Справа № 548/591/19 Номер провадження 22-ц/814/2625/19Головуючий у 1-й інстанції Старокожко В. П. Доповідач ап. інст. Хіль Л. М.
15 жовтня 2019 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі:
Головуючого судді: Хіль Л.М.,
Суддів: Гальонкіна С.А., Бутенко С.Б.
розглянув у в порядку письмово провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 07 серпня 2019 року ухваленого під головуванням судді Старокожко В.П. ( повний текст рішення складено 07.08.2019 року)
по справі за позовом ОСОБА_1 до Хорольської районної державної адміністрації, сільськогосподарського виробничого кооперативу "Андріївський", Андріївської сільської ради Хорольського району про визнання права на земельну частку (пай),-
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до місцевого суду з вказаним позовом до відповідачів, посилаючись на те, що згідно рішення загальних зборів від 06.12.1991 року вона була прийнята в члени колгоспу імені Ілліча Хорольського району Полтавської області відповідно до поданої нею заяви та на момент паювання землі в господарстві була її членом, так як відмітка про її звільнення в трудовій книжці відсутня.
На час проведення процедури паювання земель переданих КСП ім.. Ілліча вона не була включена до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай) з невідомих їй причин.
Правонаступником колгоспу ім. Ілліча є СВК «Андріївський» та рішенням останнього (протокол №06/2017/ від 2017 року) було задоволено її заяву та внесено до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай) за рахунок земель колишнього КСП ім. Ілліча.
Листом Хорольської райдержадміністрації від 31 січня 2018 року №82/01-40 їй відмовлено у визнанні права на земельну частку та запропоновано звернутися до суду.
З урахуванням наведеного прохала визнати за нею, ОСОБА_1 , право на земельну частку (пай) КСП ім. Ілліча на території Андріївської сільської ради Хорольського району, Полтавської області в розмірі 4,04 умовних кадастрових гектарів.
Рішенням Хорольського районного суду від 07 серпня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено за закінченням строку позовної давності.
Судове рішення вмотивоване тим, що позивачкою не обґрунтовано поважність причин пропуску строку позовної давності, а також в ході розгляду справи судом не встановлено таких причин.
Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що нею строк позовної давності не пропущено, оскільки її включено до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай) у 2017 році, після чого звернулася з даним позовом до суду.
Також зазначає, що висновок суду про те, що право власності на земельну частку виникає не з часу занесення до списків, а з часу передачі державного акту про право колективної власності на землю конкретному сільськогосподарському товариству є помилковим та те, що вона перебувала у декретній відпустці, а тому не втратила право на земельну частку пай.
Вказує, що наявність у неї права на пай є безспірним фактом, оскільки вона була членом колективного сільського господарства ім. Ілліча Хорольського району Полтавської області.
02 жовтня 2019 року від представника представника відповідача - Андріївської сільської ради Хорольського району Пололтавської області, адвоката: Дочинця П.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді доповідача, вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як установлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, згідно відомостей з трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_2, ОСОБА_1 з 06.01.1991 року працювала у колгоспі ім. Ілліча на посаді художника та була членом даного колгоспу.
В період з 28.07.1992 року по 28 липня 1995 року ОСОБА_1 перебувала у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років як вбачається з довідки №164.
Також у трудовій книжці позивачки не міститься записів про її звільнення з КСП ім. Ілліча Хорольського району на момент паювання землі (а.с.6-7).
Відповідно до протоколу №3 засідання загальних зборів зборів членів КСП ім. Ілліча с. Андріївка Хорольського району Полтавської області від 22.12.1995 року було розглянуто та ухвалено питання про паювання землі в господарстві. (а.с.12).
Згідно довідки № 369 від 19.08.2015 року, виданої відділом Держгеокадастру у Хорольському районі вбачається, що по КСП ім. Ілліча Андріївської сільської ради державний акт на право колективної власності на землю серія ПЛ №00017 зареєстрований 25 березня 1996 року за №1. (а.с. 16).
Відповідно до листа №67 від 22 квітня 2019 року СВК «Андріївський» повідомляє, що колгосп ім. Ілліча Хорольського району Полтавської області 21 листопада 1992 року Протокол №3 від 21.11.1992 року реорганізований в КСП ім. ім. Ілліча Хорольського району Полтавської області, КСП ім. Ілліча Хорольського району Полтавської області 05 лютого 2000 року Протокол №1 від 05.02.2000 року реорганізовано в СВК «Андріївський» Хорольського району Полтавської області (а.с.60).
Відповідно до протоколу №06-2017 загальних зборів членів СВК «Андріївський» запропоновано задовольнити заяву ОСОБА_1 та внести її до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай) за рахунок земель колишнього КСП ім. Ілліча (с. Андріївка, Хорольський р-н, Полтавська область).
Згідно з вимогами частини першої статті 22 ЗК України(у редакції від 22 червня 1993 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і документа, що посвідчує це право.
Відповідно до Указу Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» паювання земель радгоспів та інших державних сільського господарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства; паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділених земельних ділянок в натурі (на місцевості) (пункт 1).
Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю (пункт 2 цього Указу).
Тобто, право власності на земельну частку (пай) виникає не з часу внесення членів сільськогосподарського товариства до списків доданих до державного акта на право колективної власності на землю, перевірки, уточнення і затвердження цих списків, а з моменту передачі державного акта про право колективної власності на землю конкретному сільськогосподарському товариству, членом якого є особа.
Згідно з вимогами статей 22, 23 ЗК України (у редакції від 22 червня 1993 року) та зазначеного указу особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в членах КСП на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання КСП цього акта.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).
Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.
Отже, особа набуває права на земельну частку (пай) у разі, якщо на момент одержання колективним сільськогосподарським підприємством акта на право колективної власності на землю, вона працювала в цьому підприємстві й була його членом.
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Таким чином, суд зазначає, що позивачкою надано достатньо доказів, які вказують, що вона була членом КСП «ім. Ілліча» Хорольського району Полтавської області станом на момент передачі державного акта про право колективної власності на землю КСП «Ім. Ілліча». Відповідачами не надано належних та допустимих доказів про зворотне.
Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, установлений законодавством, що діяло раніше, не закінчився до набрання чинності зазначеним Кодексом.
Згідно зі статтею 71 ЦК УРСР 1963 року, який діяв на час виникнення правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Відповідно до статті 75 ЦК УРСР позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.
Згідно з вимогами статті 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і переривання перебігу строків позовної давності встановлюються і статтями 78 і 79 цього Кодексу.
Відповідно до статтею 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.
Згідно зі статтею 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Паювання земель КСП ім. Ілліча, почало проводитися з 1996 року, а тому ОСОБА_1 , як колишній член колгоспу повинна була дізнатись про порушення свого права на земельну частку (пай) з часу видачі КСП «ім. Ілліча» зазначеного вище державного акту на землю.
Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про обґрунтованість позовних вимог та необхідність відмови у їх задоволенні з огляду на пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом, оскільки право на позов у ОСОБА_1 виникло ще у 1996 році (коли почалося розпаювання земель колишніх колгоспників), що є загальновідомим фактом.
Тому ОСОБА_1 , як член колгоспу, повинна була дізнатись про порушення свого права на земельну частку (пай) з часу видачі КСП «ім. Ілліча» державного акта на право колективної власності на землю (23 березня 1996 року). Однак, позивачка у передбачений законом строк, не звернулася до суду з вказаними вимогами, що стало підставою для відмови у її задоволенні
Отже, суд зазначає, що позивачкою не обґрунтовано поважність причин пропуску строку позовної давності, при цьому, суд в ході розгляду справи також не встановив таких причин.
За роз'ясненнями, викладеними у п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року « Про судове рішення у цивільній справі» при доведеності позову, наявності заяви про застосування строку позовної давності, зробленою стороною у справі до ухвалення судом рішення та встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, у позові має бути відмовлено з підстав пропуску строку позовної давності.
Твердження позивача про те, що строк позовної давності підлягає обрахунку з часу прийняття рішення загальних зборів членів СВК «Андріївський» (протокол № 06/2017 від 2017 року) не є такими, що заслуговують на увагу, так як право власності на земельну частку (пай) виникає не з часу внесення членів сільськогосподарського товариства до списків доданих до державного акта на право колективної власності на землю, перевірки, уточнення і затвердження цих списків, а з моменту передачі державного акта про право колективної власності на землю конкретному сільськогосподарському товариству, членом якого є особа, в даному випадку із 25 березня 1996 року.
Вищевикладене узгоджується з висновками викладеними в постанові Верховного Суду України у справі №139/925/18 від 29 вересня 2019 року.
Інших доводів, які б спростовували висновки місцевого суду або вказували на їх помилковість апелянтом наведено не було.
Обґрунтування апеляційної скарги позивачки про висновок суду , що право власності виникає не з часу занесення до списків, а з часу передачі та те, що позивачка перебувала у декретній відпустці, а тому не втратила право на земельну частку пай, не знайшли свого підтвердження.
Колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги
Виходячи з викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції з'ясовано всі обставини та надано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення місцевого суду, судовою колегією не встановлено.
Керуючись ст. 367, ст. 374 ч. 1 п. 1, ст. 375, ст. 382 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 07 серпня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя: Л.М. Хіль
Судді : С.А. Гальонкін С.Б. Бутенко