Справа № 560/1929/19
іменем України
15 жовтня 2019 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Майстера П.М. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 , з врахуванням уточнених позовних вимог, звернувся в суд з позовом до Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області від 01 квітня 2019 року № 97 о/с про звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 ;
- поновити ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції №3 Хмельницького районного відділу поліції ГУНП в Хмельницькій області;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 з 01.04.2019 року по день винесення рішення, виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що проходив службу в поліції на посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції №3 Хмельницького районного відділу поліції ГУНП в Хмельницькій області. 01 квітня 2019 року на ім'я начальника Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області ним був поданий рапорт, в якому він просив звільнити його зі служби в поліції за власним бажанням з 01квітня 2019 року.
02 квітня 2019 року, поліцейським сектору реагування патрульної поліції №3 Хмельницького районного відділу поліції ГУНП Хмельницької області ОСОБА_1 був поданий рапорт, який датований 02.04.2019 року, в якому останній просив не розглядати його попередній рапорт щодо звільнення його за власним бажанням з органів Національної поліції України.
Вказав, що зазначений рапорт, був направлений рекомендованим листом на адресу Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області.
Зазначив, що згідно відповіді на адвокатський запит від 16.05.2019 року за № 9аз/121/12/03-2019, йому стало відомо, що його рапорт від 02.04.2019 року, в якому він просив не розглядати його попередній рапорт щодо звільнення зі служби, залишено без задоволення, оскільки наказом Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області від 01.04.2019 року № 97 о/с відповідно до п.7 ч.1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України "Про Національну поліцію" ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції з 01.04.2019. Звільнення зі служби в поліції вважає протиправним, тому звернувся в суд з вказаними позовними вимогами.
Ухвалою суду від 01.07.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 26.07.2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.
Суд, ухвалою від 04.10.2019 року, закрив підготовче провадження у справі №560/1929/19, та призначив справу до судового розгляду.
Позивач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Представник позивач надіслав до суду клопотання про розгляд справи без його участі, та участі позивача. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі, та просить їх задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Надіслав до суду клопотання про розгляд справи без участі представника Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області, та відзив на позовну заяву, в якому вказав, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними, оскільки останній у своєму рапорті від 01.04.2019 року власноручно зазначив, що просить звільнити його за власним бажанням саме з 01.04.2019 року, що є домовленістю працівника та роботодавця про звільнення у більш короткий строк.
Вважає, що Головне управління Національної поліції в Хмельницькій області діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України. Просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно з частиною 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін на підставі наявних доказів в порядку письмового провадження, так як явка сторін не визнавалася судом обов'язковою.
Суд, дослідивши належним чином зібрані докази по справі, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення з наступних підстав.
Встановлено, що позивач - ОСОБА_1 проходив службу в поліції на посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції №3 Хмельницького районного відділення поліції Хмельницького відділу поліції ГУНП в Хмельницькій області.
01.04.2019 року ОСОБА_1 подав рапорт про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням, у якому просив звільнити його з 01.04.2019 року, оскільки його не влаштовує розмір грошового забезпечення та ненормований робочий день. Також, зазначив, що рішення про звільнення прийнято ним самостійно та свідомо.
Вказаний рапорт позивача зареєстрований в Управлінні кадрового забезпечення 01.04.2019 року за вх. №435 рп.
01.04.2019 року наказом начальника Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області №97о/с "По особовому складу", капітана поліції ОСОБА_1 (0012872), інспектора сектору реагування патрульної поліції №3 Хмельницького районного відділення поліції Хмельницького відділу поліції ГУНП, відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 частини 1 статті 77 (за власним бажанням) з 01 квітня 2019 року, виплативши компенсацію за невикористану відпустку за фактично відпрацьований час у 2019 році терміном 9 діб, встановивши премію за квітень 2019 року в розмірі 100,616 %. Підстава: рапорт ОСОБА_1 від 01.04.2019.
У день звільнення позивача, інспектор сектору кадрового забезпечення Хмельницького ВП старший лейтенант поліції І.В. Щасливий повідомив ОСОБА_1 в телефонному режимі про задоволення ГУНП в Хмельницькій області його рапорту про звільнення за власним бажанням шляхом видання відповідного наказу та необхідність останньому з'явитись до Головного управління для отримання трудової книжки, військового квитка, пам'ятки про необхідність подачі декларації, однак останній відмовився від отримання вказаних вище документів про що написав відповідну розписку. Підтвердженням вказаному факту є також рапорт старшого лейтенанта поліції І.В. Щасливого від 01.04.2019.
В подальшому, після відмови позивача отримувати трудову книжку, військовий квиток, пам'ятку про необхідність подачі декларації інспектором сектору кадрового забезпечення Хмельницького ВП старшим лейтенантом поліції І.В. Щасливим надіслано на адресу ОСОБА_1 офіційне повідомлення ( від 01.04.2019 року вих. №1150/121/12-2019) про виконання вимог рапорту позивача щодо його звільнення за власним бажанням шляхом видання відповідного наказу.
02.04.2019 року позивач подав ще один рапорт з проханням вважати не дійсним його попередній рапорт про звільнення, оскільки останній був ним написаний поспішно, в стані сильного душевного стресу.
Вважаючи звільнення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наведене нижче.
Згідно з пп. «ж» п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР № 114 від 29.07.1991 року особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Пунктом 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ передбачено, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
Зі змісту п.68 Положення випливає, що особа до закінчення трьохмісячного строку попередження має право відкликати свій рапорт, якщо сторони не домовились про звільнення у більш короткий строк.
Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення у рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник поліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.
Таким чином, видача уповноваженим органом наказу про звільнення працівника поліції зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку, якщо таке прохання міститься у рапорті про звільнення, є правомірною.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 24 червня 2014 року у справі №21-241а14, в постанові Верховного Суду від 07.02.2019 року у справі №804/117/17.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно до п.7 ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію", поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.
Як вже встановлено судом позивач 01.04.2019 року подав рапорт про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням, а саме у зв'язку з незадоволенням заробітною платою та ненормованим робочим днем з 01.04.2019 року. При дослідженні судом вказаного рапорту встановлено, що на ньому містяться резолюції начальника Хмельницького районного ВНП Хмельницького ВП ГУНП в Хмельницькій області полковника поліції Птащука В.К., начальника Управління превентивної діяльності старшого лейтенанта поліції Міхальця Д.В., заступника начальника ГУНП в Хмельницькій області Білянського В.В., начальника ГУНП в Хмельницькій області полковника поліції Віконського В.В. "Не заперечую".
З наведеного вбачається, що сторонами узгоджено дату звільнення позивача 01 квітня 2019 року.
01.04.2019 року наказом начальника Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області №97о/с "По особовому складу", капітана поліції ОСОБА_1 (0012872), інспектора сектору реагування патрульної поліції №3 Хмельницького районного відділення поліції Хмельницького відділу поліції ГУНП, звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням) з 01 квітня 2019 року.
Водночас, суд критично ставиться до посилання позивача на безпідставність його звільнення без врахування поданого ним рапорту про відкликання рапорту про звільнення, з огляду на те, що такий рапорт про відкликання позивач надіслав засобами поштового зв'язку до Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області 02.04.2019 року, а Головне управління його отримало 05.04.2019 року, що підтверджується відтиском вхідного штемпеля на рапорті, тобто коли рапорт про звільнення позивача за власним бажанням з 01.04.2019 року вже був реалізований шляхом видання відповідного наказу.
Крім того, доводи позивача про те, що наказ про його звільнення з органів поліції є незаконним, оскільки звільнення відбулось під час його перебування на лікарняному, не знайшли свого підтвердження, з огляду на таке.
Відповідно до ч.3 ст.40 Кодексу законів про працю України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.
Разом із тим, суд зауважує, що звільнення позивача відбулось за його ініціативою (за власним бажанням у вказаний ним найкоротший термін 01.04.2019 року), а не роботодавця, та чинним законодавством в такому випадку заборони на звільнення працівника у період його перебування на лікарняному не передбачено.
Також, судом враховано як зазначив у відзиві представник відповідача, що про перебування на лікарняному ОСОБА_1 свого безпосереднього начальника не повідомляв, що є порушенням п. 2.6 Порядку звільнення від службових обов'язків через тимчасову непрацездатність осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ і військовослужбовців внутрішніх військ МВС України, затвердженого заступником Міністра внутрішніх справ України від 27 січня 2004 року, яким визначено, що про необхідність лікування у закладах охорони здоров'я інших центральних та місцевих органів виконавчої влади (крім випадків коли необхідна екстрена госпіталізація) працівник повідомляє безпосереднього начальника (командира) рапортом, який візується дільничним терапевтом амбулаторно-поліклінічного закладу органів внутрішніх справ при наявності його в даному населеному пункті.
Належних та допустимих доказів в спростування зазначеного позивачем суду не надано.
Отже, під час розгляду справи встановлено, та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що позивач та відповідач домовились про звільнення ОСОБА_1 у більш короткий строк, ніж це передбачено чинним законодавством, та такою домовленість є зазначення позивачем у рапорті про звільнення бажаної для нього дати звільнення - 01.04.2019 року.
Серед іншого, судом взято до уваги, що рішення про звільнення прийнято позивачем самостійно та свідомо про, що він зазначив у поданому ним 01.04.2019 року рапорті про його звільнення.
Відтак, суд дійшов висновку, що відповідач у спірних правовідносинах діяв правомірно, та зібрані у справі докази повністю спростовують доводи позивача викладені у позовній заяві.
У відповідності зі статтею 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір, водночас частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).
З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог, оскільки у відповідності до вимог ч. 2 ст. 77 КАС України відповідач, як суб'єкт владних повноважень довів правомірність свого рішення, спростував доводи позивача, а відтак діяв у межах та спосіб встановлений чинним законодавством України, а тому у задоволенні даного адміністративного позову слід відмовити повністю.
Одночасно, позивач не довів обставин, які б свідчили про порушення його прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин.
Оскільки, позивач на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору та не сплачував його, розподіл судових витрат, відповідно до вимог ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування наказу від 01 квітня 2019 року № 97 о/с про звільнення зі служби в поліції, поновлення на службі в поліції на посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції №3 Хмельницького районного відділення поліції Хмельницького відділу поліції ГУНП в Хмельницькій області, та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 15 жовтня 2019 року
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Відповідач:Головне управління Національної поліції в Хмельницькій області (вул. Зарічанська, 7, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29017 , код ЄДРПОУ - 40108824)
Головуючий суддя П.М. Майстер