Справа № 120/1407/19-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Бошкова Юлія Миколаївна
Суддя-доповідач - Кузьменко Л.В.
15 жовтня 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Кузьменко Л.В.
суддів: Совгири Д. І. Франовської К.С. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Сербин І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 02 липня 2019 року (рішення ухвалене суддею Бошковою Ю.М. в м.Вінниця, повний текст судового рішення складено 02 липня 2019 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
У квітні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому з урахуванням уточнених та зменшених позовних вимог, просив:
-визнати протиправною бездіяльність Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не проведення нарахування та виплати у період з 01 липня 2015 року по 21 червня 2018 року індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 ;
-зобов'язати Донецько-Луганське регіональне управління державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 21 червня 2018 року;
-визнати протиправною бездіяльність Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_2 ) щодо не проведення з 21 червня 2018 року остаточного розрахунку при звільненні із військової служби ОСОБА_1 ;
-зобов'язати Донецько-Луганське регіональне управління Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 16 січня 2019 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 21 червня 2018 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначив, що відповідач не провів у день звільнення позивача з військової служби - 21.06.2018 року остаточного розрахунку. Вважає, що оскільки розрахунок проведено несвоєчасно, позивач просить визнати протиправною бездіяльність Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо непроведення нарахування та виплати у період з 01 липня 2015 року по 21 червня 2018 року індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 , а також щодо непроведення у день звільнення остаточного розрахунку. Зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за спірний період його служби - з 01.07.2015 року по 21.06.2018 року та середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 16 січня 2019 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 21 червня 2018 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 02 липня 2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково.
Суд першої інстанції визнав протиправною бездіяльність Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не проведення нарахування та виплати у період з 01 липня 2015 року по 21 червня 2018 року індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 .
Зобов'язав Донецько-Луганське регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 21 червня 2018 року.
У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову, подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові та винести постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції не врахував норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", якими на відповідача покладено обов'язок щодо виплати індексації грошового забезпечення, а тому не є дискрецією. Крім того, з огляду на приписи п.293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 року №1115/2009, дійшовши висновку про задоволення позовних вимог щодо не проведення нарахування та виплати у період з 01 липня 2015 року по 21 червня 2018 року індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 , суд першої інстанції повинен був захистити його права шляхом постановлення рішення про задоволення вимог в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові матеріали справи, перевіривши рішення суду першої інстанції на предмет дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
З матеріалів справи слідує, що на підставі наказу начальника Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України № 123-ос від 21.05.2018 року "По особовому складу" старшого лейтенанта ОСОБА_1 офіцера (оперуповноваженого з оперативно-технічного забезпечення оперативно-розшукової діяльності) міжрайонного оперативно-розшукового відділу (з місцем дислокації н.п. Маріуполь) оперативно-розшукового управління звільнено з військової служби у запас за пунктом "а" частиною 6 статтею 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992.
Згідно наказу т.в.о. начальника Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України №155-ос "По особовому складу" від 19.06.2018 даний військовослужбовець був виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , знятий зі всіх видів забезпечення та зарахований до військового оперативного резерву першої черги з 21.06.2018 року.
Після звільнення в запас представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , звернувся 19.11.2018 року до Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України із адвокатським запитом №453, у якому просив повідомити чи нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення його довірителю у період з 01.07.2015 року по 19.06.2018 року.
Листом від 04.12.2018 року №11-10828 Донецько-Луганське регіональне управління Державної прикордонної служби України повідомило адвоката, що кошторисні призначення Державної прикордонної служби України на 2015-2018 року не передбачали здійснення видатків на виплату індексації грошових доходів військовослужбовців, тому нарахування індексації грошового забезпечення за період з 2015-2018 роки не проводилась.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч. 3 ст. 9 Закон №2011-XII).
У Преамбулі Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-XII) вказано, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
У статті 1 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону №1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Згідно п. 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема: грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, грошове забезпечення.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
При цьому, судовою колегією враховується, що відповідно до статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 № 2017-III законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року по справі № 825/874/17.
Слід також зазначити, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету (пункт 6 Порядку № 1078).
Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив покликання відповідача на приписи п.6 Порядку №1078, як на підтвердження правомірності своїх дій по не виплаті позивачу індексації грошового забезпечення, яким визначено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, оскільки невиплата індексації є обмеженням права позивача на оплату праці та не може залежати від наявності або відсутності фінансових ресурсів бюджету.
Положеннями Закону №1282-XII та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться, вищевказаними нормативно-правовими актами, у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.
Як вбачається з матеріалів справи, єдиною підставою для невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, за період з 01.07.2015 року по 21.06.2018 року стала відсутність коштів для виплати індексації грошового забезпечення. Однак, відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується Донецько-Луганське регіональне управління ДПС України, кошти на індексацію грошового забезпечення за вказаний період були відсутні.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.12.2018 року у справі №825/874/17.
Крім того, відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 Рішення).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Таким чином, відсутність на рахунках відповідача коштів для виплати індексації грошового забезпечення не є саме по собі належним доказом неможливості здійснення вказаних виплат та не позбавляють його обов'язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.
В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 року по 21.06.2018 року, що свідчить саме про протиправну бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за вказаний період. З огляду на вказане суд першої інстанції з метою належного захисту прав позивача визнав таку бездіяльність відповідача протиправною та зобов'язав Донецько-Луганське регіональне управління ДПС України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015 року по 21.06.2018 року.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_2 ) щодо не проведення з 21 червня 2018 року остаточного розрахунку при звільненні із військової служби ОСОБА_1 та зобов'язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 16.01.2019 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 року по 21.06.2018 року, суд першої інстанції дійшов висновку про їх передчасність з огляду на те, що для проведення розрахунків належної до стягнення суми суд має встановити розмір недоплаченої суми та визначити істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника. Водночас, у матеріалах справи відсутні розрахунки суми недоплаченої індексації грошового забезпечення.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 02 липня 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст.329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Постанова суду складена в повному обсязі 15 жовтня 2019 року.
Головуючий Кузьменко Л.В.
Судді Совгира Д. І. Франовська К.С.