Рішення від 11.10.2019 по справі 640/20907/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11 жовтня 2019 року № 640/20907/18

Окружний адміністративний суд м. Києва, у складі судді Вєкуа Н.Г, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТШРОТ» до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕТШРОТ» (04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, 4, корп. 2, оф.225, код ЄДРПОУ 39844977) з позовом до Державної фіскальної служби України (04053, м. Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 39292197), в якому просить суд:

- скасувати рішення комісії Державної фіскальної служби України №72277/39844977 від 31.10.2018 року про відмову в реєстрації податкової накладної №220 від 20.11.2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- скасувати рішення комісії Державної фіскальної служби України з питань розгляду скарг №42537/3984497/2 від 12.11.2018 року про відмову у задоволенні скарги на рішення комісії Державної фіскальної служби України №972277/39844977 від 31.10.2018 року;

- зобов'язати Державну фіскальну службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну, виписану Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕТШРОТ» (ЄДРПОУ 39844977) за № 220 від 20.11.2017 в ЄРПН номер квитанції №9253047758.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що рішення про відмову в реєстрації податкової накладної є незаконним, необґрунтованим, не містить конкретизації, тому має бути скасоване.

Ухвалою суду від 04 лютого 2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.

Відповідач своїм правом, передбаченим ст. 162 КАС України не скористався, відзив на адміністративний позов не надав.

Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

ТОВ «МЕТШРОТ» було укладено договір поставки №8/17 від 25.04.2017 року з Приватним акціонерним товариством «Марганецький рудоремонтний завод». За вказаним договором поставки позивач виставив рахунок на оплату № 131 від 20.11.2017 року, відповідно до якого 20.11.2017 року отримав грошові кошти в якості попередньої оплати товару «металопрокат» на загальну суму 566 824,61 грн.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового Кодексу України позивачем було складено податкову накладну № 220 від 20.11.2017 року та направлено на реєстрацію до Єдиного реєстру податкових накладних. Однак, реєстрація податкової накладної була зупинена.

Відповідно до квитанції № 1 від 20.11.2017 року № 9253047758, в якості підстави зупинення податкової накладної зазначено: «відповідно до п. 201.16 ст. 201 ПКУ реєстрація ПН/РК зупинена. ПН/РК відповідає критеріям оцінки ступеня ризиків, визначеним п.6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення ПН/РК в ЄРПН, затверджених наказом МФУ від 13.06.2017 року №567. За результатами опрацювання СМКОР виявлено невідповідність обсягів постачання обсягам придбання по товарах, згідно з УКТ ЗЕД: 7208,7209,7216». Запропоновано надати пояснення та/або копії документів, достатніх для прийняття рішення.

29.10.2018 року Позивачем по факту зупинення реєстрації податкової накладної №220 від 20.11.2017 року були подані пояснення та копії необхідних документів до комісії ДФС.

Так, на виконання вимог п. 56.23 ст. 56 Податкового Кодексу України позивач направив електронними засобами на адресу комісії ДФС повідомлення про надання пояснень та сканкопії з оригіналів наступних документів:

- договір поставки між ТОВ «МЕТШРОТ» і ПрАТ «МРРЗ» № 8/17 від 25.04.2017 року;

- договір між ТОВ «МЕТШРОТ» і ТОВ «Вартіс» № 22-08/16 від 22.08.2016 року на постачання останнім метолопрокату різного асортименту;

- банківська виписка з рахунку ТОВ «МЕТШРОТ» від 20.11.2017 року, в який відображено отримання попередньої плати покупця за поставлений товар;

- видаткова накладна №206 від 21.11.2017 року, рахунок на оплату №131 від 20.11.2017 року товарно-транспортні накладні №Р206/1, № Р206/2 від 21.11.2017 року та довіреність № 1551/1 від 20.11.2017 року;

- видаткові накладні № 24954 від 01.11.2017 року, №24960 від 02.11.2017 року, №23191 від 10.10.2017 року, №23989 від 24.10.2017 року, № 19806 від 13.09.2017 року, №4837 від 28.03.2017 року, №4262 від 21.03.2017 року;

- договір оренди між ТОВ «МЕТШРОТ» і ТОВ «Вартіс» № 1/16-СБ від 01.09.2016 року, договір перевезення вантажів між ТОВ «МЕТШРОТ» і ТОВ «ПЕГАС ВІНД» №021017 від 02.20.2017 року.

Однак, рішенням комісії ДФС від 31.10.2018 року № №972277/39844977 відмовлено в реєстрації податкової накладної. В якості мотивів відмови відповідач зазначив «ненадання платником податку копій документів, ненадання первинних документів, ненадання документів щодо підтвердження відповідності продукції, наявність яких передбачена договором та/або законодавством».

На вказане рішення позивачем була подана скарга від 31.10.2018 року, до якої були додані всі первинні документи для підтвердження законності та товарності відповідних господарських операцій.

Рішенням комісії ДФС України з питань розгляду скарг 42537/3984497/2 від 12.11.2018 року скаргу позивача залишено без задоволення. Мотивами для прийняття такого рішення стали наступні обставини: відсутні копії документів, що підтверджують факт придбання, виготовлення, вирощування або переробки ТМЦ/чи можливість надання послуг, виконання робіт; відсутні копії документів, що підтверджують факт реалізації товарів (робіт, послуг) та/або документи надано не в повному обсязі.

Незгода позивача із прийнятими рішеннями зумовила його звернення до Окружного адміністративного суду м. Києва із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

За приписами пп. 14.1.60 п. 14 ст. 14 ПК України, Єдиний реєстр податкових накладних - реєстр відомостей щодо податкових накладних та розрахунків коригування, який ведеться центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, в електронному вигляді згідно з наданими платниками податку на додану вартість електронними документами.

Таким органом центральної виконавчої влади, відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 №236, є Державна фіскальна служба України.

За змістом норм пп. «а», «б» п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України та постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг згідно приписів норми п. 187.1 ст. 187 ПК України вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку.

База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (п.188 ст. 188 ПК України).

Пунктом 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.16 ст. 201 ПК України встановлено, що реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Так, відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних» від 29.12.2010 №1246 (далі по тексту - Порядок №1246), податкова накладна електронний документ, який складається платником податку на додану вартість (далі платник податку) відповідно до вимог Податкового кодексу України в електронній формі у затвердженому в установленому порядку форматі (стандарті) та надсилається для реєстрації.

Згідно п. 12 і 13 Порядку №1246, після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки: відповідності податкової накладної та/або розрахунку коригування затвердженому формату (стандарту); чинності електронного цифрового підпису, порядку його накладення та наявності права підписання посадовою особою платника податку таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; реєстрації особи, що надіслала на реєстрацію податкову накладну та/або розрахунок коригування, платником податку на момент складення та реєстрації таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; дотримання вимог, установлених пунктом 192.1 статті 192 та пунктом 201.10 статті 201 Кодексу; наявності помилок під час заповнення обов'язкових реквізитів відповідно до пункту 201.1 статті 201 Кодексу; наявності суми податку на додану вартість відповідно до пунктів 200-1.3 і 200-1.9 статті 200-1 Кодексу (для податкових накладних та/або розрахунків коригування, що реєструються після 1 липня 2015 р.); наявності в Реєстрі відомостей, що містяться у податковій накладній, яка коригується; факту реєстрації/зупинення реєстрації/відмови в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування з такими ж реквізитами; відповідності податкових накладних та/або розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків, достатнім для зупинення їх реєстрації відповідно до пункту 201.16 статті 201 Кодексу; дотримання вимог Законів України «Про електронний цифровий підпис», «;Про електронні документи та електронний документообіг" та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.

За результатами перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування (далі - квитанція).

Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №117 затверджено Порядок зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Порядок №117).

Як передбачено п. 5 Порядку №117, податкова накладна/розрахунок коригування, які підлягають моніторингу, перевіряються на відповідність критеріям ризиковості платника податку, критеріям ризиковості здійснення операцій та показникам позитивної податкової історії платника податку.

Відповідно до п. 6 зазначеного Порядку, у разі коли за результатами моніторингу платник податку, яким складено податкову накладну/розрахунок коригування, відповідає критеріям ризиковості платника податку, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється.

Згідно з п. 7 Порядку №117, у разі коли за результатами моніторингу податкова накладна/розрахунок коригування відповідають критеріям ризиковості здійснення операції, крім податкової накладної/розрахунку коригування, складених платником податку, який має позитивну податкову історію платника податку, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється.

При цьому, окремими положеннями Порядку №117 не визначено конкретних критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, натомість на підставі пункту 10 цього Порядку зобов'язано Державну фіскальну службу України визначити такі критерії та погодити їх з Міністерством фінансів України.

Водночас у період до 25.05.2018 був чинним наказ Міністерства фінансів України від 13.06.2017 №567 «Про затвердження Критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та Вичерпного переліку документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних» (далі - Наказ №567).

Наказ № 567 як нормативний правовий акт, що зачіпає права, свободи й законні інтереси громадян, на виконання вимог ст. 117 Конституції України та відповідно до Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 №731, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.06.2017 за №753/30621.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин та прийняття спірних у цій справі актів індивідуальної дії, хоча й набула чинності змінена Законом України від 07.12.2017 №2245-VIII редакція п. 201.16 ст. 201 Податкового кодексу України у відповідності до вимог якої прийнято Порядок №117, проте реалізація механізму зупинення реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних поставлена у залежність від наявності критеріїв ризиковості господарських операцій. Відповідні критерії у період, що аналізується, одночасно визначалися листом ДФС від 21.03.2018 №959/99-99-07-18 та наказом Міністерства фінансів України від 13.06.2017 №567.

Ці акти визначали критерії ризиковості та передбачали необхідність подання різних за своїм переліком документів, необхідних для підтвердження господарської операції з метою подальшої реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Головні управління ДФС в областях, м. Києві та Офіс великих платників податків ДФС постійно обраховують та проводять моніторинг показників, визначених у п. 1.1-1.6 Критеріїв. Якщо виявлено, що платник податків має ознаки ризиковості, згідно з п. 1.6 цих Критеріїв, то таких платник податків виноситься на розгляд Комісії в той самий день і вноситься до переліку ризикових платників у день проведення засідання комісії, на якому прийнято відповідне рішення.

Таким чином, відповідач був зобов'язаний вказати не тільки на конкретний вид критерію, який встановлений п.6 Критеріїв, а і на відповідне рішення, яким позивача внесено до переліку ризикових платників.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні протокол засідання комісії та відповідне рішення про внесення позивача до переліку ризикових платників..

Дослідивши зміст квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної від 20.11.2017, суд встановив, що відповідачем в якості підстави для зупинення реєстрації податкової накладної визначено відповідність такої вимогам п. 6 Критеріїв ризиковості платника податку.

Надаючи оцінку наданим позивачем разом з повідомленням №1 від 29.10.2018 копіям документів з метою спростування наявності підстав для зупинення податкової накладної №220, суд встановив наступне.

За змістом п. 15, 16 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Порядок №117), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №117, письмові пояснення та копії документів, зазначених у пункті 14 цього Порядку, платник податку має право подати до контролюючого органу протягом 365 календарних днів, що настають за датою виникнення податкового зобов'язання, відображеного у податковій накладній / розрахунку коригування.

Письмові пояснення та копії документів, зазначених у пункті 14 цього Порядку, платник податку подає до ДФС в електронній формі засобами електронного зв'язку, визначеними ДФС, з урахуванням вимог Законів України «Про електронний цифровий підпис», «;Про електронні документи та електронний документообіг» та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.

Дослідивши та проаналізувавши зміст наданих позивачем до контролюючого органу документів суд вважає, що таких документів було достатньо для підтвердження господарської операції для прийняття рішення про реєстрації податкової накладної, з урахуванням специфіки фінансово-господарських правовідносин між ТОВ «МЕТШРОТ» і ПрАТ «Марганецький рудоремонтний завод».

Враховуючи встановлені у справі обставини та з огляду на наявні матеріали справи документи, суд погоджується з правомірністю та обґрунтованістю заявлених позовних вимог в частині скасування рішення комісії №72277/39844977 від 31.10.2018 року про відмову в реєстрації податкової накладної №220 від 20.11.2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних, як протиправного.

Стосовно заявленої позовної вимоги про скасування рішення комісії ДФС України з питань розгляду скарг №42537/3984497/2 від 12.11.2018 року, суд вважає за потрібне зазначити наступне.

Відповідно до пункту 56.10 статті 56 Податкового кодексу України, рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.

У свою чергу, приписами пункту 55.1 статті 55 Податкового кодексу України передбачено, що податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках, у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.

Згідно з пунктами 56.2-56.3 статті 56 Податкового кодексу України, у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів.

Скарги на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць подаються до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Положеннями пункту 56.6 статті 56 Податкового кодексу України визначено, що у разі коли контролюючий орган приймає рішення про повне або часткове незадоволення скарги платника податків, такий платник податків має право звернутися протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання рішення про результати розгляду скарги, зі скаргою до контролюючого органу вищого рівня.

Згідно з пунктами 56.8-56.9 статті 56 Податкового кодексу України, контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Керівник (його заступник або інша уповноважена посадова особа) відповідного контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 8 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, водночас відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Отже, рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; вирішуючи спір суд повинен встановити, що у зв'язку з прийнятим рішенням, вчиненням дії чи допущенням бездіяльності суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.

Розгляду та задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

При цьому слід зазначити, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Оскаржуваним рішенням про результати розгляду скарги залишено без змін скаргу позивача про відмову в реєстрації податкової накладної.

Рішення ДФС України про результати розгляду скарги не є юридично значимим для позивача, оскільки зазначене рішення не має безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього особу будь-якого обов'язку, отже само по собі не породжує для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на його права та обов'язки.

Відповідно до правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12.06.2018 у справі № 826/4406/16(№ К/9901/454/17), вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у наявності у особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Тобто, обов'язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

В зв'язку із тим, що оскаржуване рішення ДФС України про результати розгляду скарги не породжує само по собі настання юридичних наслідків для позивача, суд вважає, що скасування даного рішення не є належним способом захисту порушеного права, тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Щодо правомірності заявленої ТОВ «МЕТШРОТ» позовної вимоги про зобов'язання ДФС України здійснити реєстрацію податкової накладної №220 від 20.11.2017 в Єдиному реєстрі податкових накладних, то суд зазначає наступне.

За змістом ч. 3 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акту суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Оскільки в ході розгляду даної справи суд дійшов висновку про необхідність скасування рішення відповідача про відмову у реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, то останнє тягне за собою необхідність зобов'язання відповідача вчинити дії з метою відновлення порушених прав позивача.

Відповідно до підпункту 201.16.4 пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна/розрахунок коригування, реєстрацію якої в Єдиному реєстрі податкових накладних було зупинено, реєструється у день настання однієї із таких подій: за) прийнято рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних; б) набрало законної сили рішення суду про реєстрацію відповідної податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Приписами пункту 20 Порядку № 1246 передбачено, що у разі надходження до ДФС рішення суду про реєстрацію або скасування реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування, яке набрало законної сили, такі податкові накладні та/або розрахунки коригування реєструються після проведення перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку (крім абзацу десятого), або їх реєстрація скасовується. При цьому датою реєстрації або скасування реєстрації вважається день, зазначений в такому рішенні, або день набрання законної сили рішенням суду.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та набула чинності для України 11 вересня 1997 року.

Частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у пункті 50 рішення від 13 січня 2011 року (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункті 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Суд вважає, що в даному випадку, зобов'язання відповідача зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних подану позивачем податкову накладну № 220 від 20.11.2017 року є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, та належним способом захисту порушеного права.

Суд враховує, що чинним законодавством покладено на комісію ДФС обов'язок щодо прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних. Тобто, фіскальному органу надано права вільно обирати одне з двох рішень, яке на його думку є законодавчо обґрунтованим та правильним. А отже, «свобода розсуду» фіскального органу, у разі встановлення судом протиправності відмови у реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, звужується до єдиного юридично допустимого рішення, в даному випадку рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зобов'язання ДФС зареєструвати податкову накладну № 220 від 20.11.2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних, датою їх фактичного подання.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частинами 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В зв'язку із тим, що відповідач не подав до суду відзив на позовну заяву, фактично не довів перед судом правомірність прийнятого рішення, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог частково.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням того, що позовні вимоги задоволені частково, сума судових витрат, яка підлягає стягненню, складає 3524 грн.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТШРОТ» (04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, 4, корп. 2, оф.225, код ЄДРПОУ 39844977) задовольнити частково;

2. Скасувати рішення комісії Державної фіскальної служби України №72277/39844977 від 31.10.2018 року про відмову в реєстрації податкової накладної №220 від 20.11.2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних;

3. Зобов'язати Державну фіскальну службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну, виписану Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕТШРОТ» (ЄДРПОУ 39844977) за № 220 від 20.11.2017 в ЄРПН номер квитанції №9253047758, датою її фактичного подання;

4. В іншій частині позовних вимог відмовити;

5. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТШРОТ» (04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, 4, корп. 2, оф.225, код ЄДРПОУ 39844977) судові витрати у розмірі 3524 (три тисячі п'ятсот двадцять чотири) грн за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Н.Г. Вєкуа