01 жовтня 2019 рокуЛьвів№ 857/8243/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.
суддів: Заверухи О.Б., Ніколіна В.В.,
за участю секретаря судових засідань - Чопко Ю.Т.
представника позивача - ОСОБА_2
представника відповідача Гавадзина М.В.
розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 червня 2019 року (головуючий суддя: Кафарський В.В., місце ухвалення - м. Івано-Франківськ, дата складення повного тексту рішення - 24.06.2019) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування наказу та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, -
встановив:
ОСОБА_1 22.04.2019 звернулася з позовом до суду, в якому, просила визнати неправомірним та скасувати наказ № 3-о від 08.04.2019 «Про звільнення ОСОБА_1 », поновити її на посаді старшого державного інспектора з питань інформаційно-комунікаційного супроводження Головного управлінням ДФС в Івано-Франківській області, як правонаступника Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС в Івано-Франківській області, нарахувати та стягнути з Головного управління ДФС в Івано-Франківській області середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09.04.2019 по день винесення судового рішення, зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки.
Обґрунтовує позов тим, що звільнення її із займаної посади відбулося із порушеннями вимог Конституції України, статей 40, 49-2, Кодексу законів про працю України, статті 24 Закону України «Про відпустки». Оскільки, Коломийською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС в Івано-Франківській області при попередженні про наступне вивільнення та наявності вакантних посад, не запропоновано позивачу вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну посаду, тим самим порушено процедуру звільнення позивача з роботи.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС в Івано-Франківській області № 3-о від 08.04.2019 «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаду старшого державного інспектора з питань інформаційно-комунікаційного супроводження Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС в Івано-Франківській області з 08.04.2019. Стягнуто з Головного управління ДФС в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09.04.2019 по 19.06.2019 в сумі 15 822 грн 10 коп з вирахуванням податків та обов'язкових платежів. Зобов'язано Головне управління ДФС в Івано-Франківській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки, з 31.08.2018 по 08.04.2019. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 та стягнення на її користь середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 9687 грн 00 коп з вирахуванням податків та обов'язкових платежів. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального права та процесуального права, а тому просить його скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт покликається на те, що на час звільнення позивача інші вакантні посади держаних службовців були відсутні, які мав би можливість зайняти позивач, а посада старшого державного інспектора Головного управління ДФС в Івано-Франківській області є нерівнозначною з посадою старшого державного інспектора Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС в Івано-Франківській області. Зокрема, рівнозначна посада є посада державної служби, яка належить до однієї групи оплати праці, та як наслідок, нижчою посадою є посада державної служби, яка належить до нижчої групи оплати праці, аналогічного висновку дійшло Національне агентство України з питань державної служби, який викладений у роз'ясненні від 22.07.2016 за № 13-р/з, однак вказане роз'яснення розтлумачено судом першої інстанції на власний розсуд, без законодавчого обґрунтування.
Позивачкою 16.09.2019 подано відзив на апеляційну, в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Представник відповідача Гавадзин М.В. у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, пояснення надав аналогічні викладеним в апеляційній скарзі. Просить апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
Представник позивача Луканюк В.Д. у судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав, просив її залишити без задоволення, а судове рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 08.11.1994 працювала в органах податкової служби на різних посадах. З 24.07.2013 позивач обіймала посаду старшого державного інспектора з питань інформаційно-комунікаційного супроводження ДПІ у Косівському районі ГУ Міндоходів в Івано-Франківській області.
Наказом Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС в Івано-Франківській області від 30.08.2018 за № 16-о, відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України та частини 1 статті 85 Закону України «Про державну службу» ОСОБА_1 звільнено із займаної посади. Цей наказ в подальшому був скасований, а ОСОБА_1 наказом Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС в Івано-Франківській області від 05.02.2019 за № 1-о поновлена на посаді старшого державного інспектора з питань інформаційно-комунікаційного супроводження Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС в Івано-Франківській області на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду у справі за № 809/2357/15 від 19.11.2018.
ОСОБА_1 05.02.2019 попереджена про наступне вивільнення її 08.04.2019.
Наказом Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС в Івано-Франківській області від 08.04.2019 за № 3-о ОСОБА_1 звільнено з посади старшого державного інспектора з питань інформаційно-комунікаційного супроводження, згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу».
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити, оскільки відповідач не спростував доводи позивача та не надав суду належних письмових доказів на підтвердження правомірності звільнення ОСОБА_1 , а тому наказ Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС в Івано-Франківській області № 3-о від 08.04.2019 «Про звільнення ОСОБА_1 » є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Крім цього, оскільки вимушений прогул ОСОБА_1 складає 49 днів з 09.04.2019 по 19.06.2019 включно, то на її користь слід стягнути з відповідача середній заробіток в сумі 15822,10 грн за час вимушеного прогулу з утриманням податків та обов'язкових платежів. У зв'язку з тим, що нормами частини 1 статті 83 КЗпП України, частини 1 статті 24 Закону України «Про відпустки», передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, а тому Головне управління ДФС в Івано-Франківській області зобов'язане нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки, з 31.08.2018 по 08.04.2019. Щодо вимоги позивача про поновлення на посаді старшого державного інспектора з питань інформаційно-комунікаційного супроводження Головного управлінням ДФС в Івано-Франківській області, як правонаступника Коломийської ОДПІ Головного управління ДФС в Івано-Франківській області, то в задоволенні такої відмовив, оскільки це входить до виключної компетенції роботодавця та поновив на посаді старшого державного інспектора з питань інформаційно-комунікаційного супроводження Коломийської ОДПІ Головного управління ДФС в Івано-Франківській області.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83 Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі Закон № 889-VIII) однією із підстав припинення державної служби є ініціатива суб'єкта призначення.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII, підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
Частиною 3 ст. 87 Закону № 889-VIII передбачено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
При розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 06.03.2018 по справі № 804/3722/17.
Таким чином, до спірних правовідносин також підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП України), якими передбачено загальні підстави припинення державної служби.
Відповідно до ч. 4 статті 36 КЗпП України, у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини 1 статті 40 КЗпП України).
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною 2 ст. 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 492 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що на виконання постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.11.2018 у справі № 0940/1714/18 та виконавчого листа від 19.11.2018 № 0940/1714/18, Коломийською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС в Івано-Франківській області видано наказ № 1-о від 05 лютого 2019 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого державного інспектора з питань інформаційно-комунікаційного провадження Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області з 31 серпня 2018 року.
На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 року № 296, встановлено факт реорганізації Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС, де працювала позивач, шляхом її приєднання до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області.
Наказом Державної фіскальної служби України від 10.05.2018 за № 285 (пункт 5.3), головам комісій з реорганізації зобов'язано у межах чинного законодавства забезпечити вжиття комплексу заходів щодо попередження та звільнення працівників.
Відповідно вимог до ст. 48 Закону України «Про зайнятість населення», головою комісії з реорганізації Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС в Івано-Франківській області 05.02.2019 попереджено позивача про наступне вивільнення 089.04.2019 у зв'язку з реорганізацією Коломийської ОДПІ ГУ ДФС в Івано-Франківській області та відсутністю вакантних посад та затвердженого штатного розпису. Одночасно запропоновано ОСОБА_1 взяти участь у конкурсі, та у разі його успішного проходження бути призначеною на посаду державного службовця ГУ ДФС в Івано-Франківській області згідно з інформацією про вакантні посади державних службовців ГУ ДФС в Івано-Франківській області, яка оприлюднена на сайті Нацдержслужби та на офіційному веб-сайті ГУ ДФС в Івано-Франківській області. Крім того, запропоновано звернутися за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштуватися самостійно.
У вказаному попередженні міститься запис позивача про те, що їй згідно статті 492 КЗпП України, не запропоновано рівнозначної посади.
Суд апеляційної інстанції вважає, що покликання позивача на те, що їй, не запропоновано рівнозначної вакантної посади у Коломийській ОДПІ ГУ ДФС в Івано-Франківській області є безпідставними. Оскільки, згідно інформаційної довідки від 24.05.2019 у Коломийській ОДПІ ГУ ДФС в Івано-Франківській області в період 05.02.2019 по 08.04.2019 відсутні вакансії (а. с. 135).
Оскільки законодавством про працю обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися в установі протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Проте такий обов'язок виникає тільки у разі, якщо в установі після попередження про звільнення з'явилися нові вакантні посади.
Висновок суду першої інстанції про наявність двох вакантних посад державних інспекторів в штатному розписі Коломийської ОДПІ, на які 03.09.2018 переведено працівників Коломийської ОДПІ, не може застосовуватись до спірних правовідносин, оскільки такі виникли в період з 05.02.2019 по 08.04.2019. Натомість, судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджується інформаційною довідкою виданою ГУ ДФС в Івано-Франківській області від 24.05.2019 (а.с. 135), що станом на дату попередження про наступне вивільнення 05.02.2019 та дату звільнення 08.04.2019 ОСОБА_1 у Коломийській ОДПІ будь які вакантні посади, які могли бути запропоновані для подальшого працевлаштування на умова безстрокового трудового договору, були відсутні.
Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що у зв'язку з проведенням реорганізації штатний розпис Коломийської ОДПІ Головного управління ДФС у Івано-Франківській області на 2019 рік не затверджувався, отже відсутні вакантні посади.
Також, не заслуговують на увагу твердження суду першої інстанції, що посада старшого державного інспектора Коломийської ОДПІ та є рівнозначною посадою до посади старшого державного інспектора Головного управлінням ДФС в Івано-Франківській області. Оскільки, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну службу», рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу. Таким чином, рівнозначні посади визначаються належністю до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу. З врахуванням наведеного, оскільки юрисдикція Головного управління ДФС у Івано-Франківській області поширюється на територію області, а Коломийська ОДПІ Головного управління ДФС у Івано-Франківській області має районну юрисдикцію, не можна вважати рівнозначною посаду старшого державного інспектора з питань інформаційно-комунікаційного супроводження Коломийської ОДПІ та аналогічну посаду в Головному управлінні ДФС у Івано-Франківській області.
Виходячи з викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що доказів, які б свідчили про недотримання відповідачем процедури звільнення ОСОБА_1 , або ж про наявність у Коломийській ОДПІ вакантних посад, які позивач міг би обіймати, судом не встановлено. Позивачем не наведено жодних відомостей та судом не встановлено жодних обставин, які б вказували на існування у періоді з 05.02.2019 по 08.04.2019 день звільнення вакантних посад.
З наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Коломийська об'єднана державна податкова інспекція ГУ ДФС в Івано-Франківській області належним чином виконала вимоги передбачені ст. 492 КЗпП України, так як, не пізніше ніж за два місяці повідомила позивача про наступне вивільнення працівників, а у зв'язку з тим, що у вказаній установі не було вакантних посад, такі позивачу не пропонувалися.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Частиною 5 ст. 104 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до витягу Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Коломийська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС в Івано-Франківській області припинила свою діяльність 10 травня 2019, про що державним реєстратором внесено відповідний запис, згідно якого правонаступником Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області стало Головне управління ДФС в Івано-Франківській області.
Суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що відповідач протиправно не запропонував позивачу вакантних посад в Головному управлінні ДФС в Івано-Франківській області. Оскільки, відповідач у цій справі - Головне управління ДФС в Івано-Франківській області, на момент попередження (05.02.2019) позивача про наступне вивільнення у зв'язку з реорганізацією, не виступав суб'єктом спірних правовідносин між ОСОБА_1 та Коломийською об'єднаною державною податковою інспекцією ГУ ДФС в Івано-Франківській області, а отже не міг вчиняти дії щодо подання пропозицій позивачу на працевлаштування у своєму штаті працівників.
Крім цього, відповідачем у справі є Головне управління ДФС в Івано-Франківській області, де позивач не працювала, попередження про наступне вивільнення у зв'язку з реорганізацією виносила Коломийська ОДПІ ГУ ДФС в Івано-Франківській області, де вакантних місць не було, а тому, в разі відсутності таких, вони не могли пропонуватися позивачу.
Також, ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Отже, працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи. При ліквідації підприємства (установи, організації) правила пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореній установі, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.
Аналогічна позиція щодо поновлення на роботі в новоутвореній установі викладена в постанові Верховного Суду від 29.01.2018 № 806/1733/17.
Таким чином, вимоги про поновлення позивача саме в Головному управлінні ДФС в Івано-Франківській області є безпідставними і задоволенню не підлягають.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає, що в задоволенні позову необхідно відмовити, оскільки відповідач при винесенні наказу № 3-о від 08.04.2019 «Про звільнення ОСОБА_1 » діяв на підставі, в межах повноважень та у відповідності до норм Закону № 889-VIII та Кодексу законів про працю України, а тому правові підстави для його скасування відсутні.
Крім цього, у зв'язку з відмовою в задоволенні позову щодо визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу, відсутні підстави для задоволення інших позовних вимог, щодо поновлення позивача на посаді, нарахування та стягнення з Головного управління ДФС в Івано-Франківській області середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 09.04.2019 по день винесення судового рішення, зобов'язання відповідача нараховувати та виплатити грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки, оскільки такі є похідними від правомірного винесеного наказу.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції при задоволенні позову допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що відповідно до приписів ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення та прийняття постанови про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Івано-Франківській області задовольнити.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 червня 2019 року у справі № 300/887/19 скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя-доповідач: О. М. Гінда
судді О. Б. Заверуха
В. В. Ніколін
Повний тексти складено 16.10.2019.