ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
15 жовтня 2019 року м. ОдесаСправа № 916/1330/19
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Разюк Г.П., Аленіна О.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МАЯК-ПІВДЕНЬ", м. Чорноморськ
на рішення Господарського суду Одеської області від 26.06.2019 року, м. Одеса, суддя Бездоля Д.О., повний текст рішення складено 01.07.2019 року
у справі № 916/1330/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Латоріца-Темп", м. Одеса
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "МАЯК-ПІВДЕНЬ", м.Чорноморськ
про стягнення 91 664 грн. 97 коп., -
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
В травні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Латоріца-Темп", м.Одеса звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАЯК-ПІВДЕНЬ", м. Чорноморськ, в якій просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МАЯК-ПІВДЕНЬ", м.Чорноморськ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Латоріца-Темп", м.Одеса суму основного боргу в розмірі 91 664 грн. 97 коп., а також відшкодувати позивачу за рахунок відповідача судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з лютого по жовтень 2018 року, Товариством з обмеженою відповідальністю "Латоріца-Темп", м. Одеса відповідачу було поставлено товар на загальну суму 981 140 грн. 45 коп., проте відповідачем обов'язок з оплати поставленого товару було виконано частково, а саме: на суму 889 475 грн. 48 коп., в зв'язку з чим, у останнього виникла заборгованість у розмірі 91 664 грн. 97 коп.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.06.2019 року у справі №916/1330/19 (суддя Бездоля Д.О.) позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Латоріца-Темп", м. Одеса до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАЯК-ПІВДЕНЬ", м.Чорноморськ про стягнення 91 664 грн. 97 коп. задоволено в повному обсязі, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "МАЯК-ПІВДЕНЬ", м. Чорноморськ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Латоріца-Темп", м. Одеса заборгованість в сумі 91 664 грн. 97 коп., а також судовий збір в сумі 1921 грн.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Латоріца-Темп", м. Одеса є обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами по справі, у зв'язку з чим підлягають задоволенню в повному обсязі.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "МАЯК-ПІВДЕНЬ", м. Чорноморськ з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 26.06.2019 року у справі № 916/1330/19 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи.
Зокрема, скаржник, посилаючись на норми Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» зазначає, що судом першої інстанції не прийнято до уваги того факту, що видаткові накладні, на підставі яких суд першої інстанції дійшов переконання про задоволення позову вважається документом первинного обліку та не є розрахунковим документом, оскільки документом, який фіксує закінчення будь-яких робіт та приймання їх замовником за кількістю та якістю є акт приймання виконаних робіт, а не накладна - документ, що використовується при передачі товарно-матеріальних цінностей.
Крім цього, апелянт зазначає, що видаткова накладна не є документом, що підтверджує укладення правочину, оскільки, на думку Товариства з обмеженою відповідальністю "МАЯК-ПІВДЕНЬ", м. Чорноморськ, підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном або іншими документами.
Скаржник вважає, що судом першої інстанції при розгляді справи помилково не було витребувано пояснень щодо «Основного договору», на підставі якого було сформовано видаткові накладні та не визнано претензії, надані Господарському суду Одеської області у якості доказів, як такі, що складені з порушенням вимог ст. 222 Господарського кодексу України.
Також, скаржник вважає, що приписами Господарського кодексу України, які прямо регулюють спірні правовідносини, передбачено обов'язковість письмової форми договору поставки, в зв'язку чим, на думку скаржника, між позивачем та відповідачем взагалі не було укладено будь-якого договору, передбаченого Законом, що було б підставою виникнення майново-господарських зобов'язань.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.08.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "МАЯК-ПІВДЕНЬ", м. Чорноморськ на рішення Господарського суду Одеської області від 26.06.2019 року у справі № 916/1330/19, справу вирішено розглядати у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
10.09.2019 року через канцелярію до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Латоріца-Темп", м. Одеса надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив суд апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МАЯК-ПІВДЕНЬ", м. Чорноморськ на рішення Господарського суду Одеської області від 26.06.2019 року у справі № 916/1330/19 залишити без задоволення. Судовою колегією відзив долучено до матеріалів справи.
У відзиві позивач зазначає, що факт поставки та прийняття товару підтверджується підписаними сторонами та скріпленими печатками видатковими накладними, що в свою чергу підтверджує існування між сторонами договірних відносин, та, як наслідок - господарських зобов'язань.
Позивач, посилаючись на приписи ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 1.7 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», вважає, що доводи апеляційної скарги про відсутність підстав у відповідача для оплати товару, оскільки між сторонами не укладався письмовий договір на поставку товару, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення. Додатково, Товариство з обмеженою відповідальністю "Латоріца-Темп", м. Одеса зазначає, що підписання відповідачем видаткових накладних, які підтверджують виникнення між сторонами господарських зобов'язань, без будь-яких заперечень та зауважень щодо кількості або якості товару, у порядку ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, встановлює для відповідача обов'язок по його оплаті.
25.09.2019 року через канцелярію до Південно-західного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява по суті справи, у якій Товариство з обмеженою відповідальністю "МАЯК-ПІВДЕНЬ", м. Чорноморськ, посилаючись на викладені в апеляційній скарзі доводи та мотиви, зазначив, що не погоджується з запереченнями, наданими позивачем у відзиві на апеляційну скаргу та просить суд оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області від 26.06.2019 року у справі №916/1330/19 скасувати, у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Латоріца-Темп", м. Одеса відмовити у повному обсязі.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржуване у справі рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи та вимоги апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "МАЯК-ПІВДЕНЬ", м. Чорноморськ не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 26.06.2019 року у справі № 916/1330/19 є правомірним та таким, що не підлягає скасуванню, виходячи з наступного.
Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
Протягом лютого - жовтня 2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Латоріца-Темп", м. Одеса відповідачу було поставлено продукти харчування на загальну суму 981 140 грн. 45 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними та скріпленими печатками сторін видатковими накладними:
- від 01.02.2018 року № 119 на суму 127 356 грн. 70 коп.;
- від 01.02.2018 року № 120 на суму 16 814 грн. 18 коп.;
- від 01.02.2018 року № 121 на суму 22 694 грн. 14 коп.;
- від 01.02.2018 року № 122 на суму 8 659 грн. 22 коп.;
- від 07.02.2018 року № 147 на суму 37 377 грн. 17 коп.;
- від 15.02.2018 року № 188 на суму 55 605 грн. 89 коп.;
- від 20.02.2018 року № 200 на суму 27 828 грн. 18 коп.;
- від 22.07.2018 року № 213 на суму 34 128 грн. 00 коп.;
- від 22.02.2018 року № 214 на суму 28 214 грн. 04 коп.;
- від 05.03.2018 року № 264 на суму 30 844 грн. 13 коп.;
- від 13.03.2018 року № 313 на суму 27 810 грн. 53 коп.;
- від 23.03.2018 року № 377 на суму 53 088 грн. 00 коп.;
- від 05.04.2018 року № 436 на суму 55 628 грн. 64 коп.;
- від 16.04.2018 року № 506 на суму 55 628 грн. 64 коп.;
- від 02.05.2018 року № 631 на суму 55 628 грн. 64 коп.;
- від 04.05.2018 року № 654 на суму 25 300 грн. 22 коп.;
- від 12.06.2018 року № 981 на суму 35 985 грн. 38 коп.;
- від 09.07.2018 року № 1177 на суму 11 648 грн. 45 коп.;
- від 17.07.2018 року № 1267 на суму 10 284 грн. 84 коп.;
- від 24.07.2018 року № 1299 на суму 13 589 грн. 86 коп.;
- від 25.07.2018 року № 1303 на суму 13 589 грн. 86 коп.;
- від 02.08.2018 року № 1368 на суму 52 418 грн. 02 коп.;
- від 14.08.2018 року № 1442 на суму 13 589 грн. 86 коп.;
- від 31.08.2018 року № 1569 на суму 13 589 грн. 86 коп.;
- від 19.09.2018 року № 1690 на суму 25 700 грн. 54 коп.;
- від 11.10.2018 року № 1879 на суму 65 310 грн. 84 коп.;
- від 23.10.2018 року № 1973 на суму 62 826 грн. 62 коп.
На вищезазначені суми Товариством з обмеженою відповідальністю "Латоріца-Темп", м.Одеса було подано та зареєстровано відповідні податкові накладні (а.с. 56-83).
Товариство з обмеженою відповідальністю "МАЯК-ПІВДЕНЬ", м. Чорноморськ за поставлений товар розрахувалось частково, а саме: на суму 889 475 грн. 45 коп., що підтверджується виписками по рахунку позивача (а.с. 84-105).
З акту звіряння взаємних розрахунків за 2018 рік між Товариством з обмеженою відповідальністю "Латоріца-Темп", м. Одеса та Товариством з обмеженою відповідальністю "МАЯК-ПІВДЕНЬ", м. Чорноморськ (підписаного лише позивачем) вбачається, що станом на 31.12.2018 року заборгованість відповідача за поставлений товар становить 91 664 грн. 97 коп.
17.01.2019 року, позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу № 1 про сплату боргу, відповідно до якої Товариство з обмеженою відповідальністю "Латоріца-Темп", м. Одеса просило Товариство з обмеженою відповідальністю "МАЯК-ПІВДЕНЬ", м.Чорноморськ у семиденний строк, до 24.01.2019 року, здійснити повну оплату за поставлений товар. Разом з вимогою позивачем на адресу відповідача було направлено вищезазначений акт.
Товариство з обмеженою відповідальністю "МАЯК-ПІВДЕНЬ", м. Чорноморськ зазначений лист отримало 25.01.2019 року, що підтверджується наявним у матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, описом вкладення та поштовою накладною.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно з ч. 4 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.
Приписами ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма (ст. 208 Цивільного кодексу України).
Згідно із ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Договір набирає чинності з моменту його укладення (ч. 2 ст. 631 Цивільного кодексу України). Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст. 638 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Згідно ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч.1 ст. 639 Цивільного кодексу України).
Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 1, 2 ст. 640 Цивільного кодексу України).
Так, судом встановлено, що між сторонами по справі письмовий договір поставки не укладався.
У разі недотримання сторонами письмової форми правочину, для з'ясування факту його вчинення та змісту слід виходити з приписів частини другої ст. 205 Цивільного кодексу України, яка регламентує, що поведінка сторін, що засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків, може доводитися письмовими доказами та поясненнями сторін.
Законом не встановлено спеціальної вимоги до форми та порядку укладання договору поставки. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін
Відповідно до ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Положеннями ст. 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Так, як вже зазначалось раніше, протягом лютого - жовтня 2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Латоріца-Темп", м. Одеса відповідачу було поставлено продукти харчування на загальну суму 981 140 грн. 45 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними та скріпленими печатками сторін видатковими накладними.
Зазначений товар відповідачем було оплачено частково, а саме: на суму 889 475 грн. 45 коп., що підтверджується виписками по рахунку позивача.
При цьому, та обставина, що Товариством з обмеженою відповідальністю "МАЯК-ПІВДЕНЬ", м. Чорноморськ отримано продукти харчування від Товариства з обмеженою відповідальністю "Латоріца-Темп", м. Одеса, та здійснено йому часткову оплату не заперечується відповідачем та підтверджується матеріалами справи.
Тобто, в даному випадку сторони своїми конклюдентними діями фактично підтвердили факт укладання договору поставки у спрощений спосіб, а отже, між сторонами виникли майново-господарські договірні зобов'язання.
Однак, матеріали справи не містять доказів оплати поставленого товару на суму 91 664 грн. 97 коп.
При цьому, обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст. 692 Цивільного кодексу України) виникає з моменту його прийняття. Таким чином, передбачена законом відповідальність за неналежне виконання покупцем грошового зобов'язання з оплати поставленого йому товару підлягає застосуванню, починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару.
З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Посилання скаржника на те, що видаткова накладна не є документом, який підтверджує укладення правочину, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає необґрунтованими, оскільки факт укладання договору у спрощений спосіб підтверджується відповідними письмовими доказами, які засвідчують волю сторін до настання відповідних правових наслідків.
Так, в даному випадку такими доказами є видаткові накладні, які, відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинними документами, що містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення.
Аналіз цієї норми вищезазначеної статті дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням має дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.
Визначення поняття господарської операції також наведене у ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», згідно положень якої господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, що підтверджується матеріалами справи, зокрема податковими накладними та квитанціями про їх реєстрацію, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 01 жовтня 2019 року у справі № 2а/0570/14819/12.
При цьому, згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
В даному випадку наявні у справі видаткові накладні повністю відповідають вищенаведеним приписам чинного законодавства та підтверджують факт здійснення господарської операції.
Що стосується посилань скаржника на те, що вимога позивача про сплату заборгованості за поставлений товар відповідачу від 17.01.2019 року складена з порушенням вимог ст. 222 Господарського кодексу України колегією суддів зазначає, що претензія є засобом досудового спору, який дозволяє вирішити спірні питання з боржником без подання позовної заяви до суду, надсилання претензії перед зверненням до суду з позовною заявою щодо захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів згідно ч. 2 ст. 222 Господарського кодексу України є правом, а не обов'язком сторони, а тому правомірність її змісту судом не розглядається та не оцінюється.
За таких обставин, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, при цьому доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є такими, що спростовуються наявними матеріалами справи та висновками суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року).
Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.
Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов'язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.
І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що п. 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов'язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17.
Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення.
За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "МАЯК-ПІВДЕНЬ", м. Чорноморськ не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 26.06.2019 року у справі № 916/1330/19 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МАЯК-ПІВДЕНЬ", м.Чорноморськ на рішення Господарського суду Одеської області від 26.06.2019 року у справі № 916/1330/19 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 26.06.2019 року у справі № 916/1330/19 - залишити без змін.
Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п.2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді Г.П. Разюк
О.Ю Аленін