Справа № 263/3743/19
Провадження № 2/263/1302/2019
15 жовтня 2019 року Жовтневий районний суд м. Маріуполя в складі судді Шатілової Л.Г., при секретарі Ничипорук А.А., за участю позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , законним представником якого є мати - ОСОБА_3 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, третя особа: служба у справах дітей по Центральному району управління «Служба у справах дітей» Маріупольської міської ради,
Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог вказав, що йому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 20.07.2018 року належить 57/100 частини будинку, розташованого по АДРЕСА_1 . За вищевказаною адресою зареєстровані: ОСОБА_4 - власник 43/100 частин, він, та його син- ОСОБА_2 ,2004 року народження. Раніше в будинку була зареєстрована ОСОБА_3 , його колишня дружина і мати ОСОБА_2 Шлюб між ним та ОСОБА_3 був розірваний згідно з рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 24.10.2018 року. ОСОБА_3 мешкає разом із сином - ОСОБА_2 за іншою адресою, яка йому не відома, тому він просить визнати сина - ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням у будинку АДРЕСА_1 . Цей факт підтверджується актом КСН «Староміський» від 26.07.2018 року.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги з вищевикладених підстав.
Відповідачка ОСОБА_3 , діюча інтересах сина ОСОБА_2 , 2004 року народження, в судове засідання повторно не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена, за адресою, указаною позивачем у позовній заяві (спірної квартири), згідно з чинним законодавством належним чином - рекомендованою поштою з повідомленням про вручення.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
За таких підстав судом відповідно до положень статті 280 ЦПК України визнано за можливе ухвалити по даній справі заочне рішення на підставі наявних у справі доказів та за погодженням позивача.
Представник третьої особи: служби у справах дітей по Центральному району управління «Служба у справах дітей» Маріупольської міської ради надала суду клопотання про розгляд справи без її участі, справу просила розглянути з урахуванням прав та законних інтересів дитини.
Вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає відмові у задоволенні із наступних підстав.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Правова регламентація житлових правовідносин здійснюється Конституцією України, Житловим кодексом УРСР, Цивільним кодексом України, Цивільним процесуальним кодексом України, Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», та іншими нормативно-правовими актами України з житлових питань.
Судом встановлено що позивач ОСОБА_1 одноособово володіє 57/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 20.07.2018 року. (а.с. 12).
04.09.1999 року позивач зареєстрував шлюб з ОСОБА_3 , у шлюбі у них народився син - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно з паспортом ОСОБА_3 зареєстрована у вищевказаному домоволодінні з 01.12.1999 року (а.с.8-10,13), тобто ОСОБА_3 та ОСОБА_2 проживали на правах членів сім'ї позивача, а з часу розлучення, 24.10.2018 року, відповідачка ОСОБА_3 - як колишній член його сім'ї, а неповнолітній син - як член сім'ї.
При цьому оскільки особа неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , нерозривно пов'язана з урахуванням його неповнолітнього віку з матір'ю - відповідачкою ОСОБА_3 , остання на підставі ст. 405 ЦК України не може бути визнаною такою, що втратила право користування житловим приміщенням, виходячи із таких правових підстав.
Так, права власника житлового будинку (квартири) визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.
Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що відповідачка - його колишня дружина та його неповнолітній син без поважних причин не проживають у спірній квартир з підстав, передбачених ст. 405 ЦК України у зв'язку з вибуттям на інше місце проживання до іншого населеного пункту, проте залишаються зареєстрованими й не вживають заходів для зняття з реєстраційного обліку.
За положенням ст.405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Вичерпного переліку поважності причин не проживання у житловому приміщенні Житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим зазначене питання суд вирішує у кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.
За змістом частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що неповнолітній син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , набув право власності або право постійного користування іншим житлом, відмінним від спірного, позивач не надав, хоча це відповідно до статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком. Окрім того, позивачем невірно визначена особа відповідача - його неповнолітній син ОСОБА_2 , який за своїм віком не може бути самостійним відповідачем, при цьому його права має представляти його законний представник - матір - ОСОБА_3 .
Відповідно, право користування житлом, яке належить батьку неповнолітньої дитини, у дитини виникає на підставі факту її народження, а тому наведені позивачем підстави визнання його такою, що втратила право користування житловим приміщенням, на дитину не поширюються.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними.
Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У свою чергу відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.
У справі «Прокопович проти Росії» № 58255/00 встановлено, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.
При вирішення цього спору суд також ураховує, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право особи на повагу до житла (рішення у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2003 року, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року, а у даному спорі - право неповнолітнього біологічного сина позивача, який за правом свого народження має право на користування цим житлом як член сім'ї позивача (власника житла), й особа якої нерозривно пов'язується із її законним представником - матір'ю - ОСОБА_3 , яка за взаємозв'язком права законного представника такої неповнолітньої особи наділена правом на проживання у спірній квартирі до досягнення дитиною певного віку, а також й як колишній член сім'ї власника житла.
Крім того, втручання держави у право на повагу до житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві», інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною метою (рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», 2009 року, пункт 56).
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є не обґрунтованими, не доведеними та такими, що не підлягають задоволенню, обставини, що обґрунтовано доводять позовні вимоги, судом не встановлені, за таких підстав позов підлягає відмові у його задоволенні.
На підставі вищевикладеного, ст. 29, 30, 31, 310, 405 ЦК України, ст. 9, ч. 1 ст. 156 ЖК України, ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», керуючись 10, 60, 131, 212, 215, 218, 224-226 ЦПК ЦПК України, суд -
У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , законним представником якого є мати - ОСОБА_3 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, третя особа: служба у справах дітей по Центральному району управління «Служба у справах дітей» Маріупольської міської ради,- відмовити.
Заочне рішення суду може бути переглянуто судом, який його ухвалив за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Донецького апеляційного суду.
Суддя Л.Г.Шатілова