Справа № 295/11126/19
Провадження № 22-ц/801/2131/2019
Категорія: 32
Головуючий у суді 1-ї інстанції Слюсарчук Н. Ф.
Доповідач:Якименко М. М.
15 жовтня 2019 рокуСправа № 295/11126/19м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача: Якименко М.М.,
суддів: Ковальчука О.В., Шемети Т.М.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 29 липня 2019 року про відмову у відкритті провадження у цивільній справі постановлену суддею Богунського районного суду м. Житомира Слюсарчук Н.Ф.,
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Житомирського апеляційного суду про відшкодування моральної шкоди в розмірі 300 000 гривень.
В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що під час розгляду її апеляційної скарги від 21.05.2019 у справі № 296/8/19 Житомирським апеляційним судом було допущено порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення 10.07.2019 незаконної постанови. Вказаними діями відповідача їй заподіяно моральну шкоду, що призвело до погіршення життєвих зв'язків та вимагало додаткових зусиль для організації її життя.
Ухвалою Богунського районного суду міста Житомира від 29 липня 2019 року відмовлено у відкритті провадження у даній справі на підставі ч.1 ст. 186 ЦПК України, оскільки заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Не погодившись з такою ухвалою ОСОБА_1 оскаржила її в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права, дійшов помилкового висновку про відмову у відкритті провадження у справі за її позовом, що призвело до постановлення незаконної та необґрунтованої ухвали. Зазначає, що судом не досліджено матеріали справи про порушення відповідачем її конституційних прав, які заподіяли моральну шкоду; застосовано норми закону, які не підлягали застосуванню та не застосовано норми, які підлягали застосуванню.
Житомирський апеляційний суд подав відзив на апеляційну скаргу, за яким просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, як таку, що постановлена з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Також просив розглянути справу за відсутності його представника.
ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи в судове засідання не з'явилася, про причини неявки не повідомила, а тому колегія суддів вважає можливим розгляд справи у її відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд приходить до висновку що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Таким вимогам ухвала суду відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що підставою для звернення ОСОБА_1 до суду в порядку позовного провадження є, на її переконання, виявлені порушення закону, яких припустився Житомирський апеляційний суд при розгляді цивільної справи.
Статтею 129 Конституції України, статтею 17 ЦПК України встановлено, що основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і мають наслідком відповідальність, установлену законом (ч.ч. 1,3 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» від 13 червня 2007 року № 8 визначено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв із таким предметом.
Відтак, суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.
Дана позиція узгоджується із постановами Верховного Суду у справі № 757/43355/16-ц від 21.11.2018, справі № 521/18287/15-ц від 08.05.2018 та справа № 489/5045/18 від 29.05.2019.
У пункті 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
Відповідно до пункту 55 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 вказаної Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.
Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.
Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.
В якості основного доводу ОСОБА_1 посилається на те, суд першої інстанції помилково відмовив у відкриті провадження, оскільки на її думку справа повинна розглядатися в порядку цивільного судочинства. Вказані доводи апеляційної скарги є безпідставними, а тому апеляційною інстанцією до уваги не приймаються.
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції, керуючись нормами Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 1176 ЦК України, ст. 186 ЦПК України, правильно виходив із того, що позовна заява ОСОБА_1 не може розглядатися за правилами цивільного судочинства, оскільки розгляд позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких по суті є оскарження дій суду, пов'язаних із розглядом справи, нормами ЦПК України чи іншими законодавчими актами України не передбачено, а суд (судді) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем у цивільній справі, за виключенням деяких випадків.
Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правильність постановленої ухвали суду першої інстанції та не спростовують її правильного висновку.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначив що позовні вимоги ОСОБА_1 до Житомирського апеляційного суду, заявлені з підстав, викладених у позовній заяві, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки це суперечить основним принципам і засадам цивільного судочинства, які гарантують незалежність суддів при здійсненні правосуддя та право апеляційного (касаційного) оскарження рішення суду та не передбачено нормами процесуального законодавства.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не свідчать про порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при постановленні оскаржуваної ухвали, а тому підстав для її скасування колегія суддів не вбачає.
Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 374, 375, 381-383, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 29 липня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня її прийняття.
Головуючий М. М. Якименко
Судді О.В. Ковальчук
Т.М. Шемета