іменем України
07 жовтня 2019 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 739/1644/16-ц
Головуючий у першій інстанції - Наполов М. І.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1139/19
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді: Іванової Г.П.,
суддів: Бечка Є.М., Євстафіїва О.К.,
секретар: Позняк О.М.,
сторони:
позивач - Новгород-Сіверська міська рада Чернігівської області,
відповідач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Служба у справах дітей Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за апеляційною скаргою Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області в складі судді Наполова М.І. від 20 лютого 2017 року (повний текст рішення складений 20 лютого 2017 року) у справі за позовом Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про виселення з розташованої у будинку АДРЕСА_1 та зняття з реєстрації,
У жовтні 2016 року Новгород-Сіверська міська рада Чернігівської області звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про виселення з квартири АДРЕСА_1 та зняття з реєстрації, в якому просила виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із вказаної квартири без надання іншого житлового приміщення та зобов'язати відділ державної реєстрації Новгород-Сіверської міської ради зняти з реєстрації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з цієї квартири.
Рішенням Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 20 лютого 2017 року в задоволенні позову Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про виселення з квартири АДРЕСА_1 та зняття з реєстрації відмовлено, у зв'язку зі зверненням позивача до суду після спливу позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі.
В апеляційній скарзі Новгород-Сіверська міська рада просить скасувати рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 20 лютого 2017 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про виселення з розташованої у будинку АДРЕСА_1 та зняття з реєстрації задовольнити в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги Новгород-Сіверської міської ради зводяться до того, що оскаржуване рішення суду є необґрунтованим та незаконним.
Новгород-Сіверська міська рада зазначає, що норми ЖК УРСР не містять окремих положень про строки позовної давності. Норма ст.62 ЖК УРСР не має відношення до цього спору, оскільки договір найму спірного житлового приміщення Новгород-Сіверська міська рада не укладала ні з відповідачами ні з іншими особами, на що суд першої інстанції уваги не звернув, незважаючи на вимоги ст.61 ЖК УРСР, відповідно до яких користування жилим приміщенням у будинку державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.
Також Новгород-Сіверська міська рада звертає увагу суду на той факт, що про зняття з реєстрації та звільнення службового житла ОСОБА_3 міську раду не повідомляв. Про це Раді стало відомо лише 27.07.2016 після звернення до органу реєстрації. ОСОБА_3 не виконав вимоги п.31 Положення "Про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в УРСР", затверджених Постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 № 37, що і ускладнило виявлення факту зняття з реєстрації.
Незважаючи на наявність очевидних фактів, суд першої інстанції відкинув всі доводи позивача, підкріплені відповідними доказами, взявши до уваги лише доводи відповідачки ОСОБА_1 та ухвалив рішення про відмову в задоволенні позову, обґрунтовуючи його самими припущеннями.
В поданих запереченнях на апеляційну скаргу Новгород-Сіверської міської ради Кривич С.В. просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
ОСОБА_1 зазначає, що ОСОБА_3 знявся з реєстрації в спірній квартирі, але продовжує в ній проживати, тобто цю квартиру не звільнив. Ордер, який йому видавався на цю квартиру, є дійсним. ОСОБА_3 продовжує перебувати в трудових відносинах з органом прокуратури України і сама прокуратура з приводу спірного житла жодних претензій до ОСОБА_3 не висуває. Також ОСОБА_1 вказує, що у неї та її малолітнього сина іншого житла нема. У спірній службовій квартирі, яку отримав ОСОБА_3 під час роботи в органі прокуратури, проживають та зареєстровані вона та її малолітня дитина. З урахуванням думки в суді представника служби у справах дітей, малолітня дитина ОСОБА_2 взагалі не підлягає виселенню з квартири.
Також ОСОБА_1 вважає, що судом вірно враховано строки позовної давності по цьому спору. Підстав для виселення без надання іншого жилого приміщення, передбачених ст. 116 ЖК УРСР, немає. Крім того, відповідно до ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Суд має враховувати, що внаслідок виселення осіб без надання іншого жилого приміщення, порушується право цих осіб і членів їх сімей на житло.
Служба у справах дітей Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області передбаченим ст. 360 ЦПК України правом подачі відзиву на апеляційну скаргу Новгород-Сіверської міської ради не скористалися.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні, зважаючи на таке.
По справі встановлено, що рішенням виконавчого комітету Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області "Про надання службового житла" від 20 березня 2003 року АДРЕСА_1 , що належить міській раді, переведено в розряд службової і передано для обслуговування Н-Сіверському ТОВ "ЖЕК". Відповідно до Закону України "Про прокуратуру" та клопотання Новгород-Сіверської прокуратури, вказане житлове приміщення надано заступнику прокурора Новгород-Сіверського району Кривичу Ігорю Володимировичу на склад сім'ї - 2 особи (а.с.4).
В травні 2010 року Новгород-Сіверська міська рада звернулася до суду з позовом, в якому просила виселити ОСОБА_3 , ОСОБА_1 разом з усіма особами, які з ними проживають, з квартири АДРЕСА_1 , мотивуючи це тим, що ОСОБА_3 переведений на роботу в прокуратуру Менського району. Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 07.10.2010 в задоволенні позову відмовлено (а.с.17).
11 червня 2012 року ОСОБА_3 був звільнений з органів прокуратури Чернігівської області за власним бажанням (а.с.5). З 11.10.2012 ОСОБА_3 працював на посадах прокурора Куп'янської міжрайонної прокуратури Харківської області, прокурора прокуратури Балаклійського району Харківської області. З 15.12.2015 ОСОБА_3 працює на посаді прокурора Лозівської місцевої прокуратури Харківської області (а.с.8).
В березні 2013 року Новгород-Сіверська міська рада знову звернулася до суду з позовом про виселення ОСОБА_3 і ОСОБА_1 зі службового жилого приміщення та зобов'язання вчинити дії. Ухвалою Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 29.03.2013 провадження у справі було закрито на підставі ст. 205 ЦПК України (а.с.19).
Згідно відомостей Відділу державної реєстрації Новгород - Сіверської міської ради Чернігівської області від 27.07.2016, ОСОБА_3 20.09.2013 знято з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 у зв'язку з вибуттям до нового місця проживання (а.с.7).
Відповідно до довідки про склад сім'ї від 28.07.2016, в спірній квартирі АДРЕСА_1 зареєстрована ОСОБА_1 та її син ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.9).
Актом № 1 встановлення осіб, які проживають в службовій квартирі міської ради за адресою АДРЕСА_1 , від 19 серпня 2016 року встановлено, що в спірній квартирі фактично проживають ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.10).
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку що позивач звернувся до суду з позовом після спливу строку, у межах якого позивач міг звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (звернення позивача до суду 07.10.2016 року - є зверненням після спливу строку позовної давності у даних спірних правовідносинах). При цьому, судом не встановлено поважних причин пропущення позивачем строку позовної давності, а до ухвалення рішення суду - 17.02.2017 - ОСОБА_1 подано заяву про застосування позовної давності.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності відмови в задоволенні позову, але не може погодитися з підставами для відмови в задоволенні позову, зазначеними судом першої інстанції.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові ( частина четверта статті 267 ЦК України).
За змістом зазначених норм обов'язковою умовою застосування позовної давності є наявність порушеного права або інтересу, а відтак за відсутності встановленого судом порушеного права заявника позовна давність не застосовується.
Позовна давність до вимог за негаторним позовом власника про виселення особи з житлового приміщення, яким вона незаконно користується, не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, а тому цей позов може бути пред'явлений власником майна протягом всього часу, поки триває порушення.
З моменту, коли перестали існувати правові підстави для користування службовим житлом, особа, якій воно було надане, володіє ним незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом виселення. Такий позов є негаторним.
Навіть якщо власник службового житла не висловив вимогу звільнити це житло, проживання у ньому після припинення трудових правовідносин з роботодавцем не свідчить про законність його використання особою, якій воно було надане на час існування вказаних правовідносин. Власник нерухомого майна не втрачає права володіння ним, навіть тоді, коли таке майно протиправно використовує інша особа.
Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому такий позов може бути пред'явлений упродовж всього часу тривання такого порушення.
Зазначеного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 14-181цс18.
Саме на таку позицію звернув увагу суд касаційної інстанції в постанові від 26 червня 2019 року, коли направляв справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Отже, висновок суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову у зв'язку зі зверненням позивача до суду після спливу позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є помилковим.
Проте, позовні вимоги про виселення відповідачів не піддягають задоволенню з наступних підстав.
Стаття 47 Конституції України гарантує право кожного на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, поняття "житло" не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем.
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 р. у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства", заява № 19009/04, п. 50).
Відповідно до статті 118 ЖК Української РСР службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.
Згідно із частиною другою статті 121 ЖК Української РСР службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації.
За змістом частини другої статті 61 ЖК Української РСР, на підставі ордеру на жиле приміщення між наймодавцем та житлового-експлуатаційною організацією (а в раз її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер, у письмовій формі укладається договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду.
Особливість права користування службовим житлом на підставі ордеру полягає у тому, що воно надається у зв'язку з характером трудових відносин особи з володільцем такого, а тому особа, яка користується службовим житлом усвідомлює, що після припинення її правовідносин з роботодавцем вона зобов'язана звільнити надане ним житлове приміщення. Право членів сім'ї наймача на користування службовим жилим приміщенням є похідним від наявності зазначеного права у наймача.
Відповідно до статті 124 ЖК Української РСР робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.
Статтею 125 ЖК Української РСР визначено осіб, яких не може бути виселено з службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу.
Зокрема, без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.
Крім того, суд враховує положення статті 18 Закону України "Про охорону дитинства", якою передбачено, що діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем, та положення статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", згідно яких держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна, неприпустимим є зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень.
Судами встановлено, що шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано рішенням Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 17.09.2012 (а.с.6).
В спірній квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають ОСОБА_1 та її неповнолітній син ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується довідкою про склад сім'ї та актом про встановлення осіб, які проживають в службовій квартирі (а.с.9-10).
Отже, по справі встановлено, що ОСОБА_1 є одинокою особою, яка проживає в службовій квартирі разом з неповнолітньою дитиною, а тому вона належить до кола осіб, яких не може бути виселено із службового жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, а тому в задоволенні позовних вимог належить відмовити саме з наведених підстав.
Втручання держави у права громадян є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві" (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 р. у справі "Савіни проти України", заява № 39948/06, п. 47).
Вислів "згідно із законом" не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (рішення ЄСПЛ від 12 червня 2008 р. у справі "Власов проти Росії", заява № 78146/01, п. 125).
Крім того, втручання у право особи на повагу до його житла має бути не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві". Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (рішення ЄСПЛ у справі "Зехентнер проти Австрії", заява № 20082/02, п. 56). Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд має надавати особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Отже, при розгляді справ про виселення, суду необхідно встановити баланс між інтересами осіб, які виселяються, та власника спірного житла.
Відповідно до ч.1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно ч. 1 ст. 5 ЖК Української РСР, державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).
Норми ст. 18 ЖК Української РСР, визначають, що управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником.
Новгород-Сіверська міська рада є органом місцевого самоврядування, у віданні якої перебуває державний житловий фонд (житловий фонд місцевої ради) і яка здійснює управління ним.
Спірну квартиру АДРЕСА_1 , що відноситься до державного житлового фонду і належить міській раді, рішенням виконавчого комітету Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області "Про надання службового житла" від 20 березня 2003 року №35 переведено в розряд службової, передано для обслуговування Н-Сіверському ТОВ "ЖЕК" та надано в якості службового жилого приміщення заступнику прокурора Новгород-Сіверського району Кривичу Ігорю Володимировичу на склад сім'ї - 2 особи (а.с.4).
Відповідно до ч. 2 ст. 107 ЖК УРСР, у разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.
Під час розгляду справи встановлено, що в спірній службовій квартирі міської ради за адресою АДРЕСА_1 , зареєстровані та проживають ОСОБА_1 та її син ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 . З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві власності чи на праві користування іншого житла не мають.
Апеляційний суд вважає, що вимога про виселення ОСОБА_1 разом з її неповнолітнім сином ОСОБА_2 зі спірного службового жилого приміщення без надання іншого житлового приміщення за наведених вище обставин не ґрунтується на вимогах закону, не має легітимної мети, оскільки законне право на зайняття спірного житлового приміщення не було припинене відповідачами, а втручання держави у даній справі не можна визнати пропорційним законній меті.
Позивачем не доведено належними та допустимими доказами дотримання умов, встановлених ст. 8 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, щодо необхідністі в демократичному суспільстві втручання у право відповідачів на житло, а саме їх виселення з єдиного житла, оскільки ця норма обмежує органи державної влади у втручання в здійснення цього права.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга Новгород-Сіверської міської ради підлягає частковому задоволенню, а рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 20 лютого 2017 року - зміні в частині мотивів відмови в задоволенні позову. В іншій частині рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 20 лютого 2017 року підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтями 367, 368, 374 ч.1 п.2, 376 ч.4, 381, 382, 383, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області задовольнити частково.
Рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 20 лютого 2017 року змінити в частині мотивів відмови в задоволенні позову.
В іншій частині рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 20 лютого 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 15 жовтня 2019 року.
Головуючий: Судді: