Справа № 369/1850/18 Головуючий 1 інстанція- Дубас Т.В.
Провадження № 22-ц/824/8850/2019 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.
іменем України
10 жовтня 2019 року м.Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Савченка С.І.,
суддів Верланова С.М., Мережко М.В.,
за участю секретаря Вергелес О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення збитків, завданих злочином, -
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувсядо суду із вказаним вище позовом,який мотивував тим, що ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 грудня 2017 року відповідача ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ч.1 ст.358, ч.3 ст. 358, ч.4 ст.358, ч.1 ст.190, ч.2 ст.190 КК України у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Цією ж ухвалою кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 закрите. Під час розгляду судом клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності відповідач ОСОБА_2 повністю і беззаперечно визнав свою провину у вчинені інкримінованих йому злочинів.
Вказував, що ухвалою суду встановлено, що в період з 14 серпня 2008 року по 8 вересня 2008 року ОСОБА_2 злочинними діями, які виразилися у підробці та використанні підроблених платіжних доручень, спричинив йому матеріальних збитків на загальну суму 37602,40 грн., а тому відповідач має повернути йому грошові кошти згідно ст.625 ЦК України з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних.
Протиправними діями відповідача йому спричинені і інші збитки, які полягають у втраті собівартості національної валюти у зв'язку із коливанням її курсу, втраченої вигоди та моральних збитків. Так станом на 10 вересня 2008 року курс гривні до долара США становив 4,85 гривні за 1 долар США, тобто, в перерахунку 37602,40 грн. на долари США у нього було викрадено коштів на суму 7753 долари США. Відповідно до курсу долара США станом на день подання позовної заяви ця сума в перерахунку до національної валюти становить 207007,03 грн. Також він зазнав збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки у випадку розміщення цих коштів на депозитний рахунок будь-якого банку він отримав би дивіденди з моменту спричинення шкоди і до моменту подання позовної заяви у розмірі 98 551,34 грн.
- 2 -
Окрім того, діями відповідача йому завдано моральної шкоди, яка виразилася у моральних стражданнях, пов'язаних із крадіжкою коштів, яку оцінив у розмірі 10000 грн.
У зв'язку з наведеним, просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошові кошти в сумі 299473,16 грн. за спричинення матеріальної шкоди, 98551,34 грн. упущеної вигоди та 100000 грн. за спричинення моральної шкоди.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 квітня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким його вимоги задоволити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Скарга мотивована хибністю висновків суду про пропуск ним строку позовної давності, оскільки цей строк має обраховватися не із моменту викрадення у нього грошей у 2008 році, а з моменту постановлення судом ухвали суду від 12 грудня 2017 року про звільнення відповідача ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності. Окрім того, застосовуючи позовну давність, суд не вказав у рішенні чи порушене його право або охоронюваний законом інтерес.
Відповідач ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його представник адвокат Фесенко Я.Є. подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримали, просили задоволити і скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області як незаконне.
Надалі адвокат Фесенко Я.Є. до суду не з'явився, доказів про поважність причин неявки не надав, що згідно ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Чмель О.Л. в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.
Судом встановлено, що 15 березня 2017 року до Києво-Святошинського районного суду Київської області надійшло клопотання прокурора про звільнення від кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190 КК України.
- 3 -
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 грудня 2017 року звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ч.1 ст.358, ч.3 ст.358, ч.4 ст.358, ч.1 ст.190, ч.2 ст.190 КК України у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.358, ч.3 ст.358, ч.4 ст.358, ч.1 ст.190, ч.2 ст.190 КК України закрито.
Як вбачається із ухвалиКиєво-Святошинського районного суду Київської області від 12 грудня 2017 року судом встановлено, що у серпні-вересні 2008 (більш точного часу судом не встановлено) ОСОБА_2 , маючи прямий умисел, направлений на використання завідомо підробленого офіційного документа, корисливий мотив, із метою подальшого незаконного заволодіння грошовими коштами, належними ФОП ОСОБА_1 , які знаходились на розрахунковому рахунку останнього, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, виготовляв платіжні доручення які засвідчував підписом від імені ФОП ОСОБА_1 , тим самим підроблюючи їх, та використовував їх шляхом надання до філії Приватбанку у м.Вишневе Київської області і перерахування коштів з рахунку ФОП ОСОБА_1 , заволодів і розпорядився цимим коштими на загальну суму 37602,40 грн.
Вказані обставини встановлені судом і підтверджуються наявними у справі доказами.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що позивачем пропущено строк звернення до суду за захистом свого права.
При цьому суд виходив з того, що з моменту вчинення відповідних кримінальних правопорушень у 2008 році та з моменту внесення до ЄРДР у 2013 році відомостей про скоєння злочинів передбачених КК України, позивач ОСОБА_1 міг знати про порушення свого цивільного права, водночас звернувся до суду за захистом своїх прав лише 17 лютого 2018 року, тобто з пропуском загального трирічного строку, заяви про поновлення строку не подав.
Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, поскільки вони не грунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).
Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п.51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).
Отже, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у
- 4 -
зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 у зв'язку із протиправним заволодінням його коштами, із 2008 року неодноразово звертався до правоохоронних органів із заявами про вчинення злочину, за результатами яких 30 квітня 2013 року було відкрите кримінальне провадження № 42013100200000160, яке у свою чергу закрите ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 грудня 2017 року, а відповідача ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочинів.
Відповідно до ст.128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого (ч.1). Форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред'являються у порядку цивільного судочинства (ч.4). Особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства (ч.7).
Згідно ч.2 ст.265 ЦК України якщо суд залишив без розгляду позов, пред'явлений у кримінальному провадженні, час від дня пред'явлення позову до набрання законної сили судовим рішенням, яким позов було залишено без розгляду, не зараховується до позовної давності.
Аналіз змісту вказаних норм дає підстави для висновку про те, що початок перебігу позовної давності для потерпілого у кримінальному провадженні за вимогами про відшкодування шкоди співпадає з моментом появи у кримінальному провадженні особи у статусі підозрюваного чи обвинуваченого, тобто коли у потерпілого виникає право на пред'явлення позову до конкретної особи.
Судом встановлено, що 30 квітня 2013 року було відкрите кримінальне провадження № 42013100200000160, а повідомлення про підозру відповідачу ОСОБА_2 у кримінальному провадженні вручено слідчим 09 березня 2017 року, про що 10 березня 2017 року внесено відомості до ЄРДР за кожним епізодом заволодіння коштами (номери записів № 3-12).
Наведене підтверджується витягом з кримінального провадження № 42013100200000160, з якого вбачається, що 30 квітня 2013 року відомості про порушення кримінального провадження були внесені до ЄРДР по факту вчинення правопорушення невідомою особою (записи № 1 і № 2), після чого лише 10 березня 2017 року до ЄРДР внесені записи за номерами 3-12 про встановлення 09 березня 2017 року особи, яка вчинила правопорушення і якій пред'явлено підозру (а.с.173-180).
Це ж підтверджується матеріалами оглянутого судом кримінального провадження № 42013100200000160 та наявним у справі описом документів кримінального провадження (а.с.49-52), з яких вбачається, що після неодноразових звернень потерпілого ОСОБА_1 у березні 2017 року відповідачу ОСОБА_2 вручено підозру та допитано у якості підозрюваного (а.с.52 зворот), після чого тоді ж у березні 2017 року до суду прокурором направлене клопотання про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності.
Вказане клопотання надійшло до суду 15 березня 2017 року і ухвалою Києво-Святошинського районного суду від 16 березня 2017 року (справа № 369/2838/17, провадження № 1-кп/369/334/17) призначене до розгляду на 21 березня 2017 року.
З огляду на те, що перебіг позовної давності для позивача розпочався із березня 2017 року, тобто з моменту набуття відповідачем статусу підозрюваного у кримінальному провадженні, а також з урахуванням того, що позивач звернувся до суду з позовом в порядку
- 5 -
цивільного судочинства у лютому 2018 року після звільнення відповідача від кримінальної відповідальності, строк позовної давності за вимогами про відшкодування шкоди не пропущено.
Суд наведеного не врахував що призвело до неправильного вирішення спору.
Доводи відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу про те, що позивач пропустив строк позовної давності за вимогами про відшкодування шкоди, який слід обраховувати з моменту заволодіння його коштами у 2008 році, оскільки позивач знав про особу яка це вчинила, зазначаючи саме відповідача як особу, яка заволоділа коштами, у свої заявах про вчинення злочину із 2008 року, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані.
Як вище вказувалося питання про відшкодування майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, має свої особливості, які полягають у тому, що за ст.128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні може бути пред'явлено не до будь-якої особи, а виключно до підозрюваного чи обвинуваченого, що у свою чергу вказує на початок перебігу в такому випадку строку позовної давності саме з моменту повідомлення особі про підозру, тобто коли особа визначена слідчим як така у відношенні якої наявно достатньо доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення (ст.276 КПК України).
Також, необгрунтованими є викладені у відзиві доводи відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності з огляду на можливість пред'явити позов поза межами кримінального провадження. Як вбачається з ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 грудня 2017 року ОСОБА_2 заволодів коштами ОСОБА_1 шляхом підробки та використання платіжних доручень, що у свою чергу вказує на необхідність правової оцінки дій відповідача саме в межах кримінального провадження і вирішення питання про відшкодування збитків або у межах кримінального провадження, або після прийняття відповідного рішення судом (вирок, постанова про закриття тощо).
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду передбачені ст.1166 ЦК України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам особи, а також шкода завдана майну особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Судом незаперечно встановлено, що позивачу внаслідок кримінального правопорушення з боку відповідача, який протиправно заволодів коштами на суму 37602,40 грн., завдано майнової шкоди у вказаному розмірі, яка підлягає відшкодуванню.
Також, позивач просить стягнути шкоду з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних
- 6 -
за період із 11 вересня 2008 року по 14 лютого 2018 року.
Відповідачем подано до суду першої інстанції письмову заяву про застосування строку позовної давності.
Позов відправлено позивачемпоштою 17 лютого 2018 року, що стверджується поштовим штемпелем на конверті.
За таких обставин, суд застосовує позовну давність до вимог про стягнення індексу інфляції та 3 % річних і стягує їх в межах трирічного строку позовної давності за період із 17 лютого 2015 року по 14 лютого 2018 року, а саме, три проценти річних у розмірі 3384 гривні 21 коп., інфляційні втрати у розмірі 26746 гривень 30 коп.
Колегія суддів відхиляє як необгрунтовані доводи апеляційної скарги про те, що завдана позивачу кримінальним правопорушенняммайнова шкода складає 207007,03 грн. Намагання позивача перевести 37602,40 грн. у долари США по курсу на момент викрадення - 7753 доларів США, а потім цю суму доларів США перевести назад у гривні по курсу на момент подачі позову 207007,03 грн., надумані, безпідставні та суперечать закону.
В даному випадку законодавець у ст.625 ЦК України встановив правовий мехінізм захисту національної грошової одиниці від знецінення, який полягає у нарахуванні інфляційних втрат на суму боргу, а не інакше.
Вимоги позивача про відшкодування упущеної вигоди, яка полягає в тому, що у у випадку розміщення цих коштів на депозитний рахунок будь-якого банку він отримав би дивіденди з моменту спричинення шкоди і до моменту подання позовної заяви у розмірі 98551,34 грн. задоволенню не підлягають як такі, що не грунтуются на законі.
Відповідно до ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч.1). У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані особою у вигляді доходу за звичайних обставин та відсутності порушення її прав.
Особа, яка вимагає відшкодування збитків із деліктних зобов'язань, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (ст.1166 ЦК України).
Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.Вказаної правової позиції дотримувався також Верховний Суд України в постанові від 18 травня 2016 року у справі № 6-237цс16.
З матеріалів справи вбачається, що договір про депозит відсутній, як і наміри розмістити кошти на депозиті, а посилання на можливе отримання дивідендів 98551,34 грн. є бездоказовим та необгрунтованим, а ввідтак неотримання позивачем можливих дивідендів жодним чином не може бути упущеною вигодою, оскільки він не міг їх отримати з огляду на відсутність догвоору та реального їх розміщення на депозиті.
Це ж стосується вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, які не підлягають до задоволення з огляду на їх недоведеність.
Згідно ст.1167 моральна шкода, завдана особі неправомірними діями чи
- 7 -
бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини.
Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає в тому числі у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, або у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Посилаючись на заподіяння йому моральної шкоди, позивач всупереч приписам ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, які покладають на сторону обов'язок довести обставини, які мають значення для справи і на які кожна сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не надав суду доказів, які б підтверджували факт заподіяння йому моральної шкоди у вигляді душевних страждань.
Оскільки позивач зільнений від сплати судового збору, то відповідно до ст.141 ЦПК України суд стягує судовий збір із відповідача на користь держави.
Також, відповідно до ст.141 ЦПК України суд покладає на позивача витрати відповідача на правничу допомогу пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 квітня 2019 року скасувати і ухвалити нове.
Позов задоволити частково. Стягнути з ОСОБА_2 (мешкає: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (мешкає: АДРЕСА_2 ) завдану злочином шкоду у розмірі 37602 гривень 40 коп, три проценти річних у розмірі 3384 гривні 21 коп., інфляційні у розмірі 26746 гривень 30 коп., а всього 67732 гривні 91 коп.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 677,32 грн.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 10000 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий
Судді: