16.10.19
22-ц/812/1540/19
Єдиний унікальний номер судової справи № 486/1433/18
Провадження № 22-ц/812/1540/19
Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.
Іменем України
15 жовтня 2019 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Яворської Ж.М.,
суддів: Базовкіної Т.М., Кушнірової Т.Б.,
при секретарі судового засідання - Лівшенку О.С.,
розглянувши в порядку ч.1 ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи,
апеляційну скаргу
акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»
на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 10 липня 2019 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Савіним О.І., повний текст складено 17 липня 2019 року, у цивільній справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У жовтні 2018 року акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі -АТ КБ «ПриватБанк») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позову зазначав, що з метою отримання банківських послуг, ОСОБА_1 підписала заяву ?№ б/н від 28 грудня 2012 року , згідно якої отримала кредит у розмірі 5000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Вказана Анкета - заява позичальника, разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами банківських послуг, а також Тарифами становлять між нею та Банком договір про надання банківських послуг.
У зв'язку з невиконанням умов договору станом на 23 вересня 2018 року відповідач має заборгованість - 37429,72 грн., з яких: 647,89 грн. тіло кредиту ; 8 871,40 грн. нараховано відсотків за користування кредитом; 25651,87 грн. нараховано пені; штраф (фіксована частина) - 500 гривень; штраф (процентна складова) - 1 758,56 гривень.
Враховуючи вищевикладене просили стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 37 429, 72 гривень за кредитним договором № б/н від 28.12.2012 р. та судові витрати - 1 762 гривень.
Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 10 липня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що в анкеті-заяві від 28 грудня 2012 року, яка надана позивачем і підписана відповідачем, процентна ставка не зазначена, а також відсутні умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
За таких обставин суд не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин правил ч.1 ст.634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (28 грудня 2012 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (24 вересня 2018 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг «ПРИВАТБАНК» з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника.
Витяг з Тарифів обслуговування кредитної картки «Універсальна» теж не містить підпису відповідача, тому його не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, процентів та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
За такого суд відмовив у задоволені позову.
Обґрунтовуючи такий висновок, суд послався на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17.
В апеляційній скарзі представник АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення є незаконним, винесеним з порушенням норм процесуального та матеріального права, за недоведеністю обставин, що мають значення та невідповідності висновків суду обставинам справи. За такого просив скасувати судове рішення та ухвалити нове про задоволення позову.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачка вказувала проте, що оскаржуване рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Просила рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу 5 ЦПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються апеляційним судом без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із таких підстав.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій (ч. 5 ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Рішення суду вказаним положенням закону в повній мірі не відповідає.
Судом установлено і таке вбачається з матеріалів справи, що 28 грудня 2012 року між Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», укладено кредитний договір з ОСОБА_1 , згідно з умовами якого остання отримала кредит у розмірі 5000 грн, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку, за допомогою якої розпоряджався кредитними коштами.
В анкеті-заяві від 28 грудня 2012 року зазначено, що відповідач згодний з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
До позовної заяви крім анкети-заяви (а.с.7) банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» (а.с.9) та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку з посиланням на ресурс: розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/ (а.с. 9-24).
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 23 вересня 2018 року становить - 37429,72 грн., з яких: 647,89 грн. заборгованість за кредитом ; 8 871,40 грн. заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 25 651,87 грн. пеня; штраф (фіксована частина) - 500 гривень; штраф (процентна складова) - 1 758,56 гривень.
Відповідно до ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
Згідно із ч.1ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ст.1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст.1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 28 грудня 2012 року процентна ставка не зазначена.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором, просив у тому числі, крім кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також розрахував, але не включив до розміру заборгованості, яка підлягає стягненню, пеню за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 28 грудня 2012 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, порядок та строк їх повернення, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Суд, встановивши наведені обставини, вважав, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (28 грудня 2012 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (17 жовтня 2018 року ), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Оскільки Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису ОСОБА_1 , тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 28 грудня 2012 року шляхом підписання заяви-анкети.
Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Вказані обставини правильно встановлені судом першої інстанцій під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» процентів за користування кредитом, пені та штрафу, а тому суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_1 8871 грн.40 коп. процентів за користування кредитними коштами, 25 651,87 грн. пені та штрафу (фіксована частина) - 500 грн., (процентна складова) - 1 758,56 грн., у зв'язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині.
Колегія суддів не вбачає підстав для заперечення такого висновку, тому що він ґрунтується на правильно встановлених на підставі повно та всебічно досліджених доказах, в їх сукупності та взаємозв'язку, обставинах справи та відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17 (постанова від 03 липня 2019 року).
Аргументи апеляційної скарги щодо неправильності висновків суду про відмову у стягненні процентів за користування кредитними коштами, пені та штрафу носять загальний декларативний характер, суперечать встановленим обставинам справи, наведеним положенням закону та наведеному висновку Великої Палати Верховного Суду, а тому не заслуговують на увагу.
Щодо доводів апеляційної скарги про не доведення відповідачем наявності інших Умов та Правил на час укладання ним кредитного договору, ніж ті, що надані позивачем.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до ч.4 ст.42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з ч.1 ст.1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у ст. 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п.3 ч.1 ст. 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У ч.ч.1,3 ст.509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з п.22 ч.1 ст. 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, слід зауважити, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» дотримав вимог, передбачених ч.2 ст.11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
В той же час колегія суддів не погоджується з висновком суду за наслідками вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитом.
Безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 28 грудня 2012 року у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить не лише умов щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, відповідальності сторін, але і строку повернення кредиту (користування ним).
На підтвердження існування договірних відносин між сторонами Банком надано витяг із особового рахунку відповідача за основаною карткою НОМЕР_1 за період з 01 грудня 2012 року по 28 листопада 2018 року.
Із особового рахунку вбачається, що на підставі анкети-заяви від 28 грудня 2012 року ОСОБА_1 було відкрито картковий рахунок, ключем до якого є пластикова картка № НОМЕР_2 , строк дії якої 07/16.
Підписання анкети-заявки та отримання 28 грудня 2012 року картки підтверджується і фотокарткою наданою банком до суду першої інстанції, де зафіксовано відповідача з пластиковою карткою за № НОМЕР_2 ( а.с.88).
А відтак вищенаведене спростовує твердження відповідача про неотримання нею картки у грудні 2012 року.
Як вбачається із особового рахунку ( а.с.52-57), на рахунок Банку ОСОБА_1 за період з 28 грудня 2012 року по 25 червня 2013 року було сплачено 4 182 грн.41 коп., що є свідченням існування договірних відносин між сторонами.
Після чого відповідач кредитним коштами не користувалася.
Банком на картку 28 грудня 2013 року встановлений кредитний ліміт 1800 грн.
16 вересня 2014 року ОСОБА_1 отримала пластикову картку № НОМЕР_3 , строк дії якої до 02/18 і з цього часу почала користуватися кредитним коштами, знімаючи їх та поповнюючи рахунок власними коштами.
Обставини отримання картки у 2014 році з кредитним лімітом 1800 грн., користування коштами відповідач у суді першої інстанції та у відзиві на апеляційну скаргу не заперечувала ( а.с.43-44,207-208).
26 січня 2016 року банком встановлений кредитний ліміт -5000 грн.
Кредитною карткою ОСОБА_1 користувалася до 04 серпня 2017 року.
Тобто, фактично заборгованість виникла після отримання відповідачем коштів у вересні 2014 року та користування ними до серпня 2017 року.
За такого, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не повернуті, а також вимоги ч.2 ст.530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів вважає, що Банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Оскільки відповідачем не спростовано існування заборгованості за тілом кредиту в розмірі 647 грн.89 коп., то наявні правові підстави для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного кредиту.
Таких висновків за аналогічних обставин дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі № 342/180/17 (постанова від 03 липня 2019 року).
Таким чином, суд першої інстанції безпідставно відмовив в позові про стягнення заборгованості за кредитом.
Згідно із ч.1,4 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Оскільки рішення суду в частині відмови у стягненні заборгованості за кредитом постановлено з порушенням вимог матеріального і процесуального права, воно в силу вимог пункту 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з постановленням в цій частині нового рішення про задоволення позову щодо стягнення заборгованості за кредитом в сумі 647 грн. 89 коп., в іншій частині судове рішення відповідає вимогам законності та обґрунтованості, тому підлягає залишенню без змін.
В апеляційній скарзі АТ КБ "Приватбанк" посилається на постанову Верховного Суду від 21 березня 2018 року по справі 441/569/17, від 06 лютого 2018 року по справі № 755/2720/16-ц, від 07 березня 20-18 року по справі 755/18246/15-ц, в яких зазначено, що підпис позичальником Умов та правил надання банківських послуг, Тарифів банку не є обов'язковим. Часткова сплата заборгованості, користування кредитними коштами свідчить про те, що позивальник погодився з Умовами та правилами надання банківських послуг.
Однак, зазначені АТ КБ "ПриватБанк" обставини не є підставою для задоволення позову в повному обсязі.
Згідно до вимог ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.
Із матеріалів справи вбачається, що будь-яких письмових звернень чи клопотань від позивача до суду не надходило щодо потреби у наданні доказів, які бажає долучити позивач із зазначенням об'єктивних причин неможливості їх надання, тому банк не подав жодних клопотань чи заяв.
Колегія суддів приймає до уваги, що розгляд справи здійснювався в загальному позовному провадженні за участі сторін, які повідомлялися по дату та час розгляду справи, суд прийняв рішення за наявними матеріалами справи, на що погоджувався позивач, подаючи докази існування договірних відносин.
Отримавши копію рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, банк, скориставшись своїм правом на апеляційне оскарження рішення суду, до апеляційної скарги додає нові докази, що не досліджувались судом першої інстанції, при цьому не посилається на поважність причин не подання вказаних доказів до суду першої інстанції.
Так, позивач у підтвердження доводів заборгованості за кредитним договором надає суду апеляційної інстанції довідку про отримання ОСОБА_1 карток, виписки по руху коштів на картковому рахунку ОСОБА_1 за періодом з 01 липня 2014 року по 01 квітня 2019 року, витяг з статут АТ КБ «ПриватБанк» (а. с. 166,167-171).
Крім того, на обґрунтування доводів апеляційної скарги позивачем надано копію довідки про умови кредитування від 20 жовтня 2009 року між Банком та ОСОБА_1 , копію анкети-заяви від 20 жовтня 2009 року, копію генеральної угоди від 28 грудня 2012 року про реструктуризацію заборгованості у розмірі 4182 грн.41 коп., укладеної між Банком та ОСОБА_1 , фотографію про одержувача картки від 28 грудня 2012 року НОМЕР_2 .
Відповідач заперечувала проти долучення вказаних документів до матеріалів справи.
Зважаючи на викладене, колегія суддів не приймає дані докази, оскільки їх не було подано до суду першої інстанції відповідно до вимог діючого законодавства та суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення їх не досліджував. На момент подання позовної заяви, вказані докази були наявні у позивача, однак, до суду їх не подано. В апеляційній скарзі та поясненнях АТ КБ "ПриватБанк" не навів об'єктивних причин, які перешкодили подати йому вказані докази у встановлений законом строк. Крім того, частина наданих доказів наявна в матеріалах справи (витяг з статуту, фотографія відповідача з карткою).
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Таким чином доводи, викладені в апеляційній скарзі про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, не знайшли свого підтвердження в повному обсязі, тому підлягають лише частковому задоволенню, оскільки посилання скаржника, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до невірного вирішення спору, що є підставою для скасування рішення суду, є обґрунтованими лише в частині щодо часткового задоволення позовних вимог та стягнення заборгованості в частині щодо вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту.
Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
В силу ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що рішення суду підлягає скасуванню щодо частини позовних вимог, необхідно відповідно провести і розподіл судових витрат.
При зверненні до суду позивачем було сплачено 1762 грн. судового збору, які підлягають поверненню позивачу пропорційно задоволеним вимогам (647.89 грн.) від загальної суми позовних вимог (37429 грн.72 коп.), що становить 30 грн. 49 коп. (647.89 х 1 762 :37429,72).
Також необхідно провести розподіл судових витрат, понесених в апеляційній інстанції відповідачем - сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги (2643 грн.) пропорційно стягнутої суми заборгованості, а саме - поверненню підлягає 45грн.75 коп. (647.89 х 2643 : 37429.72).Тобто з позивача на користь відповідача необхідно стягнути 76 грн. 24 коп. судового збору.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банка «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково.
Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 10 липня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитом скасувати, постановити в цій частині нове судове рішення.
Позов Акціонерного товариства комерційного банка «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_5 ), на користь Акціонерного товариства комерційного банка «ПРИВАТБАНК»( код ЄДРПОУ 14360570) 647 ( шістсот сорок сім) грн.89 коп. заборгованості за кредитом, яка виникла за кредитним договором, укладеним 28 грудня 2012 року.
В решті рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_5 ) на користь Акціонерного товариства комерційного банка «ПРИВАТБАНК»( код ЄДРПОУ 14360570) 76 ( сімдесят шість) грн. 24 коп. судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
Головуючий Ж.М. Яворська
Судді Т.М. Базовкіна
Т.Б. Кушнірова
Повний текст постанови складено 16 жовтня 2019 року.