ЄУН № 336/5887/19
пр. № 3/336/1813/2019
Іменем України
17 вересня 2019 року м. Запоріжжя
Суддя Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Дацюк О.І., при секретарі Скибі О.Б., особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 172-11 ч. 4 КУпАП ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Новософіївка Вільнянського району Запорізької області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , мешкає у АДРЕСА_2 ,-
До Шевченківського районного суду м. Запоріжжя надійшли матеріали адміністративної справи з протоколом про адміністративне правопорушення, складеним щодо ОСОБА_1 за ст. 172-11 ч. 4 КУпАП.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 09.09.2019 року з метою ухилення від виконання обов'язків військової служби самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 без поважних причин, в умовах особливого періоду.
Дії ОСОБА_1 згідно протоколу про адміністративні правопорушення кваліфіковані за ст. 172-11 ч. 4 КУпАП як самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової військової служби, а також військовозобов?язаним та резервістом під час проходження зборів, а також нез?явлення його вчасно без поважних причин на військову службу у разі призначення або переведення, нез?явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до десяти діб, вчинені в умовах особливого періоду.
Таким чином, особою, яка складала протокол про адміністративне правопорушення, фактично переписано диспозицію ст. 172-11 ч. 4 КУпАП, однак, діям ОСОБА_1 не надано будь-якої конкретної кваліфікації.
В судовому засіданні ОСОБА_1 вину у скоєнні правопорушення не визнав, вказавши, що 09.09.2019 року не з?явився за місцем служби через сімейні обставини, однак, будь-яких активних дій щодо самовільного залишення військової частини того дня не вчиняв, адже взагалі 09.09.2019 року на території військової частини не з?являвся.
При вирішенні питання про наявність чи відсутність в діях особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, складу адміністративного правопорушення суд виходить з наступного.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі ЄКПЛ або Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право на справедливий і публічний розгляд справи.
Прецедентна практика ЄСПЛ, застосовуючи критерій суворості покарання за вчинення адміністративного правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, відносить адміністративні правопорушення до кримінально-правової сфери з усіма гарантіями статті 6 Конвенції.
Разом з цим, і інші адміністративні правопорушення можуть підпадати під сферу дії кримінально-правового аспекту статті 6 Конвенції. Зокрема це порушення правил дорожнього руху(позбавлення права управління - Рішення ЄСПЛ «Лутц проти Німеччини» від 25.08.1987 року; Рішення ЄСПЛ «Маліге (Malige) проти Франції» від 23.09.1998 року).
ЄСПЛ, вирішуючи питання застосування ст. 6 Конвенції не ставить в залежність виведення з під юрисдикції кримінальних судів певних видів правопорушень віднесених до юрисдикції інших органів, посадових осіб.
Отже у справах про адміністративні правопорушення, на які ЄСПЛ поширює кримінально правовий аспект, - особа, щодо якої розглядається справа та потерпілий, додатково користуються гарантіями ст.6 Конвенції: право на оскарження судових рішень, право на допомогу перекладача, право на виклик та допит свідків, на розумний строк розгляду справи, негайне і достатнє інформування про характер і причини обвинувачення, право на юридичну допомогу, право на безоплатну допомогу захисника (за браком коштів). Крім того, в таких справах діє презумпція невинуватості.
У відповідності до положень ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно положень ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Згідно пункту 4 Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010 конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод людини (статті 1, 3, частина друга статті 19 Основного Закону України). Конституція України визначає основні права і свободи людини і громадянина та гарантії їх дотримання і захисту, зокрема: … юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (частина друга статті 61); обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (частина третя статті 62); конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина перша статті 64).
У відповідності до п. 4.1 вказаного Рішення, Конституційний Суд України на підставі наведеного дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Ст. 172-11 ч. 4 КУпАП передбачено відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез'явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до трьох діб; самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової військової служби), а також військовозобов'язаним та резервістом під час проходження зборів, а також нез'явлення його вчасно без поважних причин на військову службу у разі призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до десяти діб, вчинені в умовах особливого періоду.
Таким чином, об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст. 172-11 КУпАП може бути вчинена в кількох формах.
Натомість в протоколі про адміністративне правопорушення кваліфікація дій особи взагалі відсутня, а лише переписано диспозицію ст. 172-11 ч. 4 КУпАП.
До того ж з пояснень ОСОБА_1 вбачається, що він не скоював того правопорушення, про яке йдеться мова у протоколі, адже в протоколі вказано, що він 09.09.2019 року самовільно залишив місце служби, натомість з пояснень ОСОБА_1 вбачається, що 09.09.2019 року він взагалі на території військової частини не був, отже залишити її не міг як самовільно, так і правомірно.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що за вищевказаних обставин, відсутності конкретної кваліфікації дій ОСОБА_1 у протоколі про адміністративне правопорушення, у діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення в межах тієї кваліфікації, яка міститься у протоколі, а також відсутня і сама подія адміністративного правопорушення, що відповідно до ст. 247 п. 1 КУпАП є підставою для закриття провадження у справі.
На підставі викладеного, керуючись ст. 247 п. 1 КУпАП,-
Провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст. 172-11 ч. 4 КУпАП закрити за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу.
Суддя О.І. Дацюк