вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"30" вересня 2019 р. Справа№ 910/2112/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кравчука Г.А.
суддів: Агрикової О.В.
Коробенка Г.П.
при секретарі судового засідання: Цибульському Р.М.
за участю представників сторін:
від позивача: Кваша І.В. - посвідчення №745 від 03.07.17
від відповідача: Каракоця О.Р. - посвідчення №498 від 31.12.12
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація Таунсенд", м. Рівне
на рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2019 (повний текст складено 27.05.2019)
у справі №910/2112/19(суддя Чебикіна С.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація Таунсенд", м. Рівне
до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", м. Київ
про визнання недійсним договору фінансового лізингу,
Короткий зміст і підстави позовних вимог.
20.02.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Корпорація Таунсенд" (далі - ТОВ "Корпорація Таунсенд", позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ "КБ "Приватбанк", відповідач) про визнання недійсним договору фінансового лізингу №4К16057ЛИ від 01.07.2016.
В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач, з посиланням на ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", вказує на те, що відсутність в умовах Договору обов'язку банка щодо повернення лізингових платежів у разі дострокового розірвання договору з ініціативи банку є несправедливою умовою, а тому на підставі ч. 1 ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України Договір фінансового лізингу № 4К16057ЛИ від 01.07.2016 підлягає визнанню судом недійсним. Також, позивач вказує, що оскільки сторонами не було додержано вимог законодавства щодо нотаріального посвідчення Договору та державної реєстрації права користування нерухомим майном, то в силу приписів ст.ст. 210, 220 Цивільного кодексу України Договір фінансового лізингу № 4К16057ЛИ від 01.07.2016 є нікчемним, що також є підставою для визнання спірного Договору недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.05.2019 у справі №910/2112/19 у позові відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що права позивача за захистом яких він звернувся до суду відповідачем не порушено, оскільки позивачем не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання оспорюваного договору недійсним. Зокрема, приписи Закону України "Про фінансовий лізинг" та параграфу 6 глави 58 Цивільного кодексу України не містять норми про обов'язкове нотаріальне посвідчення договору лізингу. Також, місцевим господарським судом в обґрунтування відмови в задоволені позову зазначено, що укладання Договору на викладених у ньому умовах було власним вільним вибором позивача, який погодився підписати Договір, а відтак твердження останнього про несправедливі умови оспорюваного Договору є необґрунтованими.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Корпорація Таунсенд" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2019 скасувати, постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування підстав, викладених в апеляційній скарзі, позивач зазначає про порушення судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права. За твердженням апелянта, оскільки предметом Договору фінансового лізингу №4К16057ЛИ від 01.07.2016 є нерухоме майно, до вищевказаного договору фінансового лізингу необхідно застосовувати загальні положення про найм (оренду), встановлені параграфом 1 глави 58 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а враховуючи особливості параграфа 6 (лізинг), то слід також застосовувати положення параграфа 4 глави 58 ЦК України, яка регулює особливості найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди. Враховуючи норми вищезазначеного законодавства апелянт зазначає, що Договір фінансового лізингу №4К16057ЛИ від 01.07.2016 мав би бути нотаріально посвідченим, однак місцевим господарським судом зроблений помилковий висновок про відсутність законодавчих вимог щодо нотаріального посвідчення вказаного договору.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/2112/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Кравчука Г.А.(доповідач у справі), суддів Коробенка Г.П. та Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Корпорація Таунсенд" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2019 у справі №910/2112/19, справу призначено до розгляду о 12 год. 00 хв. 06.08.2019.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 02.08.2019 призначено повторний автоматизований розподіл справи, в зв'язку з перебуванням судді Тищенко А.І. у відпустці.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.08.2019, справу №910/2112/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді доповідача) Кравчука Г.А., суддів Коробенка Г.П. та Агрикової О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2019 вищезазначеною колегією суддів прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація Таунсенд" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2019 у справі №910/2112/19, розгляд справи призначено на 30.09.2019 о 12 год. 00 хв.
Позиції учасників справи.
01.08.2019 через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Заперечуючи проти вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що положення ст.ст. 793, 794 ЦК України, що відносяться до параграфу 4 глави 58 ЦК України не можуть бути застосовані до правовідносин, що склалися між сторонами у даній справі. Дія зазначених положень матеріального права не поширюється на правовідносини, які виникають на підставі договору фінансового лізингу. Разом з тим, відповідач стверджує, що Закону України "Про фінансовий лізинг" не містить вимоги щодо нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу.
Явка представників сторін.
У судове засідання 30.09.2019 з'явився представник відповідача, вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційний господарський суд задовольнити апеляційну скаргу, рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2019 у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов ТОВ "Корпорація Таунсенд" повністю. Представник відповідача у судовому засіданні 30.09.2019 проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечував з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив апеляційний господарський суд залишити без задоволення вимоги апеляційної скарги, рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2019 залишити без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
01.07.2016 між Публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" (правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк") (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Корпорація Таунсенд" (лізингоодержувачем) укладено Договір фінансового лізингу № 4К16057ЛИ (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого банк, який є власником нерухомого майна, яке зазначено у додатку № 1 до договору (далі - майно), передає лізингоодержувачу майно, а лізингоодержувач приймає майно від банка у платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу.
Додатком № 1 до Договору сторони визначили найменування нерухомого майна (предмета фінансового лізингу).
Відповідно до умов п. 1.2 Договору, сторони узгодили, що на дату укладення договору загальна вартість майна становила 289 645 381,00 грн.
Пунктом 2.1 Договору розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються додатком № 2.
За змістом підпунктів п. 2.3 Розділу 2 Договору лізингоодержувач сплачує банку:
- винагороду за відкриття рахунку «Фінансовий лізинг (оренда)» у розмірі 500,00 грн. у день укладання цього договору;
- відсоткову винагороду за користування майном у розмірі 12% річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу, зазначений в додатку 2;
- у випадку порушення лізингоодержувачем зобов'язань по оплаті лізингових платежів, передбачених цим договором, відсоткова винагорода за користування майном складає 24% річних від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості майна, згідно додатку № 2;
- лізингоодержувач сплачує банку на відповідний рахунок, зазначений у п. 1.4 цього договору, винагороду за користування майном, отриманим в лізинг, у розмірі, що визначається за наведеною формулою.
Розрахунок винагороди здійснюється 25-го числа кожного поточного місяця, починаючи з дати прийому-передачі майна у лізинг. Нарахування та сплата винагороди здійснюється щомісячно з 25-го числа по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу, зазначений в додатку 2, або дату остаточного погашення заборгованості за цим договором у день дострокового повного виконання зобов'язань за цим договором. У випадку несплати винагороди за користування майном, отриманим в лізинг, у зазначений термін, винагорода вважається простроченою.
Передача банком та прийом лізингоодержувачем майна в лізинг здійснюється згідно з актом прийому-передачі майна,зазначеним у додатку № 3, що є невід'ємною частиною цього договору (п. 3.1 Договору).
Підпунктом 5.2.1 Договору визначено обов'язок банка передати майно в платне користування лізингоодержувачу на умовах та строки, що обумовлені цим договором. Після сплати всієї суми лізингових платежів та інших платежів, що передбачені цим договором, передати майно у власність лізингоодержувача та документ, що підтверджує повну сплату платежів за цим договором.
Відповідно до п. 6.2.11 Договору лізингоодержувач зобов'язується сплачувати банку винагороду за відкриття рахунку "Фінансовий лізинг (оренда)", лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна, відсоткову винагороду за користування майном, винагороду за користування майном отриманим в лізинг та інші витрати банка, безпосередньо пов'язані з цим договором.
Пунктом 7.1 Договору сторони зафіксували, що у випадку порушення лізингоодержувачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, по сплаті винагород, останній сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, яка розраховується у відсотках річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Сплата пені здійснюється у гривні.
За змістом п. 9.1 Договору, строк дії договору - з дати підписання цього договору по 25.06.2036. У частині невиконаних сторонами зобов'язань договір діє до повного їх виконання. Зазначений строк може бути змінено у разі дострокового виконання зобов'язань лізингоодержувача за договором, у випадку розірвання договору.
Відповідно до п. 9.2 Договору він набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін. Строк дії цього договору обумовлений строком лізингу. Договір втрачає свою силу після виконання сторонами усіх зобов'язань за ним.
На виконання умов договору банк, як власник нерухомого майна, передав ТОВ "Корпорація Таунсенд" згідно з актом прийому-передачі № 1 від 01.07.2016 (додаток № 3 до договору) наступне нерухоме майно:
- товарний склад, А, площею 250,8 кв. м., майстерню, Б, площею 47,6 кв. м., операторну маслогрупи, В, площею 25,6 кв.м., розливочну, Г, площею 31,4 кв.м., ганок ІІ; операторну, Д, площею 23,4 кв.м., адміністративну будівлю, Е, площею 327,5 кв.м., ганок І; заглиблене приміщення, Ж, площею 43,5 кв.м., огорожу 1, 2, загальною площею 749,8 кв. м., що розташовані за адресою: Черкаська область , Монастирищенський район, с. Сатанівка, вул. Леніна, буд. 7;
- будівлю пождепо, А, площею 39,6 кв. м., прибудову, а; прохідну, Б, площею 16,9 кв.м., насосну № 1, В, площею 51,0 кв. м., виробничий склад, Г, площею 272,6 кв. м., склад мобрезерву, Д, площею 51,5 кв. м., прибудову, д; обмивочний пункт, К, площею 45,9 кв. м., лабораторію, Л, площею 29,1 кв. м., погріб, М, площею 13,1 кв. м., розливочну № 2, Н, площею 32, 8 кв. м., розливочну № 1, О, площею 43, 3 кв. м., склад бочкотари, П, площею 99,1 кв. м., підвал, Р, площею 14,3 кв. м., адмінбудівлю, С, площею 41,9 кв. м., прибудову, с; червоний куточок, Т, площею 68,5 кв. м., прибудову, т; вбиральню, Ш; насосну № 2, Х, площею 32,3 кв. м., колодязь, Ч, що розташовані за адресою: Черкаська область, Шполянський район, м. Шпола, вул. Соборна (колишня вулиця Леніна), буд. 131;
- літ. А, адміністративну будівлю цегляну, площею 262,8 кв. м., літ. Б, трансформаторну підстанцію цегляну, площею 50,6 кв.м., літ. В, склад цегляний, площею 77,2 кв. м., літ. Г, майстерню цегляну, площею 240,1 кв. м., літ. Д, прохідну цегляну, площею 14,7 кв. м., літ. Е навіс, 1 огорожу з/б плити, 2 огорожу сітка металева, загальною площею 645,4 кв. м., що розташовані за адресою: Черкаська область, Лисянський район, смт. Лисянка, вул. Колгоспна, буд. 28;
- адміністративну будівлю А-1, площею 153,5 кв. м., пожежне депо Б, б, площею 42,3 кв. м., водонасосну, В, площею 21,2 кв. м., обмивочний пункт, Г, площею 46,3 кв. м., приміщення для зберігання проб, Ж; туалет, 3; насосну, К, площею 48,0 кв. м., резервуар для палива V-2000 куб. м., І; резервуар для палива V-1000 куб. м., ІІ; резервуар для палива V-700 куб. м., ІІІ; резервуар для палива V-700 куб. м., ІV; резервуар для палива V-100 куб. м., V; резервуар для палива V-100 куб.м., VІ; резервуар для палива V-200 куб.м., VІІ; резервуар для палива V-200 куб. м., VІІІ; резервуар для палива V-200 куб. м., ІХ; асфальтове покриття, Х; пожрезервуар V-10 куб. м., ХІ; артезіанську свердловину, ХІІ; огорожу 1, 2, 3, що розташовані за адресою: Черкаська область, Драбівський район, с. Драбове-Барятинське, вул. Заводська, 17.
Підпунктом 5.1.8 п. 5.1 Договору визначено, що банк має право відмовитися від договору і вимагати повернення майна, якщо лізингоодержувач не сплачує лізингові платежі протягом трьох місяців підряд. У разі відмови банку від договору, договір є розірваним з дати зазначеної банком у повідомленні про відмову від договору.
Договір підлягає розірванню в односторонньому порядку за ініціативою банка шляхом письмового повідомлення про це лізингоодержувача за 3 (три) дні, у наступних випадках:
- у випадку невиконання лізингоодержувачем зобов'язань з належного/цільового використання майна, збереження майна. Не отримання згоди банку у встановлених договором випадках;
- у випадку одержання ухвали про порушення справи про банкрутство, постанови про накладення арешту на майно, вироку суду про конфіскацію майна лізингоодержувача;
- у випадку повної або часткової несплати лізингового платежу лізингоодержувачем, якщо прострочення сплати становить більше ніж 30 (тридцять) днів. Порушення строків сплати винагород за договором;
- у випадку, якщо майно знищене, пошкоджене та не може бути відновлене (у повідомленні банк зазначає суму збитків та санкцій) (п. 8.2 Договору).
У випадку розірвання цього договору, майно повинне бути повернуте лізингоодержувачем у термін розірвання, за актом прийому-передачі майна в тому стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу (п. 8.3 Договору).
31.05.2017, у зв'язку з простроченням сплати позивачем відсоткової винагороди за користування майном понад 30 (тридцять) днів, відповідач повідомленням № Э.Upr 1/3-67102 повідомив позивача про розірвання договору фінансового лізингу з 15.06.2017.
15.06.2017 сторонами підписано акт прийому-передачі майна, відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв належне йому на праві власності нерухоме майно з лізингового користування.
Позивач вважає, що оскільки при укладенні Договору не було додержано вимог законодавства стосовно встановленої законом форми договору, а саме в порушення ч. 2 ст. 793 ЦК України Договір не був нотаріально посвідчений та не було проведено його державну реєстрацію в порядку ст. 794 ЦК України, а також враховуючи відсутність в умовах Договору обов'язку банка щодо повернення лізингових платежів у разі дострокового розірвання договору з ініціативи банку, що є несправедливою умовою Договору, наявні підстави для визнання судом Договору фінансового лізингу № 4К16057ЛИ від 01.07.2016 недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.
Судом першої інстанції в задоволенні позову відмовлено.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з позицією місцевого суду, з огляду на наступне.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Згідно ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
За змістом частини другої ст. 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак, це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним (п.2.5.2 Постанови №11 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекту (незаконність) змісту правочину; дефекту (недотримання) форми; дефекту суб'єктного складу; дефекту волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг", які кореспондуються з положеннями ч. 1 ст. 806 ЦК України, ч. 1 ст. 292 ГК України, за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених законом, та загальні положення про купівлю-продаж і договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Разом з тим, вимоги до форми та змісту договору фінансового лізингу закріплені у ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг", згідно якої договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.
Позивач посилаючись на положення ст. 793 ЦК України, вважає, що укладений між ним та відповідачем договір фінансового лізингу №4К16057ЛИ від 01.07.2016 підлягав нотаріальному посвідченню.
Недотримання зазначеної форми укладення договору, за твердженнями позивача, свідчить про його нікчемність.
За приписами ст. 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
Частиною 1 ст. 220 ЦК України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір фінансового лізингу №4К16057ЛИ від 01.07.2016 укладений у письмовій формі, скріплений підписами та печатками сторін, без його нотаріального посвідчення.
Строк дії вказаного договору встановлений з дати його підписання до 25.06.2036.
Відповідно до ч. 1 ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Тобто, за загальним правилом нотаріальне посвідчення укладеного сторонами договору не вимагається. Нотаріальне посвідчення договору є необхідним лише у випадках прямо передбачених законом та за домовленістю сторін.
Водночас, ні Цивільним кодексом України, ні Законом України "Про фінансовий лізинг" не передбачено обов'язку нотаріально посвідчувати договір фінансового лізингу.
При цьому, у спірному договорі також відсутні положення щодо домовленості сторін нотаріально посвідчити договір фінансового лізингу.
У ч. 2 ст. 806 ЦК України передбачено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.
Системне тлумачення ч. 2 ст. 806 ЦК України та параграфу 1 Глави 58 ЦК України свідчить, що у ч. 2 ст. 806 ЦК закріплена бланкетна норма, яка відсилає саме до загальних положень про договір найму (параграф 1 Глави 58 ЦК України).
Отже, до договору лізингу можуть субсидіарно застосовуватися тільки норми параграфу 1 Глави 58 ЦК, а не інші параграфи цієї глави. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №915/865/17.
Відтак, приписи ст. 793 ЦК України, які містяться у параграфі 4 глави 58 ЦК України, у даному випадку не застосовуються.
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За таких обставин, договір, укладений між позивачем та відповідачем, не потребує нотаріального посвідчення, у зв'язку із чим, відсутні підстави вважати такий договір нікчемним.
Апелянт, не погоджуючись із наведеною позицією суду, зазначає, що у ч. 2 ст. 806 ЦК України не йдеться про застосування до відносин лізингу лише параграфу 1 глави 58 ЦК України, зауважуючи при цьому, що відносини фінансового лізингу нерухомого майна є подібними до відносин оренди будівлі або іншої капітальної споруди, а відтак, такі відносини мають регулюватися нормами ЦК України про оренду будівлі або іншої капітальної споруди (параграф 4 глави 58 ЦК України).
Наведені доводи колегією суддів апеляційного господарського суду відхиляються, з огляду на наступне.
Зі змісту ч. 2 ст. 806 ЦК України вбачається, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом, а саме параграфом 6 Глави 58 ЦК України та Законом України "Про фінансовий лізинг".
При цьому, апеляційний господарський суд наголошує на тому, що у наведеній нормі законодавець чітко вказав, які саме положення Цивільного кодексу України мають застосовуватися до договору лізингу.
Твердження апелянта про необхідність застосування до даних правовідносин параграфу 4 глави 58 ЦК України є його власною інтерпретацією ч. 2 ст. 806 ЦК України, а тому колегією суддів апеляційного господарського суду не приймаються.
Щодо посилань позивача на те, що відсутність в умовах Договору обов'язку банка щодо повернення лізингових платежів у разі дострокового розірвання договору з ініціативи банку є несправедливою умовою, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що на момент укладання договору сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, останні бажали настання цивільних прав та обов'язків, про що свідчать підписи сторін на спірному договорі.
Укладання Договору на викладених у ньому умовах було власним вільним вибором позивача, який погодився підписати Договір, відтак твердження позивача про несправедливість умов Договору обґрунтовано відхилено судом першої інстанції.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості заявленої позивачем вимоги про визнання недійсним договору фінансового лізингу №4К16057ЛИ від 01.07.2016 та відмовою у зв'язку з цим в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація Таунсенд", а наведені доводи за апеляційною скаргою підлягають залишенню без задоволення, у зв'язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийняте з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Судові витрати.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на ТОВ "Корпорація Таунсенд".
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація Таунсенд" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2019 у справі №910/2112/19 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2019 у справі №910/2112/19 залишити без змін.
3. Матеріали справи повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено 15.10.2019.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Судді О.В. Агрикова
Г.П. Коробенко