Номер провадження: 22-ц/813/1786/19
Номер справи місцевого суду: 496/47/17
Головуючий у першій інстанції Драніков С.М.
Доповідач Драгомерецький М. М.
15.10.2019 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справах:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.
суддів колегії: Дрішлюка А.І.,
Черевка П.М.,
при секретарі: Півнєві Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Швець Катерини Олегівни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 20 вересня 2018 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди,-
10 січня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди.
Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 12 липня 2016 року о 12 годині 30 хвилин ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом марки «Форд В - МАХ» д/н НОМЕР_1 , при проїзді нерівнозначного перехрестя автодоріг Одеса - Рені - Мирне - Промбаза, рухаючись з с. Мирне до автодороги Одеса - Рені - Промбаза не надав переваги в русі автомобілю «Део - Ланос» д/з НОМЕР_2 , який рухався по головній дорозі зі сторони «Промбази», під керуванням якого знаходився позивач, скоїв зіткнення порушивши при цьому п. 16.11 Правил дорожнього руху України.
В результаті цієї дорожньо - транспортної пригоди автомобіль позивача отримав механічні ушкодження.
Постановою судді Біляївського районного суду Одеської області від 11.08.2016 року у справі про адміністративне правопорушення за вказаною ДТП ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Відповідно до звіту № 2007/16 про оцінку вартості матеріальної шкоди, завданої володільцю автомобіля пошкодженого в наслідок ДТП,
Діями відповідача позивачу було завдано майнову шкоду - у розмірі 58 713,93 грн., у зв'язку з чим він звернувся до суду із вказаним позовом та просив задовольнити його у повному обсязі з наведених у позовній заяві правових підстав.
Відповідач та його представник в судовому засіданні проти позову заперечили, надавши до суду заперечення, відповідно до якого просили в задоволенні позову відмовити, в зв'язку з тим, що позов було подано до неналежного відповідача. Позивач повинен був звернутися за стягненням до страхової компанії відповідно до законодавства, а в зв'язку з тим, що ПрАТ «Страхове товариство «Іллічівське» позбавлено ліцензії то відшкодування здійснює Моторне (транспортне) страхове бюро України.
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 20 вересня 2018 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 50 876,09 гривень, витрати на правову допомогу у сумі 7 000 гривень та судові витрати - 593,14 гривень.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі адвокат Швець К.О. в інтересах ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
У судове засідання до суду апеляційної інстанції сторони по справі не з'явились, але про розгляд справи вони сповіщались неодноразово належним чином та завчасно, причини неявки до суду не повідомили.
01 жовтня 2019 року до Одеського апеляційного суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи від адвоката Ситніка В.О., який діє в інтересах ОСОБА_2 , яке вмотивовано тим, що 02 жовтня 2019 року адвокат Ситнік В.О. бере участь у судових засіданнях у кримінальних провадженнях №761/38071/19 та 761/37523/19 у Шевченківському районному суді м. Києва.
Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Судова колегія приходить до висновку про відмову у задоволенні вказаного клопотання, оскільки жодного належного та допустимого доказу на підтвердження участі у кримінальному провадженні у Шевченківському районному суді м. Києва 02 жовтня 2019 року Ситніком В.О. не надано.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повне судове рішення виготовлене 15 жовтня 2019 року.
Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
За змістом статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Згідно частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частиною 2 та 5 статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Згідно частин 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Судом першої інстанції встановлено, що 12.07.2016 року в 12.30 год. відповідач ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «Форд В-МАХ», державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 , порушив вимоги 16.11 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 року, а саме: при проїзді нерівнозначного перехрестя автодоріг Одеса - Рені - Мирне - Промбаза, та рухаючись з с. Мирне до автодороги Одеса - Рені - Промбаза, не надав переваги в русі автомобілю марки DAEWOO LANOS, державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням позивача ОСОБА_2 , який рухався по головній дорозі зі сторони «Промбази» й скоїв з ним зіткнення. Внаслідок чого, транспортні засоби отримали пошкодження механічного характеру, що підтверджується постановою Біляївського районного суду Одеської області від 11 серпня 2016 року по справі №496/2517/16, якою відповідача ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КпАП України (а. с. 9).
Висновком №17-5589 судової автотоварознавчої експертизи колісного транспортного засобу DAEWOO LANOS, реєстраційний номер НОМЕР_2 від 23.06.2018 року встановлено, що вартість майнової шкоди, спричиненої ОСОБА_2 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що відбулась 12.07.2016 року о 12.30 хв., на дату проведення експертизи експертом становить 50 876, 09 грн. (а. с. 125-134, 135-139, 140-142).
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути обмежено або припинено наявністю у останнього полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Вина водія «Форд В-МАХ», державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 , відповідача ОСОБА_1 у скоєній ДТП доведена, тому останній зобов'язаний відшкодувати шкоду, спричинену ДТП. При цьому суд послався на правовий висновок, висловлений Верховним Судом України в постанові від 20.01.2016 року у справі №6-2808цс15.
Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо, виходячи з наступного.
Частиною 1 та 2 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтями 77 - 80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як зазначено у частині 1 ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Однак в порушення положень статей 12, 81, 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та не надав правильної оцінки наявним у справі доказам.
Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів.
Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу позивач був зобов'язаний довести в судовому засіданні ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а відповідач - ті обставини, на які він посилався як на заперечення проти позову, а саме, наявність правових підстав для покладення відповідальності за ДТП на страховика.
Так, у статті 1 Закону України «Про страхування» визначено, що страхування -
це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Згідно частини першої статті 10 Закону України «Про страхування»
страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем.
Відповідно до статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Статтею 1194 ЦК України встановлено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Згідно статей 3, 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Пунктами 9.1., 9.2 статті 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 тисяч гривень на одного потерпілого.
Статтею 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Згідно пункту 33.1.4 статті 33 Закону України «Про загальнообов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.
Пунктом 36.6 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором.
Як зазначено у підпункті «ґ» пункту 41.1. статті 41 Закону України «Про загальнообов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Також у абзаці другому пункту 16 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам роз'яснено, що оскільки відповідно до статті 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється як з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, так і захисту майнових інтересів страхувальників, враховуючи положення статті 1194 ЦК України, питання про відшкодування шкоди самою особою, відповідальність якої застрахована, вирішується залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування та виконання чи невиконання нею передбаченого статтею 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язку щодо письмового надання страховику, з яким укладено відповідний договір (у передбачених випадках МТСБУ, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого зразка. У разі відсутності такої згоди завдана потерпілому шкода підлягає відшкодуванню страховиком у межах передбаченого договором страхування страхового відшкодування.
Наявність такої згоди у вигляді відповідної заяви цієї особи та виконання нею передбаченого статтею 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язку з'ясовується судом першої інстанції, у зв'язку з чим до участі у справі може бути залучений страховик.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду.
У постанові Великої Палати Верховного суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) зроблено висновок, що «відшкодування
шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового
страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних
засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про
обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних
транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового
відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої
шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг
відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром
завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Велика Палата Верховного суду
вважає, що покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового
відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і
сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової
відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок
виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового
відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому
страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового
страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги,
передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом
звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою
цивільно-правову відповідальність».
Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним судом у постанові від 27 березня 2019 року у справі №521/5996/16.
Таким чином, обов'язок з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування покладається на страховика.
Заперечуючи проти позову, відповідач ОСОБА_1 , стверджував, що його цивільно-правова відповідальність на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в ПрАТ «Страхове товариство «Іллічівське» згідно полісу №АЕ/8859000 від 09 липня 2016 року, про що позивачу ОСОБА_2 було повідомлено і надано копію страхового полісу. Він та позивач своєчасно звернулись до ПрАТ «Страхове товариство «Іллічівське» з повідомленням про страхової випадок. Відповідно до страхового полісу №АЕ/8859000 від 09 липня 2016 року ліміт відповідально страховика за шкоду, заподіяну майну становить 100 000 грн., отже розмір страхового відшкодування є достатнім для повного відшкодування завданої ним шкоди, визначеної у розмірі 50 876,09 грн. (а. с. 157-158).
Проте суд не перевірив чи була застрахована цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_1 , не зважаючи на те, що відповідач вказував про те, що договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності №АЕ/8859000 був укладений 09 липня 2016 року (а. с. 159) та не залучив до участі у справі у якості співвідповідача №АЕ/8859000 від 09 липня 2016 року або Моторно-страхове бюро України у випадку ліквідації страховика, про заявляв відповідач у судовому засіданні від 20 вересня 2018 року (а. с. 161).
У даному випадку для вирішення питання про наявність підстав для відшкодування шкоди відповідачем, відповідальність якого застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, правове значення має чи виник у страховика обов'язок з виплати страхового відшкодування та чи отримав позивач страхове відшкодування від страхової компанії.
Аналізуючи зазначені норми права, роз'яснення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та правовий висновок Верховного Суду, викладені вище обставини справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, наявні у справі докази, колегія суддів вважає, що відшкодування шкоди особою, яка завдала шкоду, можливе лише за умови, якщо згідно з Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Таким чином, у даному випадку обов'язок з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування покладається на страховика в межах ліміту страховика в сумі 100 000 гривень.
За таких обставин, виконуючи повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачем ОСОБА_2 в судовому засіданні не доведено, що у даному випадку розмір завданої йому шкоди не перевищує ліміт відповідальності страховика, тому законних підстав для покладання відповідальності на відповідача ОСОБА_1 не має. Відповідачем не порушені права позивача й у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України це право не підлягає судовому захисту.
Отже, вимоги ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди з відповідача ОСОБА_1 , є незаконними, необґрунтованими й задоволенню не підлягають.
Порушення судом норм процесуального права, а саме, ст. ст. 12, 81, 89, 263, 264 ЦПК України, та норм матеріального права, а саме, статей 993, 1194 ЦК України, статті 27 Закону України «Про страхування», у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, -
постановив:
Апеляційну скаргу адвоката Швець Катерини Олегівни в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 20 вересня 2018 року скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено: 15 жовтня 2019 року.
Головуючий М.М. Драгомерецький
Судді: А.І. Дрішлюк
П.М. Черевко