Виноградівський районний суд Закарпатської області
___________________________________________________________________________________________________ Справа № 299/2567/19
(заочне)
15.10.2019 року м.Виноградів
Виноградівський районний суд Закарпатської області в складі: головуючого - судді Леньо В.В., секретаря судового засідання Казимірська Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному порядку в м. Виноградів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа без самостійних вимог служба у справах дітей Виноградівської районної державної адміністрації про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини,
ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини з нею, а також стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини.
Позивач вказує на те, що спільне життя з відповідачем не склалося, шлюбні відносини між ним фактично припинені. Їх шлюб існує лише формально, примирення неможливе, збереження шлюбу суперечить їхнім інтересам, тому його слід розірвати. Також, просить визначити місце проживання дитини з нею, оскільки вона утримує дитину, створює належні умови для фізичного та духовного розвитку.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача аліменти на утримання доньки в розмірі 2000,00 гривень щомісячно, з огляду на те, що відповідач її не забезпечує та не бере участі у витратах на дитину.
Позивач в судове засідання не з'явилася, від позивача надійшла заява про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги підтримує, проти винесення заочного рішення не заперечує.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причину неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не надав, тому суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи.
Уповноважений представник третьої особи до суду також не з'явилася, натомість подала заяву про розгляд спарив у її відсутності, додала до матеріалів справи висновок, позовні вимоги підтримує.
Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, суд констатує наступне.
Судом встановлено, що між сторонами по справі укладено шлюб, який зареєстрований 16 вересня 2014 року Виконавчим комітетом Боржавської сільської ради Виноградівського району, актовий запис № 15 (а.с. 7).
Також сторони по справі є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 копія свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 від 25.11.2016 року (а.с. 8).
Відповідно до частини другої ст. 104 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Згідно з частиною третьою ст. 105 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст.110 цього Кодексу.
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення (частина друга ст. 112 Сімейного кодексу України).
Судом встановлено, що збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, а тому шлюб носить лише формальний характер і такий слід розірвати.
Що стосується вимоги позивача щодо визначення місця проживання дитини, суд зазначає наступне.
Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно зі статтею 161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Також, при вирішенні переданого на розгляд суду позову, слід врахувати те, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, що ратифікована постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.91 №789-XII в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Так, рішенням у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) Європейський суд з прав людини, установивши порушення ст.8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.
Європейський суд з прав людини зауважив на тому, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дитини, адже дитина не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковує досвід і поведінку авторитетних для неї батьків.
По відношенню до спірної по справі ситуації слід зазначити, що одним з фундаментальних принципів демократичного суспільства є законність, на яку посилається преамбула до Конвенції. Законність передбачає, серед іншого, що втручання з боку виконавчої влади в права осіб повинне бути предметом ефективного контролю. Цей контроль звичайно здійснюється судовою владою (принаймні, в якості останньої інстанції), оскільки судовий контроль надає найкращі гарантії незалежності, неупередженості і належної правової процедури.
Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитивне зобов'язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються статтею 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано «необхідним у демократичному суспільстві», воно повинно бути обґрунтовано «гострою соціальною необхідністю». Причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи.
У поданому суду висновку органу опіки та піклування Виноградівської райдержадміністрації від 16.09.2019 № 03-24/2259 зазначено, що у зв'язку з тим, що дитина проживає з матір'ю, вона має стабільний дохід, займається вихованням дитини, турбується про її здоров'я, батько дітей в ході співбесіди не заперечив проти визначення місця проживання дитини з матір'ю, орган опіки та піклування вважає, що дитину доцільно залишити на вихованні матері та визначити місце проживання дитини разом з нею.
В свою чергу, відповідачем не наданого суду належних та допустимих доказів щодо наявності самостійного доходу та можливості створити належні умови для проживання, навчання та виховання дітей, з метою забезпечення їх фізичного, розумового та духовного розвитку.
Приймаючи до уваги вищевказані фактичні обставини справи на предмет їх відповідності зазначеним судом нормам права, з урахуванням висновку органу опіки та піклування, суд приходить до висновку щодо можливості визначення місця проживання дитини разом із матір'ю,.
Розглядаючи вимогу позивача про стягнення аліментів суд виходить з наступного.
Статтею ст. 27 Конвенції ООН «Про права дітей» від 20 листопада 1989 року (ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХII) задекларовані гарантії щодо права кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 150 Сімейного кодексу України визначено, що обов'язками батьків є піклування про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечення здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готування її до самостійного життя.
Згідно з ст. 180 Сімейного Кодексу України батьки зобов'язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття.
У відповідності з положеннями ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно з приписами ст. 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до частини другої ст. 182 Сімейного кодексу України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Враховуючи відсутність взаємної домовленості між сторонами про участь у матеріальних витратах на утримання дітей, суд вважає за необхідне визначити розмір аліментів на утримання дітей у відповідності до ст. 184 Сімейного кодексу України, тобто у твердій грошовій сумі, та у розмірі, що становить по 1500,00 грн. на дитину, щомісячно та до досягнення дитиною повноліття.
В свою чергу, частиною першою ст. 141 Сімейного кодексу України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Приймаючи саме таке рішення суд виходить також з того, що визначений судом розмір аліментів надасть можливість забезпечити інтереси дитини, не ставитиме відповідача у скрутне матеріальне становище, відповідатиме критерію щодо рівності батьків у понесенні витрат на утримання дітей, а також загальним засадам сімейних відносин - справедливості, розумності та моральності.
Відповідно до частини першої ст. 191 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Пунктом 1 частини першої ст. 430 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що рішення про стягнення аліментів підлягає негайному виконанню у межах суми платежу за один місяць.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
На підставі ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України на відповідача слід покласти обов'язок зі сплати судового збору.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 8, 124, 1291 Конституції України, ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 76-81, 263-265, 280, 281, 284, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України,
Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволити частково.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 16 вересня 2014 року Виконавчим комітетом Боржавської сільської ради Виноградівського району, актовий запис № 15.
Після розірвання шлюбу позивачу відновити дошлюбне прізвище « ОСОБА_1 ».
Місце проживання дитини: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визначити з матір'ю - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , мешканця АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , мешканки, АДРЕСА_2 , аліменти на утримання дитини: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 1500,00 (одна тисяча п'ятсот) гривень, щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 14.08.2019 та до досягнення дитиною повноліття.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Допустити негайне виконання рішення у частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , мешканця АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , мешканки, АДРЕСА_2 суму 1536 (одна тисяча п'ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок судового збору.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , мешканця АДРЕСА_1 в дохід держави суму 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок судового збору.
Відповідачем може бути подано заяву про перегляд заочного рішення протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його прийняття безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
ГоловуючийВ. В. Леньо