Іменем України
15 жовтня 2019 року
Київ
справа №815/8165/13-а
адміністративне провадження №К/9901/6758/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду у складі судді Свиди Л.І. від 24 лютого 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Осіпова Ю.В., суддів Золотнікова О.С., Скрипченка В.О. від 08 липня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІЕЛСІ ГРУП» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У листопаді 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ТІЕЛСІ ГРУП» (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі - відповідач, Інспекція), у якому, з урахуванням уточнень, просило: 1) визнати протиправними дії відповідача щодо проведення планової виїзної перевірки та складання акту перевірки №1105/15-32-22-04/36232601 від 28 серпня 2013 року; 2) визнати протиправними дії відповідача щодо анулювання реєстрації свідоцтва платника податку на додану вартість (далі - ПДВ) №100332768 від 11 квітня 2011 року; 3) визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення: від 23 вересня 2013 року №0003032204, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток у сумі 212876 грн., з яких за основним платежем у розмірі 170697 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 42179 грн.; від 23 вересня 2013 року №0002982204, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 353351 грн., з яких за основним платежем у розмірі 282681 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 70670 грн.; від 23 вересня 2013 року №0003012204, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 680 грн.; №0004951760, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб у сумі 3206,13 грн., з яких за основним платежем у розмірі 7364,9 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1841,23 грн.; від 11 вересня 2013 року №0000192270, яким нараховано суму грошового зобов'язання за платежем пеня в сфері ЗЕД у розмірі 65428,68 грн.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 17 січня 2014 року позов Товариства в частині визнання протиправними дій Інспекції щодо анулювання реєстрації свідоцтва платника ПДВ №100332768 від 11 квітня 2011 року залишено без розгляду.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2015 року, адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0003012204 від 23 вересня 2013 року в частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 340 грн.; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0004951760 в частині нарахування грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб у розмірі 3080,84 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 770,21 грн.; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем не надано доказів письмового повідомлення Товариства про неприйняття податкової звітності останнього, як це передбачено статтею 4 Закону України від 21 грудня 2000 року №2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №2181-III) та наказом ДПА України від 31 грудня 2008 року №827 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо централізованого приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності платників податків в ОДПС України» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Методичні рекомендації), а тому, за висновком суду, застосування до позивача штрафних санкцій в розмірі 340 грн. за неподання декларацій з ПДВ за червень-липень 2010 року є неправомірним.
Також суди дійшли висновку, що підстави для утримання Товариством податку на доходи фізичних осіб відсутні, оскільки позивач не був податковим агентом по відношенню до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , який, будучи платником податку на прибуток на загальних підставах, у грудні 2012 року здійснив поставку позивачу меблів й при цьому сплатив податок на доходи фізичних осіб за 2, 3 квартал 2012 року самостійно, а тому висновок Інспекції про порушення позивачем положень Податкового кодексу України (далі - ПК України) внаслідок неоподаткування доходу, виплаченого цьому суб'єкту підприємницької діяльності, є необґрунтованим.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на неправильне застосування ними норм матеріального права, а також порушення процесуальних норм - вирішення спору без повного та всебічного дослідження всіх обставин, що мають істотне значення для правильного розгляду справи, просив скасувати судові рішення в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
В касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог, посилаючись на обставини, викладені у акті перевірки Товариства, в якому, окрім іншого, встановлено, що в порушення пункту 162.1 статті 162, пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.2.17 абз. «е» пункту 164.2 статті 164, пункту 167.1 статті 167, підпункту 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 ПК України позивачем виплачені на користь фізичної особи ОСОБА_1 грошові кошти за поставку меблів без утримання податку на доходи фізичних осіб у розмірі 3080,84 грн., а також порушення вимог підпункту 7.8.1 пункту 7.8 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР (далі - Закон №168/97-ВР), підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону №2181-II, а саме неподання податкових декларацій з ПДВ за червень-липень 2010 року, в результаті чого до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 340 грн.
Письмових заперечень на касаційну скаргу не надходило.
В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією проведена планова виїзна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої складено акт №1105/15-32-22-04/36232601 від 28 серпня 2013 року, у якому, окрім іншого, встановлено порушення позивачем вимог: підпункту 7.8.1 пункту 7.8 статті 7 Закону №168/97-ВР, підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону №2181-II, а саме неподання податкових декларацій з ПДВ за червень-липень 2010 року, а також пункту 162.1 статті 162, пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.2.17 абз. «е» пункту 164.2 статті 164, пункту 167.1 статті 167, підпункту 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 ПК України, а саме виплату Товариством на користь фізичної особи ОСОБА_1 грошових коштів за поставку меблів у сумі 19384,93 грн. без утримання податку на доходи фізичних осіб у розмірі 3080,84 грн.
На підставі акту перевірки відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення - рішення.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд дійшов наступного висновку.
За правилами частини першої статті 341 КАС України (в редакції, чинній на момент прийняття даної постанови) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Так, що стосується правомірності застосування до позивача штрафних санкцій за неподання податкової звітності з ПДВ, слід зазначити наступне.
За змістом положень підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону №2181-III, підпункту 7.8.1 пункту 7.8 статті 7 Закону №168/97-ВР, які діяли на момент спірних правовідносин у 2010 році, податкові декларації з ПДВ подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
Відповідно до абзацу п'ятого підпункту 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону №2181-III податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. У цьому випадку, якщо контролюючий орган звертається до платника податків з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками (із зазначенням підстав неприйняття попередньої), то такий платник податків має право: надати таку нову декларацію разом зі сплатою відповідного штрафу; оскаржити рішення податкового органу в порядку апеляційного узгодження.
Із вказаною правовою нормою кореспондується пункт 4.3 Порядку заповнення і подання податкової декларації, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року №166 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 09 липня 1997 року за №250/2054) у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, який прийнято відповідно до Закону №168/97-ВР.
Отже законодавством закріплено вичерпний перелік підстав для неприйняття податкової декларації. У разі відмови податкового органу у прийнятті податкової декларації, платнику податків надсилається повідомлення про невизнання податкової звітності як податкової декларації із зазначенням підстав неприйняття та пропозицією надати нову податкову декларацію, оформлену належним чином.
Як визначено підпунктом 17.1.1 пункту 17.1 статті 17 Закону №2181-III, платник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку.
Аналогічна за змістом норма закріплена і у пункті 120.1 статті 120 ПК України, який набрав чинності з 01 січня 2011 року.
Судами встановлено, що податкові декларації з ПДВ за червень 2010 року і липень 2010 року до Інспекції направлені у визначений Законом строк, однак податкова звітність не прийнята відповідачем у зв'язку з відсутністю ідентифікаційного номера керівника; звітності присвоєно статус «Не визнано як податкова декларація».
За встановлених у даній справі обставин відсутності доказів письмового повідомлення позивача про неприйняття податкової звітності касаційний суд погоджується з судами попередніх інстанцій про те, що підстави для застосування до Товариства штрафних санкцій за неподання декларацій за червень 2010 року і липень 2010 року відсутні.
Відтак рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0003012204 від 23 вересня 2013 року в частині нарахування штрафних санкцій у розмірі 340 грн. по суті є правильними.
Стосовно ж висновку Інспекції про заниження Товариством податку на доходи фізичних осіб внаслідок неоподаткування доходу, виплаченого фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 , слід зазначити наступне.
Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Пунктом 177.8 статті 177 ПК України встановлено, що під час нарахування (виплати) фізичній особі - підприємцю доходу від здійснення нею підприємницької діяльності, суб'єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, не утримують податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою - підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.
Встановивши, що ФОП ОСОБА_1 , з яким позивач мав господарські відносини у грудні 2012 року по поставці меблів, зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, що підтверджено наявним в матеріалах справи свідоцтвом про державну реєстрацію, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач не є податковим агентом по відношенню до вказаної особи та звільнений від обов'язку утримання податку на доходи у джерела їх виплати.
За таких обставин висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо протиправності податкового повідомлення-рішення №0004951760 в частині нарахування грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб у розмірі 3080,84 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 770,21 грн. ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
Доводи ж касаційної скарги не спростовують мотивів, покладених судами в основу оскаржуваних рішень, дублюють аргументи акту перевірки, заперечень на позовну заяву й апеляційної скарги, належна правова оцінка яким була надана судами першої та апеляційної інстанцій.
Щодо позовних вимог, рішення про відмову у задоволенні яких прийнято судом першої інстанції, яке підтримано апеляційним судом, то в цій частині рішення відповідачем не оскаржуються, а тому, враховуючи положення частини першої статті 341 КАС України, касаційним судом не переглядається.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи відсутність підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень або ж порушення процесуальних норм, підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2015 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
С.С. Пасічник
І.А. Васильєва
В.П. Юрченко ,
Судді Верховного Суду