ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.10.2019Справа № 910/9278/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Чебикіної С.О. при секретарі судового засідання Макарчук С.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і КО" до Приватного акціонерного товариства "Київський меблевий комбінат», Автогаражного кооперативу "Чайка" про визнання недійсним правочину, за участю представника позивача -не з'явився, відповідача-1 - не з'явився, відповідача-2 - Тарасова А .Г ., ордер серія КВ №790889 від 09.07.2019 року, Щиглова Є.О . , ордер серія КС №495029 від 25.09.2019 року,
У липні 2019 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідачів про визнання недійсною угоди від 27.11.2018 року, що була укладена між відповідачами про передачу у власність нерухомого майна у вигляді колектору дощової каналізації D500 довжиною 70 погонних метрів, що розташований на земельній ділянці під кадастровим номером 8 000 000 000 :85:281:0016 за адресою: м. Київ, вул. Кирилівська, 82 на підставі ст. 220 ЦК України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2019 року відкрито провадження у справі, вирішено розглядати її за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання призначити на 09.09.2019 року.
19.09.2019 року від відповідача-1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив в позові відмовити з тих підстав, що укладенням оспорюваної угоди між відповідачами не порушено прав позивача, а також при укладанні спірної угоди відповідачами не порушено жодних норм чинного законодавства. Безпідставними є посилання позивача про необхідність нотаріального посвідчення спірної угоди.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2019 року вирішено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 09.10.2019 року.
09.10.2019 року позивач та відповідач-1 в судове засідання не з'явилися.
Позивач та відповідач-1 у справі були належним чином повідомлені про розгляд даної справи судом, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Заслухавши пояснення представників відповідача-2, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Предметом позову є вимога позивача про визнання недійсною угоди від 27.11.2018 року, що укладена між відповідачами про передачу у власність нерухомого майна у вигляді колектору дощової каналізації D500 довжиною 70 погонних метрів, що розташована на земельній ділянці під кадастровим номером 8 000 000 000 :85:281:0016 за адресою: м. Київ, вул. Кирилівська, 82, з тих підстав, що спірна угода не була нотаріально посвідчена.
Порушення своїх прав укладеною між відповідачами угодою позивач обґрунтовує тим, що колектор дощової каналізації D500 довжиною 70 погонних метрів, який за вказаною угодою передано у власність відповідачу-1 розташований на земельній ділянці під кадастровим номером 8 000 000 000 :85:281:0016 за адресою: м. Київ, вул. Кирилівська , 82, на якій розташоване і належне позивачу на праві власності приміщення загальною площею 30,4 кв.м.
Судом встановлено, що 27.11.2018 року між Автогаражним кооперативом «Чайка» (далі - кооператив) та Приватним акціонерним товариством «Київський меблевий комбінат» (далі - КМК) укладено угоду, за умовами якої (п. 1 угоди) кооператив передає, а КМК приймає у власність нерухоме майно у вигляді колектору дощової каналізації D 500 довжиною 70 погонних метрів, що розташований на земельній ділянці під кадастровим номером 8 000 000 000:85:281:0016 за адресою вул. Кирилівська,82 (в подальшому - «нерухоме майно»).
Пунктом 2. угоди обумовлено, що нерухоме майно належить кооперативу на праві власності згідно угоди від 18 жовтня 2002 року, додатку 1 до угоди від 21 жовтня 2002 року та акту приймання- передачі від 21 жовтня 2002 року, укладених між кооперативом і КМК.
Згідно п. 3. угоди реалізація п. 1 даної угоди здійснюється відповідно до минулої реалізації п.2 даної угоди, а саме шляхом передачі з балансу на баланс на безоплатній основі.
Пунктом 4. угоди передбачено, що право власності на нерухоме майно, що передається відповідно до п. 1 даної угоди, у КМК виникає з моменту підписання сторонами акту приймання- передачі нерухомого майна.
Відповідно до акту приймання-передачі від 29.11.2018 року Автогаражний кооператив «Чайка» (відповідач-2) передав, а Приватне акціонерне товариство «Київський меблевий комбінат» (відповідач-1) прийняв на баланс колектор дощової каналізації D 500 довжиною 70 погонних метрів, що розташований на земельній ділянці під кадастровим номером 8 000 000 000:85:281:0016 за адресою вул. Кирилівська, 82.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Так, за приписами ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписом п. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Згідно п. 1 ст. 657 ЦК України договір купівлі - продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У відповідності до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин.
Суд зазначає, що лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Оскільки, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права та захисту підлягає порушене право.
Крім того, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
У розумінні приписів ст. 15, ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Оспорюваною угодою не вирішувалась доля належного позивачу на праві власності приміщення загальною площею 30,4 кв.м.
Позивач не є власником переданого за угодою майна - колектору дощової каналізації D 500 довжиною 70 погонних метрів, що розташований на земельній ділянці під кадастровим номером 8 000 000 000:85:281:0016 за адресою вул. Кирилівська, 82.
Жодних доказів на підтвердження порушення права позивача з боку відповідачів укладенням оспорюваної угоди позивачем суду не надано.
Таким чином, позивачем не доведено належними та допустимим доказами факту порушення його прав укладенням між відповідачами оспорюваної угоди за якою було передано з баланса на баланс на безоплатній основі колектор дощової каналізації D 500 довжиною 70 погонних метрів, що розташований на земельній ділянці під кадастровим номером 8 000 000 000:85:281:0016 за адресою вул. Кирилівська, 82.
Відповідно до приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, не порушено відповідачами, а тому в позові про визнання недійсною угоди від 27.11.2018 року, що укладена між відповідачами про передачу у власність колектору дощової каналізації D500 довжиною 70 погонних метрів, що розташований на земельній ділянці під кадастровим номером 8 000 000 000 :85:281:0016 за адресою: м. Київ, вул. Кирилівська, 82 слід відмовити.
Судовий збір відповідно до вимог ст. 129 ГПК України покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 86, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню в порядку та у строк, які визначені розділом IV ГПК України.
Повне рішення складено 16.10.2019р.
Суддя С.О. Чебикіна