09 жовтня 2019 року м. Київ
Справа №759/14611/18
Резолютивна частина постанови оголошена 09 жовтня 2019 року
Повний текст постанови складено 11 жовтня 2019 року
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
секретаря: Довгополої А.В.
учасники справи: позивач Акціонерне товариство Комерційний Банк «Приват Банк»
відповідач ОСОБА_1
розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приват Банк» на рішення Святошинського районного суду м.Києва, ухваленого суддею Пономаренко Н.О. 08 квітня 2019 року, у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу, -
Справа №759/14611/18
№ апеляційного провадження:22-ц/824/8718/2019
Головуючий у суді першої інстанції: Петренко Н.О.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Стрижеус А.М.
У вересні 2018 року представник ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 09 квітня 2015 рок у розмірі 110 767,16 грн.
Позов обґрунтовував тим, що відповідач звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву № б/н від 09 квітня 2015 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 23 000,00 грн. у вигляді встановленого ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладенні на банківському сайті, складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п. 2.1.1.2.3,2.1.1.2.4 договору, на підставі яких відповідач при укладенні договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Власник картрахунку зобов'язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення Овердрафту, згідно п. 2.1.1.5.7 Договору.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач на підставі ст.ст.509, 525, 526, 527, 530, ч.1 ст.598, 599, 610, ч.2 ст.615, 629, 1050, 1054 ЦК України просив позов задовольнити.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 08 травня 2019 року у задоволенні позову АТ КБ «Приват Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням, представник АТ КБ «Приват Банк» подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. В апеляційній скарзі посилався на те, що рішення суду прийняте з порушенням норм процесуального права та при невідповідності висновків суду обставинам справи, що призвело до необґрунтованого і незаконного рішення суду.
Зокрема, посилався на те, що факт укладення між сторонами договору, який складається не лише з заяви позичальника, а й також з Умов та правил надання банківських послуг, є доведеним, оскільки відповідач укладення чи не укладення договору не оспорював, не заперечував проти наявності між сторонами кредитних зобов'язань, зустрічних позовних вимог не заявляв. Крім того, відповідач не спростував розрахунок заборгованості, не довів її відсутність. За таких обставин апелянт вважає помилковим висновок суду про відсутність підстав для задоволення позову.
Також посилався на те, що сторонами при укладенні договору шляхом підписання заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг дотримана письмова форма договору, що є доказом передачі грошової суми позичальнику.
Відповідач ОСОБА_1 своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
В судовому засіданні представник АТ КБ «Приват Банк» Стадніков Д.В. підтримав доводи апеляційної скарги.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином.
Колегія суддів враховує, що закон створює рівні умови для осіб, що володіють правом звернення до суду, зобов'язавши суд повідомляти цих осіб про час і місце розгляду справи.
Суд прийняв вичерпні заходи для повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, забезпечивши можливість з'явитися до суду і захистити свої права.
За змістом ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права особа сама визначає обсяг своїх прав і обов'язків у цивільному процесі. Тому особа, визначивши свої права, реалізує їх на свій розсуд. Розпорядження своїми правами на розсуд особи є одним з основоположних принципів судочинства.
Враховуючи завдання судочинства, принцип правової визначеності, поширення загального правила, закріпленого в ч.1 ст.372 ЦПК України, відкладення судового розгляду у випадку неявки в судове засідання будь-кого з осіб, що беруть участь у справі, за відсутності відомостей про причини неявки в судове засідання не відповідало б конституційним цілям цивільного судочинства, що, у свою чергу, не дозволить розглядати судову процедуру в якості ефективного засобу правового захисту в тому сенсі, який закладений в ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст.ст. 7, 8 і 10 Загальної декларації прав людини і ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.
За таких обставин, апеляційний суд в складі колегії суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача ОСОБА_1 , який не з'явився в судове засідання.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що між сторонами досягнуто згоди щодо самого виду договору (кредитний або будь-який інший), а також щодо інших умов, викладених в Умовах та Привалах надання банківських послуг, не доведено факту надання кредиту на підставі анкети-заяви від 09 квітня 2015 року, представник позивача не надав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження своїх позовних вимог.
Такий висновок суду відповідає встановленим обставинам і вимогам матеріального закону.
За нормами ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або декількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до вимог ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди щодо усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнута згода.
Згідно зі ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Істотними умовами кредитного договору, відповідно до змісту ч.1 ст.638 та ст.1054 ЦК України, є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.
Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладення сторонами саме 09 квітня 2015 року кредитного договору, видачі банком на виконання саме цього договору відповідного виду картки, видачі кредитних коштів, представником позивача, у передбаченому ст..ст.12,81 ЦПК України порядку, ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надано.
Надана до позову анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, містить лише прізвище, ім'я, по батькові, дату народження та номер ідентифікаційного коду ОСОБА_1 , жодних інших відміток, зокрема, виду отриманої картки, розмір кредитного ліміту та строк дії картки, не містить.
За відсутності інформації, яку саме конкретно картку отримав ОСОБА_1 , відсутня реальна можливість установити конкретні умови, на яких укладено договір, а тому самі по собі додані до позову Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку не дають підстав для висновку про доведеність позовних вимог.
Наявні в матеріалах справи розрахунки заборгованості також не підтверджують, що така заборгованість виникла по кредитному договору, укладеному 09 квітня 2015 року, на що посилається позивач в позовній заяві.
Отже, оскільки позивачем не доведені обставини видачі ОСОБА_1 кредитної картки та грошових коштів на картковий рахунок на виконання умов, укладеного між сторонами 09 квітня 2015 року договору, то висновок суду першої інстанції щодо недоведеності позовних вимог є обґрунтованим та законним.
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що відповідачем не спростовано наданий банком розрахунок заборгованості, відхиляються судом, оскільки надання заперечень щодо позовних вимог є правом відповідача, та їх відсутність не звільняє позивача від обов'язку доведення перед судом обґрунтованості заявлених вимог.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач користувався кредитними коштами, що підтверджується розрахунком заборгованості, не заслуговують на увагу, оскільки сам по собі розрахунок заборгованості не може підтверджувати користування відповідачем коштами, наданими у кредит 09 квітня 2015 року, виписки по рахунку позивачем суду першої інстанції не надані.
Надані позивачем до апеляційної скарги виписка по картковому рахунку за період з 01 січня 1999 року по 24 квітня 2019 року, не приймаються апеляційним судом до уваги, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України , суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Звертаючись з позовом до суду першої інстанції, позивачем самостійно обрано підстави, на яких ґрунтуються позовні вимоги та докази, якими позивач ці вимоги обґрунтовує.
Рішення судом першої інстанції прийнято з на ті виключно докази, які були надані позивачем.
Представником банку причин, що об'єктивно не залежали від нього, для подання нових доказів до суду апеляційної інстанції, не вказано, у зв'язку з чим відсутні підстави для прийняття нових доказів, які додані до апеляційної скарги.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення Святошинського районного суду м. Києва ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст.375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 квітня 2019 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус
Судді: Л.Д. Поливач
О.І. Шкоріна