Справа №173/1819/19
Провадження №2/173/1026/2019
15 жовтня 2019 р. Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області
В складі: головуючого- судді Петрюк Т.М.
При секретареві - Рудовій Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному провадженні в м. Верхньодніпровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог: орган опіки та піклування Верхньодніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за кордон без дозволу батька-,
25.07.2019 року до суду звернулася позивач ОСОБА_1 , з позовом про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за кордон без дозволу батька до відповідача ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог: орган опіки та піклування Верхньодніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області
30.08.2019 року отримана довідка про реєстрацію місця проживання відповідача - фізичної особи.
02.09.2019 року ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області відкрите провадження у справі та справу призначено до розгляду в спрощеному провадженні без викликом сторін на 15.10.2019 року.
Згідно заявлених позовних вимог позивач просить надати її неповнолітній донці - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженці м. Дніпропетровська, свідоцтво про народження серія НОМЕР_1 , дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України, а саме до Російської Федерації, Республіки Польща, Французької республіки, Федеративної Республіки Німеччина, Італійської АДРЕСА_1 , Турецької Республіки, Арабської Республіки Єгипет, без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Роздольне Автономної Республіки Крим в її ОСОБА_1 супроводі строком на три роки з дня набрання рішенням законної сили.
В обґрунтування позовних вимог посилаючись на наступне: 20 вересня 2008 року вона зареєструвала шлюб з відповідачем ОСОБА_2 у виконавчому комітеті Дніпровської селищної ради Верхньодніпровського району Дніпрпое6тровської області, актовий запис № 15
В період шлюбу у них народилась донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В червні 2019 року нею поданий позов про розірвання шлюбу з відповідачем.
Вона та відповідач зареєстровані за однією адресою, але з лютого 2019 року приживають окремо.
Дитина проживає разом з нею та перебуває на їх утриманні. Відповідач життям доньки не цікавиться, зовсім не виявляє бажання з нею спілкуватись.
Відповідач безпідставно чинить їй перешкоди у здійсненні нею заходів, спрямованих на покращення здоров'я дитини, її фізичного, духовного і морального розвитку.
На сьогоднішній день вона має намір виїхати за межі України, в першу чергу до Російської Федерації, так як в цій країні проживають її родичі та близькі і знайомі їй люди.
Також вона має намір виїхати до інших країн: Республіку Польща, до Французької Республіки, Федеративної Республіки Німеччина, Італійської республіки, Турецької Республіки, Арабської Республіки Єгипет, разом зі своєю неповнолітньою донькою. Однак без нотаріальної посвідченої згоди в відповідача на виїзд неповнолітньої дитини за межі України, виїхати за межі України не вбачається можливим.
Для того, щоб дитина росла і повноцінно розвивалась, мала можливість ознайомитись із культурними цінностями різних держав і народів, вивчати іноземні мови, мала можливість в подальшому отримати освіту європейського рівня, а також мала можливість краще розвиватись духовно і фізично, вона неодноразово зверталась до відповідача з проханням надати їй тимчасовий дозвіл на виїзд дитини за кордон з метою відпочинку дитини за кордоном, оздоровлення, розширення їх світогляду, на тимчасове проживання, навчання.
Однак відповідач безпідставно чинить перешкоди у здійсненні нею заходів, спрямованих на покращення здоров'я дитини, її фізичного, духовного і морального розгляду.
На теперішній час виїхати з дитиною до вищевказаних країн без згоди відповідача неможливо, так як відповідач безпідставно не надає їй згоди на виїзд їхньої дитини за кордон, що й стало підставою звернення до суду.
Справа розглядалась в спрощеному провадженні без виклику сторін.
Відповідачем відзив на позовну заяву не наданий.
Відповідності до п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.
Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.
Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку , встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України.
За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором
При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені, невизнані або оспорювані особою, до якої пред'явлений позов, тобто, законодавець пов'язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених, невизнаних або оспорюваних суб'єктивних прав або законних інтересів позивача.
Суд, з'ясувавши зміст позовних вимог, вивчивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, приходить до таких висновків.
Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 20 вересня 2008 року сторони зареєстрували шлюб у виконавчому комітеті Дніпровської селищної ради Верхньодніпровського району Дніпрпое6тровської області, актовий запис № 15, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб
В період шлюбу у сторін народилась донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, в якому сторони записані батьками дитини.
Позивач зазначає, що в червні 2019 року нею поданий позов про розірвання шлюбу з відповідачем. На даний час сторони зареєстровані за однією адресою, але з лютого 2019 року приживають окремо. Дитина проживає разом з позивачкою та перебуває на її утриманні. Відповідач життям доньки не цікавиться, зовсім не виявляє бажання з нею спілкуватись. Будь яких доказів на спростування даних доводів відповідачем не надано.
Відповідач безпідставно чинить позивачеві перешкоди у здійсненні нею заходів, спрямованих на покращення здоров'я дитини, її фізичного, духовного і морального розвитку.
На сьогоднішній день позивач має намір виїхати за межі України, в першу чергу до Російської Федерації, так як в цій країні проживають її родичі та близькі і знайомі їй люди.
Також позивач має намір виїхати до інших країн: Республіки Польща, Французької Республіки, Федеративної Республіки Німеччина, Італійської республіки, Турецької Республіки, Арабської Республіки Єгипет, разом зі своєю неповнолітньою донькою. Однак без нотаріальної посвідченої згоди відповідача на виїзд неповнолітньої дитини за межу України, виїхати за межі України не вбачається можливим.
Таким чином судом встановлено, що позивачка не може отримати згоду відповідача на виїзд їх доньки за межі України, оскільки останній безпідставно відмовляє їй в цьому.
Статею 33 Конституції України передбачено, що кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які установлюються законом.
Відповідно до ст. 51 Конституції України турбота про дітей, їх виховання є рівним правом і обов'язком батьків.
Зазначена конституційна норма конкретизується сімейним законодавством, а саме - Сімейним кодексом України, яким регламентує, крім іншого і особисті немайнові права і обов'язки батьків щодо дитини. Одним із питань, яке має вирішуватися за взаємною згодою батьків дитини, є реалізація права дитини на свободу пересування. Сімейним кодексом України це питання не регламентовано. Відповідно до ст. 8 Сімейного кодексу України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовано цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.
Право на свободу пересування фізичної особи, виїзд за межі України, закріплене у ч. 3 ст. 313 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років (далі - дитина), має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
У відповідності до ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
Правилами перетинання державного кордону громадянами України затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57 (із змінами і доповненнями) передбачено, що перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягли 16-річного віку, здійснюється лише за згодою обох батьків та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними. Виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків або на підставі рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
Відповідно до Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 231 від 31 березня 1995 року, оформлення паспорта (проїзного документа) здійснюється на підставі заяви батьків (законних представників батьків чи дітей), а у разі якщо батьки не перебувають у шлюбі між собою, того з них, із ким проживає дитина, справжність підпису яких засвідчується нотаріально. За наявності заперечень одного з батьків документ може бути оформлено на підставі рішення суду.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що в інтересах дитини буде надати їй дозвіл на виїзд за межі України без згоди та супроводу батька - ОСОБА_2 , а тому позовні вимоги є законним та обґрунтованими. Так як на думку суду, виїзд дитини за межі держави сприятиме побаченню дитини з ріднею і близькими людьми. Також сприятиме розширенню її світогляду, добре позначатиметься на духовному та інтелектуальному розвитку дитини як особистості. Будь-яких перешкод, які б негативно вплинули на здоров'я дитини, погіршення її загального самопочуття, чи будь-яким іншим негативним чином вплинули на дитину судом не встановлено, а відповідачем не доведено.
Також діючим законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише встановлено певний порядок її виїзду за кордон за згодою батьків або дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків.
Разом з тим, дозвіл на тимчасові виїзди за кордон з дати набрання рішення законної сила у супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17 (провадження № 14-244цс18) в якому Велика Палата відступила від правового висновку, згідно з яким пріоритетними в цій категорії справ є дотримання принципу рівності прав батьків щодо дитини. У вищевказаній постанові зроблено висновок, що положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди. Тимчасовий виїзд за кордон у супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення.
Крім того, рішенням у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13) Європейський суд з прав людини, установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.
Оскільки у позивачки є складнощі в отриманні згоди відповідача на виїзд дитини за кордон, а також беручи до уваги той факт, що судом при розгляді даної справи не встановлено обмежень чи заборон, які унеможливлюють виїзд неповнолітньої дитини за межі України для тимчасового перебування для відпочинку, керуючись інтересами дитини, з метою розширення кругозору та отримання вражень дитини від поїздки за кордон, суд приходить до висновку про доцільність задоволення позовних вимог та надання дозволу на виїзд малолітньої доньки сторін - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за кордон без згоди батька.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у відповідності до ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України суд приходить до висновку, що судові витрати, а саме сплачений позивачем судовий збір в сумі 768 грн., 40 коп., підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки, так як позовні вимоги позивача задоволені.
Керуючись ст.8 Сімейного кодексу України, ст. 313 Цивільного кодексу України,Законом України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України», Правилами перетинання державного кордону громадянами України, ст.ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог: орган опіки та піклування Верхньодніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за кордон без дозволу батька - задовольнити.
Надати дозвіл матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_2 , зареєстрованій за адресою: АДРЕСА_2 , на тимчасовий виїзд за межі України громадянки України, малолітньої - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженці м. Дніпропетровська, свідоцтво про народження серія НОМЕР_1 , а саме до Російської Федерації, Республіки Польща, Французької республіки, Федеративної Республіки Німеччина, Італійської республіки, Турецької Республіки, Арабської Республіки Єгипет, без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Роздольне Автономної Республіки Крим, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 в супроводі матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , строком на три роки з дня набрання рішенням законної сили, тобто з 15 листопада 2019 року по 15 листопада 2022 року
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 768 грн. 40 коп.
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з моменту складання повного тексту рішення.
Відповідно до п. 15.5 розділу ХШ Перехідні положення ЦПК України апеляційна скарга подається через Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області до приведення Положення про автоматизовану систему документообігу суду у відповідність із редакцією Цього кодексу
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У випадку подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення.
Повний текст рішення виготовлений: 15.10.2019 року
Суддя Петрюк Т.М.
Зареєстроване: 15.10.2019 року
Оприлюднене: 16.10.2019 року
Дата набрання законної сили 15.11.2019 року