Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
15 жовтня 2019 р. № 520/8113/19
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Єгупенка В.В.,
розглянувши у приміщенні суду в м. Харкові у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (м. Харків, вул. Пушкінська, 46) про скасування рішення, -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з вищевказаним позовом, в якому просив скасувати рішення Харківського управління Головного управління ДФС у Харківській області від 25.04.2019 року №0012045306 про
застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальну суму 29686,02 грн., з яких: 21737,13 грн. - штраф, 7948,89 грн. - пеня.
Відповідно до положень ст.ст.171, 257, 263 КАС України розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи адміністративного позову, суд дійшов наступного.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 з 11.04.2005 був зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебував на обліку в ГУ ДФС у Харківській області.
Рішенням ГУ ДФС у Харківській області №2573 від 02.01.2019 було анульовано реєстрацію платника податку на додану вартість ОСОБА_1
Головним управлінням ДФС у Харківській області 25.04.2019 було винесено рішення №0012045306 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким зобов'язано ФОП ОСОБА_1 сплатити заборгованість за штрафними санкціями та пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску за період з 02.12.2016 по 28.02.2017 у сумі 29686,02 грн., з яких 21737,13 грн. - штраф, 7948,89 грн. - пеня.
Посилаючись на те, що з 28.12.2018 ОСОБА_1 позбавлений статусу фізичної особи-підприємця та на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення не був платником єдиного внеску, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з ч. 2 ст.8 та ст.12 вищевказаного Закону єдиний внесок не входить до системи оподаткування. Завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно ч.8 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини 1статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Відповідно до п.1 ч.10 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" днем сплати єдиного внеску вважається: у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів.
Суд зазначає, що прийнятті оскаржуваного рішення про застосування штрафних санкцій контролюючим органом не враховано положення статті 61 Конституції України, в якій зазначається, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
За правилом частини другої статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Пунктом другим частиною другою статті 55 Господарського кодексу України визначено, що суб'єктами господарювання є: громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є, зокрема:
- фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців);
- фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту).
Приписами статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначено, що за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.
На суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.
Нарахування пені, передбаченої цим Законом, починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно. У разі оскарження платником єдиного внеску вимоги про сплату недоїмки нарахування пені зупиняється з дня подання скарги до органу доходів і зборів або позову до суду.
Відповідно до п. 8 ч. 6 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.
З огляду на вищезазначене, платниками єдиного внеску, крім іншого, є: громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці, фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту). Підприємництво - це, зокрема, безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності, що набувають або позбавляються статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію/припинення реєстрації підприємницької діяльності цією фізичною особою, та до вказаних осіб можуть застосовуватися фінансові санкції у вигляді штрафів та пені у разі порушення норм Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
З урахуванням викладеного вбачається, що фінансові санкції у вигляді штрафів та пені у разі порушення норм Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" можуть бути застосовані, зокрема, до фізичних осіб - підприємців, відомості про реєстрацію яких внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань, та лише після внесення вказаних відомостей до реєстру, фізична особа набуває статусу підприємця (фізичної особи-підприємця).
Як вбачається з матеріалів справи, 02.01.2019 підприємницька діяльність позивача була припинена за його власним рішенням, що підтверджується копією витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Отже, з 02.01.2019 позивач позбавлений статусу фізичної особи-підприємця та на час прийняття рішення Харківського управління Головного управління ДФС у Харківській області від 25.04.2019 року №0012045306 не був платником єдиного внеску, перелік яких визначено статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", стосовно яких, відповідно до положень розділу VII Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, можуть бути застосовані штрафні санкції та пеня.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що оскаржуване рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальну суму 29686,02 грн. винесено відповідачем без урахування всіх обставин, необхідних для прийняття рішення, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідач, відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України правомірність винесеного наказу належним чином в суді не довів. За таких обставин, суд вважає, що оскаржуваний наказ №5715 від 13.08.2019 є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Разом з тим, в адміністративному позові позивач просив стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10350 грн.
Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Частиною 1 ст. 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до ч. 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини другої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За змістом частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною п'ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв'язку з розглядом справи втрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання юридичних послуг від 30.04.2019; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, додаткову угоду про сплату гонорару від 30.04.2019; акт здачі-приймання виконаних послуг за договором про надання юридичних послуг від 30.04.2019, складений 16.07.2019 на загальну суму 10350 грн.; копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги, квитанцію з оплати послуг надання правової допомоги у розмірі 10350,00 грн. від 17.07.2019 № 1411613201.1.
Таким чином, з наданих документів, вбачається, що позивачем були понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10350,00 грн.
Враховуючи викладене, з урахуванням наданих позивачем доказів на підтвердження судових витрат, суд дійшов висновку, що ці витрати підлягають компенсації за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 8, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 262, 263 КАС України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області(м. Харків, вул. Пушкінська, 46) про скасування рішення - задовольнити.
Рішення Харківського управління Головного управління ДФС у Харківській області від 25.04.2019 року №0012045306 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальну суму 29686,02 грн., з яких: 21737,13 грн. - штраф, 7948,89 грн. - пеня скасувати.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (код ЄДРПОУ 43143704) на користь ОСОБА_1 (ІН НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) та витрати на правничу допомогу у розмірі 10350,00 грн. (десять тисяч триста п'ятдесят гривень).
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.В. Єгупенко