Справа № 686/13831/18
Провадження № 22-ц/4820/45/19
10 жовтня 2019 року м. Хмельницький
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Талалай О.І. (суддя-доповідач), Корніюк А.П., П'єнти І.В.,
секретар судового засідання Садік Н.Д.,
з участю: представника відповідача Гойди Т.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №686/13831/18 за апеляційною скаргою Управління Державної казначейської служби України у м.Хмельницькому Хмельницької області на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 вересня 2018 року (суддя Козак О.В., повне судове рішення складено 10 вересня 2018 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м.Хмельницькому Хмельницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, про стягнення шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.
Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, суд
18 червня 2018 року ОСОБА_1 , звертаючись до суду з вказаним позовом та уточнивши вимоги, зазначала, що вона є суддею у відставці та отримує щомісячне довічне грошове утримання, з якого відповідно до положення абзацу першого підпункту 169.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України в період з 27 вересня 2016 року по 28 лютого 2018 року утримувався податок з доходів фізичних осіб. Загальна сума утриманого податку становить 50293,30 грн.
Рішенням від 27 лютого 2018 року №1-р/2018 у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців тринадцятого, чотирнадцятого пункту 32 розділу І Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзацу першого підпункту 169.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України Конституційний суд України ці положення Податкового кодексу України визнав неконституційними.
Внаслідок прийняття Верховною Радою України неконституційного у зазначеній частині закону щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання їй заподіяно матеріальну шкоду.
Тому, позивачка, посилаючись на ст. 1175 ЦК України, просила стягнути з Державного бюджету України на її користь 54484 грн 41 коп, з яких: 50293,30 грн - незаконно утриманого податку з доходів фізичних осіб, 4191,11 грн - військовий збору.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 вересня 2018 року позов задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом списання з відповідного рахунку Державної Казначейської служби України 54484 грн 41 коп шкоди, завданої законом, що визначений неконституційним.
Управління Державної казначейської служби України у м.Хмельницькому Хмельницької області, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові. Посилається на порушення норм матеріального та процесуального права. Суд не взяв до уваги, що положення ст. 1175 ЦК України підлягають застосуванню тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. Відповідно до рішення Конституційного Суду України положення закону, що визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення цього рішення. Підстав для повернення позивачеві утриманого податку немає. Крім того, жодним законодавчим актом не передбачено покладання відповідальності на орган Державної казначейської служби України за дії інших юридичних осіб та Держави Україна в цілому. Управління Державної казначейської служби України у м.Хмельницькому Хмельницької області не вчинило жодних протиправних дій, які б могли призвести до порушення прав та інтересів ОСОБА_1 .
У засіданні апеляційного суду представник відповідача підтримала апеляційну скаргу.
Інші учасники судового процесу не з'явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених ст. 255 та 257 цього Кодексу.
В силу ч. 2 ст. 377 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
На підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Згідно з ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
Відповідно до п. 1 і п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
На підставі п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Одним із критеріїв розмежування справ цивільної й адміністративної юрисдикції є суб'єктний критерій.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Законодавець урегулював питання, пов'язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними нормативно-правовими актами.
У справі таким законом, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, є Закон України «Про статус суддів» №2862-ХІІ (далі - Закон).
У преамбулі цього Закону зазначено, що він визначає статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян.
Відповідно до ст. 1 Закону судді та залучені у визначених законом випадках для здійснення правосуддя представники народу є носіями судової влади в Україні, які здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої та виконавчої влади.
Судді є посадовими особами державної влади, які в конституційному порядку наділені повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов'язки на професійній основі в Конституційному Суді України, Верховному Суді України, Верховному Суді Республіки Крим, обласних, Київському і Севастопольському міських, районних (міських), міжрайонних (окружних), військових судах, у Вищому арбітражному суді України, арбітражному суді Республіки Крим, обласних, Київському і Севастопольському міських арбітражних судах.
Зазначений Закон визначав порядок обрання суддів та питання їх матеріального і соціально-побутового забезпечення.
Об'єднана палата Верховного Суду у постанові від 05 вересня 2019 року за результатом розгляду справи №686/6775/18 з метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики прийшла до висновку про те, що спір, який виник після звільнення публічного службовця з посади, однак пов'язаний з вирішенням питань, що стосуються його діяльності на публічній службі, має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що спірні правовідносини фактично виникли після припинення публічної служби.
Апеляційний суд відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховує наведений правовий висновок при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Як вбачається з позовної заяви, предметом спору, для вирішення якого звернулася ОСОБА_1 , є стягнення з держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби у м.Хмельницькому Хмельницької області збитків, завданих внаслідок прийняття Верховною Радою України закону, що визнаний неконституційним, на підставі якого в період з 17 вересня 2016 року по 28 лютого 2018 року здійснювалось оподаткування щомісячного довічного грошового утримання, яке вона отримує як суддя у відставці, та утримання військового збору.
З урахуванням того, що спір виник після звільнення ОСОБА_1 як публічного службовця у відставку з посади судді, однак пов'язаний з вирішенням питань, які стосуються її діяльності на публічній службі, такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що спірні правовідносини фактично виникли після припинення публічної служби.
Проте, при визначенні процесуального статусу сторін, суд не з'ясував належним чином зміст і характер правовідносин, що виникли і помилково вирішив спір у порядку цивільного судочинства.
З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі, оскільки цей спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а суд загальної юрисдикції не є в розумінні ст. 6 Конвенції судом, встановленим законом.
Керуючись ст. ст. 374, 377, 381 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Управління Державної казначейської служби України у м.Хмельницькому Хмельницької області задовольнити частково.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 вересня 2018 року скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м.Хмельницькому Хмельницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, про стягнення шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним, закрити.
Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 15 жовтня 2019 року.
Суддя-доповідач /підпис/ О.І. Талалай
Суддя /підпис/ А.П. Корніюк
Суддя /підпис/ І.В. П'єнта
З оригіналом згідно: суддя апеляційного суду О.І.Талалай