09.10.19
22-ц/812/1484/19Єдиний унікальний номер судової справи 490/10479/18
Номер провадження 22-ц/812/1484/19
9 жовтня 2019 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - Бондаренко Т.З.,
суддів - Темнікової В.І., Крамаренко Т.В.,
із секретарем судового засідання - Андрієнко Л.Д..,
за участю: представника позивача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 490/10479/18 за апеляційною скаргою
Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк»
на рішення Центрального районного суду м.Миколаєва, ухваленого 06 червня 2019 року під головуванням судді - Гуденко О.А., в приміщенні того ж суду по справі за позовом
ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, повернення незаконно стягнутих коштів,-
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ ПриватБанк»).
Позивач зазначав, що 01 січня 2013 року ним було отримано кредитну картку АТ КБ «ПриватБанк» за номером НОМЕР_1 та в квітніл 2016 року отримав картку для виплат для зарахування заробітної плати. Позивача було призвано до військової служби, яку він несе до сьогодні. Банк самостійно, без рішення суду стягує з його заробітної картки відсотки нараховані за кредитною карткою у період дії заборони відповідно до ч.15 ст. 14 ЗУ "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а він з початку Російської агресії в Україні був призваний до військової служби. В обґрунтування позовних вимог посилається на положення ЗУ "Про захист споживачів".
Посилаючись на викладене, просив стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» безпідставно набутих ним коштів із заробітної картки в сумі 19659,87 грн.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 06 червня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов'язано АТ КБ «ПриватБанк» повернути на картковий рахунок НОМЕР_2 , відкритий на ім'я позивача 11 726,63 грн. безпідставно стягнутих процентів, пеню та штрафні санкції за кредитним договором від 17.10.2012 року .
Рішення районного суду мотивовано тим, що позивач як військовослужбовець користується пільгами щодо не нарахування за кредитним договором штрафів, пені та відсотків, проте, банк без законних підстав утримав з дебетної картки позивача кошти на погашення відсотків та штрафних санкцій за кредитним договором, в зав'язку з чим отриманні банком кошти, як безпідставно набуті підлягають поверненню на рахунок позивача.
В апеляційній скарзі, посилаючись на необґрунтованість оскаржуваного рішення, яке ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, відповідач просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні вимог .
Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» з письмовою заявою, в якій просив продовжити обслуговування картки без застосування до нього законодавчо встановлених пільг щодо не нарахування процентів та штрафів за кредитним договором. Проте, районний суд безпідставно не прийняв її до уваги. Позивач хоча і не визнавав свій підпис на вказаній заяві, проте не звернувся до суду з клопотанням про призначення почеркознавчої експертизи. Таким чином підставою для списання грошових коштів з рахунку позивача, була його згода, оскільки між позивачем та банком укладений договір про надання банківських послуг від 17 жовтня 2012 року.
Також, апелянт вказував на те, що районний суд не вірно застосував норми ст. 1212 ЦК України, оскільки списання спірних коштів мало місце в порядку виконання кредитних зобов'язань, а не таким, що є безпідставним.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує, що заяву від 07 грудня 2015 року про повернення до попередніх умов обслуговування кредитних договорів та відновлення кредитного ліміту військовослужбовцям клієнтам ПАТ КБ «ПриватБанку» він не підписував, вважає, що Банк підробив вказаний документ. До 2017 року Банк відсотки та штрафи не нараховував, в жовтні 2017 року відсотки Банк стягнув але згодом їх повернув. В червні 2018 року Банк знову почав стягувати відсотки.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які з'явились в судове засідання, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи 17 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 та банком було укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання позивачем анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, з використанням кредитної картки «Універсальна» (а.с 33 зв.34).
В подальшому вказану анкету було актуалізовано позивачем шляхом підписання 24 грудня 2013 року відповідної заяви про актуалізацію анкетних даних та анкети-заяви від 07 грудня 2015 року та анкети заяви від 27 вересня 2016 року (а.с. 35).
За час дії вказаного договору позивачеві було відкриті рахунки та надані електронні платіжні засоби , кредитні картки: № НОМЕР_2 , № НОМЕР_1 , НОМЕР_3 (а.с. 201).
З 28 жовтня 2014 року по теперішній час ОСОБА_1 продовжує військову службу. Таке підтверджується записами у Військовому квитку серія НОМЕР_4 від 05 травня 2011 року та довідкою ВЧ А1688 № 2330, з якої слідує, що позивач перебуває на військовій службі в ВЧ А 1688 з 28 жовтня 2013 року і по теперішній час (а.с.5-7,116).
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).
Відповідно до вимог статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
Статтею 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно із Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014, затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII, оголошено часткову мобілізацію та до цього часу відповідного рішення про демобілізацію не приймалось.
Указ Президента України від 26 вересня 2016 року № 411/2016 «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час третьої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15», не містить положень, які скасовують дію особливого періоду в Україні, та стосується лише проведення у вересні - жовтні 2016 року звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, крім тих, які висловили бажання продовжувати військову службу.
Враховуючи положення наведених вимог закону, районний суд дійшов правильного висновку про те, що позивач як військовослужбовець, користується пільгами відповідно до яких, кредитодавець не має права нараховувати йому проценти за користування кредитними коштами та штрафні санкції в разі порушення зобов'язання.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказує, що в 2014 році повідомив банк та надав відповідні документи про те, що він є військовослужбовцем.
Восени 2017 року ОСОБА_1 виявив, що із зарплатної картки списується значна для нього сума коштів. На усне звернення до працівника банку позивач отримав відповідь, що він має значну заборгованість за відсотками тому банк здійснює стягнення вказаних сум.
23 жовтня 2017 року позивач звернувся до ПАТ КБ «Приват Банк» з письмовою заявою, в якій просив надати роз'яснення чому здійснюється списання відсотків з його карти № НОМЕР_2 та повідомив, що він дотепер є військовослужбовцем і заперечує проти списання штрафів та відсотків (а.с. 13). Відповіді банку не було отримано.
Як слідує з виписки по рахунку клієнта по основній картці НОМЕР_5 за зазначений в ній період з 01 вересня по 20 жовтня 2017 року банком проводились операції по списанню відсотків та пені. Проте, 20 жовтня 2017 року частина списаних коштів в розмірі 6601 грн. 71 коп. були повернуті банком на цей рахунок, як відміна відсотків по кредитам військовослужбовців (а.с.97 зв.).
В подальшому АТ КБ «ПриватБанк», згідно з випискою за дебетним рахунком НОМЕР_5 загалом за період з грудня 2017 року по листопад 2018 року з картки позивача списано 11 726,63 грн. в рахунок погашення відсотків за кредитною карткою НОМЕР_1 ( а.с. 10-11).
В зв'язку з цим, ОСОБА_1 в жовтні 2018 року звернувся до банку з заявою, в якій вказав на неправомірне списання штрафів та процентів за користування кредитом, оскільки він є військовослужбовцем (а.с. 13). Проте, кошти не було повернуто.
Таким чином, вказані обставини свідчать про те, що між сторонами виникли договірні кредитно-правові відносини, в яких банк є надавачем кредитних послуг, а позивач їх споживачем, а відтак сторони набули і відповідні їм (цим правовідносинам) права та обов'язки.
Відповідно до вимог статей 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.
Порушення банком вимог закону (ст. 1048 ЦК), та нарахування і списання процентів за кредитним договором тоді, як це не передбачено законом щодо військовослужбовців, вказує на порушення банком договірних зобов'язань, що є підставою для відшкодування збитків.
За вказаних обставин, районний суд дійшов правильного висновку про те, що вказані кошти АТ КБ «Приват Банк» списано з зарплатного рахунку позивача неправомірно, та що вказана сума підлягає поверненню, як визначив суд шляхом відновлення банком на вказаному рахунку.
Проте, районний суд в оскаржуваному рішенні як на правову підставу задоволення позовних вимог помилково послався на положення ст. 1212 ЦК України.
Так, відповідно до положень ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
В той же час, як слідує з обставин справи, спірні правовідносини виникли у зв'язку з укладанням між сторонами кредитного договору, на підставі якого, як стверджує банк і відбувалося спірне списання коштів. Договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої ст. 1212 ЦК України.
Враховуючи дійсний характер спірних правовідносин, які випливають з кредитно-договірних відносин та регулюються відповідно положеннями Глави 71 ЦК України.
За такого у позивача ОСОБА_1 на підставі кредитного договору з ПАТ КБ «ПриватБанк» не виникло зобов'язань, щодо сплати відсотків. В зв'язку з цим, стягнення коштів в сумі 11726 грн. 63 коп. із дебетної банківської картки, куди перераховується заробітна плата позивача визначена в виписці по рахунку цієї картки в графі під назвою «інше», протирічить наведеним законам.
В письмових поясненнях на позовну заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» не надав належних доказів на спростування розміру одностороннього списання грошових коштів із рахунку клієнта. Такі докази не надані і на вимогу апеляційного суду. З наданої банком виписки по кредитному рахунку НОМЕР_6 дійсно вбачається що автоматичне погашення простроченої заборгованості здійснювалося з карти НОМЕР_7 (а.с. 171-172). З наданого руху коштів по рахунку НОМЕР_7, зазначеного як зарплатного, також слідує автоматичне списання коштів для погашення заборгованості по кредитній картці 41 *а.с. 202-252).
Однак надані рахунки не відображають в повній мірі суми відображені в рахунку картки НОМЕР_8ірний період з грудня 2017 року по листопад 2018 року, а лише підтверджують, що автоматичні списання коштів відбувалися. Вказана виписка по рахунку 41 Н**265*овлена керівником проекту по роботі з документами клієнтів, містить необхідні реквізити банку та отримана позивачем для пред'явлення за місцем вимоги (а.с. 11).
Крім цього, банком не надано чітких та конкретних даних щодо нарахування сум процентів, штрафів та пені, а також джерел їх погашення, як то було запропоновано судом апеляційної інстанції.
Тому відсутні підстави вважати спростованими доводи позивача щодо безпідставно списаних сум грошових коштів з належного йому банківського рахунку. В зв'язку з чим висновок районного суду про зобов'язання відповідача відновити безпідставно стягнуту з дебетного рахунку 11726 грн. 63 коп. на цьому ж рахунку є по суті правильним та таким, що відповідає загальним засадам цивільного законодавства як то справедливість, добросовісність та розумність.
Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з тих правовідносин сторін, які між ними реально склалися але в межах заявлених вимог.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором, як то визначено ч. 1 ст. 5 ЦПК України.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Оскільки районним судом вірно встановлені обставини справи але не вірно було застосовано правове обґрунтування правильного по суті рішення, враховуючи в цій частині доводи апеляційної скарги, воно підлягає зміні саме в частині правового обґрунтування, а в іншій частині вказане рішення слід залишити без змін.
Інші доводи апеляційної скарги, а саме щодо законності нарахування процентів за користування кредитними коштами відповідно до заяви, як вказує банк, ОСОБА_1 про відновлення кредитного ліміту військовослужбовцям та продовження обслуговування кредитної картки на загальних умовах без застосування встановлених законом пільг, не можна прийняти до уваги. Так, районний суд надав вірну оцінку вказаній заяві та зазначив про те, що така заява не породжує правових наслідків, відповідно до положень ч. 1 ст. 27 ЦК України, якими встановлено, що правочин, який обмежує можливість фізичній особі мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним.
Тому і посилання банку на положення ч. 1 ст. 626, ст. 627 ЦК України, відповідно до яких договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, не є обгрунтованим.
Так, банк також вказує, що пунктом 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України №22 від 21 січня 2004 року, визначено договірне списання як списання банком з рахунку клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом.
Відповідно до п.п.6.1-6.6. вказаної Інструкції банк обумовлює своє право на здійснення договірного списання за дорученням платника з його рахунку в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг. Договір може містити інформацію, необхідну банку для списання коштів з рахунку платника. Списання коштів з будь-якого рахунку клієнта, відкритого банком, оформлюється меморіальним ордером.
Тому, як зазначається в апеляційній скарзі, підставою списання грошових коштів з карткового рахунку позивача є отримана згода на списання грошових коштів, оскільки між позивачем та відповідачем укладено договір про надання банківських послуг від 17 жовтня 2012 року, який є договором приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПриватБанк».
Проте, з доданих до даної справи Умов та правил надання банківських послуг не вбачається, що саме вказана їх редакція, була погоджена між сторонами. Вказаний текст є лише електронною версією такого документу, яка не містить будь-яких необхідних для даного виду документа реквізитів, в тому числі дати та підпису як представника банку так і позивача (а.с. 39-52). Тому положення зазначених Умов та правил не можуть бути застосовані до договірних відносин, які виникли між сторонами.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 06 червня 2019 року змінити в частині правового обґрунтування.
В іншій частині вказане рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог ст. 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту 15 жовтня 2019 року.
Судді: Т.З.Бондаренко
Т.В.Крамаренко
В.І.Темнікова