Справа № 234/8237/19
Провадження № 2/234/2457/19
09 жовтня 2019 року м. Краматорськ
Краматорський міський суд Донецької області :
в складі: головуючого-судді Бакуменко А.В.
з участю секретаря Кісточка І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Краматорську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи Краматорський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області та Військова прокуратура об'єднаних сил про визнання права власності на транспортний засіб ,-
Обставини справи
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання права власності на транспортний засіб, свої вимоги обґрунтувала тим, що вона перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 з 24.10.2998 року.
19.06.2013 року за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на транспортний засіб, автомобіль «Toyota Prado» реєстр. номер НОМЕР_1 . Даний транспортний засіб є її особистою власністю, оскільки вона його придбавала за свої особисті кошти, а отже в розумінні т... 57 Сімейного кодексу України є її особистою, приватною власністю. Просить суд визнати право власності на спірний автомобіль за нею, зняти арешт з автомобіля, зобов'язати Краматорський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області зняти арешт з вищевказаного транспортного засобу.
12 червня 2019 року надійшла заява про зміну позовних вимог, у відповідності до котрої ОСОБА_1 просить суд визнати за нею право власності на автомобіль «Toyota Prado» реєстр. номер НОМЕР_1 , зняти, шляхом скасування арешту накладеного ухвалою Краматорського міського суду від 10.04.2015 року.
В судове засідання позивачка не з'явилась, надала заяв у про розгляд справи за її відсутності наполягала на задоволені заявлених вимог.
Відповідач в судове засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд за його відсутності не заперечував щодо задоволення заявлених вимог.
Представники третьої особи військової прокуратури ОС, та Краматорського міського відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Донецькій області в судове засідання не з'явились.
Ухвалою від 23.08.2019 року відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення провадження.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив:
24.10.1998 року ОСОБА_2 уклав шлюб з ОСОБА_1 , після реєстрації шлюбу подружжю присвоєне прізвище ОСОБА_1 .
19.06.2013 року ОСОБА_2 зареєстрував право власності на транспортний засіб, автомобіль «Toyota Prado» реєстр. номер НОМЕР_1 , про що ВРЕО м. Макіївка при УДАЇ ГУМВС України в Донецькій області видано свідоцтво НОМЕР_2 .
Згідно загальних норм чинного сімейного законодавства, зокрема ч.1 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
Право спільної сумісної власності виникає незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Однак, у відповідності до ст. 57 Сімейного кодексу України- особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:
1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;
2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;
4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду";
В судовому засіданні встановлено наступне .
Згідно до договору дарування № 2-207 від 24.03.2012 року ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_1 двокімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 50,3 м2.
Згідно до договору купівлі-продажу від 19.12.2012 року № 3677, ОСОБА_1 продала належну їй квартиру АДРЕСА_1 , отримавши грошову суму в розмірі 150000 грн.
21.05.2013 року , згідно до договору № 3-967 нею та її неповнолітніми дітьми продано трикімнатну квартиру АДРЕСА_4 , загальна сума прибутку 141750 грн.
Всі дані стосовно продажу квартир та отримання прибутків були внесені до декларації її чоловіком ОСОБА_2 , в графі прибуток члена родини.
Відповідно до п.п. 22-25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11, від 21 грудня 2007 року поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Відповідно до п. 24 не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.
З матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб автомобіль «Toyota Prado» реєстр. номер НОМЕР_1 , було придбано за 150000 грн., про що зазначено в декларації за 2013 рік.
Належність грошової суми в розмірі 150 000 грн., саме ОСОБА_1 доведена матеріалами справи, а саме витягами з реєстру прав на нерухоме майно, декларацією ОСОБА_2 , та попереднім договором купівлі-продажу.
Отже судом з вірогідністю встановлено, що грошові кошти в розмірі 150 000 грн., є особистою власністю ОСОБА_1 , оскільки були отримані нею внаслідок продажу майна отриманого в дарунок та майна, що було її особистою власністю до реєстрації шлюбу.
Стосовно вимоги, щодо скасування арешту з транспортного засобу, накладеного ухвалою слідчого судді, то вважаю зазначити наступне.
Право власності належить до основоположних прав людини, утілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ утручання в це право повинне мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.
Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених конвенцією прав, відповідно до ст.13 цього міжнародно-правового акта повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.
На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені в ст.41 Конституції, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом.
Зазначений принцип відображено й конкретизовано в ч.1 ст.321 Цивільного кодексу, згідно з якою право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Одним зі способів захисту права власності є гарантована в ст.391 цього кодексу можливість власника вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.
Спеціальні підстави законного обмеження особи в реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання в право мирного володіння майном.
Зокрема, КПК України передбачено порядок скасування арешту накладеного на майно, в тому числі і за відсутності власника майна.
На сьогоднішній час кримінальна справа в рамках котрої було накладено арешт на спірний транспортний засіб не розглянуто, а тому існує інший порядок скасування арешту, передбачений кримінально-процесуальним кодексом України.
На підставі викладеного, керуючись ст..ст. 4 , 5, 12, 76 - 82, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України ст.ст. 57, 60 СК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи Краматорський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області та Військова прокуратура об'єднаних сил про визнання права власності на транспортний засіб - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на автомобіль «Toyota Prado», сірого кольору, 2007 року випуску, тип ТЗ універсал, номер шасі НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований ВРЕО м. Макіївка при УДАЇ ГУМВС України в Донецькій області 19.06.2013 року.
В іншій частині позову відмовити.
На рішення може бути подана апеляційна скарга через Краматорський міський суд Донецької області до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня оголошення судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Краматорського міського суду А. В. Бакуменко