцевості) цим власникам (пасовища, сіножаті, багаторічні насадження), у порядку встановленому ст. 13 вищевказаного Закону можлива тільки після розробки технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та її затвердження, є безпідставним.
З приводу цього судом враховується також відсутність в органів місцевого самоврядування права скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення, та про те, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. При цьому суд зважає на рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 р. № 7-рп/2009 у справі №1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування).
Місце розташування нерозподіленої (невитребуваної) земельної ділянки визначено на підставі викопіювань із карти-схеми поділу земель колишнього КСП «Дума Леніна». Довжину меж земельної ділянки, її площу, поворотні точки, відносне розташування меж, та суміжних землевласників - відображено на кадастрових планах. Вказані документи підписані в.о. начальника Відділу земельних ресурсів у Приазовському районі Запорізької області, а також головою та землевпорядником Новокостянтинівської сільської ради.
Відповідно до частини 3 статті 124 Земельного кодексу України за проектами відведення здійснюється передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам тільки у разі зміни цільового призначенні землі.
Статтею 50 Закону України "Про землеустрій" Порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно із пунктом 2 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 № 677, проект відведення земельної ділянки не розробляється у разі, коли земельна ділянка, межі якої визначено в натурі (на місцевості), надається у користування або безоплатно у власність без зміни її цільового призначення.
Відповідно до п. 2.1, 2.2 Розпорядження № 566 від 02.09.2008 земельну ділянку площею 160,40 га (багаторічні), не витребувані земельні частки (паї), розташовану на території Новокостянтинівсаької сільської ради, згідно додатку 2, передано в оренду ТОГВ «Агротіс» для товарного сільськогосподарського виробництва.
В акті встановлення меж ділянки в натурі зазначено про те, що вказані в натурі межі земельної ділянки площею 160,40 га земель сільськогосподарського призначення вид угідь пасовище, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Земельна ділянка розташована на території Новокостянтинівської сільської ради за межами населеного пункту. Зауважень з боку зацікавлених осіб при встановленні меж в натурі не надходило. Ділянка, яка виділена в оренду може використовуватися тільки за цільовим призначенням.
Оскільки зміна цільового призначення земель, у зв'язку з передачею їх в оренду ТОВ "Агротіс" на підставі Розпорядження № 566 від 02.09.2008 не проводилась, то і проект відведення вказаної земельної ділянки (на час прийняття спірного розпорядження та укладення договорів оренди земельних часток (паїв) не повинен був розроблятися.
Статтею 15 Закону України «Про оренду землі» (в редакції станом на 18.12.2008) визначено, що істотними умовами договору оренди землі є:
об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки);
строк дії договору оренди;
орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату;
умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду;
умови збереження стану об'єкта оренди;
умови і строки передачі земельної ділянки орендарю;
умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;
існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки;
визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.
В договорі оренди земельної частки (паю) від 18.12.2008 сторони погодили всі істотні умови, зокрема: в пункті «Предмет договору» вказано площу земельної ділянки в гектарах (а не в умовних кадастрових гектарах, про що зазначає позивач); умови використання земельної ділянки передбачені в п. 2.1 договору: "для товарного сільськогосподарського виробництва"; умови збереження стану об'єкта оренди - в п. 3 договору: "Сторони зобов'язуються: Орендар: ... не допускати погіршення екологічного стану й родючості земельної ділянки"; умови передачі земельної ділянки орендарю - в пункті "Предмет договору": "згідно планів-схем, які є невід'ємною частиною цього договору"; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві - в п. 3 договору: "Сторони зобов'язуються: Орендар: після закінчення терміну договору оренди повернути Орендодавцю орендовані землі в стані, придатному для використання за цільовим призначенням"; обмежень (обтяжень) щодо використання земельної ділянки не має, тому вони не були зазначені (адже закон передбачав зазначення лише існуючих обмежень/обтяжень); сторона, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди - визначена законом, а саме ст. 11 Закону України "Про оренду землі" (в чинній станом на 18.12.2008 редакції) - де зазначено, що такий ризик несе орендодавець, якщо інше не передбачено договором оренди землі; факт приймання-передачі земельної ділянки відображено в пункті "Предмет договору", де містяться слова "передає" і "приймає", а не "зобов'язується передати" і "зобов'язується прийняти"; тобто, приймання-передача земельної ділянки закріплена в самому договорі.
Щодо дати складання акта встановлення меж ділянки в натурі, то вона встановлена рішенням Господарського суду Запорізької області від 28.05.2014 у справі №908/2185/13, в якому зазначено, що у 2008 році був розроблений акт встановлення меж ділянки в натурі, які складений на підставі розпорядження голови Приазовської районної державної адміністрації №566 від 02.09.2008 щодо визначення в натурі межі земельної ділянки площею 160,40 га земель сільськогосподарського призначення, вид угідь - пасовище, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Підписання акту встановлення меж в натурі не в ту ж дату, що і договір, не свідчить про недійсність договору, оскільки законом не встановлено обов'язку підписувати акт і договір в один і той же день.
Щодо розміру орендної плати, то він встановлений в п. 2.2 договору, а саме - за один календарний рік 24060,00 грн, за місяць 2005,00 грн. В тому ж пункті передбачено індексацію орендної плати та її перегляд кожні 3 роки. Протягом дії договору оренди, орендодавець не звертався із претензіями щодо неналежного, на його думку, розміру орендної плати.
Стосовно посилань позивача на факт укладення щодо тієї самої земельної ділянки нових договорів оренди, то дана обставина не свідчить про недійсність договору від 18.12.2008, оскільки його було укладено раніше, і на момент укладення нового договору оренди від 21.12.2018 договір оренди з ТОВ "Агротіс" був чинним, сторонами не розірваний, в судовому порядку недійсним не визнаний.
Прийняття Приазовською РДА рішення від 21.12.2018 про передачу в оренду іншому суб'єкту земельну ділянку, раніше передану в оренду ТОВ "Агротіс", не віднесена законом до підстав недійсності договору оренди з ТОВ "Агротіс".
Права Приазовської РДА оспорюваним договором оренди не були порушені. Згідно з правовою позицією Верховного Суду України у справах №№ 6-27цс14, 6-119цс14, 6-110цс14, сама по собі відсутність в договорі оренди певних істотних умов не є підставою для недійсності договору оренди, оскільки особа, яка оспорює договір оренди, повинна довести порушення своїх прав.
Приазовською РДА не визначено, яка саме умова договору оренди (зміст такої умови, або її відсутність) порушує її права, і чим саме. Твердження про відсутність певних істотних умов саме по собі не дає підстави вважати права Приазовської РДА порушеними.
Що стосується посилань позивача на припис інспектора Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, то припис для суду не є обов'язковим документом та суд надає йому оцінку в сукупності з іншими доказами. Крім того, в приписі не йдеться про ті порушення, про які стверджує позивач у позовній заяві (зокрема, в приписі нічого не вказано з приводу наявності чи відсутності в договорі всіх істотних умов, та нічого не зазначено про наявність чи відсутність потреби в оформленні окремого проекту землеустрою).
В розпорядженні голови Приазовської районної державної адміністрації № 566 від 02.09.2008 було чітко зазначено про надання земельних ділянок оренду. Передача в оренду саме земельних ділянок, а не паїв, випливає з доданих до договору оренди документів: кадастрового плану земельної ділянки, експлікації земельних ділянок, акту встановлення меж ділянки в натурі. В приписі помилково вказано на те, що державна реєстрація договору оренди відсутня, проте згідно з листом Степанівської Першої сільської ради Приазовського району Запорізької області від 26.07.2018 № 102, договір оренди зареєстрований в Книзі реєстрації договорів оренди земель спільної часткової власності 18.12.2008 за № 2. Факт наявності державної реєстрації договору оренди визнається самим позивачем в позовній заяві.
Відповідно до ч. 2 ст. 125 Земельного кодексу України право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.
Згідно з приписами п. п. 2, 3, 12 Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 № 2073 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), державна реєстрація договорів оренди є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту виникнення або припинення права оренди земельних ділянок. Державна реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної та міської ради, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем розташування земельної ділянки. Факт державної реєстрації засвідчується у 10-денний термін гербовою печаткою та підписом голови відповідної ради, Київської, Севастопольської міської державної адміністрації або уповноваженої ними посадової особи.
Державна реєстрація договору оренди відбулася у відповідності до п/п 2 п. "б" ч. 1 ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР в редакції, що була чинною на час укладення спірного договору, яка передбачала, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належало таке повноваження, як реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі.
Посилання ТОВ "Геоникс" на невідповідність договору оренди Указу Президента України від 02.02.2002 № 92/2002 є безпідставними, оскільки цей указ носить рекомендаційний характер та не зумовлює обов'язкового його застосування у правовідносинах, які виникли з договорів оренди (правова позиція Верховного Суду в постанові від 18 січня 2018 року у справі № 519/161/16-ц).
Посилання позивача на розпорядження голови Запорізької обласної державної адміністрації № 617 від 23.11.2018 є безпідставним, оскільки сама Запорізька обласна державна адміністрація в своєму листі від 19.03.2019 № 02789/08-49 вказує, що розпорядження № 617 було прийнято, не з метою зміни або припинення прав та обов'язків ТОВ «Агротіс» в договірних відносинах з Приазовською райдержадміністрацією", отже, наявність вказаного розпорядження не робить договір оренди недійсним. Крім того, розпорядження № 617 від 23.11.2018 (у т.ч. в частині скасування ним розпорядження голови Приазовської РДА № 566 від 02.09.2008), визнано незаконним і скасовано, за рішенням господарського суду міста Києва від 10.04.2019 у справі № 910/1674/19. Рішенні наразі оскаржується в апеляційному порядку.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що відсутність в договорі оренди певних істотних умов не є підставою для визнання його недійсним в цілому. Сторони не позбавлені можливості привести договір у відповідність до вимог чинного законодавства України шляхом внесенні змін до договору уклавши додаткову угоду.
Згідно з приписами ст.ст. 74, 76 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі для своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В силу статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача не є доведеними належними, допустимими, та достатніми доказами, а відтак позов є таким, що задоволенню не підлягає.
За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності (за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення) лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі.
Згідно з п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Оскільки судом не встановлено порушення прав позивача та наявності підстав для визнання договору недійсним, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. На підставі викладеного, питання про застосування строків позовної давності, про що заявлено відповідачем в своїй заяві, судом не розглядалося.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Відповідачем заявлено про стягнення з позивача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8500 грн.
Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат та пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За містом ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.
Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, згідно із приписами ч. 5 ст. 126 ГПК України, суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
14.02.2018 ТОВ "Агротіс" та Адвокатським об'єднанням "Гладкий, Яценко та Партнери" укладено договір про надання правової (професійної правничої) допомоги. 01.07.2019 підписана додаткова угода № 1 до договору про надання правової (професійної правничої) допомоги від 14.02.2018.
Відповідно до п. 1.1. договору клієнт доручає, а Адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання надавати професійну правничу допомогу (далі - правова допомога) в обсязі та на умовах, передбачених даним договором, а саме: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань (п. 1.1.1); складення позовних заяв. заяв, скарг, адвокатських запитів, процесуальних та інших документів правового характеру (п.1.1.2); представництво інтересів Клієнта у судах під час здійснення кримінального, цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами (п.1.1.4) тощо.
Згідно з п.1.2 договору, сторони підтверджують, що представляти інтереси Клієнта без додаткових повноважень мають право усі учасники Адвокатського об'єднання.
Відповідно до п. 4.1 договору, розмір гонорару становить 1000 грн. за 1 годину наданої правової допомоги.
Гонорар сплачується Клієнтом у готівковій або безготівковій формі на підставі підписаних сторонами актів здачі-прийняття наданих послуг, в яких сторони визначають перелік наданих послуг, суму витрачених Адвокатським об'єднанням годин (станом на день підписання акта) і загальний розмір гонорару (п. 4.2. договору).
Правову допомогу, що надається Адвокатським об'єднанням, Клієнт оплачує в гривнях, шляхом переказу суми, яка зазначається в рахунку та акті здачі-прийняття наданих послуг в гривні без ПДВ (п. 4.3. договору).
Представництво відповідача у даній справі здійснювалось адвокатом Шумейком Іваном Павловичем (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЗП № 002116 від 09.04.2019, ордер на надання правової допомоги серії ЗП № 127886 від 20.05.2019).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат відповідачем надано засвідчену копію акту здачі - прийняття наданих послуг № 247 від 01.07.2019, згідно з якими розмір гонорару за представництво інтересів відповідача у справі № 908/1591/19 склав 8500 грн. За платіжним дорученнями від 02.07.2019 № 1098 на підставі рахунка № 247 від 01.07.2019 вказану суму перераховано відповідачем Адвокатському об'єднанню "Гладкий, Яценко та Партнери".
Акт здачі - прийняття наданих послуг містить детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатським об'єднанням, та здійснених відповідачем витрат, зокрема, на виконання умов договору Адвокатське об'єднання надало, а Клієнт прийняв наступні юридичні послуги (правову допомогу):
- вивчення позовної заяви з доданими до неї документами та надання консультації щодо способу захисту прав Клієнта;
- складання відзиву на позовну заяву в господарській справі № 908/1591/19;
- складання заяви про застосування позовної давності в господарській справі № 908/1591/19.
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Вирішуючи питання про розподіл витрат на правничу допомогу, господарський суд враховує правові висновки, що викладені в постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 904/8308/17, де зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Такі критерії на практиці застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції, що згідно з ч. 4 ст. 11 ГПК України підлягає застосуванню судом як джерела права.
Згідно з практикою Суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У справі "East/West Alliance Limsted" проти України, заява № 19336/04 (п. 269) Суд зазначив, що підприємство-заявник уклало договір з юридичною фірмою щодо її гонорару, який можна порівняти з угодою про умовний адвокатський гонорар. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити суму в якості гонорару та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
З огляду на критерії співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката, що наведені у ч. 4 ст. 126 ГПК України, враховуючи складність та обставини справи, обсяг виконаних робіт (наданих послуг), суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму витрат на правничу допомогу в розмірі 8500 грн.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 73, 86, 202, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
В задоволенні позову Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротіс», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Степанівська Перша сільська рада Приазовського району Запорізької області та Товариство з обмеженою відповідальністю «Геоникс», про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки відмовити.
Судові витрати покласти на позивача.
Стягнути з Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області (72401, Запорізька область, смт. Приазовське, вул. Покровська, буд. 31, ідентифікаційний код юридичної особи 02126366) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротіс» (72454, Запорізька область, Приазовський район, село Степанівка Перша, вул. Мартинова, буд. 1-А, ідентифікаційний код юридичної особи 31692092) 8500,00 грн (вісім тисяч п'ятсот гривень 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 15 жовтня 2019 року.
Суддя О.А. Топчій