Справа № 640/15178/19 Суддя (судді) першої інстанції: Аверкова В.В.
16 жовтня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєлової Л.В.
суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремторгсервіс-Інвест" на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 серпня 2019 року про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремторгсервіс-Інвест" до Київської міської ради, третя особа: Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" про визнання незаконним та скасування рішення,
У серпні 2019 позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ремторгсервіс-Інвест", звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Київської міської ради, в якому просив визнати незаконним та скасувати пункт №8 розділу Деснянський район, Спеціально обладнані майданчики для паркування таблиці №1 до додатка 5 до рішення Київської міської ради від 29 листопада 2018 року №222/6273 "Про внесення змін до таблиці №1 до додатка 5 рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" згідно з яким, земельну ділянку, як автостоянку № 11 , кадастровий номер 8000000000:62:701:0028, розташованою за адресою м. Київ, вул. Оноре де Бальзак, 28-А включено до переліку паркувальних майданчиків, які закріплені за КП "Київтранспарксервіс".
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 серпня 2019 року відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Ремторгсервіс-Інвест" у відкритті провадження в справі.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю "Ремторгсервіс-Інвест", подано апеляційну скаргу у якій просить оскаржувану ухвалу скасувати направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що висновки суду щодо неналежності розгляду даного спору в порядку адміністративного судочинства є помилковими. Апелянт вказує, що оскаржуване рішення прийнято суб'єктом владних повноважень під час здійснення управлінських функцій, при цьому жодних договірних зобов'язань між позивачем, суб'єктом владних повноважень або підпорядкованими йому особами не укладалось. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно посилається на рішення Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 461/980/16а, оскільки у вказаній справі, суд надавав оцінку фактам, що виникли за інших обставин.
У відповідності до ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі суд першої інстанції вказав, що предметом позову в даній справі є рішення про передачу в оренду земельної ділянки, предметом судового розгляду є спір між сторонами у договірних відносинах. У такому випадку суб'єкт владних повноважень діє як учасник договірних правовідносин. А тому, враховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад цього спору, суд першої інстанції вважав, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись за нормами Господарського процесуального кодексу України.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п.п.1, 2 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Пунктом першим частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
При цьому, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовий спір має свою особливість суб'єктного складу - участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати з публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень.
Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
Натомість, однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Позивач оскаржує до адміністративного суду пункт №8 розділу Деснянський район, Спеціально обладнані майданчики для паркування таблиці №1 до додатка 5 до рішення Київської міської ради від 29 листопада 2018 року №222/6273 "Про внесення змін до таблиці №1 до додатка 5 рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" згідно з яким, земельну ділянку, як автостоянку № 11 , кадастровий номер 8000000000:62:701:0028, розташованою за адресою м. Київ, вул. Оноре де Бальзак, 28-А включено до переліку паркувальних майданчиків, які закріплені за КП "Київтранспарксервіс".
Згідно частини третьої статті 140 та частини першої статті 144 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Згідно ч.1 ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міськіради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до частини 1 статті 59 Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Конституційний Суд України у рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа №1-9/2009) дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.
Конституційний Суд України у вказаному рішенні зазначив, що за органами місцевого самоврядування законодавцем закріплюється право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов'язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб'єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну, доповнення чи скасування.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про дорожній рух» до компетенції міських рад та їх виконавчих органів, районних рад та районних державних адміністрацій у сфері дорожнього руху належить, зокрема, прийняття рішень про розміщення, обладнання та функціонування майданчиків для паркування транспортних засобів та стоянок таксі на вулицях і дорогах населених пунктів, здійснення контролю за дотриманням визначених правилами паркування транспортних засобів вимог щодо розміщення, обладнання та функціонування майданчиків для паркування.
Статтею 1 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» визначено, що благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля; територія - сукупність земельних ділянок, які використовуються для розміщення об'єктів благоустрою населених пунктів: парків, скверів, бульварів, вулиць, провулків, узвозів, проїздів, шляхів, площ, майданів, набережних, прибудинкових територій, пляжів, кладовищ, рекреаційних, оздоровчих, навчальних, спортивних, історико-культурних об'єктів, об'єктів промисловості, комунально-складських та інших об'єктів у межах населеного пункту; вулично-дорожня мережа - призначена для руху транспортних засобів і пішоходів мережа вулиць, доріг, внутрішньоквартальні та інші проїзди, тротуари, пішохідні та велосипедні доріжки, набережні, майдани, площі, а також автомобільні стоянки та майданчики для паркування транспортних засобів з інженерними та допоміжними спорудами, технічними засобами організації дорожнього руху.
Відповідно до ч.1 ст.10 вказаного Закону визначено, що до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить, зокрема, визначення на конкурсних засадах підприємств, установ та організацій (балансоутримувачів), відповідальних за утримання об'єктів благоустрою.
Відповідно до підпункту 14.1.229 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України спеціально відведені автостоянки - площа території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді або державі, яка визначається органами місцевого самоврядування із встановленням правил щодо відповідальності за збереження транспортного засобу. До спеціально відведених автостоянок можуть належати комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету з метою здійснення організації паркування транспортних засобів.
За правилами пп. 268-1.1.2 п. 286-1.1 ст. 268-1 Податкового кодексу України з урахуванням положень п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, в якому зазначаються їх місцезнаходження, загальна площа, технічне облаштування, кількість місць для паркування транспортних засобів, затверджується рішенням сільської, селищної або міської ради про встановлення збору, прийнятим на пленарному засіданні відповідної ради.
Постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1342 затверджено Правила паркування транспортних засобів, відповідно до пунктів 7, 8 яких майданчики для паркування є об'єктами благоустрою і повинні відповідати нормам, нормативам, стандартам у сфері благоустрою населених пунктів. Розміщення майданчиків для паркування за окремими адресами здійснюється у встановленому порядку органами місцевого самоврядування за погодженням з уповноваженим підрозділом Національної поліції.
Відтак, до компетенції, зокрема, міських рад у сфері дорожнього руху серед іншого належить прийняття рішень про розміщення, обладнання та функціонування майданчиків для паркування.
Пунктами «а», «б» частини першої статті 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Суд першої інстанції вважав, що фактично позивач подав позов про захист права на оренду земельної ділянки, що свідчить про наявність господарського спору.
Відповідно до рішення Київської міської ради від 25.12.2008 року №1051/1051 «Про правила благоустрою м. Києва» експлуатація паркувальних майданчиків здійснюється лише оператором або контрагентами, які уклали з оператором відповідні договори.
Згідно пп. 17.3.2 п. 17.3 розділу XVII Правил благоустрою м. Києва, особливість умов користування земельними ділянками, на яких розташовані спеціально обладнані та відведені місця, полягає в розробці та погодженні в установленому цими Правилами порядку схем організації дорожнього руху, згідно з якими у оператора виникає право надання платних послуг паркування транспортних засобів та не потребує розроблення проектів відведення цих земельних ділянок.
Так, рішенням Київської міської ради від 29 листопада 2018 року №222/6273, яке є предметом позову у цій справі, внесені зміни в до таблиці №1 до додатка 5 рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" згідно з якими, земельну ділянку, як автостоянку № 11 , кадастровий номер 8000000000:62:701:0028, розташованою за адресою м. Київ, вул. Оноре де Бальзак, 28-А включено до переліку паркувальних майданчиків, які закріплені за КП "Київтранспарксервіс".
При цьому, оскаржуваним рішенням питання передачі у користування земельних ділянок для організації паркування не вирішувалось, а лише доповнено перелік спеціальних земельних ділянок, визначених для забезпечення паркування транспортних засобів із зазначенням місця розташування, за суб'єктами користування такими.
В даному випадку, Київська міська рада не розпоряджалася земельними ділянками не передала такі у власність чи користування, а лише змінила перелік паркувальних майданчиків, згідно з якими, земельну ділянку, як автостоянку № 11 , кадастровий номер 8000000000:62:701:0028, розташованою за адресою м. Київ, вул. Оноре де Бальзак, 28-А включено до переліку паркувальних майданчиків, які закріплені за КП "Київтранспарксервіс".
В даному випадку, міською радою здійснювалися повноваження як відповідним органом місцевого самоврядування, у сфері містобудівної діяльності, благоустрою населених пунктів, згідно наданих законодавством повноважень.
Отже, в даному випадку має місце спір юридичної особи із суб'єктом владних повноважень (міською радою) щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), що підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, враховуючи вимоги законодавства України, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відмову у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремторгсервіс-Інвест" до Київської міської ради, третя особа: Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" про визнання незаконним та скасування рішення.
Так, згідно з ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків суду обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Судом апеляційної інстанції встановлено невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи щодо наявності підстав для повернення позовної заяви.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. 243, 315, 320, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремторгсервіс-Інвест" на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 серпня 2019 року - задовольнити.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 серпня 2019 року - скасувати.
Справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремторгсервіс-Інвест" до Київської міської ради, третя особа: Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" про визнання незаконним та скасування рішення - направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з моменту підписання є остаточною та оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови підписано 16.10.2019
Головуючий суддя Л.В.Бєлова
Судді В.О.Аліменко,
Н.В. Безименна