Справа № 310/5750/19
2/310/2310/19
Іменем України
04 жовтня 2019 року м.Бердянськ
Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі:
головуючого судді Вірченко О.М.,
при секретарі Мельніченко А.Д.,
за участю позивачки ОСОБА_1 , представника позивачки ОСОБА_2 , представника відповідачки ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про стягнення грошової суми, набутої без достатньої правової підстави,
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення грошової суми, набутої без достатньої правової підстави, мотивуючи свої вимоги наступним. 08 січня 2016 року вони з відповідачкою уклали трудовий договір, відповідно до якого ОСОБА_1 найняла ОСОБА_5 на роботу продавцем. 30 жовтня 2019 року під час проведення ревізії в магазині з'ясувалось, що ОСОБА_5 набула за рахунок позивачки грошові кошти в розмірі 125 000 грн. В той же день сторони домовились, що ОСОБА_5 поверне ОСОБА_1 вказану суму, на підтвердження чого власноруч написала відповідну розписку. Згодом відповідачка повідомила, що зазначену суму вона сплачувати не буде. Вважає, що є законні підстави стягнути з ОСОБА_5 , суму в розмірі 125 000 грн. на підставі ст. 1212 ЦК України. В даному випадку вищезазначену суму ОСОБА_1 добровільно відповідачці не виплачувала, натомість, дана сума отримана нею внаслідок її недобросовісності, тому існують законні підстави для стягнення з ОСОБА_5 вказаної суми грошей, як безпідставно набутої.
Відповідачкою на позовну заяву було надано відзив, згідно якого ОСОБА_5 вважає вимоги позивачки безпідставними та необґрунтованими, такими, що не підлягають задоволенню. Відповідачка зазначила, що в порушення ст.ст. 12, 81 ЦПК України ОСОБА_1 не надала суду акт ревізії від 30 жовтня 2018 року, який підтверджує вказані в позові обставини. Щодо шкоди, заподіяної роботодавцю працівником внаслідок недотримання трудової дисципліни, норми цивільного законодавства не застосовуються. Загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків, визначені ст. 130 КЗпП України. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і його юридичному змісту, тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Як вбачається з позовної заяви, спір виник з трудових правовідносин, в зв'язку із наведеним в даному випадку підстави і умови матеріальної відповідальності регулюються ст.ст. 130-138 КЗпП України, а не ст. 1212 ЦК України.
У відповіді на відзив позивачка зазначила, що підтвердженням того, що ОСОБА_5 набула за рахунок ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 125 000 грн. є власноруч написана розписка відповідачки, підписання якої не оспорюється, тобто факт набуття відповідачкою за рахунок позивачки грошових коштів підтверджено належними і допустимими доказами. Законодавець передбачив можливість стягнення заробітної плати і платежів, що прирівнюються до неї, з особи, яка безпідставно набула їх, згідно глави 83 ЦК України. Оскільки позивачка добровільно вказану в позові суму ОСОБА_5 не виплачувала, ця сума отримана нею внаслідок її недобросовісності, що підтверджується наданою суду розпискою.
Відповідачка надала суду заперечення на відповідь на відзив, зазначивши, що, оскільки відповідачка не брала у позивачки ні гроші, ні товар, розписка не може бути належним і допустимим доказом по даній справі. Доказами можуть бути дані бухгалтерського обліку і інших документів про наявність і розмір прямої дійсної шкоди, матеріали інвентаризації, актів ревізії та облікових документів, актів та інших документів про недостачу. Крім зазначеного, вважає, що позов пред'явлено неналежним позивачем, оскільки позов подано фізичною особою, а трудовий договір укладено між відповідачкою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 .
Позивачка в судове засідання не з'явилась, була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи.
Представник позивачки в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав, викладених в позові та відповіді на відзив, просила позов задовольнити та стягнути з відповідачки на користь ОСОБА_1 набуту без достатньої правової підстави грошову суму в розмірі 125 000 грн.
Відповідачка, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилась.
Представник відповідачки просила відмовити в задоволенні позовних вимог, надала пояснення, аналогічні, зазначеним у відзиві на позовну заяву та у запереченнях проти відповіді на відзив.
Вислухавши учасників справи, дослідивши надані суду матеріали, суд прийшов до наступного висновку.
08 січня 2016 року між позивачкою та відповідачкою було укладено трудовий договір, відповідно до якого ОСОБА_1 прийняла ОСОБА_5 на роботу продавцем.
30 жовтня 2018 року відповідачкою на ім'я ПП ОСОБА_1 було написано розписку, згідно з якою ОСОБА_5 зобов'язалась відшкодувати борг в розмірі 125 000 грн., а саме - зайве вибране по заробітній платі в розмірі 68 000 грн. та недостачу в сумі 62 000 грн.
Ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням цього суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.
На підставі ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.
У відповідності із ст.ст. 77, 78 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Згідно із ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
В обґрунтування вимог щодо стягнення грошової суми, набутої без достатньої правової підстави, позивачка посилається на розписку, підписану відповідачкою, відповідно до якої остання зобов'язалась погасити борг в розмірі 125 000 грн., з яких 63 000 грн. - зайво вибрана заробітна плата, 62 000 грн. - недостача. Однак, ОСОБА_1 , не надано суду відомостей на підтвердження неправомірного набуття вказаних в розписці грошових сум відповідачкою ОСОБА_5 , а саме - доказів відсутності правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Разом з тим позивачка не позбавлена можливості звернутися до суду на загальних підставах з позовом відповідно до правовідносин, які виникли між сторонами.
Керуючись ст.ст. 4, 13, 18, 141, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд
вирішив:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про стягнення грошової суми, набутої без достатньої правової підстави, відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду через Бердянський міськрайонний суд Запорізької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 09 жовтня 2019 року.
Суддя Бердянського
міськрайонного суду
Запорізької області О. М. Вірченко