09.10.19
22-ц/812/1595/19
Справа № 490/1527/18
Провадження № 22-ц/812/1595/19 Суддя-доповідач апеляційного суду - Крамаренко Т.В.
09 жовтня 2019 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого - Крамаренко Т.В.,
суддів - Бондаренко Т.З., Темнікової В.І.,
із секретарем судового засідання - Андрієнко Л.Д.,
за участю: представника позивача - ОСОБА_6 , представника відповідача - ОСОБА_7, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_3
на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 червня 2019 року, ухваленого під головуванням судді - Гуденко О.А., в приміщенні того ж суду по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 за участю третьої особи - Миколаївської міської ради про усунення перешкод у користуванні майном шляхом зобов'язання вчинити певні дії, -
У лютому 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з подальшим уточненим позовом до ОСОБА_4 , в якому просить зобов'язати відповідача прибрати від тильної стіни будинку АДРЕСА_1 належного мешканцям на праві спільної власності багатоквартирного житлового будинку, з землі комунальної власності за загальним її користуванням в районі його квартири АДРЕСА_2 заскладовані будівельні матеріали, демонтувати залитий фундамент, поновити землю в первинний стан, змонтувати на вивільненій території дитячий майданчик та майданчик для сушіння білизни, висадити дерева.
Позивач вказує, що він є власником квартири АДРЕСА_3 , відповідач проживає на першому поверсі будинку в квартирі АДРЕСА_2 . Без отримання відповідних дозвільних документів відповідач самочинно з метою збільшення розмірів своєї квартири почав прибудову до квартири. На прибудинковій території земель комунальної власності між будинками № АДРЕСА_1 та АДРЕСА_4 зрізав дерева, захопив дитячий майданчик та майданчик для сушіння білизни і в межах зовнішніх розмірів своєї квартири з приєднанням до будинку вирив котлован по розмірах 20 кв.м. та зробив опалубку і залив фундамент.
За заявою мешканців будинку відповідач був притягнутий до адміністративної відповідальності ДАБІ у Миколаївській області та зобов'язано усунути вчинені порушення норм містобудування. Проте, відповідач не вчинив жодних дій по усуненню порушень, від складування будівельних матеріалів (цегла, деревина) стіни будинку замокають, прибудинкова територія не може використовуватися за призначенням.
Зазначив, що ним подано до суду достатньо доказів та витребування додаткових доказів для розгляду справи не потрібно.
Посилаючись викладене та на положення ст. 391 ЦК України позивач просив про задоволення позову.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 червня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано недоведеністю позовних вимог, а посилання на те, що відповідач, використовуючи даний фундамент має намір в майбутньому збудувати прибудову балкону до своєї квартири то у визначеній в цій позовній заяві спосіб захисту прав позивача «на майбутнє» - не відноситься до належного способу захисту власності у розумінні ст. 386 ЦПК України.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаюсь на його незаконність, яке постановлено у порушення вимог чинного законодавства України - неправильного тлумачення судом норм матеріального права, просив рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким зобов'язати відповідача прибрати демонтувати самовільно залитий фундамент для будівництва прибудови до тильної стіни будинку АДРЕСА_1 та поновити землю в первинний стан.
Апеляційна скарга мотивована тим, що залитий відповідачем фундамент перешкоджає жильцям будинку використовувати земельну ділянку для спорудження (поновлення) місця для сушки білизни для будівництва дитячого майданчика, посадки дерев, тощо. Крім того, приймаючи до уваги те, що будинок старої забудови, а тому чи не буде деформації фундаменту будинку відносно фундаменту відповідача.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та )або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам закону оскаржуване рішення відповідає.
З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що ОСОБА_3 проживає та зареєстрований в квартирі АДРЕСА_3 .
28 жовтня 2015 року мешканці будинку за вказаною вище адресою звернулись до Управління ДАБІ у Миколаївської області з приводу самовільного будівництва ОСОБА_4 балкону до власної квартири АДРЕСА_2 .
В ході перевірки, за вказаним зверненням, інспектором будівельного нагляду встановлено, що за адресою позивача виконуються будівельні роботи з будівництва будівлі невизначеного призначення, а саме з бутобетону улаштовано стрічковий фундамент розмірами у плані 6,0х3,6 м ширина фундаменту 0,35 м, висота фундаменту 0,2 м. Будівельні роботи виконуються ОСОБА_4 власними силами без реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт та затвердженої проектної документації на об'єкті ІІ категорії складності, що є порушенням ст.ст. 34,36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст.ст.7,9 Закону України «Про архітектурну діяльність».
16 листопада 2015 року за результатами перевірки відносно відповідача складено протокол про адміністративне правопорушення та надано припис №331 про зупинення підготовчих та будівельних робіт, які не відповідають вимогам законодавства, зокрема будівельним нормам, містобудівним умовам та обмеженням, а також усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності шляхом оформлення відповідних документів, які дають право виконувати будівельні роботи з будівництва будівлі невизначеного призначення.
З метою виконання вимог припису №331 від 16 листопада 2015 року, працівниками Управління ДАБІ у Миколаївської області 22 вересня 2016 року здійснена повторна позапланова перевірка дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, за об'єктом «Будівництво будівлі невизначеного призначення за адресою АДРЕСА_5 » під час якої встановлено що вимоги п.1 припису про зупинення будівельних робіт виконані, між тим, вимоги п.2 про необхідність оформлення відповідних дозвільних документів відповідачем не було виконано, про що складено Акт.
22 вересня 2016 року головним інспектором будівельного нагляду на адресу ОСОБА_4 винесено припис №331 про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, з вимогами: 1) усунути порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів та правил шляхом оформлення відповідних документів, які дають право виконувати будівельні роботи з будівництва будівлі невизначеного призначення за вказаною адресою, у порядку встановленому чинним законодавством; 2) у разі невиконання вимог п.1 цього припису, усунути порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів та правил, шляхом добровільного знесення об'єкту та приведення його у стан, що передував самочинному виконанню будівельних робіт.
При розгляді даної адміністративної справи суд врахував, що у позивача відсутні документи на земельну ділянку, на якій ним самовільно споруджено фундамент, а також ним не подавалась декларація про початок будівельних робіт, вимоги відповідача висунуті у приписі №331 від 22 вересня 2016 року про оформлення документів на самобудову або її знесення та приведення об'єкту у первинний стан, є цілком законними та обґрунтованими.
Суд критично поставивися щодо наданих ОСОБА_4 пояснень про необхідність спорудження зазначеного фундаменту для захисту квартири від підтоплення, оскільки під час перевірки 10 листопада 2015 року він сам надавав власноручні пояснення іншого змісту, а саме, що мав намір збудувати балкон.
Як вбачається з листів Адміністрації Центрального району ММР від 17 березня 2017 року та від 26 червня 2017 року, працівниками ТОВ «Центральний-1» під час перевірки 24 лютого 2017 року щодо самовільного будівництва мешканцем кв. АДРЕСА_6 , на ОСОБА_5 , складено протокол про порушення ст. 152 КУпАП за складування будівельних матеріалів без узгодження на прилеглій до житлового будинку території, та 15 березня 2017 року рішенням комісії було притягнуто відповідача за порушення Правил благоустрою, санітарного утримання території, забезпечення чистоти та порядку в м. Миколаєві до адміністративної відповідальності з накладенням адміністративного штрафу. На час проведення перевірки встановлено, що будь-яких робіт по будівництву не ведеться. За будинком біля квартири АДРЕСА_2 дійсно споруджено фундамент під прибудову, де зберігаються дошки та цегла, які будуть вивезені найближчим часом. Намокання та деформації стін в місці складування будівельних матеріалів не виявлено.
Управлінням ДАБК ММР від 11 травня 2018 року, надана інформація про те, що під час виходу за адресою АДРЕСА_1 встановлено, що виконано стрічковий фундамент розмірами у плані 6,0х3,6 м. завширшки, висотою 0,2 м, інших ознак виконання підготовчих та будівельних робіт не виявлено. Візуальних змін в огороджувальних конструкціях житлового будинку по АДРЕСА_5 з боку квартири АДРЕСА_2 не здійснено. Дозвільні документи на початок будівництва не реєструвалися.
За положеннями статті 12 ЦПК України судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому, за своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівелює можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Разом з тим, положеннями частини п'ятої статті 12 ЦПК України на суд покладені певні обов'язки зі створення для сторін змагального процесу, а саме суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, зокрема: керує ходом судового процесу; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як на підставу задоволення своїх вимог, ОСОБА_3 посилається на те, що у зв'язку із вчиненням відповідачем правопорушень у вигляді залиття фундаменту та складанням під стіною будинку будівельних матеріалів, стіни будинку замокають, а прибудинкова територія не використовується мешканцями будинку за призначенням.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування.
У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК).
Розглядаючи зазначені позови відповідно до вимог вказаної норми та положень частини сьомої статті 376 ЦК України, суди, встановивши, що самочинна забудова здійснена на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети цій особі, повинні з'ясувати: чи заперечує власник земельної ділянки проти визнання права власності на таку забудову за особою, що її здійснила; чи не порушує така забудова права на земельну ділянку інших осіб, а в разі зведення забудови на наданій земельній ділянці - чи не здійснено таку забудову з відхиленням від проекту або будівельних норм і правил, чиї права порушено такою забудовою, чи можливо здійснити перебудову з метою поновлення порушених прав з дотриманням будівельних норм і правил або положень проекту; чи не відмовляється особа від такої перебудови.
Знесення самочинного об'єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об'єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.
Європейській суд з прав людини по справі «Іванова і Черкезов проти Болгарії» (Ivanova and Cherkezov v. Bulgaria, скарга N 46577/15) від 21 квітня 2016 року, підтвердив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Як з'ясовано судом, земельна ділянка, на якій розташований спірний фундамент є комунальною власністю територіальної громади м. Миколаєва, а відтак виходячи з аналізу статті 376 ЦК України позивач пред'являючи вимоги про зобов'язання відповідача знести залитий фундамент повинен довести факт порушення його прав самочинною забудовою, а також надати докази на підтвердження того, що лише знесенням відповідної конструкції можливо відновити його порушені права
Таких доказів суду не надано і судом не здобуто.
За таких обставин, висновок суду про недоведеність позовних вимог є правильним, а відтак суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Доводи на які посилається позивач в апеляційної скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
За таких обставин, апеляційна скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін, яке ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 червня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного її тексту до Верховного Суду у порядку та випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.
Головуючий: Т.В. Крамаренко
Судді: Т.З. Бондаренко
В.І. Темнікова
Повний текст постанови складено 15 жовтня 2019 року.