15 жовтня 2019 року справа №360/2641/19
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів: Компанієць І.Д., Гайдара А.В., секретаря судового засідання Харечко О.П., за участю представника Свириденко А.Г. , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2019 р. у справі № 360/2641/19 (головуючий І інстанції К.Є. Петросян) за позовом ОСОБА_2 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_2 (надалі - позивач, ОСОБА_2 ) звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі - відповідача), в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 03.04.2019 № 47 про відмову у призначені громадянину України ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011); зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача з урахуванням висновків суду про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності, передбаченої ст.16 Закону № 2011, у порядку визначеному Порядком № 975.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2019 року адміністративний позов задоволено, а саме суд: визнав протиправним та скасував рішення Адміністрації Державної прикордонної служби України від 03.04.2019 № 47 про відмову у призначені ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону № 2011; зобов'язав Адміністрацію Державної прикордонної служби України повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності, передбаченої статтею 16 Закону № 2011, в порядку визначеному Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" від 25.12.2013 № 975 (далі - Порядок № 975).
Відповідач, не погодившись з судовим рішенням суду першої інстанції, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції, та прийняти нове яким відмовити у задоволені позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивач скористався та реалізував своє право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням 15% втрати працездатності внаслідок травми пов'язаної із захистом Батьківщини. Під час повторного огляду 17.12.2018 позивачу було встановлено 70% втрати працездатності внаслідок травми пов'язаної із захистом Батьківщини, у зв'язку з чим позивачу було встановлено ІІ групу інвалідності. Позивачу було відмовлено у призначені та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з тим, що позивач звернувся до МСЕК вперше в 2014 році, а вдруге (повторно) в 2018 році, та між цими оглядами МСЕК минув визначений законом дворічний термін. Апелянт зазначає, що у позивача могло виникнути право на отримання одноразової допомоги, яка виплачується з урахуванням раніше виплаченої суми, за умови, якщо б така зміна відбулася протягом двох років після первинного огляду та отримання права на отримання одноразової грошової допомоги. Також, апелянт посилаючись на Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 05.06.2012 № 420 «Про затвердження Порядку та Критеріїв встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків» зазначив, що інвалідність є прикладом часткової втрати працездатності, що характеризується ступенем втрати працездатності, який виражається у відсотках, зміна яких є підставою для надання потерпілому відповідної групи інвалідності або її скасування. Отже, з урахуванням положень п.4 ст.16-3 Закону №2011 та п.8 Порядку № 975 виплата одноразової грошової допомоги, не здійснюється.
Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав.
Позивача у судове засідання не з'явися, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що дає суду право провести апеляційний перегляд справи у його відсутність.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановила наступне.
ОСОБА_2 проходив службу в Державній прикордонній службі України, наказом начальника Сумського прикордонного загону від 16.06.2018 року № 143-ос майора ОСОБА_2 . виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Відповідно до довідки Львівської обласної медико-соціальної експертної комісії № 3 від 24.11.2014 серії 12 ААА № 001106, позивачу встановлено втрату професійної працездатності 15 % внаслідок травми, пов'язаної з захистом Батьківщини (а.с.10-11).
Позивачу на підставі рішення відповідача від 21.01.2015 № 11 була призначена та виплачена одноразова грошова допомога в розмірі 15% від 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб в сумі 12789 гривень.
Відповідно до довідки Хмельницької обласної медико-соціальної експертної комісії серії АВ № 1110660 від 17.12.2018, 17.12.2018 позивачу було встановлено ІІ групу інвалідності з 17.12.2018 внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини (а.с.12-14).
22.12.2018 позивач звернувся до Сумського прикордонного загону із заявою щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі інвалідності, передбаченої ч. 1 п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" (а.с.42).
Рішенням відповідача від 03.04.2019 № 47 позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої ст.. 16 Закону № 2011. Відмова обумовлена тим, що позивач звернувся до МСЕК вперше у 2014 році, а вдруге (повторно) у 2018 році, відповідно між даними зверненнями пройшов дворічний термін, встановлений статтею 16-3 Закону № 2011 (а.с.43).
Листом Сумського прикордонного загону від 07.05.2019 року № 11/5544 позивача повідомлено про відмову у призначенні йому одноразової грошової допомоги на підставі рішення, затвердженого головою Державної прикордонної служби від 03.04.2019 року № 47 (а.с.15-16).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що оскільки при первинному огляді позивачу інвалідність встановлена не була, обмеження передбачене пунктом 8 Порядку № 975 та абзацом 2 пункту 4 статті 16-3 Закону 2011 щодо позивача не є застосовними у спірних правовідносинах, отже, висновки відповідача про відсутність правових підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги, у зв'язку із закінченням дворічного строку після первинного встановлення позивачу відсотка втрати працездатності, є помилковими.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ, Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. N 975.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон № 2011 відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Визначення соціального захисту військовослужбовців міститься у статті 1 Закону № 2011, та означає діяльність (функція) держави, спрямовану на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
У відповідності до статті 1-2 Закону № 2011, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону № 2011, сфера дії цього закону поширюється, зокрема на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби.
Згідно ч. 1 ст. 16 Закону № 2011 (у редакції на час встановлення 15 % втрати частини працездатності), одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до підпункту 4, 7 частини 2 ст. 16 Закону №2011 (в редакції чинній на час встановлення 15 % втрати частини працездатності) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті; отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності.
Відповідно до підпункту 4, 7 частини 2 ст. 16 Закону №2011 (в редакції чинній на час встановлення інвалідності), одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті; отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.
Частиною 8 та 9 ст. 16-3 Закону № 2011 (у редакції, чинній на час первинного огляду позивача органами МСЕК та встановлення відсотку втрати працездатності) передбачено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
Відповідно до підпункту 2 пункту 3 Порядку № 975 (у редакції, чинній на час первинного огляду позивача органами МСЕК та встановлення відсотку втрати працездатності), днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Відповідно до підпункту 2 пункту 3 Порядку № 975 (у редакції, чинній на час встановлення інвалідності) днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності; у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
У постанові Верховного Суду України від 10 березня 2015 року (справа №21-563а14) по справі з аналогічними правовідносинами визначено, що право на отримання допомоги виникає у військовослужбовця з моменту настання інвалідності, а не з моменту звільнення з військової служби. Крім того, визначено, що одноразова грошова допомога є компенсаційним механізмом соціального захисту військовослужбовців, який спрямований на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
З аналізу наведених норм вбачається, що право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ними під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ними обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, незалежно від часу настання інвалідності, а тому право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.
Аналогічний правовий висновок у спорах цієї ж категорії висловлювався також Верховним Судом України у постановах від 18.11.2014 року (справа № 21-446а14) та від 21.04.2015 року (справа № 21-135а15).
Частиною 2, 4 ст.16-3 Закону № 2011 (у редакції, чинній на час первинного огляду позивача органами МСЕК та встановлення 15% відсотку втрати працездатності) передбачено, що у випадках, передбачених підпунктами 4 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов'язаним або резервістам.
Якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII (набрав чинності з 01.01.2017) пункт 4 статті 16-3 Закону № 2011 доповнено абзацом другим такого змісту: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».
На підставі п.8 Порядку №975 (у редакції, чинній на час первинного огляду позивача органами МСЕК та встановлення відсотку втрати працездатності), якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 р. № 335, яка застосовується з 01.01.2017, пункт 8 Порядку №975 доповнено абзацом такого змісту: «У разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється».
Суд зазначає, що обидві норми (абз. 1 і 2) як пункту 4 статті 16-3 Закону так і п.8 Порядку № 975 передбачають обмеження строку, протягом якого зміна групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги, дворічним строком. Дворічний строк обчислюється з часу первинного встановлення інвалідності.
Суд звертає увагу, що на момент первинного встановлення позивачу часткової втрати працездатності - 24.11.2014 зазначені вище Закон № 2011 та Порядок №975 не містили норми, яка б встановлювала строк реалізації права на одноразову грошову допомогу при подальшому встановленні особі інвалідності за наслідками повторного медичного огляду.
Відповідно до матеріалів справи, 24.11.2014 позивачу під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 15% втрати працездатності без встановлення інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з захистом Батьківщини, а 17.12.2018 під час первинного огляду органами МСЕК встановлено II групу інвалідності, внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини.
Конституційний Суд України у рішенні від 9 лютого 1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Суд зазначає, що в силу статті 58 Конституції України, норма Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яка набрала чинності 1 січня 2017 року не може розповсюджуватись на спірні правовідносини, а саме встановлення первинно групи інвалідності (після встановлення відсотка втрати працездатності) за часовий проміжок з 2014 по 2018 рік, оскільки це фактично означатиме застосування зворотної дії закону в часі. Застосування даної норми можливе лише у разі повторного встановлення інвалідності для позивача починаючи з 17.12.2018 і саме з цього моменту слід відраховувати дворічний строк.
Стаття 16-3 Закону №2011 та п.8 Порядку №975 у редакції до 01.01.2017 не містили часових обмежень на виплату одноразової грошової допомоги у разі, якщо після призначення відсотку втрати працездатності особі було встановлено вперше групу інвалідності (більшого відсотку втрати працездатності), зокрема після двох років з часу первинного встановлення відсотку втрати працездатності, разом з тим, суд бере до уваги те, що ІІ група інвалідності встановлена позивачу первинно та встановлення цієї інвалідності пов'язане з захистом Батьківщини.
Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити висновок, що у разі встановлення військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у них виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується їм з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги. Оскільки, на момент виникнення спірних правовідносин, строків реалізації права на одноразову грошову допомогу законодавством передбачено не було, отже, позивач має право на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном після первинного встановлення групи інвалідності.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20 березня 2018 року по справі № 295/3091/17 (№ К/9901/5281/17) та у постанові від 21 червня 2018 року по справі № 760/11440/17 (№ К/9901/41104/18) і колегія суддів не вбачає підстав від неї відступати.
Крім того, з урахуванням п.53 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ковач проти України», п.59 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Мельниченко проти України», п.50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» та статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд дійшов висновку, що право особи на одноразову грошову допомогу не може підлягати часовим обмеженням і залежати від того чи пройшов дворічний термін з часу первинного огляду і встановлення інвалідності (меншого відсотка втрати працездатності). В даному випадку основним критерієм для призначення одноразової допомоги має слугувати той факт, що особа отримала незворотні негативні зміни стану здоров'я внаслідок перебування на військовій службі.
Таким чином, позивач має право на призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи з 17.12.2018 відповідно до Порядку № 975 та статей 16, 16-3 Закону № 2011 у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, отже, рішення Адміністрації Державної прикордонної служби України про відмову у призначені позивачу одноразової грошової допомоги № 47 від 03.04.2018 суперечить вимогам Закону № 2011.
На підставі викладено, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.
Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись статями 309, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2019 р. у справі № 360/2641/19 - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2019 р. у справі № 360/2641/19 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати проголошення та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 15 жовтня 2019 року.
Суддя-доповідач: Е.Г.Казначеєв
Судді: А.В. Гайдар
І.Д. Компанієць