Справа № 199/3071/19
(1-кп/199/334/19)
16.10.2019 року м. Дніпро
Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:
Головуючий - суддя ОСОБА_1
Секретар судового засідання ОСОБА_2
За участю прокурора ОСОБА_3
захисника ОСОБА_4
обвинуваченого ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12019040630000268 за обвинуваченням ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Дніпропетровськ, громадянина України, судимого у 2007, 2015 р., зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України,
Прокурором ОСОБА_3 заявлене клопотання про продовження строку тримання ОСОБА_5 під вартою на 60 днів, яке обґрунтовується тим, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідків, перешкоджати кримінальному провадженню, скоювати інші злочини.
Обвинувачений ОСОБА_5 і його захисник ОСОБА_4 заперечили проти задоволення клопотання прокурора та заявили власне клопотання про заміну запобіжного заходу на домашній арешт, або інший більш м'який, не пов'язаний з позбавленням волі, оскільки обвинувачений за станом свого здоров'я не може перебувати у слідчому ізоляторі, має місце проживання, не має наміру переховуватися від суду, перешкоджати кримінальному провадженню.
Прокурор заперечував проти клопотання сторони захисту щодо заміни обвинуваченому запобіжного заходу.
При вирішенні питання щодо обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, продовження строку тримання під вартою, зміни запобіжного заходу у виді тримання під вартою на більш м'який, суд враховує вимоги ст.29 Конституції України, ст.9 Загальної Декларації прав людини, ст.5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і ст.12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом.
Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини (далі по тексту ЄСПЛ), вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що встановлення небезпеки перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя, слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, вимірюватись суворістю можливого покарання у сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, в якій він зазнає судове переслідування та міжнародними контактами, особистості обвинуваченого, його моральними переконаннями.
Тримання під вартою у відповідності до пункту 1 статті 5 Конвенції має задовольняти вимогу пропорційності. Взяття заявника під варту має бути необхідним для забезпечення його присутності в суді, але водночас інші, менш суворі заходи можуть бути достатніми для досягнення цієї мети. (Рішення ЄСПЛ «Хайредінов проти України»). Затримання особи є настільки серйозним запобіжним заходом, що воно є виправданим, лише якщо інші, менш суворі, заходи були розглянуті та визнанні недостатніми для забезпечення захисту індивідуальних або суспільних інтересів, які можуть вимагати затримання відповідної особи.
Загальне положення щодо розумних строків тримання під вартою викладено у правовій позиції ЄСПЛ в рішеннях у справі «Харченко проти України», «Лабіта проти Італії», згідно з якою розумність строку тримання під вартою не може оцінюватися абстрактно. Вона має оцінюватися в кожному окремому випадку залежно від особливостей конкретної справи, причин, про які йдеться у рішеннях національних судів, переконливості аргументів заявника, викладених у його клопотанні про звільнення. Продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
ЄСПЛ наголошує у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства від 28.10.1994», що при визначенні «ступеня підозри» підставою для отримання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту може бути «більш низький поріг обґрунтованості підозри» при вчиненні «особливої категорії злочинів», а у справі «Боротюк проти України» від 16.10.2010р. визнає, що існування обґрунтованої підозри щодо вчинення заявником тяжкого злочину спочатку може виправдовувати тримання під вартою.
У своїх рішеннях ЄСПЛ звертає увагу на те, що тяжкість злочину, та ризик ухилення обвинуваченого від слідства залишаються єдиними підставами для відмови суду у задоволенні клопотань про звільнення.
За даним кримінальним провадженням, суд враховує обсяг пред'явленого обвинувачення, всі ризики, встановленні під час обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, які не змінилися до теперішнього часу, а також превалювання суспільного інтересу над індивідуальним інтересом у даному кримінальному провадженні.
В кожному випадку, як підкреслює Європейський Суд з прав людини, суд за своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав і інтересів.
На теперішній час, при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 , суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а враховує, що обвинуваченого повідомлено про підозру у скоєнні у стані наркотичного сп'яніння умисного тяжкого насильницького корисливого кримінального правопорушення проти власності, за вчинення якого, у разі доведеності вини, йому загрожує покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 4 до 6 років, відсутність постійного місця роботи, репутацію обвинуваченого, який у минулому двічі засуджувався за скоєння умисних тяжких злочинів, у точу числі насильницькій, а саме, за розбій та незаконне поводження з вогнепальною зброєю, ще недопитані свідки, тому є достатні підстави вважати реальною наявність мети продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для запобігання ухилення обвинуваченим від суду, перешкоджання встановленню істини по даному провадженню, здійснення тиску на потерпілого та свідків, скоєння інших злочинів,
Суд також враховує, що відповідно до правової позиції, викладеної у п. 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України», при розгляді клопотання про обрання, зміну або продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.
Проте, розглядаючи можливість застосування альтернативних запобіжних заходів, суд, враховуючи вищезазначене, відповідно до приписів ст. 183 КПК України вважає їх такими, що не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, і необхідним та достатнім для виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків та запобігання встановленим судом ризикам, є лише запобіжний захід у виді тримання під вартою.
При цьому, суд, перевіряючи підстави утримання обвинуваченого під вартою, не вбачає підстав для заміни обвинуваченому запобіжного заходу на більш м'який, ґрунтуючись, окрім вищенаведених обставин, і на характері пред'явленого обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, яке становить підвищену суспільну небезпеку та виправдовує перевагу суспільного інтересу над принципом поваги до особистої свободи обвинуваченого.
Крім того, суд враховує те, що суду не надані відомості про стан здоров'я обвинуваченого, а також відсутність відомостей, що ОСОБА_5 за станом здоров'я не може перебувати під вартою в умовах слідчого ізолятора або не може брати участь у судових засіданнях.
З огляду на викладене, клопотання прокурора підлягає задоволенню, а клопотання сторони захисту задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 176-179, 182, 183, 193, 194, 331 КПК України, суд,
Клопотання прокурора ОСОБА_3 задовольнити.
Продовжити дію раніше застосованого у відношенні обвинуваченого ОСОБА_5 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою у Державній установі «Дніпропетровська установа виконання покарань (№ 4)» на строк 60 днів до 14 грудня 2019 року включно.
У задоволені клопотання обвинуваченого ОСОБА_5 і його захисника ОСОБА_4 про заміну ОСОБА_5 запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська протягом 7 днів з дня проголошення ухвали, а особою, яка тримається під вартою, з моменту вручення копії ухвали.
Суддя: ОСОБА_1