Єдиний унікальний номер 233/3060/19 Номер провадження 22-ц/804/2418/19
15 жовтня 2019 року м. Бахмут
Донецький апеляційний суд у складі:
головуючого судді Будулуци М.С.
суддів: Никифоряка Л.П., Халаджи О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення сторін м. Бахмут Донецької області апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 03 липня 2019 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати (справа № 233/3060/19, суддя Наумик О.О., судове рішення ухвалено в м. Костянтинівка Донецької області),-
В травні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця», в якому просив стягнути з відповідача на його користь нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року в сумі 23 690,53 грн., пославшись на таке:
По 17 липня 2017 року він працював машиністом тепловоза виробничого підрозділу «Дебальцевське пасажирське локомотивне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця».
З березня 2017 року роботодавець припинив виплачувати йому заробітну плату, але продовжував її нараховувати.
Станом на 17 липня 2017 року розмір нарахованої, але не виплаченої йому заробітної плати, за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року склав 29 732,29 грн. без утримання податку та інших обов'язкових платежів (23 690,53 грн. за вирахуванням податків та інших обов'язкових платежів), що підтверджується довідкою, виданою за місцем роботи, яка не засвідчена печаткою відповідача у зв'язку з вилученням печаток із структурних підрозділів, що залишилися на непідконтрольній органам державної влади території. Отримати належним чином засвідчену довідку про розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати він не може. Первинні документи для нарахування заробітної плати знаходяться у регіональній філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця».
Добровільно сплатити йому заборгованість по заробітній платі відповідач відмовився.
Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 03 липня 2019 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, - задоволено.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року в розмірі 23 690 грн. 53 коп.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп. на рахунок для зарахування до державного бюджету надходжень за кодом класифікації доходів бюджету 22030106, (стягувач Державна судова адміністрація України), отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ: 37993783; банк отримувача Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача 899998; рахунок отримувача 31211256026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106.
З рішенням не погодилось Акціонерне товариство «Українська залізниця» та подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на необґрунтованість судового рішення, неправильне застосування судом норм матеріального, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове судове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що, ухваливши рішення, суд першої інстанції не надав оцінки науково-правовому висновку Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2, в якому зазначено про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання відповідачем обов'язків, передбачених чинним законодавством України.
Встановлено, що по факту захоплення адміністративної будівлі структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця», що знаходилась за адресою: Луганська область, місто Луганськ, вулиця Кірова, 44, відкрито кримінальне провадження № 12017050420001019.
Про унеможливлення виконання ПАТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця», обов'язків, передбачених чинним трудовим законодавством України, через вплив форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) зазначила Торгово-промислова палата України у своєму науково-правовому висновку від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2.
Враховуючи наведене, вимоги позивача є не обґрунтовані та суперечать чинному законодавству.
Відповідач не має можливості підтвердити інформацію щодо фактичного виконання робіт позивачем, визначених трудовим договором, та здійснити нарахування йому заробітної плати та інших виплат.
Довідка заборгованості складена без зазначення назви підприємства, від імені якого складено документ, підписана особою, яка не наділена повноваженнями на її підписання.
Позивач не надав документів, що підтверджують виконання ним роботи, передбаченої трудовим договором, зокрема, - табелю обліку робочого часу, доказів щодо його тарифної ставки (окладу), виходячи з якого повинна обраховуватися заробітна плата, розрахунково-платіжні відомості та інші документи з обліку праці за спірний період, а тому, відсутні підстави для задоволення його позову.
Також апелянт вказав, що суд першої інстанції не зазначив в резолютивній частині рішення про те, чи включає визначена судом сума стягнення, податки й інші платежі.
Суд безпідставно залишив без руху відзив відповідача на заявлений позов.
Суд порушив вимоги закону щодо справедливого та неупередженого розгляду справи та ухвалив незаконне рішення.
(а.с. 65 - 72)
Відзив позивача на апеляційну скаргу відповідача апеляційному суду не надано.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 3 цієї статті, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Оскільки дана справа є трудовою, ціна вказаного позову складає 23 690 грн. 53 коп., то апеляційну скаргу суд розглядає без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга АТ «Українська залізниця» підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні.
За приписами ч.ч. 1 - 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі. Суд не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права.
Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено наступні обставини.
ОСОБА_1 з 16 листопада 1990 року перебував з відповідачем у трудових правовідносинах - працював машиністом тепловоза.
17 липня 2017 року звільнений у зв'язку зі скороченням штату - п.1 ст.40 КЗпП України.
Згідно з Наказом № 323/Н від 12 червня 2002 року, Локомотивне депо Дебальцеве-пасажирське Донецької залізниці реорганізоване шляхом поділу зі створенням локомотивного депо Дебальцеве-сортувальне Донецької залізниці з приєднанням до нього зворотного локомотивного депо Дронове.
Згідно з Наказом 401Н від 19 червня 2006 року, Локомотивне депо Дебальцеве-сортувальне Донецької залізниці з 19 червня 2006 року перейменоване на Локомотивне депо Дебальцеве-сортувальне Державного підприємства «Донецька залізниця».
Законом України від 23 лютого 2012 року № 4442-ІV Державне підприємство «Донецька залізниця» реорганізоване шляхом злиття в регіональну філію «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця».
Наказом ПАТ «Укрзалізниця» від 15 квітня 2016 року №303 Локомотивне депо Дебальцеве-сортувальне Державного підприємства «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у виробничий підрозділ «Дебальцевське пасажирське локомотивне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».
Зазначені обставини підтверджені відповідними записами у трудовій книжці позивача і не спростовані відповідачем (а.с. 4 - 7).
Постановою Кабінету Міністрів України № 938 від 31 жовтня 2018 року Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» змінило тип з публічного на приватне та повне найменування на Акціонерне товариство «Українська залізниця».
З тексту нової редакції Статуту АТ «Укрзалізниця», вбачається, що товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.
Відповідно до наданої позивачем довідки за період з березня 2017 року по липень 2017 року, позивачу була нарахована заробітна плата в розмірі 29 732,29 грн., у тому числі: за березень - 1 711,07 грн., квітень - 3 251,04 грн., травень - 3 400,76 грн., червень - 1 176,36 грн., липень - 20 193,06 грн.
Сума до виплати визначена в розмірі 23 690,53 грн., у тому числі: березень - 1 360,61 грн., квітень - 2 585,18 грн., травень - 2 704,22 грн., червень - 935,43 грн., липень - 16 105,09 грн. (а.с. 8).
Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем прав працівника на отримання заробітної плати, а тому задовольнив його позовні вимоги, із стягненням з відповідача на користь позивача заборгованості із заробітної плати у загальному розмірі 23 690,53 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами Кодексу законів про працю, Законом України «Про оплату праці», позивач перебував з відповідачем в трудових відносинах, виконував свої трудові обов'язки в повному обсязі, при звільненні не отримав усі належні йому платежі. Майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.
Однак, суд першої інстанції дійшов такого висновку внаслідок неповно з'ясованих обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому рішення суду не може бути залишено без змін.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції повністю не відповідає.
Відповідно до статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі i сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
Частиною 3 статті 43 Конституції України встановлено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оплату праці», ч. 1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно - ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Стаття 47 КЗпП України передбачає обов'язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до вимог статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги», відповідно до якого, заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу № 1, є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції було достовірно встановлено, що позивач та відповідач перебували в трудових відносинах.
З довідки, яка надана позивачем для підтвердження розміру нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, вбачається, що сума нарахованої заробітної плати з березня 2017 року по липень 2017 року складає 29 732,29 грн. (сума до виплати 23 690,53 грн.) (а.с. 8).
Стягуючи з відповідача заборгованість по заробітній платі у розмірі 23 690,53 грн., суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надав належних та допустимих доказів, які б підтвердили відсутність заборгованості перед позивачем.
Проте, погодитись з таким висновком суду першої інстанції у повній мірі не можливо.
За змістом статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.
Статтями 77,78 ЦПК України передбачено, що належними і допустимими є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування, сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень, обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На підставі статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За статтею 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Позивачем на підтвердження позовних вимог надано довідку, згідно якої сума нарахованої заробітної плати за березень - липень 2017 року складає 29 732,29 грн. (сума до виплати 23 690,53 грн.) (а.с. 8).
Вказана довідка виконана на аркуші паперу формату А-4, яка містить підпис головного інженеру та головного бухгалтера, проте не містять логотипу, печаток та штампів підприємства, яке видало таку довідку.
Між тим, достовірність викладеної інформації в довідці викликає сумніви, оскільки в довідках зазначена наявність заборгованості за березень - липень 2017 року в сумі - 29 732,29 грн. (сума до виплати 23 690,53 грн.).
Проте, така інформація спростовується даними із реєстру застрахованих осіб, наданою Бахмутсько - Лиманським об'єднаним управлінням Пенсійного Фонду України в Донецькій області на запит суду апеляційної інстанції, в якій зазначено, що за березень 2017 року ОСОБА_1 нарахована заробітна плата в сумі 6 405,83 грн., а в період з квітня по липень 2017 року - 0,00 грн. (а.с. 88, 89).
Відповідно до п. 11 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загально-обов'язкове державне соціальне страхування», платники податків, зазначені у пункті 1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум, зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення).
Таким чином, надана позивачем довідка (а.с. 8) не може бути належним та допустимим доказом на підтвердження заборгованості АТ «Українська залізниця» по заробітній платі в сумі 29 732,29 грн. (а з утриманням податків - 23 690,53 грн.) за спірний період перед позивачем.
Доводи апеляційної скарги відповідача є частково обґрунтовані.
На підставі досліджених доказів апеляційний суд дійшов висновку, що розмір нарахованої заробітної плати позивача в березні 2017 року складав 6 405,83 грн., що підтверджується індивідуальною відомістю про застраховану особу (форма ОК-5, ОК-7) (а.с. 88, 89).
Враховуючи зазначене, апеляційний суд вважає, що розмір заборгованості по заробітній платі відповідача перед позивачем за березень 2017 року складає 6 405,83 грн. без утримання податку та інших обов'язкових платежів.
Інші докази того, що позивач в спірний період виконував свої посадові обов'язки та йому було нараховано, але не виплачено заробітну плату, у справі відсутні.
Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнення заборгованості з заробітної плати за спірний період підлягає зміні - зменшенню розміру стягнення цієї заборгованості до 6 405,83 грн. без утримання податку та інших обов'язкових платежів, частково задовольнивши заявлений позов. В іншій частині позову слід відмовити за недоведеністю вимог.
Доводи відповідача про те, що науково-правовий висновок Торгово-промислової палати №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року є підставою для звільнення від виплати заборгованості по заробітній платі, не ґрунтуються на законі, оскільки форс-мажорні обставини, про існування яких йдеться у висновку, свідчать про відсутність вини підприємства в затримці виплати належних сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, як підстави для звільнення підприємства від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Проте, жодним нормативним актом про працю не передбачено звільнення роботодавця від виплати заробітної плати, та цей обов'язок роботодавця не залежить від наявності або відсутності його вини.
Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року № 1669-VII не скасовує обов'язків роботодавця, визначених ст. 47, ст.116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст. 116 КЗпП України.
Обов'язок роботодавця стосовно виплати заборгованості з заробітної плати, не пов'язаний з настанням будь-яких форс - мажорних обставин, а випливає з вимог законодавства, що регулює трудові правовідносини.
Встановивши, що рішення суду про задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати ухвалено при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, внаслідок чого судом неправильно застосовано норми матеріального права і порушено норми процесуального права, суд апеляційної інстанції змінює судове рішення в частині розміру задоволених позовних вимог, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі за березень 2017 року в розмірі 6 405,83 грн. без утримання податку та інших обов'язкових платежів, частково задовольнивши апеляційну скаргу відповідача. В іншій частині позовних вимог слід відмовити.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, то з відповідача в дохід держави належить стягнути судовий збір в сумі 165,55 грн. (пропорційно розміру задоволених позовних вимог), із розрахунку 6 405,83 грн. - розмір задоволених вимог помножені на 768,40 грн. - розмір судового збору, що підлягав оплаті при поданні позову, поділений на 29 732,29 грн. - розмір заявлених позовних вимог.
Від сплати судового збору за подачу позову ОСОБА_1 звільнений на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI (з наступними змінами і доповненнями).
За приписами ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частини 6 статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно частини 10 статті 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
При подачі апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 1 153 грн. (а.с. 75).
З урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги, з держави на користь відповідача підлягає частковому відшкодуванню судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 904,58 грн., виходячи з розрахунку: із розрахунку: 29 732,29 грн. - 6 405,83 грн. = 23 326,46 грн. - розмір задоволених вимог за апеляційною скаргою, помножений на 1 153 грн. - розмір судового збору, що оплачений при поданні апеляційної скарги, поділений на 29 732,29 грн. - розмір вимог за апеляційною скаргою.
Враховуючи, що з відповідача на користь держави підлягає сплаті судовий збір у розмірі 165,55 грн. у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції, а відповідачу за рахунок держави підлягає відшкодуванню судовий збір у зв'язку із переглядом справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 904,58 грн., то відповідачу за рахунок держави підлягає відшкодуванню різниця у компенсації судових витрат у загальній сумі 739,03 грн. (904,58 грн. - 165,55 грн.).
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.
Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 03 липня 2019 року в частині стягнення розміру заборгованості по заробітній платі та судових витрат змінити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за березень 2017 року у розмірі 6 405,83 (шість тисяч чотириста п'ять) гривень 83 копійок без утримання податку та інших обов'язкових платежів. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Компенсувати Акціонерному товариству «Українська залізниця» за рахунок держави судовий збір в розмірі 739 (сімсот тридцять дев'ять) гривень 03 копійки.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення виготовлено та долучено до матеріалів цивільної справи 15 жовтня 2019 року.
Головуючий суддя: Будулуца М.С.
Судді: Никифоряк Л.П.
Халаджи О.В.