вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" жовтня 2019 р. Справа№ 910/13266/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дідиченко М.А.
суддів: Пашкіної С.А.
Пономаренка Є.Ю.
при секретарі: Добрицька В.С.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача 1: Колосовський Ю.О.;
від відповідача 2: Трубаков Є.О.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат"
на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2019 року (повний текст рішення складено 18.06.2019)
у справі №910/13266/18 (суддя Босий В.П.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат"
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Спіріт Фінанс"
2. Компанії "Мілнербей С.А."
про визнання недійсним договору
Короткий зміст позовних вимог
Публічне акціонерне товариство "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спіріт Фінанс" та Компанії "Мілнербей С.А." про визнання договору недійсним.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що укладений між відповідачами договір факторингу №5Ф від 30.05.2018 не відповідає вимогам ст.ст. 228, 515 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.06.2019р. в позові Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" відмовлено повністю.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов до висновку, що виплата дивідендів не має конкретного цільового призначення, яке нерозривно пов'язане виключно з особою кредитора та внаслідок заміни кредитора в такому зобов'язання не змінюється характер такого грошового зобов'язання. Також суд зазначив, що позивачем не доведено невідповідності спірного договору інтересам держави і суспільства та умислу будь-якої із сторін на те, а також, що вказаний договір завідомо укладався з метою порушення таких інтересів, що унеможливлює визнання договору недійсним з цих підстав.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/13266/18 від 14.06.2019 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийнято в результаті неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні, та в результаті порушення норм процесуального права та невірного застосування норм матеріального права. Зокрема скаржник вказав, що за умови виплати грошових коштів за договором факторингу у позивача обов'язку щодо утримання та перерахування до бюджету податку не виникає, що призводить до збитків державного бюджету у розмірі несплаченого податку та відповідно суперечить інтересам держави у розумінні ст. 228 ЦК України. Також апелянт наголосив, що відповідачі, укладаючи договір факторингу, з незрозумілих підстав відстрочили одержання грошових коштів у вигляді дивідендів. Крім того, судом першої інстанції не було залучено АТ «Приватбанк» як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, та безпідставно відхилено клопотання про витребування доказів.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/13226/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М.А. - головуюча суддя; судді - Пашкіна С.А., Ткаченко Б.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2019 року відкрито апеляційне провадження та призначено розгляд справи на 25.09.2019 року.
19.08.2019 року через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, проведення якого просить забезпечити в приміщенні Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу (50000, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Груні Романової, 6А).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2019 року задоволено клопотання позивача та вирішено здійснювати розгляд справи в режимі відеоконференції з Інгулецьким районним судом міста Кривого Рогу.
В той же час, судове засідання 25.09.2019 не відбулось у зв'язку з виникненням технічних проблем, які не уможливили участь Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" в режимі відеоконференції в приміщені Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2019 року призначено розгляд справи на 02.10.2019 року.
Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2019 року № 09.1-08/3949/19 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв'язку з перебуванням судді Ткаченка Б.О. на лікарняному.
Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.10.2019 року для розгляду справи №910/13266/18 сформовано колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Дідиченко М.А., судді - Пашкіна С.А., Пономаренко Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2019 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2019 року у справі № 910/13266/18.
Позиції учасників справи
Відповідачі у відзивах заперечували проти апеляційної скарги, зазначаючи про те, що судом було повно та всебічно з'ясовано обставини справи, з урахуванням наданих сторонами пояснень та доказів, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Позивачем в апеляційній скарзі не спростовано висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування рішення у даній справі відсутні.
Явка представників сторін
Представник позивача у судове засідання 02.10.2019 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час і місце розгляду справи представник позивача був повідомлений належним чином.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Оскільки позивач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, в матеріалах справи містяться відзиви на апеляційну скаргу, явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Північний апеляційний господарський суд дійшов до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 02.10.2019 за відсутності представника позивача.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Компанія "Мілнербей С.А." є власником 3 002 500 штук простих іменних акцій ПАТ "ПГЗК", номінальною вартістю 0,25 грн. за шт., загальною номінальною вартістю 750 625,00 грн., частка у статутному капіталі - 0,1401%, що підтверджується випискою про стан рахунку в цінних паперах на 20.09.2017.
30.05.2018 між Компанією "Мілнербей С.А." (клієнт) та ТОВ "Спіріт Фінанс" (фактор) був укладений договір факторингу №5Ф (надалі - "Договір факторингу"), відповідно до п. 1.1 якого за цим договором фактор зобов'язується передати грошові кошти в сумі 87 407 000,00 грн. в розпорядження клієнта, а клієнт відступає факторові своє право грошової вимоги до ПАТ "ПГЗК" (боржник) щодо отримання грошових коштів (дивідендів/виплати прибутку у вигляді дивідендів) за результатами фінансово-господарської діяльності ПАТ "ПГЗК", що мають бути виплачені згідно з рішенням (протокол б/н від 05.09.2017) загальних зборів акціонерів ПАТ "ПГЗК", які відбулися 05.09.2017, в розмірі 88 311 891,88 грн. (сума відступленої грошової вимоги), а також всі інші права клієнта, пов'язані із таким правом грошової вимоги з моменту його виникнення.
Згідно з п.п. 1.1.3 Договору факторингу за цим договором допускається наступне відступлення права грошової вимоги.
За змістом пункту 1.2 Договору факторингу право грошової вимоги передається в розмірі заборгованості боржника перед клієнтом з виплати дивідендів, а також інших зобов'язань боржника, пов'язаних із таким правом грошової вимоги з моменту його виникнення.
Пунктом 1.4 вказаного договору передбачено, що право грошових вимоги переходить до фактора з моменту підписання цього договору, після чого фактор стає новим кредитором відносно боржника в зобов'язання з виплати дивідендів. Разом з правом грошової вимоги до фактора переходять всі інші пов'язані з цим права вимоги в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, включаючи ті, що виникли до моменту їх переходу.
Відповідно до п. 2.1 Договору факторингу після отримання від клієнта підтвердження наявності та дійсності права грошової вимоги, що відступається, фактор сплачує клієнтові кошти в розмірі 87 407 000,00 грн. у строк до 31.12.2019 шляхом перерахування на банківський рахунок клієнта, за умови отримання від клієнта інформації згідно з п. 3.2.2 цього договору.
Згідно з п. 3.1.2 Договору факторингу фактор зобов'язується письмово повідомити боржника про відступлення клієнтом фактору права грошової вимоги та надати боржнику копію цього договору протягом 10 робочих днів з дати отримання від клієнта документів згідно з п. 1.3 цього договору.
Пунктом 3.2.4 Договору факторингу визначено, що клієнт зобов'язується письмово повідомити боржника про відступлення клієнтом фактору права грошової вимоги та надати боржнику копію цього договору протягом 10 робочих днів з дати передання фактору документів згідно з п. 1.3 цього договору.
Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до моменту виконання сторонами усіх зобов'язань за договором (п.5.1 Договору факторингу).
В обґрунтування заявленого позову, позивач посилається на те, що на адресу Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" від Товариства з обмеженою відповідальністю "СПІРІТ ФІНАНС" надійшло повідомлення про відступлення права вимоги від 12.06.2018 щодо сплати дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності позивача у розмірі 88 311 891,88 грн.
Підставою такої вимоги стало те, що Компанія Мілнербей С.А. на підставі договору факторингу №5Ф від 30.05.2018 відступила відповідачу 1 право вимоги до Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" щодо отримання дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності позивача в розмірі 88 311 891,88 грн., які мали бути виплачені на користь Компанії Мілнербей С.А. згідно з рішенням загальних зборів Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", оформлених протоколом від 05.09.2017.
Позивач вважає, що укладений між відповідачами договір факторингу №5Ф від 30.05.2018 не відповідає вимогам ст.ст. 228, 515 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).
Згідно з статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Як роз'яснено в п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Отже, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
При вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи ст.ст. 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце (відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14).
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Згідно зі ст. ст. 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
З наведеного слідує, що договір факторингу є фінансуванням під відступлення права грошової вимоги, у зв'язку з чим відступлення права вимоги є лише наслідком та складовою частиною цієї господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання зобов'язання під фінансування. Тобто даний договір спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів.
Предметом оспорюваного договору факторингу є відступлення права вимоги з отримання дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності ПАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", які мали бути виплачені на користь компанії Мілнербей С.А . згідно з рішенням загальних зборів акціонерів ПАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" від 05.09.2017 в розмірі 88 311 891,88 грн.
Відносно доводів позивача про відсутність у нього обов'язку по виплаті дивідендів на користь будь-якої особи, окрім акціонера, а відтак і пов'язаність особи акціонера, як кредитора, з таким обов'язком, колегія суддів зазначає наступне.
Нормами п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України передбачено можливість заміни кредитора у зобов'язанні внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), у зв'язку з чим до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.
У відповідності до статті 515 Цивільного кодексу України, заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Стаття 515 ЦК України не містить визначення зобов'язань, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, але зі змісту самої норми можна дійти висновку, що таке зобов'язання не може бути виконане на користь іншої особи з огляду на специфічні властивості особи кредитора, на цільове використання (споживання) яким направлене виконання зобов'язання, або з урахуванням мети такого зобов'язання.
Тобто, перелік зобов'язань, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, не є вичерпним, а тому кожному разі треба аналізувати зв'язок прав кредитора у зобов'язанні з його особою, з урахуванням того, що права кредитора не можуть бути передані іншій особі в зобов'язаннях, в яких це обумовлено характером самого зобов'язання (його цільовим виконанням) та особою кредитора.
За умовами п. 2 ч. 1 ст. 116 Цивільного кодексу України, учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).
Згідно з наведеним у ст. 30 Закону України "Про акціонерні товариства" визначенням дивідендами є частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. Товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами. Дивіденди виплачуються на акції, звіт про результати розміщення яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку.
Рішення загальних зборів про виплату дивідендів може бути підставою виникнення цивільних прав та обов'язків у розумінні ст. 11 ЦК України, а зобов'язання здійснити таку виплату є грошовим.
Колегія суддів відхиляє твердження позивача про те, що зобов'язання з виплати дивідендів пов'язані з особою кредитора (акціонера товариства), оскільки виплата дивідендів не має конкретного цільового призначення, яке нерозривно пов'язане виключно з особою кредитора та внаслідок заміни кредитора в такому зобов'язання не змінюється характер такого грошового зобов'язання.
А тому доводи позивача, що спірний договір суперечить статті 515 ЦК України, правомірно були відхилені судом першої інстанції.
Посилання позивача на те, що договір факторингу вчинений з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки при виплаті коштів на користь ТОВ "СПІРІТ ФІНАНС" у ПАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" не виникає обов'язку щодо утримання та перерахування податку з доходів нерезидента, що призводить до збитків державного бюджету, є необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно із ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.
Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.
Таким чином, для визнання недійсним спірного договору відповідно до ст. 228 ЦК України, позивач, перш за все, має довести, в чому саме полягає невідповідність цього правочину інтересам держави і суспільства.
Крім того, предметом доказування в даному випадку має бути також наявність умислу сторін або однієї сторони на укладення правочину, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Як зазначено в частині третій пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Однак, позивачем не доведено невідповідності спірного договору інтересам держави і суспільства та умислу будь-якої із сторін на те, а також, що вказаний договір завідомо укладався з метою порушення таких інтересів, що унеможливлює визнання договору недійсним з цих підстав.
Посилання позивача на можливі порушення податкового законодавства, які на його переконання можуть виникнути під час здійснення виплати грошових коштів відповідачу-1 колегія суддів вважає припущеннями позивача, на яких не може ґрунтуватися рішення суду.
До того ж, питання щодо ведення податкового обліку, нарахування та сплати податків не відноситься до юрисдикції господарських судів, а позивач не є особою, яка в силу закону наділена повноваженнями на звернення до суду з позовом в інтересах держави.
Посилання позивача на те, що ТОВ "СПІРІТ ФІНАНС" та ТОВ "СПІРІТ СОЛЮШНС" (один із засновників відповідача 1) зареєстровані за однією адресою, в однаковий період часу з метою отримання пільги (ухилення) зі сплати податків, всі договори укладені компаніями-нерезидентами з ТОВ "СПІРІТ ФІНАНС" в один день, є безпідставним, оскільки відповідна реєстрація та укладення договорів в один день не заборонена чинним законодавством та не може свідчити про наявність підстав для визнання правочину недійсним.
Також, позивач стверджував про фіктивність Договору факторингу, оскільки його вчинено без наміру створення правових наслідків, про що на думку позивача свідчить відстрочення відповідачем-2, як акціонером товариства позивача, при укладенні Договору факторингу моменту одержання грошових коштів у вигляді дивідендів, тоді як позивач не ухилявся та не ухиляється від їх виплати.
В силу приписів ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.
Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.
Колегія суддів зазначає, що саме лише визначення сторонами у Договорі факторингу умови про відстрочення моменту одержання грошових коштів не свідчить про те, що договір факторингу №5Ф від 30.05.2018 вчинено без наміру створення правових наслідків.
Стосовно посилання апелянта на необґрунтоване відхилення клопотання позивача про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - АТ «Приватбанк», колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із ч. 1 ст. 50 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.
Виходячи зі змісту ст. 50 ГПК України, єдиною підставою для залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, є той факт, що рішення у цій справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін.
Як вбачається із поданого клопотання, відповідачем не наведено належного обґрунтування, яким чином рішення у даній справі, яке стосується питання дійсності чи недійсності договору факторингу, може вплинути на права та обов'язки АТ «Приватбанк».
Враховуючи те, що заявником не обґрунтовано того, що рішення у справі може вплинути на права або обов'язки АТ «Приватбанк», колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відхилення поданого до суду першої інстанції клопотання про залучення третьої особи без самостійних вимог на предмет спору.
Стосовно поданих у суді першої інстанції клопотань про витребування доказів, а саме про звернення із судовим дорученням до компетентного органу іноземної держави - податкового управління Міністерства фінансів Республіки Кіпр з вимогою: «Чи має компанія Мілнербей С.А. податкове резиденство Республіки Кіпр? Якщо має - то яким документом це підтверджується?» та клопотання про витребування доказів, а саме інформацію про кінцевого бенефіціарного власника Компанії Бріммілтон Лімітед та про витребування Індивідуальної податкової консультації колегія суддів зазначає наступне.
Так, вказані клопотання обґрунтовані посиланням позивачем на порушення податкового законодавства при укладенні спірного договору.
В той же час, як було зазначено вище, питання щодо ведення податкового обліку, нарахування та сплати податків не відноситься до юрисдикції господарських судів, а позивач не є особою, яка в силу закону наділена повноваженнями на звернення до суду з позовом в інтересах держави, а тому вказані клопотання були правомірно відхилені судом першої інстанції.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Оскільки позивачем не було доведено суду належними та допустимими доказами наявності підстав для визнання договору факторингу №5Ф від 30.05.2018 недійсним, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 14.06.2019 року у справі № 910/13266/18 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2019 року у справі № 910/13266/18 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2019 року у справі № 910/13266/18 залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
4. Матеріали справи № 910/13266/18 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено 08.10.2019 р.
Головуючий суддя М.А. Дідиченко
Судді С.А. Пашкіна
Є.Ю. Пономаренко