Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"15" жовтня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/2249/19
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Смірнової О.В.
при секретарі судового засідання Деньковичі А.Й.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Державного підприємства "Харківський машинобудівний завод "ФЕД", м. Харків за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1. Державний концерн "Укрборонпром", м. Київ 2. Фонд державного майна України, м. Київ 3. Регіональне Відділення Фонду державного майна по Харківській області, м. Харків
до Приватного акціонерного товариства "ФЕД", м. Харків
про визнання недійсним пункту договору
за участю представників:
позивача - Ситніка О.О., довіреність від 24.01.2019 року;відповідача - Єршової О.І.,
довіреність № 77 від 05.08.2019 року;
третьої особи (Державний концерн "Укрборонпром") - Варавіна Ю.В., довіреність
№Д-2209/2019 від 16.08.2019 року;
третьої особи (Фонд державного майна України) - не з'явився;
третьої особи (РВ Фонду державного майна по Харківській області) - не з'явився,
На розгляд Господарського суду Харківської області подано позов Державного підприємства "Харківський машинобудівний завод "ФЕД" до Приватного акціонерного товариства "ФЕД" про визнання недійсним пункту 10.8 договору оренди №2961-Н від 12.09.2006 року (в редакції від 20.11.2018 року), в частині умов компенсації орендарю невід'ємних поліпшень у випадку приватизації, а саме текст: "крім випадку приватизації. В разі приватизації, компенсація орендарю здійснюється у відповідності до норм чинного законодавства".
Ухвалою господарського суду Харківської області від 22.07.2019 року було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 922/2249/19, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 19.08.2019 року на 11:20 год.
Зазначеною вище ухвалою також залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державний концерн "Укрборонпром" та Фонд державного майна України.
07.08.2019 року Державний концерн "Укрборонпром" подав письмові пояснення (вх.№19010), в яких позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
08.08.2019 року відповідач подав відзив (вх.№ 19117), в якому проти позову заперечував посилаючись на те, що пункт 10.8. договору оренди № 2961-Н від 12.09.2006 року відповідає чинному законодавству, що перевірено під час затвердження 06.11.2018 року Харківським апеляційним господарським судом мирової угоди у справі №922/3976/17.
16.08.2019 року Фонд державного майна України подав письмові пояснення (вх.№19804), в яких позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
19.08.2019 року позивачем подано відповідь на відзив (вх.№ 19883), в якій зазначив, що невідповідність умов договору Типовому договору є порушенням вимог Закону.
У судовому засіданні 19.08.2019 року оголошено перерву до 10.09.2019 року до 12:20 год.
10.09.2019 року відповідач надав заперечення на відповідь на відзив (вх.№21545), в яких зазначив, що сторони не можуть відступити від умов Типового договору лише у випадках прямо передбачених законом.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.09.2019 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Регіональне Відділення Фонду державного майна по Харківській області. Продовжено строк проведення підготовчого провадження до 21.10.2019 року, підготовче засідання відкладено на 07.10.2019 року на 10:30 год.
07.10.2019 року третя особа (Регіональне Відділення Фонду державного майна по Харківській області) подала заяву (вх.№ 23893), яку досліджено судом та приєднано до матеріалів справи.
07.10.2019 року відповідач подав клопотання про долучення до матеріалів справи додаткової угоди від 20.09.2019 року з додатковими документами (вх.№23884), які досліджено судом та приєднано до матеріалів справи.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 07.10.2019 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.10.2019 року на 11:00 год.
Представник позивача у судовому засіданні 15.10.2019 року підтримав позов та відповідь на відзив та подав клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№24510 від 15.10.2019 року).
Представник відповідача у судовому засіданні 15.10.2019 року підтримав відзив, просив у задоволенні позову відмовити.
Представник Державного концерну "Укрборонпром" у судовому засіданні 15.10.2019 року підтримав позов, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представники інших третіх осіб у судове засідання 15.10.2019 року не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Розглянувши клопотання позивача про відкладення розгляду справи (вх.№24510 від 15.10.2019 року), суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 202 ГПК України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:
1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;
2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;
3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;
4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Суд наголошує, що зазначений перелік є вичерпний.
Водночас, зазначені позивачем у клопотанні про відкладення розгляду справи (вх.№24510 від 15.10.2019 року) обставини не відповідають вимогам вказаної статті, а отже не можуть бути підставою для відкладення розгляду справи.
За таких обставин, суд у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи (вх.№24510 від 15.10.2019 року) відмовляє.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення учасників справи, оцінивши надані ними докази, суд встановив наступне.
12.09.2006 року між РВ ФДМУ по Харківський області, як орендодавцем, та ЗАТ Корпорація ФЕД (правонаступником якого є ПАТ "ФЕД", а в подальшому ПрАТ ФЕД), як орендарем, укладено договір оренди № 2961-Н (далі - Договір), згідно з умовами якого ЗАТ Корпорація ФЕД передано в оренду нежитлові приміщення двоповерхового випробувально-складального корпусу № 12 (цех № 22) (інв. № 31005) (Літ. "М-3") на 1-му поверсі - 164,70 кв.м., на 2-му поверсі -157,30 кв.м., загальною площею 322,00 кв.м., розташовані за адресою: м.Харків, вул.Сумська, 132, що перебувають на балансі ДП "ХМЗ "ФЕД". Договір укладено з урахуванням діючої на час укладання редакції Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Пунктом 2.3. Договору передбачено, що власником майна переданого в оренду є Держава, а орендар користується ним протягом строку оренди.
Пунктом 10.12. Договору встановлено, що взаємовідносини сторін, не врегульовані цим Договором, регулюються чинним законодавством України.
Відповідно до п. 10.10. Договору, реорганізація орендодавця чи орендаря або перехід права власності на орендоване майно третім особам, не визнаються підставами для зміни або припинення чинності цього Договору і він зберігає свою чинність для нового власника орендованого Майна (його правонаступників).
Цей договір укладено строком на 11 місяців, що діє з 12.09.2006 до 11.08.2007 включно (п. 10.1. Договору).
Строк дії договору може продовжуватись, за умови погодження його з органом, уповноваженим управляти майном (п. 10.8. Договору).
Відповідно до додаткової угоди від 28.07.2016 року № 11, сторонами якої є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області та Публічне акціонерне товариство "ФЕД", Договір був продовжений до 10.09.2019 року, про що не було повідомлено балансоутримувача - ДП "ХМЗ "ФЕД".
Разом з тим, під час дії Договору, Кабінет Міністрів України прийняв постанови від 29.12.2010 року № 1221 "Про утворення Державного концерну "Укроборонпром" та від 31.08.2011 року № 993 "Деякі питання Державного концерну "Укроборонпром"", якими утворив Державний концерн "Укроборонпром" з включенням до його складу ДП "ХМЗ "ФЕД.
Крім того, 30.10.2012 року набрав чинності Закон України "Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу-учасників державного концерну "Укроборонпром" та забезпечення її стабільного розвитку", дія якого поширюється на підприємства - учасників Державного концерну "Укроборонпром".
Відповідно до п. З ст. 3 вказаного Закону, передача в оренду нерухомого майна, загальна площа яких перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, здійснюється безпосередньо підприємствами оборонно-промислового комплексу за погодженням з Концерном, окрім випадків передачі в оренду цілісних майнових комплексів підприємств оборонно-промислового комплексу, щодо яких орендодавцем є Фонд державного майна України, його регіональне відділення та представництва.
Таким чином, з моменту набрання чинності зазначеним законом, відносини оренди нерухомого майна, яке знаходиться на балансі ДП "ХМЗ "ФЕД", мають регулюватись Законом України "Про оренду державного та комунального майна" з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну "Укроборонпром" та забезпечення їх стабільного розвитку", в т.ч. щодо суб'єкту, уповноваженого на передачу в оренду нерухомого майна підприємства оборонно-промислового комплексу, яким стало безпосередньо підприємство оборонно-промислового комплексу, та яке змінило попередній уповноважений державний орган - Фонд державного майна України.
Зазначені обставини стали підставою для звернення ДП "ХМЗ "ФЕД" з позовом до господарського суду Харківської області, в якому останній просив суд визнати недійсною додаткову угоду № 11 від 28.07.2016 року до договору оренди № 2961-Н від 12.09.2006 року, укладену між РВ ФДМУ по Харківській області та ПАТ "ФЕД"; визнати договір оренди № 2961-Н від 12.09.2006 року припиненим; зобов'язати ПАТ "ФЕД" звільнити займані нежитлові приміщення, які є предметом оренди за цим договором, та передати їх ДП "ХМЗ "ФЕД" за актом приймання-передачі.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 29.11.2017 року у справі № 922/3976/17 зазначену позовну заяву прийнято до провадження.
У свою чергу, ПАТ "ФЕД" звернулося до господарського суду Харківської області зі зустрічним позовом до 1) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області 2) ДК "Укроборонпром", в якому просив суд визнати договір оренди № 2961-Н від 12.09.2006 року, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та ПАТ "ФЕД", чинним.
У процесі розгляду вказаної справи сторони дійшли згоди щодо укладення мирової угоди з метою приведення правовідносин за договором оренди у відповідність до законодавства.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.11.2018 року було затверджено мирову угоду у справі №922/3976/17, укладену між Приватним акціонерним товариством "ФЕД", Державним підприємством "Харківський машинобудівний завод "ФЕД" та Регіональним відділенням Фонду державного майна по Харківській області.
Відповідно до умов вказаної мирової угоди з метою приведення тексту договору оренди № 2961-Н від 12.09.2006 року у відповідність до норм Закону України "Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну "Укроборонпром" та забезпечення їх стабільного розвитку", сторони, шляхом взаємних поступок дійшли згоди про те, щоб визнати Договір оренди нерухомого майна № 2961-Н від 12.09.2006 року, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та ПАТ "ФЕД", чинним, а також дійшли згоди про те, щоб внести зміни до договору оренди № 2961-Н від 12.09.2006 року та замінити в ньому Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області на Державне підприємство "Харківський машинобудівний завод "ФЕД", замінити орендаря Публічне акціонерне товариство "ФЕД" на Приватне акціонерне товариство "ФЕД" та викласти преамбулу та розділи 1-10 договору оренди № 2961-Н від 12.09.2006 року, в редакції, затвердженій ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.11.2018 у справі №922/3976/17.
На виконання вказаної ухвали суду між ДП "Харківський машинобудівний завод "ФЕД" та Приватним акціонерним товариством "ФЕД" було укладено додаткову угоду № 12 від 20.11.2018 року про внесення змін до договору оренди № 2961-Н від 12.09.2006 року, якою договір викладено в новій редакції, зокрема п. 1.1. та п. 10. 8. викладені в наступній редакції:
"1.1. Орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окремо індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення двоповерхового випробувально-складального корпусу 12 (цех.22) (інв. №31005) (літ.М-3) на 1-му поверсі- 164,7кв.м, на 2-му поверсі - 157,3кв.м, загальною площею 322,0кв.м, що розміщене за адресою: м. Харків вул. Сумська, 132, та знаходиться на балансі Державного підприємства "Харківський машинобудівний завод "ФЕД", вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 10.12.2014, виконаним суб'єктом оціночної діяльності ТОВ "Увекон-Харків" та становить сімсот шістдесят дві тисячі гривень без врахування ПДВ...
10.8. У разі припинення або розірвання договору поліпшення орендованого майна, здійснені орендарем за рахунок власних коштів, які можна відокремити від орендованого Майна не завдаючи йому шкоди, є власністю орендаря, а невід'ємне поліпшення - власністю орендодавця і компенсації не підлягають, крім випадку приватизації. В разі приватизації, компенсація орендарю здійснюється у відповідності до норм чинного законодавства."
Водночас, відповідно до п. 10.8., 10.9. Типового договору оренди (у редакції чинній на дату укладання сторонами додаткової угоди) у разі припинення або розірвання Договору поліпшення орендованого Майна, здійснені Орендарем за рахунок власних коштів, які можна відокремити від орендованого Майна не завдаючи йому шкоди, є власністю Орендаря, а невід'ємне поліпшення - власністю Орендодавця. Поліпшення Майна, зроблені Орендарем як за згодою, так і без згоди Орендодавця, які неможна відокремити без шкоди для Майна, є власністю держави та їх вартість компенсації не підлягає.
Позивач зазначає, що в порушення умов Типового договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності затвердженого Наказом ФДМУ від 23.08.2000 року №1774, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.12.2000 року за №931/5152 пункт 10.8. Договору містить умову, яка передбачає можливість отримання компенсації невід'ємних поліпшень орендованого майна в разі його приватизації.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання пункту 10.8. Договору недійсним.
Згідно з частиною першою та другою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Згідно з приписами статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У відповідності до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Суд установив, що оспорюваний правочин за своєю правовою природою є договором оренди державного майна.
Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності (ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майн").
Відповідно до ч. 8 ст. 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майн", відносини оренди рухомого та нерухомого майна державних підприємств, у тому числі казенних підприємств, оборонно-промислового комплексу, які включені до складу ДК "Укроборонпром", регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну "Укроборонпром" та забезпечення їх стабільного розвитку", який набув чинності 30.10.2012 року.
В силу вимог ч. 2 ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", укладений сторонами договір оренди в частині істотних умов, (зокрема відновлення орендованого майна та умови його повернення) повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна.
Відповідно до норм ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України сторони не можуть відступати від змісту типового договору.
Ця норма є імперативною та такою, що закладає законодавчий базис для визнання договорів або його окремих частин недійсними у зв'язку з їх невідповідністю змісту типових договорів.
Зазначене є цілком необхідним виходячи також з такого, що:
- Типові договори закріплені у формі підзаконних нормативно-правових актів, прийнятих спеціально уповноваженими на те державними органами, тому їх недотримання (або ж невідповідність договорів змісту типових договорів) має ті самі наслідки, що і недотримання вимог підзаконних нормативно-правових актів;
- посилання на типовий договір (типові форми договорів) наявні в Законі України "Про оренду державного та комунального майна" (ст. 10 Закону).
Отже, сторони не наділені повноваженнями (правом) врегулювати істотні умови договору оренди, всупереч умовам, визначеним Типовим договором.
Типовий договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, затверджений Наказом ФДМ України від 23.08.2000 року № 1774.
Типовим договором (в редакції до 09.10.2018 року) умови повернення орендованого майна, зокрема здійснених у ньому поліпшень, були врегульовані пунктами 10.7 та 10.8, якими встановлені наступні умови:
"10.7. У разі припинення або розірвання Договору поліпшення орендованого Майна, здійснені Орендарем за рахунок власних коштів, які можна відокремити від орендованого Майна не завдаючи йому шкоди, є власністю Орендаря, а невід'ємне поліпшення - власністю Орендодавця.
10.8. Вартість невід'ємних поліпшень орендованого Майна, здійснених Орендарем за згодою Орендодавця, компенсується Орендодавцем після припинення (розірвання) Договору оренди або не підлягає компенсації".
Наказом ФДМ України від 27.08.2018 року № 1113 (набув чинності 09.10.2018 року). до вищезазначеного Типового договору були внесені зміни, зокрема змінена нумерація пунктів 10.7, 10.8 відповідно на 10.8, 10.9 та пункт 10.9 викладено у новій редакції, яким встановлено, що поліпшення майна, зроблені орендарем як за згодою, так і без згоди орендодавця, які не можна відокремити без шкоди для майна, є власністю держави та їх вартість компенсації не підлягає".
У даному випадку п. 10.8. Договору встановлює обов'язок відшкодування орендодавцем невід'ємних поліпшень, здійснених орендарем, що суперечить положенням Типового договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності.
Водночас, з матеріалів справи вбачається, що 20.09.2019 року сторони уклали додаткову угоду № 02003/3/1-19 до Договору, в якій пункт 10.8. Договору змінили та виклали у наступній редакції:
"У разі припинення або розірвання Договору:
поліпшення орендованого Майна, здійснені Орендарем за рахунок власних коштів за згодою Орендодавця, які можна відокремити від орендованого Майна, не завдаючи йому шкоди, є власністю Орендаря, а невід'ємні поліпшення - власністю держави;
поліпшення Майна, зроблені Орендарем без згоди Орендодавця, які не можна відокремити без шкоди для Майна, є власністю держави та їх вартість компенсації не підлягає.
У разі приватизації відповідно до статті 18 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" поліпшення орендованого Майна, здійснені Орендарем за рахунок власних коштів за згодою Орендодавця, які неможливо відокремити від орендованого Майна без заподіяння йому шкоди, є власністю Орендаря."
Позивач зазначає, що додаткова угода від 20.09.2019 року до договору №2961-Н від 12.09.2006 року не укладена, а тому наявні порушення п. 10.8 цього договору не усунуті.
Проте, суд вважає такі висновки позивача передчасними, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що додаткова угода №02003/3/1-19 до Договору була підписана саме 20.09.2019 року, про що свідчить відповідний штрих код із зазначення номеру та дати.
При цьому додаткова угода була підписана Ніколаєнком О.М. (зі сторони відповідача) та Авершином С.В. (зі сторони відповідача), які станом на 20.09.2019 року, мали необхідні повноваження, що підтверджується відповідними наказами.
Враховуючи викладене, суд вважає укладеною додаткову угоду №02003/3/1-19 від 20.09.2019 року до Договору.
У пункті 2.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що у процесі вирішення спору сторони можуть самі усунути у встановленому порядку порушення, які тягнуть за собою визнання правочину недійсним, зокрема, шляхом: вчинення нового правочину; погодження правочину з відповідним державним органом, якщо це необхідно було для даного правочину, а таке погодження не було раніше здійснено тощо. Сторони також не позбавлені права вчинити правочин про внесення змін до правочину з метою приведення його у відповідність із законом (крім зміни ціни в договорі після його виконання, оскільки згідно з частиною третьою статті 632 Цивільного кодексу України така зміна не допускається). Якщо згаданий правочин (про внесення змін) не суперечить вимогам закону, господарський суд приймає судове рішення, виходячи з його умов. При цьому господарським судам необхідно мати на увазі, що законом не передбачено заборони стосовно надання правочинові, - в тому числі про внесення змін до іншого правочину, - за згодою сторін зворотної дії в часі.
Враховуючи викладене, дослідивши зміст Договору, беручи до уваги наявність додаткової угоди до нього, якою сторони внесені зміни до правочину з метою приведення його у відповідність із Типовим договором, встановивши відсутність порушених прав позивача (після внесення таких змін до оспорюваного правочину), суд дійшов висновку про недоведеність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним, у зв'язку з чим відмовляє у задоволенні позову.
Аналогічна правова позиція щодо необхідності відмови у позові у зв'язку з внесенням змін до спірного правочину, з метою приведення його у відповідність до закону, викладена Верховним Судом у постанові від 19.06.2018 року у справі №910/11005/17.
Також, відповідач просить відшкодувати судові витрати, що складаються із витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25000,00грн.
Так, відповідно до частини третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з статтею 124 Господарського процесуального кодексу України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
За приписами ч.1 ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.2 ст.126 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 ГПК України).
Частиною 8 ст.129 ГПК України, передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Суд також враховує правові висновки, що викладені в постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі №372/1010/16-ц, де зазначено наступне.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
На підтвердження понесених витрат у сумі 25000,00 грн. представник відповідача надав копії: договору про надання юридичних послуг №235Ф/19 від 01 серпня 2019 року, посвідчення адвоката України Єршової О.І. та свідоцтва про право на заняття вказаної особи адвокатською діяльністю, акту здавання-прийому наданої правничої (правової) допомоги від 11 жовтня 2019 року, платіжного доручення № 7495 від 11 жовтня 2019 року про сплату 25000,00 грн. Оригінали вказаних документів були досліджені судом під час судового засідання.
Відповідно до акту здавання-прийому наданої правничої (правової) допомоги від 11 жовтня 2019 року, вартість юридичних послуг склала 25000,00 грн., до яких входило представництво інтересів Замовника (участь у судовому розгляді справи) у Господарському суді Харківської області, як суді першої інстанції, у справі №922/2249/19 за позовом Державного підприємства "Харківський машинобудівний завод ФЕД" до ПрАТ "ФЕД" про визнання договору недійсним в частині, а саме:
- правовий аналіз позовної заяви та розробка правової позиції у справі;
- підготовка та направлення проекту відзиву на позовну заяву;
- правовий аналіз відповіді на відзив та пояснень третьої особи;
- складання заперечень на відповідь на відзив, направлення позивачу та до суду засобами поштового зв'язку;
- підготовка клопотань;
- участь у судових засіданнях.
Позивач із клопотанням про неспівмірність судових витрат не звертався.
Враховуючи викладене, витрати на правничу допомогу в сумі 25000,00 грн. суд вважає обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, керуючись приписами ст.129 ГПК України, оцінивши відповідність обсягу роботи адвоката з представництва інтересів відповідача, з огляду на розумну необхідність відповідних судових витрат для даної справи, господарський суд дійшов висновку про обґрунтування заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу в сумі 25000,00 грн., які підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України, судовий збір відшкодуванню не підлягає.
На підставі ст. 202, 203, 215, 626, 628, 638 ЦК України, ч. 8 ст. 1, ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майн", ч. 4 ст. 179 ГК України, керуючись ст.ст. 4, 5, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 242, 256 ГПК України, суд
У позові відмовити повністю.
Стягнути з Державного підприємства "Харківський машинобудівний завод "ФЕД" (61023, м. Харків, вул. Сумська, буд. 132, код ЄДРПОУ: 14310052) на користь Приватного акціонерного товариства "ФЕД" (61023, м. Харків, вул. Сумська, буд. 132, код ЄДРПОУ: 14315552) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25000,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили, відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду в установленому законом порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 16.10.2019 року.
Суддя О.В. Смірнова