Апеляційне провадження № 22-ц/824/12016/2019
Справа № 761/2243/19
Іменем України
15 жовтня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва, постановлену у складі судді Кондратенко О.О. в м. Київ 05 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів «Лада-2» про визнання незаконним та скасування рішення зборів, скасування реєстрації, стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -
В січні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання незаконним та скасування рішення зборів, скасування реєстрації, стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що уклав із відповідачем трудовий договір, за умовами якого зобов'язався безстроково виконувати обов'язки голови правління, за що отримував заробітну плату. Проте у червні 2018 року поза його волею відбулися зміни відомостей про керівника ГБК «Лада-2» у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, згідно яких замість нього новим керівником кооперативу було визначено іншу особу, при цьому жодної заяви про своє звільнення із займаної посади він роботодавцю не подавав і жодного розпорядчого документу про своє звільнення не підписував, загальні збори ГБК «Лада-2» правлінням кооперативу не скликались та не проводились, наказ про його звільнення відсутній, а його копія та трудова книжка йому не вручались. Внесення змін до ЄДР про керівника відповідача було здійснено приватним нотаріусом, зокрема, на підставі протоколу зборів уповноважених Кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів «Лада-2» від 20 червня 2018 року, який позивач вважає незаконним, таким, що не відповідає вимогам ст. 99 ЦК України, ст. ст. 15, 16 Закону України «Про кооперацію», Статуту ГБК «Лада-2», також зміст заяви ф. № 3, на підставі якої було внесено зміни до ЄДР, свідчить, що вона підписана не позивачем, як діючим головою кооперативу, а іншою особою ( ОСОБА_2 ). Крім того, він має право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до ст. 235 КЗпП України.
На підставі вищевикладеного просив визнати протиправним порядок обрання голови кооперативу «Лада-2», встановлений зборами уповноважених Кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів «Лада-2» від 20 червня 2018 року; визнати незаконним та скасувати рішення зборів уповноважених Кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів «Лада-2», оформлене протоколом від 20 червня 2018 року; скасувати реєстраційну дію/запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 22 червня 2018 року «Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах», вчинену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лосєвим В.В. щодо змін керівника Кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів «Лада-2», код ЄДРПОУ 24936321; визнати ОСОБА_1 діючим головою правління Кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів «Лада-2» на підставі дійсного трудового договору, укладеного на невизначений строк між сторонами та оформленого наказом Кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів «Лада-2» від 11 лютого 2013 року № 1-к; стягнути з відповідача нараховану, але не виплачену зарплату за червень 2018 року в сумі 3661 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 червня 2018 року по день постановлення рішення у справі, покласти на відповідача судові витрати.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 05 квітня 2019 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто заявнику.
Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись із ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 05 квітня 2019 року, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що наведені судом причини для повернення позовної заяви є надуманими. Так, ухвалу про усунення недоліків від 22 січня 2019 року було мотивовано тим, що позивачем у позові об'єднано декілька позовних вимог, які не пов'язані між собою та які не відносяться до категорії трудового спору, а відтак підлягають оплаті судовим збором в розмірі 2305,20 грн.
Крім того, суд запропонував йому подати нову редакцію позовної заяви, в якій роз'єднати позовні вимоги з урахуванням висновків суду щодо недоцільності їх об'єднання, викладені в ухвалі суду від 22 січня 2019 року та додати примірник позовної заяви із копіями усіх документів, що додаються до неї, для відповідача. На виконання вимог ухвали суду про усунення недоліків, ним подано суду заяву від 29 березня 2019 року, в якій зазначено, що оскільки спір у даній справі виник внаслідок розбіжності між ним, як працівником і працедавцем з приводу того, що наказу про його звільнення немає, що свідчить про відсутність припинення між сторонами трудових відносин, у той час як до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців були внесені недостовірні відомості про нового керівника, чим фактично заперечуються його трудові відносини з працедавцем, то він, відповідно, визначив у позовній заяві той обсяг вимог, що підлягають судовому захисту, які вважав за потрібне. При цьому в позовній заяві об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою їх виникнення та поданими доказами - про встановлення наявності трудових відносин, порушення прав працівника, стягнення зарплати.
У додатку до своєї заяви від 29 березня 2019 року він надав суду клопотання про звільнення його від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 2 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про судовий збір», оскільки належна до сплати сума судового збору за подання позову, що була визначена ухвалою суду від 22 січня 2019 року в розмірі 2305,20 грн., становить 8,8 % його річного доходу за попередній рік, тобто перевищує 5 % розмірі його річного доходу, що підтверджено належними та допустимими письмовими доказами, які містяться в справі, у тому числі рішенням суду. Таким чином, наведені обставини є безумовною підставою для звільнення його від сплати судового збору на підставі наведених вимог закону.
Проте місцевий суд зазначене клопотання та надані ним докази не розглянув та не дослідив, оскільки результати такого розгляду в оскаржуваному рішенні відсутні, натомість суд безпідставно зазначив, що доказів, які б свідчили про звільнення його від сплати судового збору, надано не було.
Отже, за наведених обставин суд позбавив його судового захисту.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові) віднесена до п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Визнаючи неподаною та повертаючи позовну заяву позивачу ухвалою від 05 квітня 2019 року, суд першої інстанції виходив із того, що у встановлений судом строк виявлені судом недоліки ОСОБА_1 в повному обсязі не усунув, поза увагою ОСОБА_1 залишився недолік щодо недоцільності в об'єднанні заявлених позивачем вимог в одне провадження.
Однак з такими висновками апеляційний суд не може погодитися, виходячи із наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 22 січня 2019 року позовна заява ОСОБА_1 залишена без руху.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що подана заява не відповідає вимогам ст. ст. 175, 177 ЦПК України. Позивачем подано заяву, в якій об'єднано декілька позовних вимог, які не пов'язані між собою та які не відносяться до категорії трудового спору, як то зазначено позивачем.
Позовні вимоги про: визнати протиправним порядок обрання голови кооперативу «Лада-2» встановлений зборами уповноважених Кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів «Лада-2» від 20 червня 2018 року; визнати незаконним та скасувати рішення зборів уповноважених Кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів «Лада-2» від 20 червня 2018 року; скасувати реєстраційну дію/запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 22 червня 2018 року «Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах», вчинену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лосєвим В.В. щодо змін керівника Кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів «Лада-2» код ЄДРПОУ 24936321; визнати ОСОБА_1 діючим головою Кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів «Лада-2» на підставі дійсного трудового договору, укладеного на невизначений строк між позивачем та відповідачем та оформленим наказом Кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів «Лада-2» від 11 лютого 2013 року № 1-к, не підлягають розгляду в порядку КЗпП України, а тому вищезазначені позовні вимоги не оплачені позивачем судовим збором, відповідно до Закону України «Про судовий збір». Доказів, які б свідчили про звільнення позивача від сплати судового збору чи заяви про відстрочення та розстрочення судового збору, суду надано не було.
Крім того, вищезазначене об'єднання позовних вимог з боку ОСОБА_1 є недоцільним.
Суд першої інстанції вказав на необхідність позивачу подати нову редакцію позовної заяви, з урахуванням вищезазначеного посилання суду щодо недоцільності в об'єднанні заявлених позивачем позовних вимог в одне провадження, додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів.
На виконання вказаної ухвали суду позивач ОСОБА_1 надав 29 березня 2019 року до суду першої інстанції заяву, яка зареєстрована за вх. № 33471, та клопотання про звільнення від судового збору за подання позову (а. с. 15 - 16).
В заяві на виконання ухвали суду від 22 січня 2019 року ОСОБА_1 зазначив, що визначення обсягу вимог, що підлягають судовому захисту, є диспозитивним правом позивача. При цьому підстави, з якими позивач пов'язує виникнення у нього права на звернення до суду і для задоволення його вимог, визначаються позивачем самостійно. Заявлений ним позов має розглядатися як трудовий спір. Вказав, що суд після відкриття провадження у справі на підставі ч. 6 ст. 188 ЦПК України вправі роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання цивільного судочинства.
У додатках до цієї заяви ОСОБА_1 надано примірник позовної заяви з копіями усіх документів, що додаються до неї, для відповідача, та клопотання від 29 березня 2019 року про звільнення від сплати судового збору.
В клопотанні про звільнення від сплати судового збору за подання позову ОСОБА_1 зазначив, що є непрацюючим пенсіонером, який у січні-травні 2018 року отримав дохід 26188,73 грн. і жодних доходів по теперішній час більше не отримував, що підтверджується довідкою Пенсійного фонду України про застраховану особу за формою ОК-5 та пенсійним посвідченням від 19 березня 2013 року. Отже, належна до сплати сума судового збору за подання позову, яка згідно ухвали суду від 22 січня 2019 року становить 2305,20 грн., складає 8,8 % його річного доходу (2305,20 грн. х 100 : 26188,73 грн.). Таким чином, вважав, що підлягають застосуванню п. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про судовий збір», тобто звільнення від сплати судового збору. Дана обставина щодо звільнення його від сплати судового збору на підставі зазначених вище доказів та наведених вимог закону була розглянута Шостим апеляційним адміністративним судом, про що 18 березня 2019 року у справі № 640/21600/18 винесено відповідну ухвалу.
До клопотання про звільнення від сплати судового збору ОСОБА_1 додано: індивідуальні відомості про застраховану особу (форма ОК-5), пенсійне посвідчення від 19 березня 2013 року НОМЕР_1 , ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2019 року у справі № 640/21600/18 (а. с. 17 - 19).
Оцінюючи доводи апеляційної скарги та висновки суду першої інстанції, апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Позовна заява повинна містити: найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору; відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи; підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
На думку апеляційного суду, позовна заява подана із дотриманням вимог, що встановлені ст. 175 ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 ЦПК України позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.
Вказівки суду на невиконання позивачем вимог ухвали не ґрунтуються на вимогах ст. ст. 175 - 177 ЦПК України. Форма і зміст заяви, враховуючи суть вимог, правовідносини між сторонами, відповідали вимогам ст. 175 ЦПК України.
Відповідно ч. ч. 4, 5 ст. 188 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом. Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.
Об'єднання в позовній заяві декількох вимог, які, на думку суду, недоцільно заявляти в одному провадженні, саме по собі не є підставою для залишення позовної заяви без руху та її повернення, оскільки відповідно до ст. ст. 4, 13, 188 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, і суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог. В одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Обґрунтовуючи об'єднання заявлених ним вимог в одній позовній заяві, ОСОБА_1 зазначив, що ці вимоги пов'язані між собою підставою їх виникнення та поданими доказами - про встановлення наявності трудових відносин, порушення прав працівника, стягнення зарплати.
Відповідно до ч. 6 ст. 188 ЦПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання цивільного судочинства. Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз'єднання позовних вимог.
Таким чином, у випадку, якщо суд першої інстанції приходить висновку про доцільність розгляду позовних вимог у самостійному провадженні, керуючись виконанням завдання цивільного судочинства, він вправі постановити вмотивовану ухвалу про роз єднання однієї чи декількох вимог ОСОБА_1 у самостійне провадження, однак повернення позовної заяви з цих підстав чинним ЦПК України не передбачено.
Апеляційний суд вважає, що повернення позовної заяви із підстав, наведених судом першої інстанції, є формальним та сумнівним з точки зору дотримання права позивача на доступ до правосуддя, проголошеного ст. 55 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Крім того, судом першої інстанції не було вирішено клопотання позивача про звільнення його від сплати судового збору, яке було подано позивачем на виконання ухвали від 22 січня 2019 року.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Необхідність сплати судових витрат не визнається обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі»), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.
У зв'язку із цим суд повинен вирішувати питання, пов'язані з судовими витратами, у чіткій відповідності до ЦПК України, Закону України «Про судовий збір», а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.
Звільнення, зменшення, відстрочення, розстрочення сплати судового збору є правом суду, не його обов'язком, а сторона повинна довести суду таку необхідність та наявність для того підстав.
Вичерпного і чіткого переліку документів про майновий стан особи, закон не містить, тому суд встановлює можливість сплатити судовий збір на підставі поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням. Водночас підстави для відмови суду у подібних клопотаннях мають бути достатньо аргументовані.
Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища.
Разом із тим, судом першої інстанції будь-якої оцінки наданим позивачем доказам, як і заяві від 29 березня 2019 року в цілому, не надано.
Враховуючи вищевикладене, ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 05 квітня 2019 року не може вважатися законною і обґрунтованою.
Відповідно до приписів п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена із порушенням норм процесуального права.
При цьому суду першої інстанції належить розглянути заяву ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відповідно до п. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про судовий збір» і прийняти відповідне рішення за результатами такого розгляду.
Керуючись ст. ст. 7, 367, 374, 379, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 05 квітня 2019 рокускасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Судді :