18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
13 вересня 2019 року м. Черкаси справа № 925/385/19
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Грачова В.М., при секретарі судового засідання Нестеренко А.М., без участі представників сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду в м. Черкаси, справу за позовом приватного підприємства "Виробничо-комерційне мале підприємство "Істок" до Родниківської сільської ради Уманського району Черкаської області про стягнення 106306 грн. 62 коп.,
Позивач - приватне підприємство "Виробничо-комерційне мале підприємство "Істок" звернувся в господарський суд Черкаської області з позовом до Родниківської сільської ради Уманського району Черкаської області (далі - відповідач) про стягнення частини вартості безпідставно набутого майна в сумі 100000 грн., відшкодування судових витрат.
Позов мотивований тим, що рішенням виконавчого комітету Родниківської сільської ради від 05.08.1997 року № 79 позивачу було надано право на проведення благоустрою вулиці Жовтневої (Івана Богуна). 17.07.1998 року Державною комісією було складено акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту дороги у селі Родниківка по вул.Жовтневій довжиною 731 м, шириною 7 м., загальною площею 5178 кв.м. Посилаючись на приписи ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу, позивач вважає, що відповідач безпідставно збагатився та згідно з ч. 2 ст. 1213 Цивільного кодексу повинен відшкодувати позивачу вартість безпідставно набутого майна.
Ухвалою господарського суду Черкаської області від 25.04.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, по ній відкрито провадження у справі № 925/385/19 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 28.05.2019 року.
Відповідач в особі свого представника подав 15.05.2019 року відзив на позовну заяву (вх. 14787/19), яким заперечив позовні вимоги, просив відмовити у їх задоволенні вважаючи їх безпідставними та недоведеними належними доказами. Крім того, відповідач вказав на пропуск позовної давності позивачем при зверненні до суду з даним позовом, оскільки дозвіл на будівництво видавався в 01.06.1998 року, а здавався в експлуатацію спірний об'єкт 17.06.1998 року.
Позивач в особі свого представника подав 27.05.2019 року заяву про збільшення розміру позовних вимог (вх. № 15932/19), в якій просив суд стягнути з відповідача на свою користь частину (5%) вартості безпідставно набутого майна ( автодороги по вулиці Івана Богуна, с. Родниківка, Уманський район, Черкаська область, загальною площею 3317 кв.м.) в сумі 106306 грн. 62 коп. на підставі висновку експерта від 24.05.2019 року № 3-05/2019 за результатами проведення судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи.
Ухвалою суду від 28.05.2019 року прийнято до провадження заяву представника позивача за вх. № 15932/19 від 27.05.2019 року про збільшення розміру позовних вимог, підготовче засідання відкладено на 25.06.2019 року.
Ухвалою суду від 25.06.2019 року підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.07.2019 року.
Позивач в особі свого представника подав 16.07.2019 року пояснення щодо строку позовної давності, яким заперечив твердження відповідача про пропуск строку, наголосив, що будь-яких договірних відносин між сторонами щодо вказаного будівництва не існувало, тому ні законом, ні договором не встановлений строк виконання зобов'язання з відшкодування вартості безпідставно набутого майна. 05.07.2019 року відповідачу було вручено вимогу позивача про сплату коштів у розмірі 2126132 грн. 40 коп., яка повинна бути виконана у 7- денний строк. З 13.07.2019 року розпочався перебіг строку позовної давності, який не сплинув на дату звернення позивача до суду.
Ухвалою суду від 23.07.2019 року за клопотанням представника відповідача розгляд справи відкладено на 10.09.2019 року.
В судовому засіданні 10.09.2019 року представник позивача позов з підстав і в розмірі, викладених у позовній заяві, заяві за вх. № 15932/19 від 27.05.2019 року про збільшення розміру позовних вимог і поясненнях від 16.07.2019 року щодо строку позовної давності, підтримав і просив задовольнити повністю. Відповідач засобами електронного зв'язку подав заяву про розгляд справи без участі його представника, в засіданні суду оголошено перерву до 13.09.2019 року, явка представників сторін обов'язковою не визнавалась.
В засідання суду 13.09.2019 року сторони явку своїх представників не забезпечили.
Частиною 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з ч. 3 статті 202 ГПК України, суд розглядає справу за відсутності учасника справи або його представника, якщо їх було належним чином повідомлено про судове засідання, у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, суд, відповідно до ст. 202 ГПК України, визнав за можливе розглянути справу у відсутності представників сторін за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України, судом прийнято рішення у справі без участі представників сторін за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши наявні в справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд відмовляє у задоволенні позову з наступних підстав.
05.08.1997 року рішенням виконавчого комітету Родниківської сільської ради № 79 вирішено доручити спорудження вулиці Жовтневої ВКНП "Істок", у зв'язку з відсутністю коштів виконкому сільської ради на благоустрій цієї вулиці і надати право на земельну ділянку.
20.05.1998 року рішенням виконавчого комітету Родниківської сільської ради № 54 вирішено прийняти на баланс сільської ради дорогу по вул. Жовтневій після отримання акта, одержання коштів та розрахунків з "Виробничо-комерційним малим підприємством "Істок".
17.07.1998 року складено Акт державної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта - дороги у с. Родниківка по вулиці Жовтневій де зазначено, що Державна технічна комісія призначена рішенням Уманської районної адміністрації № 297 від 17.07.1998 року у складі заступника голови райдержадміністрації, директора ВКМП "Істок" (замовника), голови сільради Родниківки (експлуатаційна організація), начальника ШЕД-890 (генеральний підрядник), ГІП ІВКП "Черкасиагропроект" (генеральний проектувальник), начальник інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю, представники державних органів санітарно-епідеміологічного, екологічного контролів та інженера по організації доріг державної автомобільної інспекції. У Акті також зазначено, що будівництво дороги здійснювалося на підставі рішення Родниківської сільської ради № 79 від 05.08.1997 року, згідно з дозволом на виконання будівельно-монтажних робіт Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю від 01.06.1998 № 4. Будівництво здійснено шляховою експлуатаційною дільницею № 890, пред'явлений до прийняття в експлуатацію об'єкт має такі показники: довжина 731 м.п., ширина 7 м.п., загальною площею 5178 м кв. Проектно-кошторисна документація була виконана ІВКП "Черкасиагропроект" та затверджена "Виробничо-комерційним малим підприємством "Істок", кошторисна вартість об'єкта за цією документацією становить 128000 грн. у тому числі вартість будівельно-монтажних робіт становить 107000 грн. Рішенням державної приймальної комісії вирішено прийняти в експлуатацію пред'явлений об'єкт - благоустрій дороги в с. Родниківка по вул. Жовтневій.
27.07.1998 року Уманська районна державна адміністрація своїм розпорядженням № 308 затвердила Акт державної технічної комісії від 17.07.1998 року про приймання в експлуатацію закінченої будівництвом дороги в с. Родниківка, вулиця Жовтнева, побудованої за рахунок залучених коштів "Виробничо-комерційним малим підприємством "Істок", кошторисною вартістю 128000 грн., довжиною 731 м. п.
04.08.1998 року Уманська районна державна адміністрація звернулась до Міністерства агропромислового комплексу України та Міністерства фінансів України з листом № 547/01, у якому просила вирішити питання про повернення з Державного бюджету коштів у сумі 128000 грн. згідно з Актом державної технічної документації про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта - вулиці Жовтневої в с.Родниківка, спроектованої та побудованої за рахунок власних коштів "Виробничо-комерційного малого підприємства "Істок".
Рішенням голови Черкаської обласної державної адміністрації № 245 від 18.05.2016 року вулиця Жовтнева у селі Родниківка Уманського району Черкаської області перейменована на вулицю Івана Богуна.
12.06.2018 року позивач звернувся до голови Родниківської сільської ради із заявою про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі під існуючий об'єкт нерухомого майна - автодороги по вул. Івана Богуна в с. Родниківка, Уманського району, шириною 7 метрів, довжиною 731 м, площею 5178 кв. м. від будинку № 28 до будинку № 56 по парній стороні, та від будинку № 51 до будинку № 113 по непарній стороні дороги.
Листом від 26.06.2018 року № 02-13/315 Родниківська сільська рада Уманського району повідомила позивача, що підприємством не надано зареєстроване право власності на споруду (дорогу), відповідно і перехід права власності чи користування земельною ділянкою не можливе, крім того виконком сільської ради своїм рішенням від 05.08.1997 року надав право лише на проведення благоустрою вулиці Жовтневої і з моменту здачі в експлуатацію до сьогодні фактично сплинули всі можливі терміни строків служби дорожніх одягів і даного об'єкту який здавався в експлуатацію на сьогодні фактично не існує.
Рішенням господарського суду Черкаської області від 07.11.2018 року у справі № 925/912/18 (суддя Кучеренко О.І.) у задоволенні позову приватного підприємства "Виробничо-комерційне мале підприємство "Істок" до Родниківської сільської ради про визнання права власності на автодорогу вулиці Івана Богуна (Жовтнева) в с.Родниківка, Уманського району, загальною площею 3317 кв м, у тому числі автодорога (літера за планом №1), площею 3226 кв м, тротуар (літера за планом №2), площею 42 кв м, тротуар (літера за планом №3), площею 49 кв м від будинку №28 до будинку №56 по парній стороні та від будинку №51до будинку №131 по непарній стороні дороги відмовлено повністю.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Факти, передбачені наведеною нормою, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх вже встановлено у рішенні, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву законність судового акта, який вступив в законну силу.
У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України", а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
В силу статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.
Пункт 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2012 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» визначає, що не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Таким чином, в силу приписів ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені у рішенні господарського суду Черкаської області у справі № 925/912/18 приватного підприємства "Виробничо-комерційне мале підприємство "Істок" до Родниківської сільської ради не підлягають доказуванню при розгляді даної справи, тому взаємовідносини сторін судом не досліджуються та не описуються.
31.07.2018 року складено акт обстеження автомобільної дороги з асфальтовим покриттям комісією в складі: директора приватного підприємства "Виробничо-комерційне мале підприємство "Істок" Фортова Є.О., депутата Уманської міської ради Сальнікової Л.А. та мешканців с. Родниківка Уманського району. Вказаним актом підтверджено існування автомобільної дороги у селі Родниківка по вул. Івана Богуна, шириною 7 м, довжиною 731 м, від будинку № 28 до буд. № 56 по парній стороні та від будинку № 51 до будинку № 113 по не парній стороні дороги.
За замовленням позивача судовим експертом Комашко Р.В. проведено судову будівельно-технічну та оціночно-будівельну експертизу по об'єкту дослідження: дорога по вул. Івана Богуна (Жовтневій) в с. Родниківка Уманського району Черкаської області. За результатами проведення судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи судовим експертом надано висновок експерта № 3-05/2019 від 24.05.2019 року, за змістом якого судовий експерт встановив існування дороги, збудованої приватним підприємством "Виробничо-комерційне мале підприємство "Істок" по вул. Івана Богуна (Жовтнева) у селі Родниківка Уманського району Черкаської області. Також встановлено вартість виконаних робіт по влаштуванню дороги станом на час проведення експертизи, виходячи з обсягів зафіксованих Актами виконаних робіт згідно проектно-кошторисної документації, у розмірі 2126132 грн. 40 коп.
04.07.2019 року позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою про сплату вартості безпідставно набутого майна (автодороги по вул. Івана Богуна у селі Родниківка Уманського району Черкаської області загальною площею 3317 кв.м.) у розмірі 2126132 грн. 40 коп. Вимога позивача повинна була бути виконана у 7- денний строк, проте відповідачем залишена без виконання, вимога позивача про примусове виконання зобов'язання, викладеного в ній, є предметом позову, що розглядається в даній справі.
Отже, предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про стягнення частини від 2126132 грн. 40 коп. у розмірі 5%, що складає 106306 грн. 62 коп. безпідставно набутих коштів (безпідставного збагачення, поліпшення майна). За правовою природою спірні правовідносини віднесені до недоговірних зобов'язань набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, вимоги позивача витікають із суті прав та обов'язків сторін, визначених главою 83 книги 5 ЦК України.
Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
За змістом з ст.ст. 11, 15, 16 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі, інші юридичні факти; кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов'язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов'язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків (господарських зобов'язань) визначені, відповідно, ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України. Ними, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) іншій особі (ст. 11 ч.ч. 1, 2 п.п. 1, 3 ЦК), заподіяння шкоди суб'єкту господарювання (ст. 174 ч. 1 абз. 4 ГК).
Абз. 4 ч. 1 ст. 174 ГК України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок придбання або збереження майна суб'єктом господарювання за рахунок іншого суб'єкта господарювання без достатніх на те підстав.
У відповідності з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Стаття 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.
Згідно з ч. 6 ст. 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Згідно з ст. 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 331 ЦК України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
З огляду на викладені обставини справи суд вбачає, що за кошти позивача виконані роботи з проведення благоустрою автомобільної дороги у селі Родниківка по вулиці Івана Богуна (Жовтневій), шириною 7 м, довжиною 731 м, від будинку № 28 до буд. № 56 по парній стороні та від будинку № 51 до будинку № 113 по не парній стороні дороги. Вартість виконаних робіт по влаштуванню дороги станом на травень 2019 року становить 2126132 грн. 40 коп. Автодорога по вулиці Івана Богуна (Жовтневій) у селі Родниківка Уманського району Черкаської області належить до комунальної власності відповідача, вартість невід'ємного поліпшення автодороги відповідачем, як власником, позивачу на вимогу останнього в добровільному порядку не відшкодована.
Заперечуючи проти позову відповідач 15.05.2019 у відзиві на позов заявив про застосування наслідків спливу строків загальної позовної давності і на цій підставі просив суд відмовити у задоволенні позову.
Заява відповідача обґрунтована тим, що у даних правовідносинах початком перебігу позовної давності є момент передачі об'єкту в експлуатацію, а саме 17.07.1998 року.
Нормами глави 19 ЦК України також встановлено:
позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256);
загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257);
перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ст. 261 ч.ч. 1, 5);
перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ст. 264 ч.ч. 1, 3);
позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ст. 267 ч.ч. 3-5).
Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.
При цьому, за змістом зазначеної норми (ст. 261 ЦК України) законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.
Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов'язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.03.2018 у справі № 57/314-6/526-2012 та від 03.04.2018 у справі № 914/758/17.
Отже, при визначенні початку перебігу строку позовної давності суду слід з'ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов'язкових складових визначення початку перебігу позовної давності.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Таким чином, з огляду на викладені обставини справи і наведені норми законодавства спірні вимоги позивача про стягнення частини від 2126132 грн. 40 коп. у розмірі 5%, що складає 106306 грн. 62 коп. безпідставно набутих коштів (безпідставного збагачення, поліпшення майна) суд вважає обґрунтованими, доведеними і такими, що підлягали б задоволенню.
Проте, позов подано з порушенням загального трирічного строку позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України.
Про застосування позовної давності заявлено відповідачем, поважних причин пропущення позовної давності, за наявності яких порушене право підлягало б захисту, судом не встановлено. В цій частині вимог суд надає перевагу запереченням відповідача і з підстав спливу позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, у позові відмовляє.
Нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що:
учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43);
кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74);
належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76);
обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77);
достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 78);
достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79);
учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80);
суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч. 1, 2 ст. 86).
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З урахуванням викладеного суд надає перевагу запереченням відповідача і відмовляє у задоволенні позову з підстав спливу позовної давності.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236-240, 255-256 ГПК України, господарський суд
У задоволенні позову приватного підприємства «Виробничо-комерційне мале підприємство «Істок» до Родниківської сільської ради про стягнення 106306 грн. 62 коп. відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 11.10.2019 року.
Суддя В.М. Грачов