07 жовтня 2019 рокуЛьвів№ 857/8739/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Пліша М.А.,
суддів Шинкар Т.І., Гуляка В.В.,
за участю секретаря судового засідання Федак С.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 червня 2019 року (головуючий суддя Шумей М.В., м. Івано-Франківськ, повний текст складено 27.06.2019) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області про визнання неправомірною бездіяльність щодо невиконання постанови в частині стягнення та зобов'язання до вчинення дій,-
ОСОБА_1 звернулася в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області в якому просила визнати неправомірною бездіяльності Головного управління державної казначейської служби України в Івано-Франківській області щодо невиконання постанови Івано-Франківського міського суду від 30.09.2016 у справі № 344/1103/2016 в частині стягнення на корить ОСОБА_1 судового збору в сумі 1157,52 грн та зобов'язати відповідача вчинити дії щодо виконання постанови Івано-Франківського міського суду від 30.09.2016 у справі № 344/1103/2016 у частині стягнення на корить ОСОБА_1 судового збору в сумі 1157,52 грн.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 червня 2019 року позов задоволено, визнано неправомірною бездіяльність Головного управління державної казначейської служби України в Івано-Франківській області щодо невиконання постанови Івано-Франківського міського суду від 30.09.2016 у справі № 344/1103/2016 у частині стягнення на корить ОСОБА_1 судового збору в сумі 1157,52 грн. Зобов'язано Головне управління державної казначейської служби України в Івано-Франківській області вчинити дії щодо виконання постанови Івано-Франківського міського суду від 30.09.2016 у справі № 344/1103/2016 в частині стягнення на корить ОСОБА_1 судового збору в сумі 1157,52 грн.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області оскаржило його в апеляційному порядку, вважає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, а тому просило його скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимого відмовити.
В апеляційній скарзі зазначає, що виконавчим листом Івано-Франківського міського суду по справі № 344/11303/2016 зобов'язано «Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - управління Пенсійного фонду України в м.Івано- Франківську Івано-Франківської області на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору в сумі 1157.52 грн.» Даний виконавчий лист було подано представником позивача до виконання в УДКСУ в м.Івано-Франківську 25.07.2017, яке вчинило дії щодо виконання боржником зазначеного виконавчого листа, та отримало відповідь УПФУ в м.Івано-Франківську - лист від 14.08.2017 - згідно якого «УПФУ в м.Івано-Франківську не має можливості вжити заходів щодо погашення заборгованості, встановленої рішенням суду».
Оскільки, боржник -УПФУ в м.Івано-Франківську не обслуговується як бюджетна установа в органах Казначейства - відповідні докази подавались суду І інстанції - лист від 30.05.2019 № 13-16-2/1453, та лист від 21.06.2019 №13-16-2/1694, - виконання даного виконавчого листа проводилось Державною казначейською службою України відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Даний виконавчий лист внесений та обліковується програмою за КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» за III чергою виконання.
Черговість виконання чітко передбачена п. 3 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України « Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»:
Заборгованість погашається в такій черговості:
У першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, вданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника; у другу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду, пов'язаними з трудовими правовідносинами; у третю чергу погашається заборгованість за всіма іншими рішеннями суду, бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Крім того, відповідно до вказаного Закону - ч. 1 ст. 3 - виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Бюджетні призначення за вказаною програмою встановлені Державній казначейській службі України Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік». Рахунок для зарахування бюджетних коштів для виконання зазначеної програми відкрито Державній Казначейській службі України.
Отже, на підставі норм діючого законодавства - ГУДКСУ в Івано - Франківській області є неналежним відповідачем в даній справі, оскільки є територіальним органом Казначейства, а не центральним.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» -1. Частини п'ятнадцяту і вісімнадцяту викласти в такій І редакції:
« 15. Сума єдиного внеску, зазначеного у частині п'ятій, абзаці другому частини шостої (крім суми єдиного внеску, що сплачується із сум грошового забезпечення батькам - вихователям дитячих будинків сімейного типу, прийомним батькам), частинах сьомій - дев'ятій, дванадцятій - чотирнадцятій цієї статті, розподіляється: на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття - 5,0906 відсотка; на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, - 5,7410 відсотка; на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, - 3,6354 відсотка; на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (до солідарної системи) - 85,5330 відсотка»;
« 18. Сума єдиного внеску, зазначеного в абзаці першому частини шостої та частині десятій цієї статті, розподіляється: на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття - 5,6306 відсотка; на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (до солідарної системи) - 94,3694 відсотка.
Сума єдиного внеску, зазначеного в абзаці другому частини шостої цієї статті (сума єдиного внеску, що сплачується із сум грошового забезпечення батькам - вихователям дитячих будинків сімейного типу, прийомним батькам), спрямовується на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (до солідарної системи)».
Згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 4 липня 2013року № 406-VІІ, п.5 розділу 2 Прикінцевих положень визначено: «Встановити, що суми єдиного внеску, які надійшли на рахунки територіальних органів Пенсійного фонду України, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та його територіальних органах для зарахування таких сум, підлягають перерахуванню на відповідні рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та його територіальних органах».
Копії виписок про надходження таких коштів, надані органами Пенсійного фонду України відповідним органам доходів і зборів, є підставою для здійснення ними обліку в картках особових рахунків платників єдиного внеску.
На підставі аналізу норм законодавства, які діяли на час виникнення спірних правовідносин - станом на 01.10.2017 - в Управлінні Державної казначейської служби України в м. Івано-Франківську (яка є окремою юридичною особою), були відкриті рахунки Управлінню ПФУ в м.Івано-Франківську в розрізі категорій платників податків, на вказані рахунки зараховувались кошти єдиного внеску від платників. Дані внески не є коштами на утримання УПФУ в м.Івано-Франківську як установи.
Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У відповідності до вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що в червні 2017 до відповідача надійшов до примусового виконання виконавчий лист Івано-Франківського міського суду від 30.09.2016 в справі № 344/1103/2016, про стягнення на користь позивача судового збору в розмірі 1157,52 грн. Листом № 13-12/200-682 від 22.02.2019 ГУ Державної казначейської служби в Івано-Франківській області повідомило представнику стягувача Захаріїву Богдану Дмитровичу , що виконавчий лист Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26.06.2017 по справі № 344/1103/2016 про стягнення з УПФУ в м.Івано-Франківську в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 судового збору в сумі 1157,52 грн внесений до реєстру рішень, виконання яких гарантується державою за бюджетною програмою КПКВК 3504040. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою за черговістю надходження рішень суду на виконання.
Задовольняючи позовні вимоги судом першої інстанції вірно враховано, що статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган, державні підприємство, установа, організація, юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.
Частинами 1, 2 та 4 статті 3 цього Закону передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду.
Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
Згідно пункту 2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Відповідно до пункту 24 Порядку № 845 стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник (відкриті рахунки), або за його місцезнаходженням документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.
Згідно з пунктом 25 Порядку № 845 безспірне списання коштів з рахунка боржника здійснюється в першочерговому порядку. Проведення платежів з рахунка боржника здійснюється після безспірного списання у разі наявності коштів на рахунку.
Відповідно до пункту 28 Порядку № 845 орган Казначейства не пізніше двох робочих днів з наступного робочого дня після надходження виконавчого документа на підставі документів, поданих стягувачем, визначає коди класифікації видатків бюджету і рахунки, з яких проводиться безспірне списання коштів.
Пунктом 31 Порядку № 845 передбачено, що у разі коли за визначеними органом Казначейства кодами класифікації видатків бюджету, за якими здійснюється безспірне списання коштів, відсутні відкриті асигнування (кошти на рахунках) або до кінця бюджетного періоду їх недостатньо для виконання судового рішення, орган Казначейства надсилає боржнику або бюджетній установі, що здійснює централізоване обслуговування боржника, вимогу щодо необхідності вжиття заходів для встановлення таких асигнувань або здійснення інших дій, спрямованих на виконання судового рішення.
Згідно з пунктом 33 Порядку № 845 у разі коли судове рішення стосується спорів фізичних осіб із суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг або судове рішення неможливо виконати протягом двох місяців з дня надходження документів, зазначених у пункті 6 цього Порядку, орган Казначейства для виконання рішення про стягнення передає до Казначейства документи та відомості згідно з підпунктом 1 пункту 47 цього Порядку. При цьому органом Казначейства відновлюється проведення платежів боржника. У разі встановлення боржнику відповідних бюджетних асигнувань після передачі до Казначейства документів та відомостей орган Казначейства здійснює заходи, спрямовані на безспірне списання коштів з рахунків боржника, визначені цим Порядком.
Відповідно до пункту 47 Порядку № 845 безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих: 1) органом Казначейства: документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника; 2) керівником органу державної виконавчої служби зазначених у пункті 7 цього Порядку документів та відомостей.
Пунктом 48 Порядку № 845 передбачено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.
Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей за наявності відповідних бюджетних асигнувань для здійснення безспірного списання коштів.
У разі якщо судовим рішення з боржника - державного органу стягнуто будь-які соціальні чи пенсійні виплати, і таке рішення не виконується протягом двох місяців незалежно від причин невиконання, виконавчий документа та інші відомості, необхідні для його виконання, передаються до Державної казначейської служби України для виконання за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів.
Рішення суду, не виконані територіальними органами Казначейства, виконуються Державною казначейською службою у тримісячний строк з дня надходження відповідних матеріалів.
Судом першої інстанції також вірно враховано, що у пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Hornsby v. Greece» (Горнсбі проти Греції) від 19.03.1997, заява №18357/91, ЄСПЛ наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду.
Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень.
У статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». До того ж Суд уже прийняв цей принцип у справах щодо тривалості судового провадження (див. останні рішення у справах «Ді Педе проти Італії» (Di Pede v. Italy) та «Заппія проти Італії» (Zappia v. Italy) від 26 вересня 1996 року, Reports of Judgments and Decisions 1996-IV, c. 1383 - 1384, п. 20 - 24 та с. 1410 - 1411, п. 16 - 20 відповідно).
У пункті 41 цього ж рішення ЄСПЛ зазначив, що вказані принципи набувають навіть більшої ваги в контексті адміністративного провадження при розгляді спору, результат якого має вирішальне значення для цивільних прав сторони. Ефективний захист сторони у такому судовому процесі та відновлення законності передбачають, що адміністративні органи зобов'язані виконати рішення цього суду. У зв'язку з цим Суд зазначає, що адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету.
Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування (див. рішення у справі «Райлян проти Росії» (Raylyan v. Russia), № 22000/03, п. 31, від 15 лютого 2007 року). Оцінюючи обґрунтованість затримки у виконанні судового рішення, слід належним чином урахувати той факт, що затримку, яка становила один рік і чотири місяці, у виплаті грошової компенсації, призначеної судовим рішенням, винесеним проти державного органу, Суд визнав надмірною (див. рішення у справі «Зубко та інші проти України»).
ЄСПЛ також зазначив, що саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (рішення у справі «Ромашов проти України» від 27 липня 2004 року; у справі «Дубенко проти України» від 11 січня 2005 року; та у справі «Козачек проти України» від 7 грудня 2006 року). Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України», № 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі «Крищук проти України», № 1811/06, від 19 лютого 2009 року).
Застосовуючи процедуру «пілотного» рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» ЄСПЛ у пунктах 85-88 зауважив, що фактори, з яких адміністративними органами України не виконуються рішення суду у цій справі, перебували в межах контролю держави, яка досі не спромоглася вжити заходів для покращення ситуації, незважаючи на значну й послідовну практику Суду з вирішення таких справ.
Про системний характер проблем, на який указується в цій справі, також свідчить той факт, що на цей час у ЄСПЛ очікують розгляду приблизно 1400 заяв проти України, які повністю або частково стосуються таких проблем, і кількість таких заяв постійно зростає.
ЄСПЛ належним чином ураховує позицію Комітету міністрів, який визнав, що невиконання рішень національних судових органів є в Україні структурною проблемою, яка залишається невирішеною
З огляду на викладене вище, ЄСПЛ доходить висновку, що порушення, зазначені в цьому рішенні, не пов'язані з якимсь поодиноким випадком чи особливим поворотом подій у цій справі, але є наслідком недоліків регуляторної та адміністративної практики органів влади держави з виконання рішень національних судів, за які вони несуть відповідальність. Отже, ситуацію у цій справі слід кваліфікувати як таку, що є результатом практики, несумісної з положеннями Конвенції.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог.
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ч. 3 ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 червня 2019 року по справі № 300/737/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя М.А. Пліш
Судді Т.І. Шинкар
В.В. Гуляк
повний текст складено 16.10.2019