07 жовтня 2019 рокуЛьвів№ 857/8830/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Пліша М.А.,
Святецького В.В.,
секретаря судового засідання Цар М.М.,
розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Сподарик Н.І.), ухвалене у відкритому судовому засіданні в м.Львові о 16 год. 36 хв. 18 липня 2019 року, повне судове рішення складено 25 липня 2019 року, у справі №1.380.2019.002767 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії,
31.05.2019 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Львівський обласний військовий комісаріат, просив:
- визнати протиправним пункт 41 протоколу № 38 від 14.04.2017 рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначені та виплаті одноразової грошової допомоги;
- зобов'язати Міністерство оборони України розглянути висновок і документи надані ІНФОРМАЦІЯ_2 і призначити та виплатити одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 , як інваліду ІІІ групи яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військових та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 499, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що частина 6 статті 16 Закону № 2011-XII є спеціальною правовою нормою, що містить особливі критерії для встановлення умов виплати одноразової грошової допомоги особам, які проходять строкову військову службу: - особливі суб'єкти отримання допомоги - військовослужбовці строкової військової служби; - визначений час настання інвалідності - період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби; - відсутність умови про настання інвалідності після закінчення тримісячного строку після звільнення зі служби. Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки, позивачу вперше встановлена інвалідність більше ніж через 20 років після звільнення зі строкової військової служби, право на отримання одноразової грошової допомоги за статтею 16 Закону №2011-ХІІ у позивача відсутнє.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2019 року та постановити нове, яким позов задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що право на одноразову грошову допомогу військовослужбовця виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період проходження такої. Скаржник вказує, що виплата одноразової грошової допомоги пов'язана із встановленням групи інвалідності внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби. Вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогами Конституції та Законів України.
В судовому засіданні представник позивача та позивач апеляційну скаргу підтримали, представник відповідача щодо апеляційної скарги заперечив, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції. Третя особа в судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечила, належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив строкову військову службу в лавах Збройних Сил СРСР в період з 17 березня 1983 року по 24 квітня 1985 року та приймав участь у бойових діях на території Демократичної Республіки Афганістан.
Відповідно до архівної довідки від 14.04.1997 №7/1/0/826 ОСОБА_1 27.06.1984 отримав поранення під час обстрілу військового містечка, поранення отримано при виконанні обов'язків військової служби (а.с.14).
Згідно з заключенням акта судово-медичного обстеження № 2037 від 04.08.2009 у ОСОБА_1 виявлені: один рубець на голові, один рубець на шиї, один рубець на правій руці, три рубці на лівій нозі, які являються слідами загоєних ран у минулому. Характер та ступінь вираженості рубців вказують на те, що вони утворились давно, могли виникнути від дії уламків вогнепальної зброї в період бойових дій в Афганістані в червні 1984 року, про що є записи в довідці від 14.04.1997 з Архіву військово-медичних документів за №7/1/0/826 (а.с.16 зворот).
Відповідно до витягу із протоколу засідання Військово-лікарської комісії Західного регіону по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця ОСОБА_1 № 245 від 17.11.2009 поранення, контузія та їх наслідки пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії (а.с.15).
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до довідки МСЕК серії ЛВА-1 №438732 від 19.11.2009 ОСОБА_1 визнано інвалідом ІІІ групи внаслідок поранення (контузії), що пов'язані з виконанням обов'язків військової служби в країнах де велись бойові дії.
З метою вирішення питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням III групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велися бойові дії, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №75, ОСОБА_1 звернувся із заявою до
ІНФОРМАЦІЯ_3 заява ОСОБА_1 разом із доданими документами скерована у Департамент фінансів Міністерства оборони України для розгляду питання про призначення та виплату одноразової грошової допомоги на комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби.
Листом від 03.12.2018 №11058, за підписом т.в.о. військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_1 надіслано копію витягу з протоколу № 38 від 14.04.2017 та повідомлено, що розглянувши подані документи комісія дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки згідно з частиною 6 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у редакції, яка діяла на час первинного встановлення інвалідності, а також підпунктом 4 пункту 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499, одноразова грошова допомога військовослужбовцям строкової служби призначається у разі, якщо інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мало місце в період проходження служби, настала не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби.
Не погоджуючись з відмовою у призначенні одноразової грошової допомоги, ОСОБА_1 звернувся із позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Стаття 46 Конституції України закріплює право громадяни на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до частини 2 вказаної статті строкова військова служба є окремим видом військової служби, що вказує на особливий порядок правового регулювання вказаного виду служби.
Згідно з статтею 41 вказаного Закону виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Частиною 1 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон №2011-XII) встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Частиною 9 статті 16-3 Закону №2011-XII встановлено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 9 статті 16-3 Закону №2011-XII Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975), в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, відповідно до пункту 3 якого днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Отже, на час подання позивачем заяви про виплату одноразової грошової допомоги законодавчо визначено, що моментом виникнення права є дата встановлення інвалідності, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності, а саме стаття 16 Закону № 2011-ХІІ, в редакції Закону України від 03.11.2006 №328-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб», яка діяла з 01.01.2007 до 01.01.2014, та Постанова Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 визнано інвалідом ІІІ групи внаслідок поранення (контузії), що пов'язані з виконанням обов'язків військової служби в країнах де велись бойові дії відповідно до довідки МСЕК серії ЛВА-1 №438732 від 19.11.2009.
Відповідно до частини 6 статті 16 Закону №2011-XII, в редакції чинній на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності, у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби під час проходження військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі, що визначається у відсотках від загальної суми допомоги на випадок загибелі (смерті), встановленої пунктом 5 цієї статті.
Відповідно до вимог статті 16 Закону №2011-XII Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499 затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, в редакції чинній на час встановлення ІІІ групи інвалідності позивачу, (далі - Порядок №499)
Підпунктом 4 пункту 2 Порядку №499 встановлено, що одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям строкової служби у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) без встановлення групи інвалідності, заподіяного їм під час проходження військової служби, чи в разі настання інвалідності під час проходження військової служби та особам, звільненим із строкової військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, залежно від ступеня втрати працездатності - у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що законодавець по-різному визначає підстави та умови виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, в тому числі залежно від виду військової служби (строкова, кадрова, за контрактом, навчання тощо), обставин отримання військовослужбовцями поранення чи захворювання (під час виконання обов'язків військової служби або під час проходження ними військової служби), зі встановленням інвалідності або без встановлення такої.
При цьому важливою умовою для правильного тлумачення норм статті 16 Закону №2011-XII в редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності, є розуміння видів військової служби, визначених Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
В контексті спірних правовідносин саме частина 6 статті 16 Закону № 2011-XII є спеціальною правовою нормою, що містить особливі критерії для встановлення умов виплати одноразової грошової допомоги особам, які проходять строкову військову службу, зокрема: - особливі суб'єкти отримання допомоги - військовослужбовці строкової військової служби; - визначений час настання інвалідності - період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби; - відсутність умови про настання інвалідності після закінчення тримісячного строку після звільнення зі служби.
Таким чином, частиною 6 статті 16 Закону № 2011-XII для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби.
У разі встановлення інвалідності в період дії зазначеної редакції статті 16 Закону №2011-XII після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.
Зазначене узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 26 червня 2018 року (справа № 750/5074/17), яка в подальшому підтримана Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 31.01.2019 (справа № 678/370/17), від 26 червня 2019 року (справа №641/8966/16-а), від 04 липня 2019 року (справа №761/15106/16-а), від 17 липня 2019 року (справа №806/5360/15), від 17 квітня 2019 року (справа №803/1093/16), від 03 вересня 2019 року (справа №2540/3070/18).
На підставі системного аналізу вказаних законодавчих положень, враховуючи, що інвалідність позивачу вперше встановлена більше ніж через 20 років після звільнення зі строкової військової служби, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції дійшов щодо відсутності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги за статтею 16 Закону №2011-ХІІ.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 1 статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви правомірності відмови в призначені та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 229, 241, 243, 308, 310, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2019 року у справі №1.380.2019.002767 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач Т. І. Шинкар
судді М. А. Пліш
В. В. Святецький
Повне судове рішення складено 16.10.2019