07 жовтня 2019 р.Справа № 480/1114/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Кононенко З.О. , Бегунца А.О. ,
за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С
позивач ОСОБА_1
представник відповідача Шафоронтова О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Регіонального відділенням Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.06.2019 року, головуючий суддя І інстанції: С.В. Воловик, м. Суми, повний текст складено 08.07.19 року по справі № 480/1114/19
за позовом ОСОБА_1
до Фонду державного майна України, Регіонального відділенням Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Фонду державного майна України, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Сумській області про (після уточнення позовних вимог):
- визнання протиправними дій відповідачів щодо своєчасного ненадання позивачу невикористаних в минулих роках та в поточному році зазначених в заяві від 06.03.2019 основних та додаткових відпусток;
- зобов'язання відповідачів надати позивачу з 21.03.2019 основні та додаткові відпустки, на які він має право відповідно до поданої 06.03.2019 заяви, з подальшим звільненням в останній день відпустки 31.03.2020;
- стягнути з відповідачів на користь позивача за вказаний в заяві від 06.03.2019 період відпусток заробітну плату в сумі 358 396, 80 грн., а саме: основна відпустка - 145 296, 00 грн., додаткова відпустка - 76 885, 80 грн., грошова допомога - 121 080, 00 грн., вихідна допомога - 15 135, 00 грн., -
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 27.06.2019 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Регіонального відділення Фонду державного майна України по Сумській області щодо ненадання ОСОБА_1 щорічних відпусток (основних і додаткових) за періоди роботи з: 07.06.2007 по 06.06.2008; 07.06.2008 по 06.06.2009; 07.06.2009 по 06.06.2010; 07.06.2010 по 06.06.2011; 07.06.2011 по 06.06.2012; 07.06.2012 по 06.06.2013; 07.06.2013 по 06.06.2014; 07.06.2018 по 06.06.2019 на підставі заяви від 06.03.2019.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанціїв частині відмови у позові, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення в цій частині та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач вважає, що відмова у наданні відпусток є протиправною, оскільки право особи на відпустку у разі звільнення встановлено статтею 3 Закону України «Про відпустки» і у реалізації такого права роботодавець не може відмовити.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення в цій частині та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що з метою з'ясування питання правомірності надання ОСОБА_1 зазначених у заяві від 06.03.2019 відпусток, він звернувся за роз'ясненнями до Міністерства соціальної політики України. Так, надаючи відповідь на порушені питання, останнє, у листі № 7425/0/2-19/52 від 12.04.2019 зазначило, що у разі, коли за весь час вимушеного прогулу судом призначена виплата середнього заробітку, у випадку надання працівникові після поновлення на роботі щорічних відпусток за періоди у яких він працював та перебував на обліку в центрі зайнятості, матиме місце подвійна оплата.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому він, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, просив залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржуване рішення в зазначеній частині без змін.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому він, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення в зазначеній частині без змін.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач, наполягаючи на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, просив залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржуване рішення скасувати в частині відмови в задоволенні позову та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.
Представник відповідача, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті рішення в частині задоволення позовних вимог, норм матеріального права, просив скасувати оскаржуване рішення в цій частині та прийняти постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши рішення суду та доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 03.09.2012 по справі № 2а-1870/1460/12 ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника начальника РВ ФДМУ по Сумській області та зобов'язано відповідача-2 виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27.12.2007 по 03.09.2012.
На виконання вказаної постанови, Наказом Фонду державного майна України № 67-р від 30.05.2014 позивач поновлений на посаді з 25.12.2007, а згідно з Наказом РВ ФДМУ по Сумській області № 68-к від 05.06.2014, допущений до виконання обов'язків з 05.06.2014.
Під час проходження публічної служби, позивач 04.08.2014 звернувся до відповідача-2 із заявою про надання щорічних відпусток, починаючи з 2008 року, або надати щорічну відпустку за 2013 рік, а за інші роки виплатити компенсацію, за результатами розгляду якої, Наказом № 82 від 29.09.2014, ОСОБА_1 надано основну та додаткову відпустку за період роботи з 05.06.2014 по 04.06.2015.
Не погоджуючись з цим, позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив суд зобов'язати РВ ФДМУ по Сумській області надати йому щорічні відпустки за час вимушеного прогулу з 25.12.2007 по 05.06.2014 відповідно до заяви від 04.08.2014.
Так, Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 25.04.2018 по справі № 818/2883/14 позовна заява ОСОБА_1 задоволена, відповідача-2 зобов'язано надати позивачу щорічні відпустки (основні та додаткові) за час незаконного звільнення з 25.12.2007 по 05.06.2014 відповідно до заяви від 04.08.2014 (а.с. 24-26). Це рішення набрало законної сили 31.05.2018, проте виконано не було.
Наказом Фонду державного майна України № 40 від 17.01.2019 (а.с. 11) утворено Регіональне відділення Фонду державного майна по Полтавській та Сумській областях як юридичну особу публічного права, що розташоване у м. Полтава, реорганізувавши шляхом злиття Регіональне відділення Фонду державного майна по Полтавській області та Регіональне відділення Фонду державного майна по Сумській області.
У зв'язку з реорганізацією, а також беручи до уваги невиконання Рішення суду від 25.04.2018 по справі № 818/2883/14, ОСОБА_1 06.03.2019 подав ФДМУ та голові комісії з реорганізації РВ ФДМУ по Сумській області заяву у якій просив надати з 21.03.2019 невикористані щорічні основні та додаткові відпустки за період роботи з 07.06.2007 по 03.05.2020 з подальшим звільненням в останній день відпустки - 03.05.2020.
Розглянувши зазначену заяву, ФДМУ листом від 20.03.2019 (а.с. 21) повідомило позивача про те, що питання надання відпусток працівникам регіональних відділень належить до компетенції керівників цих відділень. Одночасно, у листі зазначалось, що після надання регіональним відділенням відпусток, належним чином оформлена заява про звільнення буде розглянута в установленому порядку.
РВ ФДМУ по Сумській області, у відповідь на згадану заяву ОСОБА_1 , листом від 20.03.2019 (а.с. 22), повідомило, що Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду розглядається касаційна скарга по справі № 818/2883/14, у зв'язку з чим, питання щодо надання відпустки за період з 25.12.2007 по 05.06.2014 буде вирішено після розгляду скарги. Також, відповідач-2 зауважив на тому, що Графіком відпусток на 2019 рік відпустка позивача передбачена з 27.05.2019 по 10.06.2019 та з 05.08.2019 по 03.09.2019.
Крім того, з метою отримання роз'яснень щодо права працівника на відпустку, листом від 03.04.2019 відповідач-1 звернувся до Міністерства соціальної політики України (а.с. 61). У відповідь на цей лист, останнє роз'яснило, що у разі, коли за весь час вимушеного прогулу судом призначена виплата середнього заробітку, у випадку надання працівникові після поновлення на роботі щорічних відпусток за періоди у яких він працював та перебував на обліку в центрі зайнятості, матиме місце подвійна оплата. Одночасно, Міністерство соціальної політики України повідомило, що його листи не є нормативно-правовими актами та мають інформаційно-рекомендаційний характер (а.с. 63).
Наказом ФДМУ № 152-д від 16.05.2019, ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Сумській області з 17.05.2019 (а.с. 103), а відповідно до Наказу № 72-к від 17.05.2019 (а.с. 104), з урахуванням змін, внесених Наказом № 74-к від 23.05.2019 (а.с. 105), йому виплачена грошова компенсація за невикористані щорічні основні відпустки.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, виходив з того, що відмова РВ ФДМУ по Сумській області у наданні ОСОБА_1 на підставі заяви від 06.03.2019 невикористаних щорічних відпусток (основних і додаткових) за періоди роботи з 07.06.2001 по 06.06.2008, з 07.06.2008 по 06.06.2009, 07.06.2009 по 06.06.2010, з 07.06.2010 по 06.06.2011, з 07.06.2011 по 06.06.2011, з 07.06.2011 по 06.06.2012, з 07.06.2012 по 06.06.2013 та з 07.06.2013 по 06.06.2014, не відповідає критеріям, встановленим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з чим, позовні вимоги в частині визнання її протиправною є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Також, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню і позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправною відмови відповідача-2 у наданні невикористаних щорічних відпусток (основних та додаткових) за період роботи з 07.06.2018 по 06.06.2019, оскільки реалізація особою встановленого частиною 1 статті 3 Закону України «Про відпустки» права на отримання відпустки у зв'язку зі звільненням, не може ставитись у залежність від Графіка відпусток працівників.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
На виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 45 Конституції України, кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.
Згідно зі статтею 57 Закону України «Про державну службу», державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Стаття 58 вказаного Закону визначає, що за кожний рік державної служби після досягнення п'ятирічного стажу державної служби державному службовцю надається один календарний день щорічної додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів.
При цьому, за змістом статті 59 Закону України «Про державну службу», щорічні відпустки надаються державним службовцям у порядку та на умовах, визначених законодавством про працю.
Так, відповідно до частини 1 статті 75 Кодексу законів про працю України, щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Аналогічна норма міститься і в частині 1 статті 6 Закону України "Про відпустки".
Пункт 2 частини 1 статті 9 Закону України "Про відпустки" встановлює, що до стажу роботи, який дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховуються час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).
У разі звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни), за бажанням працівника, йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки (частина 1 статті 3 Закону України «Про відпустки»).
Отже, системний аналіз вказаних норм, дає підстави для висновків, що до стажу роботи, який дає право на щорічну основну відпустку, має зараховуватись, в тому числі, час вимушеного прогулу особи з моменту незаконного звільнення до дня фактичного поновлення на посаді. Якщо працівник, в тому числі і державний службовець, звільняється, зокрема, у зв'язку з реорганізацією та скороченням штату, роботодавець, за бажанням такого працівника, зобов'язаний надати йому невикористану відпустку без будь-яких обмежень чи умов.
Судом встановлено, що на підставі Наказу ФДМУ від 17.01.2019 № 40 (а.с. 11) утворено Регіональне відділення Фонду державного майна по Полтавській та Сумській областях, реорганізувавши шляхом злиття Регіональне відділення Фонду державного майна по Полтавській області та Регіональне відділення Фонду державного майна по Сумській області.
Внаслідок цієї реорганізації, посада заступника начальника РВ ФДМУ по Сумській області, яку обіймав позивач, підлягала скороченню, а сам позивач - звільненню, про що він був попереджений (а.с. 14).
У зв'язку зі звільненням, користуючись своїм правом, встановленим частиною 1 статті 3 Закону України «Про відпустки», ОСОБА_1 подав заяву у якій просив надати невикористані щорічні основні та додаткові відпустки за період з 07.06.2007 по 03.05.2020 з подальшим звільненням в останній день відпустки, у задоволенні якої ФДМУ та РВ ФДМУ по Сумській області було відмовлено.
Стверджуючи про правомірність відмови у наданні відпусток позивачу, РВ ФДМУ по Сумській області зауважує на тому, що за період з 25.12.2007 по 05.06.2014 відпустки не можуть бути надані через розгляд Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду скарги по справі № 818/2883/14, а за період з 2018 по 2019 роки - у зв'язку з тим, що Графіком відпусток працівників відпустка позивача передбачена з 27.05.2019 по 10.06.2019 та з 03.09.2019 по 05.08.2019.
Колегія суддів не погоджується з вказаними доводами з огляду на таке.
Право ОСОБА_1 на отримання невикористаних щорічних відпусток (основних і додаткових) за період з 25.12.2007 по 05.06.2014 підтверджено Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 25.04.2018 по справі № 818/2883/14, яке набрало законної сили 31.05.2018 та підлягає виконанню РВ ФДМУ по Сумській області (а.с. 24-26). Факт подання відповідачем касаційної скарги на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2018 по цій справі, не зупиняє виконання згаданого рішення та не може бути підставою для ненадання позивачу відпусток.
На виконання частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, за наведених обставин, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відмова РВ ФДМУ по Сумській області у наданні ОСОБА_1 на підставі заяви від 06.03.2019 невикористаних щорічних відпусток (основних і додаткових) за періоди роботи з 07.06.2001 по 06.06.2008, з 07.06.2008 по 06.06.2009, 07.06.2009 по 06.06.2010, з 07.06.2010 по 06.06.2011, з 07.06.2011 по 06.06.2011, з 07.06.2011 по 06.06.2012, з 07.06.2012 по 06.06.2013 та з 07.06.2013 по 06.06.2014, не відповідає критеріям, встановленим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з чим, позовні вимоги в частині визнання її протиправною є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Також, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню і позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправною відмови відповідача-2 у наданні невикористаних щорічних відпусток (основних та додаткових) за період роботи з 07.06.2018 по 06.06.2019, оскільки реалізація особою встановленого частиною 1 статті 3 Закону України «Про відпустки» права на отримання відпустки у зв'язку зі звільненням, не може ставитись у залежність від Графіка відпусток працівників.
В той же час, позовні вимоги в частині визнання протиправною відмови РВ ФДМУ по Сумській області у наданні на підставі заяви від 06.03.2019 щорічної відпустки (основної та додаткової) за період роботи з 07.06.2019 по 06.06.2020, є необґрунтованими, з тих підстав, що згідно з ч. 1 ст. 75 Кодексу законів про працю України та ч. 1 ст. 6 Закону України «Про відпустки», відпустка надається працівникові за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладання трудового договору. Тобто, беручи до уваги те, що ОСОБА_1 не відпрацював свій робочий рік з 07.06.2019 по 06.06.2020, у нього відсутнє право на отримання відпусток за цей період.
У зв'язку з цим, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що в задоволенні позовних вимог у вказаній частині слід відмовити.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання РВ ФДМУ по Сумській області надати ОСОБА_1 на підставі заяви від 06.03.2019 невикористані щорічні відпустки (основні та додаткові), а також вимог про стягнення з відповідача-2 за вказаний в заяві від 06.03.2019 період відпусток заробітну плату в сумі 358 396, 80 грн., а саме: основна відпустка - 145 296, 00 грн., додаткова відпустка - 76 885, 80 грн., грошова допомога - 121 080, 00 грн., вихідна допомога - 15 135, 00 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Під час розгляду справи, судом встановлено, що відповідно до Наказу № 152-д від 16.05.2019 (а.с. 103) позивач звільнений з посади заступника начальника РВ ФДМУ по Сумській області з 17 травня 2019 року, а згідно з Наказом № 72-к від 17.05.2019, з урахуванням змін, внесених Наказом № 74-к від 23.05.2019 (а.с. 104-105), йому виплачена грошова компенсація за невикористані відпустки.
За наведених обставин, беручи до уваги те, що відпустки можуть бути надані лише тим особам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами (установами, організаціями), колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача-2 надати ОСОБА_1 невикористані щорічні відпустки (основні та додаткові) та стягнення коштів в сумі 358 396, 80 грн.
Крім того, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню є і позовні вимоги про визнання протиправними дій ФДМУ щодо ненадання ОСОБА_1 на підставі заяви від 06.03.2019 невикористаних щорічних відпусток (основних та додаткових), зобов'язання відповідача надати на підставі вказаної заяви відпустки та стягнути з нього кошти в сумі 358 396, 80 грн., оскільки позивач проходив публічну службу у Регіональному відділенні Фонду державного майна по Сумській області, а відповідно до приписів статті 17 Закону України «Про державну службу», питання щодо надання відпусток працівникам цього відділення належить до компетенції його керівника.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.06.2019 року по справі №480/1114/19 прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.06.2019 року по справі № 480/1114/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)В.А. Калиновський
Судді(підпис) (підпис) З.О. Кононенко А.О. Бегунц
Повний текст постанови складено 15.10.2019 року