№ 201/2355/19
провадження 2/201/1809/2019
16 жовтня 2019 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
у складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
з секретарем Храмцевич Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського національного університету залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна про стягнення не нарахованих та не доплачених сум стипендії, інфляційних втрат та судових витрат,
ОСОБА_1 25 лютого 2019 року до суду з позовом до відповідача ДНУЗТ імені академіка В. Лазаряна про стягнення не нарахованих та не доплачених сум стипендії, інфляційних втрат, відсотків і витрат, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своєму позові посилається на те, що його права порушуються ДНУЗТ ім. Академіка В. Лазаряна стосовно не отримання ним передбаченого законом розміру стипендії а саме: з вересня 2012 року був студентом вказаного ВУЗу прийнятим на замовлення на денну форму навчання механічного факультету поза конкурсом, навчався за освітньо-кваліфікаційним рівнем «Бакалавр», термін навчання - до червня 2016 року, а потім далі продовжив навчання там же, його батько має стаж роботи на підземних роботах з повним робочим днем у шахті з видобутку вугілля понад 15 років, а тому по закону його син має право на отримання стипендії у розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для працездатних осіб, але фактично з вересня 2012 року по червень 2016 року стипендія ОСОБА_1 університетом виплачувалася в значно нижчому розмірі, що є порушенням. Позивач вважає такі дії відповідача неправомірними і наполягає на виплаті стипендії в більшому розмірі і поверненні не нарахованих і не до виплачених сум за попередній вказаний час. На звернення позивача до відповідача з цим питанням фактично отримано відмову. Вважає вказані дії відповідача протиправними і просив позивач стягнути з університету не нараховану і не виплачену йому стипендію за вказаний період часу з вересня 2012 року фактично по червень 2016 року включно в розмірі прожиткового мінімуму з урахуванням інфляційних втрат і відсотків, задовольнивши позов у повному обсязі.
Представник відповідача ДНУЗТ ім. Академіка В. Лазаряна в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином; в письмовому зверненні до суду позов не визнав, посилаючись на те, що дійсно ОСОБА_1 був студентом університету, вони є вищим навчальним закладом, неприбуткова організація, здійснює свою діяльність у відповідності до закону, фінансування університету здійснюється відповідно до бюджету і коштів на ті виплати, про які говорить позивач їм не виділялося, інших коштів для цього не мають. Вказана позивачем стипендія виплачується студентам гірничих спеціальностей за наявності коштів, що повинні надаватися через міністерство освіти та науки Кабінетом Міністрів України, чого зроблено не було і коштів на це не виділялося їх ВУЗу. Позивачу все це вони роз'яснили, запропонували вихід з вказаного становища, але позивач цим не скористався. Позивач пропустив трирічний строк позовної давності, оскільки про порушене право знав з 2012 року і до 2016 року, але до суду не звертався. Проти стягнення сум, визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити вказані позивачем дії заперечують, оскільки вказаного не було і належними доказами позивачем не доведено, заявлені позивачем суми розраховано не вірно. Були зміни в законодавстві стосовно цього питання, численні роз'яснення і з урахуванням цього вони зробили свій розрахунок можливої заборгованості. На звернення позивача, в тому числі і письмові, вони відповідали по суті в передбаченому законом порядку і терміни. Все ним зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов'язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували, матеріальної чи моральної шкоди не завдавали. Вважають позовні вимоги безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі та справу розглянути без участі їх представника. Суд вважає можливим розгляд справи без представника вказаного відповідача згідно ст. 223 ЦПК України.
З'ясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
В судовому засіданні встановлено, що відповідно до п. 7 ст. 27 Закону України «Про вищу освіту» вищий навчальний заклад діє на підставі власного статуту. ДНУЗТ імені академіка В. Лазаряна є державним вищим навчальним закладом, є неприбутковою організацією і підпорядковується Міністерству освіти і науки України (Статут ДНУ). Університет здійснює свою навчальну, наукову, господарську, міжнародну, зовнішньоекономічну та іншу діяльність відповідно до чинного законодавства України, у межах прав, передбачених законами України «Про освіту», «Про вищу освіту», «Про наукову і науково-технічну діяльність», нормативними документами Міносвіти і науки України, додаткових прав, наданих йому за результатами акредитації та Статуту. Фінансування Університету здійснюється на нормативній основі (з урахуванням наданого йому статусу, рівня акредитації, напрямів і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців та напрямів підготовки наукових та науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації).
ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська як студент ДНУЗТ ім. Академіка В. Лазаряна щодо порушення його прав з боку університету на отримання встановленого розміру стипендії, передбаченого законодавством України. Наказом по ДНУЗТ ім. Академіка В. Лазаряна в серпні 2012 року ОСОБА_1 був зарахований з 01 вересня 2012 року до складу студентів першого курсу ДНУЗТ імені академіка В. Лазаряна прийнятим на замовлення на денну форму навчання механічного факультету поза конкурсом, навчався за освітньо-кваліфікаційним рівнем «Бакалавр», термін навчання - до червня 2016 року. Наказом по університету позивач був відрахований з університету у зв'язку із закінченням цього курсу навчання і знову прийняти на навчання за освітньо-кваліфікаційним рівнем «Магістр» і на час подання позову до суду був студентом.
Позивач належить до категорії студентів, які є дітьми шахтарів.
За нормою статті 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» шахтарі, які мають стаж підземної роботи не менш як три роки, а також протягом трьох років після здобуття загальної середньої освіти особи, батьки яких є шахтарями та які мають стаж підземної роботи не менш як 15 років або які загинули внаслідок нещасного випадку на виробництві чи стали інвалідами І або II групи, зараховуються поза конкурсом за особистим вибором спеціальності до державних і комунальних вищих та професійно-технічних навчальних закладів України для навчання за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів з наданням місць у гуртожитках на час навчання та гарантованою виплатою за рахунок коштів державного бюджету стипендії в розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.
Відповідно до пункту 3 статті 71 Закону України «Про вищу освіту» (у редакції від 01 липня 2014 року № 1556-УІІ) розміри бюджетних призначень на підготовку фахівців з вищою освітою, а також на підготовку наукових і науково - педагогічних кадрів встановлюються у Державному бюджеті України на відповідний рік. Але з того часу, як з'явилася норма ст. 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» відповідні кошти не передбачалися в законах «Про Державний бюджет на відповідний рік (у тому числі не було коштів в 2014 році і не передбачено їх і в 2015-216 роках).
ОСОБА_1 звернувся до суду з питанням про те, що його права порушуються з боку ДНУЗТ імені академіка В. Лазаряна стосовно не отримання ним передбаченого законом розміру стипендії а саме: з вересня 2012 року є студентом вказаного ВУЗу прийнятим на денну форму навчання, термін навчання - до червня 2016 року, потім було продовження навчання, його батько має стаж роботи на підземних роботах з повним робочим днем у шахті з видобутку вугілля понад 15 років, а тому по закону його син має право на отримання стипендії у розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для працездатних осіб, але фактично з вересня 2012 року по червень 2016 року включно стипендія позивачу університетом виплачувалася в значно нижчому розмірі, що є порушенням. ОСОБА_1 вважає такі дії відповідача неправомірними і наполягає на виплаті стипендії в більшому розмірі і поверненні не до виплачених сум за попередній вказаний час. На звернення позивача до відповідача з цим питанням фактично отримано відмову. Вважає вказані дії відповідача протиправними і просив стягнути з університету не нараховану і не виплачену йому стипендію за вказаний період з виплатою такої стипендії і в подальшому на час навчання, виник спір, який в добровільному порядку не вирішено і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.
Суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За нормою статті 51 Закону України «Про освіту», студенти мають гарантоване державою право на забезпечення стипендіями у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п. 5 статті 62 Закону України «Про вищу освіту» розмір академічної та соціальної стипендій, порядок їх призначення і виплати встановлюються Кабінетом Міністрів України. Такий Порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2004 року № 882 «Питання стипендіального забезпечення». ДНУЗТ ім. Академіка В. Лазаряна та інші ВУЗи неодноразовими листами в 2013-2016 роках звертався з цього питання до Міністерства освіти і науки України. Міністерство освіти і науки України дало відповідь, що навчальні заклади України керуються положеннями зазначеного Порядку, якими підвищена стипендія передбачена тільки для студентів з числа дітей шахтарів, що навчаються за гірничими спеціальностями. Такі видатки забезпечені коштами Державного бюджету. Зміни, які враховують вимоги ст. 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», і які б були забезпечені коштами Державного бюджету, до Порядку призначення і виплати стипендій не внесені.
Судом також встановлено, що відповідно до ч. 2 ст. 62 Закону України «Про вищу освіту» від 01 липня 2014 року № 1556-VII особи, які навчаються у вищих навчальних закладах за денною формою навчання за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, мають право на отримання стипендій у встановленому законодавством порядку. Відповідно до ч. 3 ст. 62 цього ж Закону України «Про вищу освіту» особи, які навчаються у вищих навчальних закладах за денною формою навчання, можуть отримувати інші стипендії, призначені фізичними (юридичними) особами.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» від 02 вересня 2008 року № 345-V1, шахтарі, які мають стаж підземної роботи не менш як три роки, діти, батьки яких є шахтарями та які мають стаж підземної роботи не менш як 15 років або які загинули внаслідок нещасного випадку на виробництві чи стали інвалідами I або II групи, зараховуються поза конкурсом за особистим вибором спеціальності до державних і комунальних вищих та професійно-технічних навчальних закладів України для навчання за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів з наданням місць у гуртожитках на час навчання та гарантованою виплатою за рахунок коштів державного бюджету стипендії в розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.
Судом встановлено, що батько позивача дійсно працював на підземних роботах з видобутку вугілля і на час навчання і подачу позову стаж його роботи на підземних роботах з повним робочим днем складає більше 15 років (працював і потім).
Наказом по ДНУЗТ ім. Академіка В. Лазаряна в серпні 2012 року ОСОБА_1 був зарахований з 01 вересня 2012 року до складу студентів першого курсу ДНУЗТ імені академіка В. Лазаряна прийнятим на замовлення на денну форму навчання механічного факультету поза конкурсом, навчався за освітньо-кваліфікаційним рівнем «Бакалавр», термін навчання - до червня 2016 року. Наказом по університету позивач був відрахований з університету у зв'язку із закінченням цього курсу навчання і знову прийняти на навчання за освітньо-кваліфікаційним рівнем «Магістр» і на час подання позову до суду був студентом.
Позивач належить до категорії студентів, які є дітьми шахтарів. З огляду на те, що ст. 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» (в редакції від 05 липня 2012 року), передбачено що особам, батьки яких є шахтарями та які мають стаж підземної роботи не менш як 15 років, гарантовано виплату за рахунок коштів державного бюджету стипендії в розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, то суд вважає дії відповідача щодо відмови в нарахування стипендії саме в цьому розмірі неправомірними, оскільки вони ґрунтуються на зробленому хибному висновку.
Заперечення представника відповідача щодо відмови в задоволені позову з тих підстав, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2004 року № 882 стипендія студентам батьки яких є шахтарями та які мають стаж підземної роботи не менш як 15 років не визначена і на пропуск строку позовної давності, суд не може прийняти до уваги, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Таким чином, Закон України «Про підвищення престижності шахтарської праці» від 02 вересня 2008 року № 345-V1 має вищу юридичну силу ніж постанова Кабінету Міністрів України від 12 липня 2004 року № 882 «Порядку призначення і виплати стипендії», а невнесення відповідних змін до постанови Кабінету Міністрів України після прийняття Закону України не є підставою для порушення прав позивача на отримання стипендії у розмірі, встановленому Законом.
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи, а з огляду на те, що на день винесення рішення редакція ст. 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» не змінена та не виключена із Закону, то позивач має право на призначення йому стипендії у розмірі, визначеному Законом, тобто у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Посилання представника відповідача на те, що Бюджетом України на 2014-2016 роки не передбачено коштів на виконання вимог ст. 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» суд також не може взяти до уваги, оскільки обов'язок Держави, передбачений Законом щодо виплати стипендії в певному розмірі не може ставитися у залежність до наявності у бюджеті коштів. Таким чином, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги, з урахуванням надано розрахунку, що відповідає обставинам справи.
Суд приймає до уваги також і ті обставини, що позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення стипендії за період з вересня 2012 року по 30 червня 2016 року, відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, нормою ст. 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного право або інтересу. Приймаючи до уваги вказане, суд вважає, що позивач не пропустив строк позовної давності за вказаний період, оскільки про порушене право дізнався лише в 2017 році з довідки відповідача, питання про визнання причин пропуску цього строку, поновлення цього строку цією стороною не ставилося.
Суд враховує також і ті обставини, що в порівнянні з нормою статті 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», яка діяла до 31 грудня 2016 року, була передбачена гарантована виплата за рахунок коштів державного бюджету стипендія в розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб; ця норма статті 5 Закону втратила чинність 01 січня 2017 року.
З 01 січня 2017 року вступив в силу Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для виплати соціальної стипендії студентам (курсантам) вищих навчальних закладів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1045 від 28 грудня 2016 року «Про деякі питання соціальних стипендій студентам (курсантам) вищих навчальних закладів», згідно якого соціальна стипендія для категорій студентів, до якої відноситься позивач, у вищих навчальних закладах III -IV рівня акредитації виплачується щомісячно у розмірі 1 000 грн.
Таким чином, з урахуванням вище зазначеного закону та змін до нього, уточнених вимог і обставин справи, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, з огляду на те, що позовні вимоги позивача задоволено, то на підставі ст. 88 ЦПК України, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним витрати на судовий збір 768.40 грн..
Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.
Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що відповідач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-які домовленості і зобов'язання стосовно відповідача по незаконним (з точки зору відповідача) діям відносно нього, предмета спору, а відповідач цього не довів, твердження відповідача про наявність будь-яких інших зобов'язань або неправомірності стосовно нього є припущенням.
Не може суд прийняти до уваги не визнання представником відповідача позовних вимог в частині їх обгрунтованості, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджуються.
При таких обставинах суд вважає можливим позовні вимоги задовольнити та стягнути з Дніпровського національного університету залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна на користь ОСОБА_1 не нараховану та не виплачену стипендію за період з вересня 2012 року по червень 2016 року в розмірі: 29 885 грн. 41 коп. - недоплата стипендії, інфляційні втрати за цей же період в сумі 21 448 грн. 16 коп., 3% річних - 3 388 грн. 59 коп. та судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 768 грн. 40 коп., а всього 55 490 грн. 15 коп..
Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про стягнення не нарахованих та не доплачених сум стипендії, коштів інфляційних втрат та судових витрат в такому вигляді ґрунтуються на вимогах закону і підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16 ЦК України, ст. 51, 62, 71 Закону України «Про освіту», ст. 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з Дніпровського національного університету залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна на користь ОСОБА_1 не нараховану та не виплачену стипендію за період з вересня 2012 року по червень 2016 року в розмірі: 29 885 грн. 41 коп. - недоплата стипендії, інфляційні втрати за цей же період в сумі 21 448 грн. 16 коп., 3% річних - 3 388 грн. 59 коп. та судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 768 грн. 40 коп., а всього 55 490 грн. 15 коп..
Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Повний текст рішення складено 16 жовтня 2019 року.
Суддя -