Справа № 607/8151/17Головуючий у 1-й інстанції Дзюбич В.Л.
Провадження № 22-ц/817/856/19 Доповідач - Шевчук Г.М.
Категорія -
10 жовтня 2019 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Шевчук Г.М.
суддів - Бершадська Г. В., Ходоровський М. В.,
з участю секретаря - Іванюта О.М.
та сторін: позивача - ОСОБА_1 його представника - адвоката Парубія І.М.
відповідачки - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/8151/17 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 8 травня 2019 року, ухваленого суддею Дзюбич В.Л. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , як законного представника ОСОБА_4 за участю служби у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради про поділ спільного майна подружжя, визнання права власності на частку у квартирі та стягнення грошових коштів,-
У липні 2017 року ОСОБА_5 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. Просив в порядку поділу спільного майна подружжя поділити між ним та відповідачем належну ОСОБА_2 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 , виходячи із рівності часток спільного майна подружжя, визнавши за кожним із них по 1/2 права власності, та стягнути на його користь з ОСОБА_6 та ОСОБА_2 як законного представника неповнолітнього ОСОБА_4 грошові кошти, вкладені в ремонт квартири по 9876,00 грн. з кожної.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 8 квітня 2019 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , як законного представника ОСОБА_4 за участю служби у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради про поділ спільного майна подружжя шляхом визнання права власності на 1/6 частку у квартирі АДРЕСА_1 та стягнення грошових коштів, затрачених на ремонт квартири у сумі 19752 гривень відмовлено.
Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18.07.2017 року у цивільній справі №607/8151/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , як законного представника ОСОБА_4 за участю служби у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради про поділ спільного майна подружжя, визнання права власності на частку у квартирі та стягнення грошових коштів у вигляді накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , що належить відповідачу ОСОБА_2 скасовано.
ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на рішення суду, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги. В обгрунтування вимог посилється на порушення судом першої інстанції вимог матеріального та процесуального права. Вказує на те, що суд першої інстанції безпідставно не врахував ,що порушено його права, оскільки він не уповноважував відповідачку відмовлятись від його імені від права на приватизацію житла.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Вказують на те, що 1/3 частини квартири є приватизованою ОСОБА_2 , а тому не є майном придбаним у шлюбі, яке підлягає поділу.
В суді апеляційної інстанції апелянт вказав, що не погоджується з мотивами суду щодо відмови в позові, які викладені в мотивувальній частині рішення. Зокрема, суд безпідставно не врахував ту обставину, що позивачем не надавалась згода на відмову від права на приватизацію житла, в той же час він не має наміру стягувати кошти з відповідачів за ремонт житла та претендувати на 1/2 частку квартири як спільного майна подружжя від 1/3 частини, яка приватизована позивачкою. Просить не розглядати клопотання, подані в суд апеляційної інстанції, оскільки їх не підтримує.
Відповідачка ОСОБА_2 апеляційну скаргу заперечила, рішення суду вважає законним і обґрунтованим.
Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, заслухавши представників сторін колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Судом встановлено, що сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 15.11.2007 року, який розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07.10.2015 року та мають спільну дитину-сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 21.05.2008 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області України.
Після одруження ОСОБА_1 разом із дружиною та малолітнім сином проживали у гуртожитку АДРЕСА_3 у кімнаті, яка була виділена у користування матері відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , що перебувала у трудових відносинах із вказаним підприємством.
Відповідно до відмітки у паспорті громадянина України, виданому позивачу Зборівським РВ УМВСУ в Тернопільській області 08.04.1999 року та будинкової книги на квартиру АДРЕСА_1 позивач ОСОБА_1 був зареєстрований у гуртожитку за адресою АДРЕСА_3 з 26.02.2009 року.
16.07.2008 року відповідач ОСОБА_3 звернулась до голови правління ВАТ ТРЗ «Оріон» із заявою про виділення їй кімнати № НОМЕР_2 у зв'язку із розширенням сім'ї. Згідно накладеної адміністрацією підприємства резолюції дана заява підлягала задоволенню після вивільнення площі.
На підставі рішення адміністрації та профкому ПАТ ТРЗ «Оріон» №25 від 16.08.2011 року ОСОБА_3 був виданий ордер №82 на житлову площу у гуртожитку на право зайняття із сім'єю з 4-х осіб жилої площі в гуртожитку по по АДРЕСА_3 , а саме кімнати НОМЕР_3 розміром 32,5 кв.м. У вказаний ордер були включені члени сім'ї ОСОБА_3 : донька ОСОБА_2 , зять ОСОБА_1 та онук ОСОБА_4
25.06.2014 року позивач видав своїй дружині ОСОБА_2 довіреність, відповідно до якої серед іншого надав їй повноваження представляти його інтереси в органах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, державної статистики, інших органах, що здійснюють державну або відомчу реєстрацію, реєстрацію прав, взяття на облік тощо, отримувати пов'язані з цим документи від фізичних та юридичних осіб, вести переговори з усіх питань, що стосуватимуться його; зокрема з питання зняття або постановки на реєстраційний облік за будь-якою адресою, а також право представляти його інтереси у відповідних органах з питань приватизації майна, а саме подачі заяви про відмову від права на приватизацію майна.
Вказана довіреність посвідчена державним нотаріусом Другої тернопільської державної нотаріальної контори Височан Ю.В. за реєстром № 190, видана на строк п'ять років, з терміном дії до 25.06.2019 року та зареєстрована у Єдиному реєстрі довіреностей за №41142458.
23.07.2015 року термін дії даної довіреності припинено за заявою ОСОБА_1 .
Як вбачається із долученого до справи талону про зняття з реєстрації місця проживання в Україні ОСОБА_1 07.11.2014 року знятий з реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_3 .
Відповідно до довідки, виданої 21.11.2014 року ТВБВ №10019/018 філії- Тернопільське обласне управління ПАТ «Державний ощадний банк України» за вих. №80 для приватизації житла за адресою АДРЕСА_5 були включені наступні особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4
17.02.2015 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Жеграй Н.Б. за реєстровим №1001 посвідчено заяву ОСОБА_2 , подану від імені ОСОБА_1 , про відмову від участі останнього у приватизації квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради №336 від 22.04.2015 року «Про приватизацію жилих приміщень у гуртожитках» у власність ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 передано квартиру АДРЕСА_6 .
21.05.2015 року Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації на підставі розпорядження №46423 від 21.05.2015 року видано свідоцтво про право власності на житло, відповідно до якого квартира НОМЕР_3 загальною площею 46,8 кв.м . належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 по 1/3 частці.
Державна реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 проведена за відповідачами 06.06.2015 року на підставі рішення державного реєстратора реєстраційної служби Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер:21986935 від 11.06.2015 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень №38899759 від 11.06.2015 року.
Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_4, ОСОБА_1 з 12.11.2008 року зареєстрований як фізична особа-підприємець та взятий на облік в органах державної податкової служби з 13.11.2008 року.
Відповідно до повідомлення про взяття на облік платника єдиного внеску, виданого управлінням Пенсійного фонду у Зборівському районі Тернопільської області за вих. №20 від 10.02.2011 року основним видом діяльності ОСОБА_1 згідно КВЕД 45.021.1 є будівництво будівель.
Відповідно до статей 1-3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир(будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. До об'єктів приватизації належать, зокрема квартири багатоквартирних будинків, які використовуються громадянами на умовах найму. Приватизація здійснюється шляхом, зокрема безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю.
За змістом наведених правових норм власником приватизованого житла стає особа (особи), яка в установленому законом порядку взяла участь у його приватизації.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 Сімейного кодексу України (далі - СК України) особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Статтею 61 СК України визначено об'єкти спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до частин першої-четвертої цієї статті об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Законом України від 11 січня 2011 року № 2913-VІ «Про внесення змін до статті 61 СК України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя», який набрав чинності 08 лютого 2011 року, вказану правову норму було доповнено частиною п'ятою, згідно з якою об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.
Законом України від 17 травня 2012 року № 4766-VІ «Про внесення змін до СК України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка», який набрав чинності з 13 червня 2012 року, частину п'яту статті 61 СК України було виключено. Натомість кодекс було доповнено, зокрема пунктом 4 частини першої статті 57 СК України, згідно з яким житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», є особистою приватною власністю дружини, чоловіка.
Отже, з урахуванням наведених змін до СК України правовий режим приватизованого житла змінювався. При цьому лише в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно житло, набуте одним із подружжя піди час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, визнавалося спільною сумісною власністю подружжя. В інші періоди дії Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» таке житло переходило у власність лише того з подружжя, який брав участь у приватизації.
Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції при вирішенні спору не взяв до уваги ту обставину, що він не відмовлявся від права на приватизацію житла та не уповноважував свою дружину згідно довіреності від 25.06.2014 року на дії пов'язані з відмовою від приватизації житла колегія суддів не приймає до уваги як не обгрунтовані.
Як зазначалося вище, 21.05.2015 року Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації на підставі розпорядження №46423 від 21.05.2015 року видано свідоцтво про право власності на житло, відповідно до якого квартира НОМЕР_3 загальною площею 46,8 кв.м . належить на праві спільної часткової
власності ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 по 1/3 частці , державна реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 проведена за відповідачами 06.06.2015 року. З відповідним позовом про визнання недійсною приватизації спірної квартири та скасування державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за відповідачами ОСОБА_1 до суду не звертався, тобто право власності відповідачки є чинним.
За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що1/3 спірної квартири є особистою власністю відповідачки, оскільки була набута нею відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» , а тому не підлягає поділу як спільне майно подружжя.
Відмова суду в позовних вимогах про поділ спільного майна подружжя, визнання права власності на частку у квартирі не позбавляє права позивача на звернення за захистом свого порушеного права в суд щодо правомірності приватизації квартири.
Відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення грошових коштів вкладених в ремонт квартири у 2008-2009 роках суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду.
За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом першої інстанції встановлено, що 16.08.2011 року відповідачці ОСОБА_3 був виданий ордер №82 на житлову площу у гуртожитку на право зайняття із сім'єю з 4-х осіб жилої площі в гуртожитку по по АДРЕСА_3 , а саме кімнати НОМЕР_3 розміром 32,5 кв.м. У вказаний ордер були включені члени сім'ї ОСОБА_3 : донька ОСОБА_2 , зять ОСОБА_1 та онук ОСОБА_4 Будь-яких доказів того, що станом на 2008 рік сторони у справі займали у гуртожитку по АДРЕСА_1 двохкімнатну квартиру площею 48,6 кв.м. та саме на її ремонт витрачені кошти позивачем в суд першої інстанції не надано.
Представлені в суд першої інстанції акти виконаних робіт, накладні та рахунки на придбання будівельних матеріалів за відсутності товарних чеків та платіжних квитанцій на придбання вказаних товарів вірно не були прийняті судом першої інстанції до уваги в якості належних та достатніх доказів на підтвердження понесених затрат, оскільки не дають можливості встановити, за чиї кошти здійснювалися ремонтні роботи в період 2008-2009 року та в якій житловій площі.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду, зводяться до переоцінки доказів і незгоди із висновками суду щодо обставин справи.
Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 8 травня 2019 року залишити без змін.
Судові витрати покласти на сторони в межах ними понесені.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повна постанова складена 15 жовтня 2019 року.
Головуюча: Г.М. Шевчук
Судді: Г.В. Бершадська
М.В. Ходоровський