Господарський суд Рівненської області
вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013
"15" жовтня 2019 р. м. Рівне Справа № 918/578/19
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Горплюка А.М., розглянувши матеріали справи
за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"
до відповідача ОСОБА_1
про стягнення заборгованості в сумі 24995,10 грн.
Секретар судового засідання Сідлецька Ю.Р.
В засіданні приймали участь:
від позивача: не з'явився.
від відповідача: не з'явився.
Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 24 995 грн. 10 коп. Позовні вимоги обґрунтовані тим що, 23.07.2015 між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір №б/н, за яким останній отримав кредитні кошти в розмірі 70 000 грн. 00 коп. Однак, всупереч взятих на себе зобов'язань ОСОБА_1 порушила строк повернення кредитних коштів та допустила заборгованість в розмірі 24 995 грн. 10 коп.
Ухвалою від 03 вересня 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі № 918/578/19. Розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 19.09.2019.
Ухвалою від 19.09.2019 розгляд справи відкладено на 10.10.2019.
09 жовтня 2019 року від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк".
В судове засідання 10.10.2019 представник позивача не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, проте подав клопотання про розгляд справи без його участі.
Відповідач повноважного представника в судові засідання не направляв, про причину неявки суд не повідомляв, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся вчасно та належним чином, що підтверджується поштовими поверненнями.
Ухвали суду від 03.09.2019 та від 19.09.2019 направлялися на адресу ОСОБА_1 , надану позивачем: АДРЕСА_1 , а також на адресу, надану Відділом обліку моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Управління Державної міграційної служби в Рівненській області: АДРЕСА_5 , проте останньою не отримані ухвали за причиною "за закінченням терміну зберігання" та "за зазначеною адресою відсутній адресат".
Згідно ч. 7 ст. 120, п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місце проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Таким чином, господарським судом вчинено всі можливі заходи для повідомлення ОСОБА_1 про дату, час та місце проведення судових засідань. Отже, неотримання судових повісток (листів з ухвалами суду) відповідачем у справі є наслідками діяння (бездіяльності) щодо їх належного отримання.
З огляду на викладене, ОСОБА_1 вважається повідомленою про призначені судові засідання 19.09.2019 та 10.10.2019 належним чином, оскільки судом виконано всі покладені на нього обов'язки, а відповідач проявив протиправну процесуальну бездіяльність, тому судові засідання проводились за його відсутності.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються поданий позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, господарський суд прийшов до наступних висновків.
23.07.2015 фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (далі - відповідач, Клієнт) підписано Заяву про відкриття поточного рахунку та 22.07.2015 Заяву про приєднання до умов і правил надання банківських послуг, якою вона приєдналася до Умов та правил надання банківських послуг, у відповідності до якої Клієнт висловлює свою згоду з Умовами і Правилами надання банківських послуг (знаходяться на сайті pb.ua.), Тарифами банку, які разом із цією Заявою становлять Договір банківського обслуговування.
Крім того, у зазначеній заяві вказано, що своїм підписом Клієнт приєднується і зобов'язується виконувати умови, що викладено в Умовах та Правилах надання банківських послуг, Тарифах ПриватБанку - Договорі банківського обслуговування в цілому.
Частиною 1 ст. 634 Цивільного кодексу України визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно ч. 2. ст. 639 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Таким чином, 23.07.2015 між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та АТ КБ "Приватбанк" було укладено Кредитний договір б/н (далі - Кредитний договір), який за своєю правовою природою є договором приєднання, та складається із вищевказаних Заяв та Умов.
Відповідно до Договору ФОП ОСОБА_1 встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок № НОМЕР_1 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв'язку Банку і Клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms повідомлення або інших), що визначено і врегульовано "Умовами та правилами надання банківських послуг".
Порядок надання кредиту за послугою кредитний ліміт на поточний рахунок регламентований розділом 3.2.1. "Умов та Правил надання банківських послуг".
Згідно з п. 3.2.1.1.1 Кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення оборотних коштів і здійснення поточних платежів Клієнта, в межах кредитного ліміту (далі - ліміт). Техніко-економічне обґрунтування кредиту - фінансування поточної діяльності. Про розмір Ліміту Банк повідомляє Клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку Банку і Клієнта (системи клієнт банк, інтернет клієнт банк, sms-повідомлення або інших). Банк здійснює обслуговування Ліміту клієнта, що полягає у проведення його платежів понад залишок коштів на поточному рахунку Клієнта, при наявності вільних грошових ресурсів, за рахунок кредитних коштів в межах ліміту, шляхом дебетування поточного рахунку. При цьому утворюється дебетове сальдо.
Пункт 3.2.1.1.3 визначає, що кредит надається в обмін на зобов'язання Клієнта з повернення кредиту, сплаті відсотків та винагороди.
Умовами також визначено, що Клієнт зобов'язується: використовувати кредит на цілі, зазначені у п. 3.2.1.1.1. цього розділу "Умов та правил надання банківських послуг", сплатити відсотки за весь час фактичного користування кредитом згідно з п.п. 3.2.1.4.1., 3.2.1.4.2., 3.2.1.4.3., повернути кредит у строки, встановлені п.п. 3.2.1.1.10, 3.2.1.2.3.4., 3.2.1.2.2.17 (п. 3.2.1.2.2.).
Відповідно до п. 3.2.1.1.8 Умов проведення платежів Клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту, проводиться Банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання Клієнта до "Умов та Правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки", або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт банк / Інтернет клієнт банк, або у формі обміну паперовою або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі- далі "Угода").
Згідно з п. 3.2.1.1.16. Умов при укладанні договорів та угод, або вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання Клієнта до "Умов та правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі), Банк і Клієнт допускають використання підписів Клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та/або підтвердження через пароль, спрямований Банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі Клієнта з правом "першої" підпису. Підписання договорів та угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.
Пунктом 3.2.1.6.1. Умов визначено, що обслуговування кредитного Ліміту на поточному рахунку Клієнта, набирає чинності з моменту надання Клієнтом розрахункових документів на використання Ліміту у межах зазначених у них сум, та діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов'язань Сторонами за цим Договором.
Відповідно до п. 3.2.1.5.4.Умов нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов'язань, передбаченої п. 3.2.1.5.1., 3.2.1.5.2., 3.2.1.5.3. здійснюється протягом 3 (трьох) років, з дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано Клієнтом.
Згідно до п. 3.2.1.5.7. Умов терміни позовної давності щодо вимоги про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки пені, штрафів встановлюються сторонами тривалістю 5 років.
Як зазначає позивач, АТ КБ "ПриватБанк" належним чином виконав умови Договору банківського обслуговування від 23.07.2015, проте фізична особа - підприємець ОСОБА_1 в порушення взятих на себе зобов'язань за Договором, вимог законодавства, яке регулює існуючі між сторонами правовідносини, ст. 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 525, 526, 530, 1048, 1054 Цивільного кодексу України не здійснила повернення банку в повному обсязі використані кредитні кошти, сплату відсотків, комісії, у зв'язку з чим за відповідачем рахується заборгованість, що підтверджується виписками по рахунку та розрахунком заборгованості (а.с. 36-40, 41-45).
Позивач вказує, що станом на 31.07.2019 у ОСОБА_1 за послугою "кредитний ліміт на поточний рахунок" заборгованість становить 24995 грн. 10 коп., з яких: 15000 грн. 00 коп. заборгованість за кредитом, 4397 грн. 88 коп. заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 652 грн. 42 коп. заборгованість за простроченою комісією, 4944 грн. 80 коп. пеня.
Вказані обставини стали підставою звернення до господарського суду з відповідним позовом.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
За приписами ст. 526 ЦК України, з якими кореспондуються положення ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як встановлено судом, позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі та надавав фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 кредитні ліміти у розмірах, що містяться у Довідці про розмір встановлених кредитних лімітів (а.с. 35). Останній ліміт - 15000,00 грн. встановлений 31.01.2018.
З огляду на те, що відповідачем не надано доказів виконання своїх зобов'язань в частині оплати кредитного ліміту у розмірі 15000,00 грн., суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу.
При цьому, суд бере до уваги, що згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1005837420 станом на 10.10.2019, ОСОБА_1 припинила підприємницьку діяльність 17.04.2018.
Проте, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Вказану позицію підтримала Велика палата Верховного суду у постанові від 05.07.2018 у справі №338/180/17.
Щодо позовних вимог в частині стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитом, комісії та пені, господарський суд зазначає наступне.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, останній має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Як свідчать матеріали справи, у Заяві відповідача на відкриття рахунку від 23.07.2015 та Заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг від 22.07.2015 процентна ставка не зазначена, вимог щодо сплати комісії за обслуговування не вказано.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення відсотків за користування кредитом і пені, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості посилався на Витяг з Умов та правил користування банківськими послугами, розміщеними на сайті: https://privatbank.ua як невід'ємну частину договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, комісії за обслуговування та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови.
Суд вважає, що Витяг з Умов та правил користування банківськими послугами, який міститься в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 23.07.2015 шляхом підписання заяви-анкети.
Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, сплати комісії за користування кредитом, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 та Постанові Касаційного господарського суду від 30.09.2019 у справі №916/2755/18.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У ч. 1 ст. 73 ГПК України вказано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За умовами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", заява № 63566/00, рішення від 18.07.2006).
Враховуючи вищевикладені висновки та обставини справи, господарський суд зазначає про необґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення відсотків за користування кредитними коштами, комісії за користування кредитом та суми пені, у зв'язку з чим суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в цій частині.
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 129, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд-
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , ІПН НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) - 15000 (п'ятнадцять тисяч) грн. 00 коп. заборгованості за кредитом та 1152 (одна тисяча п'ятдесят дві) грн. 80 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
4. Відмовити позивачу у задоволенні решти позовних вимог.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя А.М. Горплюк