Номер провадження: 22-ц/813/5029/19
Номер справи місцевого суду: 523/10324/18
Головуючий у першій інстанції Пендюра Л. О.
Доповідач Черевко П. М.
03.10.2019 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Черевка П.М.,
суддів - Дрішлюка А.І., Драгомерецького М.М.,
за участю секретаря - Фабіжевської Т.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Одесі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 06 березня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,
встановив:
30.07.20118 року позивач звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 07.10.2006 року вона уклала шлюб з відповідачем, від якого мають двох неповнолітніх синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Причиною розірвання шлюбу є різні характери та погляди на життя, постійні сварки та скандали. Відповідач безпідставно її ревнує, ображає, погрожує фізичною розправою, виражається нецензурною лайкою на її адресу, все це відбувається в присутності дітей.
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 06.03.2019 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Любашівським РВ УМВС України в Одеській області 20.11.2006 року, ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: с. Новокорбівка Любашівського району Одеської області, та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Любашівським РВ в Одеській обл. 27.11.1997 року, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований 07.10.2006 року Новокарбівською сільською радою Любашівського району Одеської області, актовий запис №08.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся зі скаргою, в якій просить скасувати рішення Біляївського районного суду Одеської області від 06 березня 2019 року і прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
При цьому апеляційна скарга вмотивована тим, що суд прийняв рішення в одне судове засідання. Відповідач, вважає, що з огляду на те, що в рамках даної справи вирішувалась доля шлюбу, в якому є двоє неповнолітніх дітей, то одного судового засідання для розгляду справи недостатньо.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши матеріали справи та обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, сторони перебували у шлюбі з 07.10.2006 року, про що свідчить свідоцтво про одруження серії НОМЕР_4 .
Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають з позивачем ОСОБА_2 .
З листа начальника Суворовського відділу поліції м.Одеси вбачається, що за заявою позивача ОСОБА_2 в лютому 2019 року відносно відповідача складено протокол за ст. 173-2 КУпАП України (домашнє насильство).
Задовольняючи позов ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, суд першої інстанції виходив з наступного.
Шлюб - це сімейний добровільний та рівноправний союз жінки та чоловіка, їх спільність, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану та спрямований на створення сім'ї.
Добровільність шлюбу - одна з основних його засад.
Загальна декларація прав людини у ч.2 ст.16 містить положення, за яким шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються, а за ст.23 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права жоден шлюб не може бути укладений без вільної і цілковитої згоди тих, що одружуються.
За аналогією можливо зробити висновок, що й подальше існування сім'ї як добровільного союзу у разі відсутності добровільної згоди чоловіка чи жінки на такий союз - сім'ю - шлюб, не може мати місце, а також, приймаючи бажання й право одного з них розірвати шлюб, не може бути незаконно порушене або одного з подружжя неможливо насильно, без його волі змусити перебувати у таких зареєстрованих, як шлюб відносинах.
Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії реєстрації шлюбу. Добровільність шлюбу, тобто наявність вільної згоди, - це його довічна риса. Саме добровільністю шлюбу зумовлена можливість його розірвання.
За ст.51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
Як вбачається з пояснень позивача ОСОБА_2 зазначеної вільної згоди між сторонами по справі немає.
Чинне законодавство України забороняє примушування до шлюбу. Примушування - значить добиватися певної поведінки від особи за допомогою фізичного або психічного насильства.
Закріплені у законодавстві права дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності є засобом захисту психологічно слабшого у шлюбі від психічного диктату чи навіть агресії дружини, чоловіка або іншої особи. Воно схиляє до толерантності, терпимості у шлюбі, спрямовує кожного з них на спокійне, інтелігентне залагодження колізії індивідуальних рис характеру, життєвих звичок.
Однією з причин припинення шлюбу є його розірвання.
Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.
Оскільки шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, розірвання шлюбу може відбутися за їхньою спільною заявою або за заявою когось з них.
У ході розгляду справи, судом була перевірена наявність відповідних підстав для розірвання шлюбу.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що суд прийняв рішення в одне судове засідання та про те, що в рамках даної судової справи вирішувалась доля шлюбу, в якому є двоє неповнолітніх дітей, і одного судового засідання для розгляду даної справи є недостатньо, не заслуговують на увагу, оскільки подальше спільне життя чоловіка й жінки та збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, сторони подружні відносини припинили й спільного господарства не ведуть, даний факт має істотне значення.
Доводи скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства, та на законність судового рішення.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції у рішенні суду повно відобразив обставини, які мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки, які є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими судом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1 ст.6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судових рішень, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правова оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення немає.
Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права в зв'язку з чим, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
Керуючись ст.374, ст.ст.375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 06 березня 2019 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 15.10.2019 року.
Судді Одеського апеляційного суду П.М. Черевко
А.І. Дрішлюк
М.М. Драгомерецький