"01" жовтня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/923/19
Господарський суд Одеської області у складі: судді Цісельського О.В.,
при секретарі судового засідання Бачур А.В.,
за участю представників:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/923/19
за позовом: Приватного підприємства НВП "Агроенергетичні Технології" /56301, Миколаївська обл., смт. Врадіївка, Врадіївський, вул. Нова, 20, код ЄДРПОУ 35953377/
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Перемога 1 ЛТД" /67231, Одеська обл., Іванівський р-н., с. Білка, вул. Стрекалова, 68/
про стягнення,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
Приватне підприємство НВП "Агроенергетичні Технології" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю " Агрофірма Перемога 1 ЛТД" про стягнення заборгованості в загальній сумі 212 811,96грн., у т.ч.: основного боргу - 189 317,52грн., інфляційних втрат - 17 697,60грн., 3% річних - 5796,84 грн. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на не несплату відповідачем поставлених позивачем агрохімікатів та біопрепаратів відповідно до видаткових накладних №10 від 12.03.2018р., №34 від 04.04.2018р., товаротранспортної накладної №3/033 від 12.03.2018р. та податкових накладних №11 від 12.03.2018р., №38 від 04.04.2018 р.
Зокрема, як вказує позивач, ним було передано відповідачу (покупцю) агрохімікати та біопрепарати на підставі видаткової накладної №10 від 12.03.2018 р. на суму 177 292,92 грн., про що була оформлена податкова накладна №11 від 12.03.2018р. та на підставі видаткової накладної №34 від 04.04.2018 р. на суму 12 024,60 грн., про що була оформлена податкова накладна №38 від 04.04.2018 р.
Як вказує позивач, з врахуванням дати отримання товару, відповідач мав оплатити його вартість в сумі 177 292,92 грн. до 13.03.2018 р., а в сумі 12 024,60грн. до 05.04.2018р.
Враховуючи той факт, що відповідач прийнявши товар не повернув позивачу належним чином оформлені видаткові накладні №10 від 12.03.2018 р., №34 від 04.04.2018р., договір поставки №6/01 від 10.01.2018р. та товаространспортну накладну №3/033 від 12.03.2018р., позивач звернувся до відповідача листом за №35/09 від 03.09.2018р. з проханням підписати та повернути позивачу зазначені документи, з актом звірки взаємних рорахунків станом на 27.08.2018р. з пропозицією його офрмлення. Даний лист був направлений цінний поштовим відправленням з описом владення, який за твердженнями позивача відповідач отримав 11.09.2018р.
Водночас, як зазначає позивач, з метою досудового врегулювання спору позивачем 20.11.2018 р. було направлено відповідачу лист про погашення заборгованості за №54/11 від 19.11.2018 р.
Однак, як зазначає позивач, на зазначені листи відповідач не надав відповіді, жодних зустрічних пропозицій або оплат від нього не надходило.
Оскільки відповідачем не виконані умови щодо оплати отриманого товару, позивачем відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховані відповідачу 3% річних від простроченої суми боргу в розмірі 5796,84 грн. та інфляційні в сумі 17 697,60 грн., які також позивачем заявлені до стягнення.
Відповідач заявлені позовні вимоги не визнав з підстав, зазначених у відзиві на позов /вх.№15204/19 від 30.07.2019р., вх.№15799/19 від 08.08.2019р./.
Зокрема, він вказує, що у позовній заяві позивач вказує про передання відповідачу агрохімікатів та біопрепаратів відповідно до видаткових накладних №10 від 12.03.2018 р., №34 від 04.04.2018р., товаротранспортної накладної №3/033 від 12.03.2018р, однак до позовної заяви надані лише копії непідписаних відповідачем договору, додатків до нього, видаткових накладних та рахунку-фактури, який є одностороннім документом позивача.
При цьому відповідач, з посиланням на ч. 1 ст. 15, п. 2 ст. 530, ст.ст. 610, 625, 671, 692 ЦК України, ч. ст. 1, ч. 2 ст. 266 ГК України та вказує, що у господарських відносинах кількість товару за договором поставки визначається у самому договорі або у специфікації та відповідно до ч. 8 ст. 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).
Також відповідач вказує на норми на ст. 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зазначає про необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами, що визначено п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704.
Водночас, як стверджує відповідач, відсутній сам факт формування відповідного активу, як ресурсу контрольованого у результаті минулих подій внаслідок реального придбання у інших суб'єктів господарювання або власного виробництва, тобто відсутня господарська операція як певна дія або подія згідно з абзацом другим ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в основі якої має бути дійсний рух певного активу.
За ствердженнями відповідача, аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції, якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
Отже, як зазначає відповідач, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується і підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік.
У свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України від 16.07.1999 р. № 996 "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" на даних бухгалтерського обліку ґрунтується фінансова, податкова, статистична і інші види звітності.
Адже первинні документи по відображенню господарських операцій є основою і для податкового обліку.
При цьому відповідач додає, що первинні документи, які складені суб'єктами господарської діяльності на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам та такі, що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійсненної операції не є документами, які можуть бути підтвердженням поставки товару.
Також відповідач вказує, що встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції та відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.
Таким чином, за ствердженнями відповідача, ТОВ "Агрофірма Перемога 1 ЛТД" не отримувало від позивача товару, адже доказів, які б свідчили про його поставку, позивачем не надано.
14.08.2019р. за вх.№16257/19 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній на спростування тверджень відповідача щодо неотримання товару зазначає наступне. Так, вказує, що в матеріалах справи наявна копія товаро-транспортної накладної №3/03 від 12.03.2018р., яка за твердженнями останнього підтверджує отримання товару представником відповідача, засідуючою складом Ковалевою Ольгою Ярославівною. Позивач стверджує, що даний представник отримував товар від позивача в 2017р. на підтвердження чого надав документи, що підтверджують поставку 2017р.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.04.2019р. позовна заява вх.№942/19 була передана на розгляд судді Оборотовій О.Ю.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.07.2019р. /суддя ОСОБА_1./ відкрито провадження у справі №916/923/19, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання суду.
Ухвалою суду від 03.06.2019р. задоволено клопотання Приватного підприємства НВП "Агроенергетичні Технології" про участь його представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою суду від 24.06.2019р. закрито підготовче провадження у справі № 916/923/19, призначено справу до судового розгляду по суті.
У зв'язку з настанням обставин, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи №916/923/19, а саме: прийняття Вищою радою правосуддя рішення №1925/0/15-19 від 23.07.2019р. про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду Одеської області у відставку, з метою запобігання порушення строків, за розпорядженням керівника апарату Господарського суду Одеської області від 30.07.2019р. №313 проведено повторний автоматичний розподіл справи №916/923/19.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.07.2019р. справу №916/923/19 розподілено на суддю Цісельського О.В.
Ухвалою суду від 31.07.2019 року прийнято справу до провадження судді Цісельського О.В. зі стадії підготовчого провадження, призначено підготовче засідання на 15.08.2019р.
Ухвалою суду від 15.08.2019р. закрито підготовче провадження у справі № 916/923/19, призначено справу до судового розгляду по суті.
18.09.2019р. за вх.№18982/19 позивачем подано доповнення до відповіді на відзив, яка містить пояснення довіреної особи ПП НВП "Агроенергетичні Технології" В.П. Притули, які не прийняті судом до уваги, з огляду на наступне.
Відповідно до ч1. ст.87, ч.3 ст.88 ГПК України, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків.
Оскільки, заява довіреної особи ПП НВП "Агроенергетичні Технології" В.П. Притули оформленна всупереч положенням ст.88 ГПК України, вона не може бути прийнта до розгляду та не підлягає оцінці судом.
В судове засідання, призначене на 01.10.2019р., представник позивача не з'явився, між тим, зокрема заявою за вх.№16255/19 від 14.08.2019р., просив суд розглядати справу без участі представника останнього.
В судове засідання, призначене на 01.10.2019р., представник відповідача не з'явився, причини неявки суду не повідомив.
Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з'ясовані всі обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, а також безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи.
В судовому засіданні, 01.10.2019р. Господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України постановлена вступна та резолютивна частини рішення в нарадчій кімнаті.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
ПП НВП "Агроенергетичні Технології" оформлений в односторонньому порядку договір №6/01 від 10.01.2018р. з додатками №1, 2, який містить умови, зокрема, про предмет договору, ціну та загальну вартість товару, порядок розрахунків, строки та умови поставки та строк дії договору.
Так, вищевказаний договір та додатки до нього підписані в односторонньому порядку лише постачальником та містять лише печатку та підпис останнього.
ПП НВП "Агроенергетичні Технології" оформлена видаткова накладна №10 від 12.03.2018 року на суму 177292,92грн., в т.ч. ПДВ 29 548,82 грн., товаротранспортна накладна №3/03 від 12.03.2019р., а також податкова накладна за №11 від 12.03.2018 р., копії яких містяться в матеріалах справи.
У вказаній видатковій накладній зазначені постачальник - ПП НВП "Агроенергетичні Технології" та покупець ТОВ "Агрофірма Перемога 1 ЛТД", а також наявне посилання на договір: договір №6/01 від 10.01.2018р.
Зазначена видаткова накладна містить: підпис від постачальника із зазначенням посади та прізвища відповідальної особи - відповідальний за здійснення господарської операції і правильність її оформлення ОСОБА_2 , які скріплені печаткою товариства; від отримувача - відсутній підпис із ідентифікуючими даними особи, яка мала би її підписати.
Товаротранспортна накладна №3/03 від 12.03.2019р. містить інформацію про замовника - ПП НВП "Агроенергетичні Технології", вантажоодержувача - ТОВ "Агрофірма Перемога 1 ЛТД", відомості про вантаж.
Зазначена видаткова накладна містить підпис відповідальної особи вантажуодержувача - ОСОБА_3 та печатку підприємства ПП "Дружба народів".
ПП НВП "Агроенергетичні Технології" оформлена видаткова накладна №34 від 04.04.2018 року на суму 12024,60грн., в т.ч. ПДВ 2004,10 грн., а також податкова накладна за №38 від 04.04.2018 р., копії яких містяться в матеріалах справи.
У вказаній видатковій накладній зазначені постачальник - ПП НВП "Агроенергетичні Технології" та покупець ТОВ "Агрофірма Перемога 1 ЛТД", а також наявне посилання на договір: договір №6/01 від 10.01.2018р.
Зазначена видаткова накладна містить: підпис від постачальника із зазначенням посади та прізвища відповідальної особи - відповідальний за здійснення господарської операції і правильність її оформлення ОСОБА_2 , які скріплені печаткою товариства; від отримувача - наявний підпис без данних, які ідентифікують особу, яка мала би її підписати, а саме відсутнє зазначення посади, прізвища та ініціали та на останній наявна печатка підприємства ПП "Дружба народів".
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивачем було направлено до відповідача лист за №35/09 від 03.09.2018р. з проханням підписати та повернути позивачу направлені видаткові накладні №10 від 12.03.2018 р., №34 від 04.04.2018р., договір поставки №6/01 від 10.01.2018р. та товаространспортну накладну №3/033 від 12.03.2018р.
З метою досудового врегулювання спору позивачем 20.11.2018 р. було направлено відповідачу лист про погашення заборгованості за №54/11 від 19.11.2018 р.
Несплата вказаної заборгованості відповідачем стала підставою для звернення позивача до суду із заявленим позовом.
4. Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (ч. 1 ст. 175 ГК України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 Цивільного кодексу України та ст.174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).
Згідно ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори) - тобто погодженою дією двох або більше сторін.
Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
За приписом ч. 1 ст. 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
В силу п. 1. ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України для правочинів між юридичними особами встановлена письмова форма.
Згідно ч. 1 ст. 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (ч.1 ст.207 Цивільного кодексу України ).
При цьому в силу ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
В силу ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов; істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Стаття 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", передбачає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до положень п. п. 2.1 ч. 2 Положення "Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку", затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року №88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити:
- назву документа (форми);
- дату складання;
- назву підприємства, від імені якого складено документ;
- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно абз. 1 п. 2.4 Положення "Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку" первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Положеннями абз. 1 п. 2.5. Положення "Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку" передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні").
Наразі ст. 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В свою чергу згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання.
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Відповідно до ч. 1, 3 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Частиною 1 ст.76 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Отже, належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.
Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання.
У той же час, ч. 1 ст. 77 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Так, допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.02.2019 р. у справі № 909/327/18).
В якості доказу виникнення між сторонами правовідносин з поставки товару позивач посилається на видаткові накладні №10 від 12.03.2018р., №34 від 04.04.2018р., товаротранспортну накладну №3/033 від 12.03.2018р. та податкові накладні №11 від 12.03.2018р., №38 від 04.04.2018 р.
Враховуючи вимоги процесуального законодавства, належними та допустимими доказами, які підтверджують факт поставки відповідачу товару, можуть бути належним чином оформлені видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, акти приймання товарів і послуг та інші документи.
Відтак, наведене свідчить, що видаткова накладна в розумінні положень чинного законодавства може виступати доказом здійснення господарської операції, оскільки є первинним документом, який є підставою для оприбуткування товару.
Між тим відповідач заперечує отримання товару за видатковою накладною, копію якої надано позивачем до суду на підтвердження своїх вимог, оскільки вказані накладні не містить підпису про отримання товару.
Отже, обов'язковою умовою, що може бути доказом здійснення господарської операції саме з конкретним контрагентом, є наявність у первинному документі даних про осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, а також даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції з боку саме цього контрагента та дані, що дають змогу визначити повноваження такої особи на вчинення вказаних дій.
Проте, всупереч наведеним приписам законодавства видаткові накладні №10 від 12.03.2018 р., №34 від 04.04.2018р. не містить особистого підпису особи, уповноваженої на отримання товару від імені ТОВ "Агрофірма Перемога 1 ЛТД", в ній не зазначені посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; не містяться дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Між тим, підпис та печатка Приватного товариства "Дружба народів", які наявні на видатковій накладній №34 від 04.04.2018р. та товаротранспортній накладній №3/033 від 12.03.2018р., не є належним доказом отримання товару Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Перемога 1 ЛТД", оскільки доказів того, що представник Приватного підприємства "Дружба народів" був уповновадений як відповідальна особа за здійснення господарських оперецій від імені ТОВ "Агрофірма Перемога 1 ЛТД" та у останньої наявні договірні відносини з ТОВ "Агрофірма Перемога 1 ЛТД" матеріали справи не містять.
Таким чином, надані позивачем до суду видаткові накладні не є належним та достатнім доказом підтвердження поставки відповідного товару ТОВ "Агрофірма Перемога 1 ЛТД", заборгованість за який позивач просить стягнути.
Будь-які інші належні та допустимі докази на підтвердження поставки відповідного товару ТОВ "Агрофірма Перемога 1 ЛТД" на суму 189 317,52 грн. та отримання його останнім в матеріалах справи відсутні.
Окремо, суд стосовно навного в матеріалах справи договору №6/01 від 10.01.2018р., який оформлений в односторонньому порядку постачальником, суд зазначеє наступне.
Підписання (погодження) сторонами (уповноваженими представниками) договору є моментом його укладання. При цьому, за наявності неузгодженостей щодо будь-яких істотних умов договору, матиме місце його неукладення і для сторін не виникне будь-яких прав та обов'язків.
Із врахуванням вищенавещеного, суд дійшов висновку, що не є укладеним договір №6/01 від 10.01.2018р., який офорлений в одностороньому порядку та який не містить підпису сторони (уповноваженого преставника) покупця.
Посилання позивача на податкові накладні №11від 12.03.2018р., №38 від 04.04.2018 р., як на доказ поставки товару відповідачу судом не приймаються до уваги виходячи з наступного.
Так, податкова накладна є звітним і одночасно розрахунковим документом у розумінні податкового обліку підприємства, проте не засвідчує факт передання товару, оскільки складається в односторонньому порядку та не передбачає наявності підпису отримувача. Отже, податкова накладна не може підтверджувати факт здійснення сторонами господарської операції з поставки товару саме по видаткових накладних №10 від 12.03.2018 р., №34 від 04.04.2018р.
Дослідивши всі наявні в матеріалах справи докази щодо наявності у відповідача заборгованості за несплату відповідачем поставлених позивачем агрохімікатів та біопрепаратів відповідно до видаткових накладних №10 від 12.03.2018 р., №34 від 04.04.2018р., товаротранспортною накладною №3/033 від 12.03.2018р. та податковими накладними №11 від 12.03.2018р., №38 від 04.04.2018 р., суд доходить висновку про безпідставність доводів позивача про існування у відповідача зобов'язання з оплати вказаного товару.
Щодо вимог позивача про стягнення 3% річних в сумі 5796,84 грн. та інфляційних втрат в розмірі 17697,60 грн. на підставі ст. 625 ЦК України, розрахунки яких наведено в позові, суд зазначає наступне.
З огляду на встановлення судом відсутності у відповідача зобов'язання з оплати за поставку товару за спірними видатковими накладними і самої заборгованості відповідача перед позивачем, відповідно відсутнє і прострочення такого зобов'язання, що в свою чергу виключає можливість застосування до відповідача такої міри відповідальності як нарахування 3% річних та інфляційних втрат, що заявлені до стягнення. Так, виходячи з системного аналізу положень ст. 625 ЦК України, обов'язок сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки виникає виключно у боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, що в даному випадку відсутнє.
Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази щодо існування у відповідача заборгованості за несплату відповідачем поставлених позивачем агрохімікатів та біопрепаратів відповідно до видаткових накладних №10 від 12.03.2018 р., №34 від 04.04.2018р., суд доходить висновку про недоведеність позивачем заявлених вимог.
Аналізуючи вищевикладені обставини, беручи до уваги зібрані у справі докази та встановлені судоом факти і відповідні їм правовідносини та їх належність, суд приходить до висновку про необгрунтованість позовних вимог ПП НВП "Агроенергетичні Технології".
У зв'язку з тим, що рішення відбулось не на користь позивача, відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, відносяться за його рахунок.
Керуючись ст.ст.13, 76, 86, 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1.У задоволенні позову - відмовити.
2. Судові витрати по справі покласти на Приватне підприємство НВП "Агроенергетичні Технології" /56301, Миколаївська обл., смт. Врадіївка, Врадіївський, вул. Нова, 20, код ЄДРПОУ 35953377/.
Рішення набуває чинності відповідно до ст. 241 ГПК України.
Повне рішення складено 11 жовтня 2019 р.
Суддя О.В. Цісельський