Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"15" жовтня 2019 р.м.ХарківСправа № 922/2800/19
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розгянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного
провадження справу
за позовом Фізичної особи ОСОБА_1 , м. Харків
до Державного підприємства "Харківський завод шампанських вин" м. Харків
про стягнення 37 412,73 грн.
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Державного підприємства "Харківський завод шампанських вин", про стягнення 37 412,73 грн. нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 30 серпня 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 922/2800/19, розгляд справи призначено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними в справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи судом встановлено наступне.
Позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем у період з 06 жовтня 1999 року по 03 квітня 2018 року. Згідно довідки відповідача № 38 від 25 червня 2019 року заборгованість відповідача перед позивачем по заробітній платі станом на 25 червня 2019 року становить 37 412,73 грн. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15 квітня 2011 року порушено провадження у справі № 922/2756/11 за заявою Приватного підприємства "АЗЧ Постач" про визнання банкрутом Державного підприємства "Харківський завод шампанських вин". Ухвалою господарського суду від 15 січня 2013 року у справі № 922/2756/11 щодо Державного підприємства "Харківський завод шампанських вин" введено процедуру розпорядження майном.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року, закріплено принцип доступу до правосуддя.
Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини є здатність особи безперешкодно отримати судовий захист до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком справ, розгляд яких прямо визначений за правилами іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору в порядку певного судочинства.
Під час вирішення питання щодо можливості розгляду справи в порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданнями цивільного судочинства, передбаченими у статті 2 ЦПК України, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
При цьому суди повинні враховувати принцип правової визначеності і не допускати наявності проваджень, а отже, і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами з того ж предмета, але судами різних юрисдикцій.
Установлено, що ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.04.2011 року порушено провадження у справі № 922/2756/11 про банкрутство ДП "Харківський завод шампанських вин", тобто до звернення позивача з цим позовом до господарського суду.
Відповідно до Закону України від 02 жовтня 2012 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань" розділ Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" доповнено пунктом 1-1, яким визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.
У зв'язку з набранням чинності 19 січня 2013 року (за винятком окремих положень) Закону України від 22 грудня 2011 року "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" викладено в новій редакції.
Так, згідно з пунктом 7 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" статтю 12 ГПК України доповнено пунктом 7, відповідно до якого до підвідомчості господарських судів віднесено справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким кодекси викладено в нових редакціях.
Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За пунктом 8 частини 1 статті 20 ГПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
Таким чином, вирішуючи питання про визначення юрисдикції (предметної підсудності) справи у спорах фізичної особи з майновими вимогами до боржника, в тому числі і за позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати заробітної плати, суд враховує положення пункту 1-1 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", вимоги статті 19 ЦПК України, статті 20 ГПК України та бере до уваги дату порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника.
Статтею 28 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року передбачено, що в разі банкрутства підприємства чи ліквідації його у судовому порядку зобов'язання перед працівниками такого підприємства щодо заробітної плати, яку вони повинні одержати за працю (роботу, послуги), виконану в період, що передував банкрутству чи ліквідації підприємства, виконуються відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" .
Провадження у справі про банкрутство відповідача порушено ухвалою Господарського суду Харківської області 15 квітня 2011 року.
Позовні вимоги в даній справі стосуються порушення трудових прав позивача - фізичної особи ОСОБА_1 .
Частиною 4 статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; про сплату податків, зборів (обов'язкових платежів); стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, а також визнання недійсними рішень державних органів, пов'язаних з майновими вимогами до боржника.
Юрисдикційність справ у спорах фізичної особи з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, визначено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №14-370цс18, і зроблено висновок, що якщо справи про банкрутство боржника порушені господарськими судами до 19 січня 2013 року, це не впливає на визначення юрисдикції цих спорів і їх слід розглядати в порядку цивільного судочинства, і підстав для відступу від такої позиції не вбачається.
Враховуючи, що позивач пред'явив позов до ДП "Харківський завод шампанських вин", стосовно якого порушено справу про банкрутство до 19 січня 2013 року, то спір щодо майнових вимог позивача підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Набрання чинності нових редакцій ЦПК України і ГПК України, а також подання позову до суду після набрання чинності вказаних кодексів не впливає на визначення юрисдикції справи у спорах фізичної особи з майновими вимогами до боржника, справа про банкрутство якого порушена до 19 січня 2013 року, однак на вказаний час не розглянута.
Відтак, цей спір має розглядатися у порядку цивільного судочинства.
Дана правова позиція суду узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №740/5146/17.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи (частина 2 статті 231 Господарського процесуального кодексу України).
За викладених обставин, суд закриває провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Харківський завод шампанських вин", м. Харків, про стягнення коштів, оскільки даний позов підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (юрисдикція цивільного судочинства).
Згідно з частиною 4 статті 231 ГПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Таким чином, позивач може звернутись до суду з клопотанням про повернення йому судового збору на підставі пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 185, п. 1 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Закрити провадження у справі № 922/2800/19.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу, в порядку ст.ст. 255-257 ГПК України та з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Копію ухвали надіслати учасникам справи.
Ухвалу підписано 15 жовтня 2019 року.
Суддя Н.В. Калініченко