Справа № 154/2605/18 Провадження №11-кп/802/340/19 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Категорія: ч.1 ст.125 КК України Доповідач: ОСОБА_2
10 жовтня 2019 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
потерпілої - ОСОБА_9 ,
представника потерпілої - ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 27 лютого 2019 року щодо нього,
Даним вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , з професійно-технічною освітою, розлученого, не працюючого, в порядку ст.89 КК України несудимого,
засуджено за:
- ч.1 ст.125 КК України до покарання у виді 120 (сто двадцяти) годин громадських робіт.
Цивільний позов потерпілої задоволено частково, стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_9 2000 (дві тисячі) гривень моральної шкоди.
Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винним і засуджено за те, що 03 серпня 2018 року близько 09 год. 00 хв. він, перебуваючи у квартирі АДРЕСА_2 , під час конфлікту із ОСОБА_9 , який виник на грунті особистих неприязних відносин, умисно наніс два удари правою ногою в ділянку стегна лівої та правої ніг ОСОБА_9 , внаслідок чого спричинив останній тілесні ушкодження, які належать до категорії легких.
Не погоджуючись з рішенням суду, обвинувачений оскаржує його з мотивів незаконності та необґрунтованості. Вказує про суперечності у показаннях потерпілої ОСОБА_9 та свідків ОСОБА_11 і ОСОБА_12 .. Крім того, вважає показання вказаних свідків показаннями з чужих слів, які місцевий суд не повинен був брати до уваги, оскільки перші є заінтересованими особами. Посилається на те, що в основу обвинувального вироку судом першої інстанції покладено висновки експерта № 127 та додаткової судово-медичної експертизи № 146, які є недопустимими доказами. Вважає, що порушено щодо нього принцип презумпції невинуватості. З огляду на наведене просить скасувати вирок місцевого суду та закрити кримінальне провадження, а у задоволенні цивільного позову потерпілої сторони - відмовити.
Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку та доводи апеляційної скарги, обвинуваченого та захисника, які підтримали апеляцію у повному обсязі, просили скасувати вирок та закрити провадження, прокурора, потерпілу та її представника, які апеляцію заперечили і просили вирок суду залишити без змін, дослідивши матеріали провадження, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно зі ст.94 КПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні усіх обставин кримінального провадження, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Із цього випливає, що суд при розгляді кримінального провадження повинен дослідити як ті докази, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, проаналізувати їх та дати їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності та достатності для вирішення питань, зазначених у ст.368 КПК України.
На думку апеляційного суду, судом першої інстанції при прийнятті рішення вказаних вимог закону дотримано.
Місцевим судом правильно встановлено фактичні обставини кримінального провадження та зроблено обґрунтований висновок про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченогоч.1 ст.125 КК України.
У поданій апеляції обвинувачений вказує, що судом не встановлені достатні докази для доведення його винуватості у вчиненні інкримінованого злочину, а також вичерпані можливості їх отримання.
Однак, такі доводи ОСОБА_7 повністю спростовуються показаннями потерпілої ОСОБА_9 , яка в суді першої інстанції ствердила, що зранку 03 серпня 2018 року ОСОБА_7 привів дочку ОСОБА_13 до неї додому. Під час розмови обвинувачений здушив її за шию, тому що вона не бажала з ним розмовляти. Вона відштовхнула ОСОБА_7 , після чого розпочалась сварка. Говорила обвинуваченому, щоб він вийшов із квартири, однак останній притиснув її до стіни та взяв за волосся. Вона відштовхнула ОСОБА_7 , проте він вдарив її у голову, груди та копнув у ногу. Вона почала втікати, однак обвинувачений наздогнав її і знову наніс удар у ногу, внаслідок чого вона впала на підлогу. Потім ОСОБА_7 вийшов з квартири. Синці від ударів були лише на ногах. Про дану подію вона повідомила поліцію, а також розповіла своїй сестрі ОСОБА_11 та подрузі ОСОБА_12 ..
Такі показання потерпілої знайшли своє об'єктивне підтвердження і у показаннях свідка ОСОБА_11 , яка в ході судового розгляду у місцевому суді ствердила, що з ОСОБА_9 вона щоранку спілкується в телефонному режимі, оскільки вони є рідними сестрами. 03 серпня 2018 року близько 09 год. 00 хв. ОСОБА_9 передзвонила їй і розповіла, що ОСОБА_7 штовхав та копав її. Було чути, що плачуть потерпіла та її дитина.
Свідок ОСОБА_12 у місцевому суді повністю підтвердила ту обставину, що під час телефонної розмови з ОСОБА_9 , остання розповіла, що 03 серпня 2018 року був конфлікт з ОСОБА_7 , під час якого обвинувачений ображав потерпілу та наніс їй тілесні ушкодження у ногу та бедро. Під час розмови було чути, що потерпіла плаче, а також плакала її дочка.
З огляду на наведене, доводи, викладені в апеляційній скарзі обвинуваченого, про те, що показання потерпілої і вказаних свідків містять суперечності, апеляційний суд вважає голослівними, а посилання апелянта на те, що показання вказаних свідків є показаннями з чужих слів, які місцевий суд не повинен був брати до уваги, - такими, що не заслуговують на увагу.
Положення ч.6 ст.97 КПК України регламентують, що показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами, відмінними від положень частини другої цієї статті.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що показання свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , дійсно, є показаннями з чужих слів. Однак, визнавати їх недопустимим доказом у суду немає підстав, оскільки вони підтверджуються іншими допустимими доказами, зокрема показаннями потерплої ОСОБА_9 , які повністю відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
У ході апеляційного розгляду даного провадження встановлено, що такі показання потерпілої також повністю стверджуються дослідженим місцевим судом висновком експерта № 127 від 08.08.2018, відповідно до якого на тілі ОСОБА_9 виявлені тілесні ушкодження: синці - в ділянці середньої третини правого та лівого стегна по зовнішній поверхні, які, враховуючи локалізацію, характер ушкоджень, утворились від ударної травмувальної дії тупих предметів (предмета), і за ступенем тяжкості належать до категорії легких тілесних ушкоджень (а.к.п.61-62).
Додаткова судово-медична експертиза № 146 від 14.09.2019 також підтвердила виявлені на тілі ОСОБА_9 тілесні ушкодження: синці - в ділянці середньої третини правого та лівого стегна по зовнішній поверхні,що, враховуючи локалізацію, характер ушкоджень, утворились від ударної травмувальної дії тупих предметів (предмета) з обмеженою травмувальною поверхнею, утворення їх в спосіб при «падінні з висоти власного зросту» виключається, за ступенем тяжкості вони належать до категорії легких тілесних ушкоджень (а.к.п.63-64).
Дані висновки піддавати сумніву у апеляційного суду немає підстав.
Враховуючи викладені обставини, суд апеляційної інстанції, доходить висновку, що вказаними доказами, які досліджені місцевим судом в їх сукупності, повністю спростовуються доводи апеляційної скарги обвинуваченого про те, що ніяких протиправних дій щодо потерпілої ОСОБА_9 він не вчиняв.
Апеляційні доводи обвинуваченого про порушення принципу презумпції невинуватості щодо нього апеляційний суд розцінює як стратегію захисту, спростовану судом першої інстанції, яка є нічим іншим, як способом уникнення першим кримінальної відповідальності.
Так, місцевим судом було ретельно перевірено доводи клопотання сторони захисту про визнання недопустимими доказами висновків експертиз.
Суд обґрунтовано вказав, що ні слідчий у своїх клопотаннях про призначення експертизи, ні слідчий суддя в ухвалах про їх призначення не встановлювали винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину.
Як правильно встановлено місцевим судом у вказаних документах викладено тільки обставини злочину, повідомлені потерпілою.
Крім того, приписами ч.1 ст.17 КПК України передбачено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Відповідно до вимог ст.94 КПК України, жоден доказ не має наперед встановленої сили.
А положеннями ч.1 ст.369 КПК України визначено, що судове рішення, у якому суд вирішує обвинувачення по суті, викладається у формі вироку.
Таким чином, аналізуючи викладені норми кримінального процесуального законодавства, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції піл ставно та обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про визнання доказів недопустимими.
Оцінивши в сукупності досліджені під час судового розгляду докази з точки зору їх достатності та взаємозв'язку, місцевий суд дійшов правильного висновку, кваліфікуючи дії ОСОБА_7 за ч.1 ст.125 КК України як умисне легке тілесне ушкодження.
Даний висновок ґрунтується на зібраних у передбаченому кримінальним процесуальним законом порядку і перевірених у судовому засіданні доказах, яким суд дав належну юридичну оцінку.
Відповідно до вимог ст.65 КК України суд, призначаючи покарання, враховує ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Даних вимог закону при призначенні ОСОБА_7 покарання судом першої інстанції дотримано у повній мірі.
Так, судом враховано, що вчинений ОСОБА_7 злочин відноситься до категорії злочинів невеликої тяжкості, особу обвинуваченого, який по місцю проживання характеризується посередньо, притягувався до адміністративної відповідальності.
Враховано також і те, що обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання обвинуваченого, не встановлено.
З огляду на викладені обставини в сукупності, місцевий суд обґрунтовано призначив ОСОБА_7 покарання у виді громадських робіт в межах санкції ч.1 ст.125 КК України.
На думку апеляційного суду таке покарання буде відповідати вимогам закону, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, а також необхідне і достатнє для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Твердження, викладені в апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_7 , про відмову у задоволенні цивільного позову потерпілої, на думку апеляційного суду, не ґрунтуються на вимогах закону.
Згідно зі ч.2 ст.127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
На думку суду апеляційної інстанції, розмір відшкодування моральної шкоди, визначений місцевим судом, у повній мірі відповідає вимогам розумності та справедливості, обсягу та характеру спричинених потерпілій ОСОБА_9 психічних та фізичних страждань, а також вимушених змін у її життєвих стосунках.
Порушень кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли б перешкодити суду повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та ухвалити законне і обґрунтоване рішення, апеляційним судом не встановлено.
Законних підстав для скасування вироку та задоволення апеляційної скарги з наведених у ній мотивів, апеляційний суд не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а вирок Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 27 лютого 2019 року щодо нього - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий
Судді