Справа № 698/530/19
Провадження № 2/698/211/19
15 жовтня 2019 р. смт. Катеринопіль
Катеринопільський районний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді Баранова О.І.,
секретаря Триліс Я.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу,-
Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом в обґрунтування якого зазначив, що 29.11.2016 року близько 18-30 год. в м. Києві по вул. Лобановського відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Smart MC 01» д.н.з. НОМЕР_1 та транспортного засобу «Daewoo Nexia» під керуванням відповідача ОСОБА_1 Внаслідок вказаної ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Відповідач ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.3б, 11.4, 1.3 Правил дорожнього руху України та був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП та визнаний судом 30.01.2017 року винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Оскільки в досудовому порядку даний спір не вирішено, позивач просить стягнути з відповідача у відповідності до ст. 1166, 1188, 1191 ЦК України, завдану відповідачем шкоду в розмірі 10373,48 грн. та понесені витрати по оплаті судового збору.
Відповідно до ст. 274 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, справи, що виникають з трудових відносин, а також може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України, малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскільки предмет позовних вимог не підпадає під обмеження, які визначені ч. 4 ст. 274 ЦПК України, справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
За змістом ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Ухвалою суду від 11.09.2019 року відкрито провадження в даній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідачу було запропоновано протягом п'ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву та протягом п'яти днів - заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
24.09.2019 року відповідач особисто отримав ухвалу суду про відкриття провадження у справі та позовну заяву з додатками, що стверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення №2050100712088, але у встановлений судом строк відзив на позовну заяву та клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не подав, у зв'язку з чим згідно ч. 5 ст. 279 ЦПК України, зважаючи на відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні та незначну складність спору, суд не вбачає підстав для проведення судового засідання, а тому справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч.3 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши та давши належну оцінку зібраним по справі доказам, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Постановою Соломянського районного суду м. Києва від 30.01.2017 року, яка набрала законної сили 15.03.2017 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні вищезгаданого ДТП.
Оскільки автомобіль ОСОБА_2 отримав механічні пошкодження від зіткнення з автомобілем відповідача ОСОБА_1 , який по матеріалах справи є винною особою у цьому зіткненні, то відповідно дії відповідача перебувають у причинному зв'язку з настанням наслідків - шкоди належному ОСОБА_3 автомобілю.
Транспортний засіб відповідача не був застрахований, а тому позивачем, відповідно до заяви про виплату страхового відшкодування від 01.09.2017 року та Звіту №13718 про оцінку вартості матеріального збитку було сплачено страхове відшкодування в розмірі 9703,48 грн., що також підтверджується платіжним дорученням №1260122 від 03.10.2017 року, копії яких долучено до матеріалів справи.
Крім того, на підтвердження оплати послуг аварійного комісара з виконання вищезазначеного звіту, позивачем надано копії платіжних доручень № 231-1 від 08.02.2017 року та № 231 від 26.01.2017 року.
Загальний розмір витрат на збір документів та визначення розміру шкоди складає 10373,48 грн.
Водночас судом встановлено, що в досудовому порядку звернення позивача, а саме претензія про відшкодування шкоди в порядку регресу вих. № 37876/ІНС від 04.01.2019 року, відповідачем ОСОБА_1 проігноровано, питання мирного врегулювання спору не вирішено.
Згідно до ст.1166 ЦК України шкода відшкодовується особою яка завдала шкоду, тобто винною особою, а винною особа визнається відповідним рішенням, тобто з моменту, коли рішення суду вступило в законну силу.
Відповідно до ст.ст.15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Згідно до ст. 55 Основного Закону, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно ч. 1ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За загальними правилом ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.
Пунктом 8 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», судам роз'яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Відповідно до ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Отже, обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 ЦК України доказуванню підлягає: 1) факт спричинення шкоди; 2) протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, 3) причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Так, згідно до постанови Соломянського районного суду м. Києва від 30.01.2017 року, яка набрала законної сили 15.03.2017 року відповідача ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні ДТП, яке мало місце 29.11.2016 року у м. Києві по вул. Лобановського.
Із змісту вказаного судового рішення, випливає, що судом встановлено наступне, 29.11.2016 року близько 18-30 год. в м. Києві по вул. Лобановського ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «Daewoo Nexia», д.н.з. НОМЕР_2 не виконав вимоги дорожньої розмітки 1.3 ПДР України «Подвійна суцільна» виїхав на зустрічну смугу та допустив зіткнення з автомобілем марки «Smart MC 01» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 , чим порушив п. 2.3б, 11.4, 1.3 Правил дорожнього руху України, внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження, і такими своїми діями ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.
Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Отже факти, встановлені постановою суду, яка набрала законної сили, а саме факт вчинення відповідачем ДТП, що встановлені вказаною постановою та матеріалами справи, суду не підлягає доказуванню за даною справою.
Згідно із статтею 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Частиною 1 ст. 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
З метою встановлення вартості матеріального збитку, позивачем було замовлено Звіт №13718 про оцінку вартості матеріальної збитку, заподіяного власнику автомобіля марки «Smart MC 01» д.н.з. НОМЕР_1 , згідно до якого вартість матеріальної шкоди складає 10625,67 грн., при цьому позивачем власнику автомобіля марки «Smart MC 01» д.н.з. НОМЕР_1 було сплачено суму 9703,48 грн.
Положеннями ч. 1 ст. 49 ЦПК України визначено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Відповідно доположень ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини,які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,крім випадків,встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, повязаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
На переконання суду, надані позивачем докази, зокрема: судове рішення від 30.01.2017 року; звіт №13718 про оцінку вартості матеріального збитку; акти виконаних робіт від 08.12.2016 року; платіжні доручення №1260122 від 03.10.2017 року, № 231-1 від 08.02.2017 року, № 231 від 26.01.2017 року підтверджують факт спричинення шкоди, протиправність дій відповідача, наявність його вини, а також причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та наслідками у виді шкоди, а крім того право позивача звернутися в суд з вимогою про відшкодування шкоди до власника автомобіля, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Відомостей про те, що відповідач підпадає під категорію осіб, зазначених у п. 13.1 ст. 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» суду не представлено.
За таких обставин, суд вважає вимоги позову обґрунтованими, підставними та такими, що підлягають до задоволення.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Підсумовуючи наведене суд приходить до переконання, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 10373,48 грн. завданої матеріальної шкоди підлягають до задоволення.
Питання судових витрат суд вирішує у відповідності з вимогами ст. 141 ЦПК України.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 3, 15, 16, 22-23, 1166, 1187, 1191 ЦК України, ст.ст. 12-13, 49, 78, 81-82, 102, 106, 110, 256-257, 265, 268 ЦПК України, суд, -
Позов Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (ЄДРПОУ 21647131, 02154, м. Київ, Русанівський бульвар, 8, п/р НОМЕР_3 в АТ «Укрексімбанк», МФО 322313) вартість завданої майнової шкоди в розмірі 10373,48 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (ЄДРПОУ 21647131, 02154, м. Київ, Русанівський бульвар, 8, п/р НОМЕР_3 в АТ «Укрексімбанк», МФО 322313) витрати по оплаті судового збору в сумі 1921,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржене у судову палату у цивільних справах Черкаського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, в редакції від 3 жовтня 2017 року, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди (Катеринопільський районний суд Черкаської області).
Головуючий Баранов О.І.