8 жовтня 2019 року місто Київ
справа № 757/44313/18-ц
апеляційне провадження № 22-ц/824/9971/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Головачова Я.В.,
суддів: Вербової І.М., Шахової О.В.,
за участю секретаря судового засідання Коцюрби Л.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Печерського районного суду міста Києва у складі судді Бортницької В.В. від 1 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" про стягнення заборгованості,
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 4 липня 2013 року між ним та публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк", правонаступником якого є акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк", (далі - АТ КБ "Приватбанк") на території Автономної Республіки Крим (далі - АР Крим) укладено договір банківського вкладу № SAMDNFF000736242308, відповідно до умов якого, позивач розмістив грошові кошти в розмірі 34 253,04 доларів США строком на 366 днів. У свою чергу, банк зобов'язався нараховувати та виплатити позивачу 9,25 % річних.
У зв'язку з простроченням банком повернення належних позивачу коштів, рішенням Київського районного суду міста Харкова від 23 серпня 2016 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 20 лютого 2018 року, у справі № 640/4439/16-ц стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 заборгованість за депозитним договором в сумі 42 523,08 доларів США, а також 3 % річних від простроченої суми в розмірі 1 903,61 доларів США.
16 квітня 2018 року на виконання вказаного рішення суду банк перерахував на картковий рахунок позивача грошові кошти в сумі 42 442,83 доларів США.
Посилаючись на те, що розмір 3 % річних у справі № 640/4439/16-ц був розрахований станом на дату подання позовної заяви та наявність підстав для стягнення з банку пені за кожен день прострочення виконання зобов'язання на підставі частини 5 статі 10 Закону України "Про захист прав споживачів", позивач просив суд стягнуто з відповідача 3 % річних відповідно до статі 625 ЦК України за період з 18 березня 2016 року по 18 квітня 2018 року в розмірі 2 649,98 доларів США, а також пеню за вказаний період в розмірі 968 250,53 доларів США.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 1 березня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на користь
ОСОБА_1 пеню в розмірі 57,46 доларів США та 3 % річних в розмірі 808,86 доларів США. Стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на користь держави 1 921 грн. судового збору.
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову. Скаржник зазначає, що суд, стягуючи 3 % річних на підставі статі 625 ЦК України, дійшов помилкового висновку про застосування строку позовної давності в один рік до цієї вимоги (за період з 7 вересня 2017 року по 15 квітня 2018 року); судом неправильно визначено розмір пені на підставі частини 5 статі 10 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки вказана норма закону передбачає стягнення 3% від неповернутої суми вкладу з урахування нарахованих процентів передбачених договором за кожен день прострочення.
У відзиві на апеляційну скаргу АТ КБ "Приватбанк" зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з повним дослідженням усіх обставин справи та з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу з наведених в ній підстав та просив її задовольнити.
Представник АТ КБ "ПриватБанк" - Куценко О.В. заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом установлено, що 4 липня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "Приватбанк" на території АР Крим укладено договір банківського вкладу № SAMDNFF000736242308, відповідно до умов якого, позивач розмістив грошові кошти в розмірі 34 253,04 доларів США строком на 366 днів. У свою чергу, банк зобов'язався нараховувати та виплатити позивачу 9,25 % річних.
У зв'язку з простроченням банком повернення належних позивачу коштів, 18 березня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідною позовною заявою.
Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 23 серпня 2016 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 20 лютого 2018 року, у справі № 640/4439/16-ц стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 заборгованість за депозитним договором в сумі 42 523,08 доларів США, а також 3 % річних від простроченої суми в розмірі 1 903,61 доларів США.
16 квітня 2018 року на виконання вказаного рішення суду банк перерахував на картковий рахунок позивача грошові кошти в сумі 42 442,83 доларів США.
Посилаючись на те, що банк несвоєчасно виконав свої зобов'язання, позивач просив стягнути з відповідача 3 % проценти річних за період з дати звернення до суду по день повернення банківського вкладу (з 18 березня 2016 року по 15 квітня 2018 року), а також пеню за кожен день прострочення.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня, передбачена частиною 5статі 10 Закону України "Про захист прав споживачів", розмір якої визначається, виходячи з розміру банківського вкладу за дванадцять місяців до дати звернення позивача до суду з цим позов, а також 3 % річних на підставі статі 625 ЦК України з усієї суми вкладу включаючи нараховані проценти за вказаний період.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна.
Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу,
інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За змістом положень статей 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Особливості правовідносин за договором банківського вкладу визначено параграфом третім глави 71 ЦК України, у якому визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).
Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).
Таким чином строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов'язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.
Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов'язку повернути (видати) кошти вкладникові.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Крім того, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549, 551, 611 ЦК України).
Згідно з частиною 5 статі 10 Закону України "Про захист прав споживачів" у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені),
встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.
Оскільки відповідно до статей 2, 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини 5 статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів".
Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов'язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.
Установивши, що банк несвоєчасно повернув позивачу грошові кошти за договором банківського вкладу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для стягнення 3 % річних та пені, проте невірно визначив період за який вони підлягають стягненню та їх розмір.
Так, за змістом вищенаведеної частини 5 статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" та частини 1 статі 1061 ЦК України, якою передбачено виплату банком вкладнику процентів на суму вкладу в розмірі, встановленому договором, вартість послуги за договором банківського вкладу - це розмір процентів, які банк має сплатити за користування коштами вкладника.
За договором банківського вкладу від 4 липня 2013 року № SAMDNFF-000736242308, відсоток встановлений у розмірі 9,25 % річних (вартість послуги за 366 днів). З цього випливає, що вартість послуги за один день становить 0,02527322 % від суми вкладу (9,25: 366).
3 % вартості послуги за 224 днів (з 4 вересня 2017 року по 15 квітня 2018 року) за договором банківського вкладу на загальну суму 34 253,04 доларів США, які суд стягнув з банку на користь позивача, становить 58,17 доларів США (0, 02527322 % х 3 % х 34 253,04 х 224 днів).
Ураховуючи, що пеня є неустойкою і має штрафний, а не компенсаційний характер, вона не входить до складу зобов'язання, її сплата та розмір визначені Законом України "Про захист прав споживачів" за неналежне надання виконавцем банківських послуг споживачеві, то нарахування та стягнення такої пені має бути здійснене в національній валюті України, а отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 1 446 грн. 10 коп. (58,17 х 24,86 - за один долар США станом на день ухвалення рішення).
Доводи апеляційної скарги щодо іншого порядку розрахунку пені суперечать положенням частини 5 статі 10 Закону України "Про захист прав споживачів", а тому відхиляються колегією суддів.
Стосовно стягнення 3% річних на підставі статі 625 ЦК України суд зазначає наступне.
Оскільки внаслідок невиконання банком грошового зобов'язання у позивача виникло право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Тобто стягнення 3% річних на підставі статі 625 ЦК України можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.
З урахуванням зазначеного, висновок суду першої інстанції щодо застосування строку позовної давності в один рік до вимоги про стягнення 3 % річних є помилковим і
рішення в цій частині підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню в повному обсязі.
Таким чином, колегія суддів вважає, що судом ухвалено рішення про часткове задоволення позову через неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, що відповідно до статі 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду й ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову.
Відповідно до частин 1, 13 статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, з АТ КБ "ПриватБанк" в дохід держави підлягають стягненню судові витрати у розмірі 24 грн. 67 коп.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 1 березня 2019 року скасувати і ухвалити нове судове рішення наступного змісту.
Позов ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 три проценти річних від простроченої суми заборгованості за договором банківського вкладу за період часу з 18 березня 2016 року по 15 квітня 2018 року у розмірі 2 649, 98 доларів США.
Стягнути з акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 пеню за період часу з 4 вересня 2017 року по 15 квітня 2018 року у розмірі 1 446 грн. 10 коп.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" в дохід держави судові витрати у розмірі 24 грн. 67 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 11 жовтня 2019 року.
Головуючий
Судді: